28 лютого 2026
субота · 15 лютого ст. ст.
Їжа з олією
Вмч. Феодора Тирона (близько 306) (перехідне святкування в суботу 1-ї седмиці Великого посту). Ап. від 70-ти Онисима (близько 109). Прп. Пафнутія та його доньки Євфросинії (V). Прп. Євсевія, пустельника Сирійського (V). Прп. Пафнутія, затворника Печерського, в Дальніх печерах (XIII). Сщмчч. Михаїла П’ятаєва й Іоанна Кумінова пресвітерів (1930); сщмчч. Миколая Морквина, Олексія Нікітського, Олексія Смирнова пресвітерів, Симеона Куляміна диякона, прмч. Павла (Козлова) і прмц. Софії (Селівестрової) (1938). Віленської (перенесення до Вільно в 1495 р.) і Далматської (1646) ікон Божої Матері. Літургія свт. Іоанна Златоуста.
Читання Святого Письма
На утрені
На літургії
* Читання свт. Олексію, митр. Київському, читаються, якщо йому звершується служ ба
Тропарі та кондаки
Апостолу Онисимуглас 3
Тропар, глас 3
Апо́столе святы́й Они́симе,/ моли́ Ми́лостиваго Бо́га,/ да прегреше́ний оставле́ние// пода́ст душа́м на́шим.
Кондак, глас 4
Я́ко луча́, возсия́л еси́ вселе́нней,/ заря́ми сия́я со́лнца, блаже́нне,/ всесве́тлаго Па́вла, мир просвети́вшаго:// те́мже тя почита́ем, Они́симе сла́вне.
Великомученику Феодору Тиронуглас 2
Тропар, глас 2
Ве́лия ве́ры исправле́ния,/ во исто́чнице пла́мене, я́ко на воде́ упокое́ния,/ святы́й му́ченик Фео́дор ра́довашеся;/ огне́м бо всесожже́гся,/ я́ко хлеб сла́дкий Тро́ице принесе́ся./ Того́ моли́твами, Христе́ Бо́же,// спаси́ ду́ши на́ша.
Кондак, глас 8
Ве́ру Христо́ву, я́ко щит, вну́трь прии́м в се́рдцы твое́м,/ проти́вныя си́лы попра́л еси́ многострада́льче,/ и венце́м Небе́сным венча́лся еси́ ве́чно,// Фео́доре, я́ко непобеди́мый.
Молитви на сьогодні
Думка дня
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
"Я є двері: хто через Мене увійде, той спасеться" (Ін. 10:9). Це те саме, що в іншому місці говорить Господь: "ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене" (Ін. 14:6).
І ще ближче підтвердив Він те саме, коли сказав: "без Мене не можете робити нічого" (Ін. 15:5).
Той і християнин, хто весь у Христі, і хто все, що має в собі цінного, все те від Христа має. Виправдання в нього Христове, і тіло його теж Христове. Той, хто спасається, тому спасається, що одягнений у Христа. У цьому тільки положенні він має доступ до Отця. Ми — ті, хто відпав від Бога, і за те під гнівом. Тільки тоді правда Божа відступає і милість Його простягається до нас і нас, що наближаються, приймає, коли ми наближаємося у Христі і через Христа. Печать Христова відбивається на всьому єстві християнина, і той, хто носить її, піде посеред тіні смертної і не злякається зла. Для того, щоб бути такими, ми маємо таїнства — Хрещення і Причастя, та Покаяння для тих, хто згрішив після Хрещення. Але це від імені Господа; з нашого ж боку, для прийняття їх, повинні утворитися в дусі приймальні настрої — віра, що сповідує: я загиблий і спасаюся тільки Господом Іісусом Христом; любов, що ревнує все присвячувати Господу Спасителеві, нічого не жаліючи; надія, що, нічого від себе не сподіваючись, упевнена, що не буде покинута Господом, але всіляку матиме від Нього допомогу — і внутрішню, і зовнішню — протягом усього життя, доки взята буде туди, де Він Сам.
Ще 1 думка
Ублажає Господь убогих; тих, що голодні; тих, що плачуть; тих, кого ганьблять, — під тією умовою, якщо все це Сина Людського заради; ублажається, отже, життя, оточене всякого роду нестатками і злиднями. Утіхи, достаток, шана, за словом цим, не являють собою блага; та воно так і є. Але доки в них спочиває людина, вона не усвідомлює того. Тільки коли звільниться із зачарування їхнього — бачить, що вони не представники блага, а тільки примари його. Душа не може обійтися без утіх, але вони не в матеріальному; не може обійтися без скарбів, але вони не в золоті і сріблі, не в пишних домівках і одежах, не в цій повноті зовнішній; не може обійтися без шани, але вона не в раболіпних поклонах людських. Є інші утіхи, інший достаток, інша шана — духовні, споріднені душі. Хто їх знайде, той не захоче зовнішніх; та не лише не захоче, а зневажить і зненавидить їх заради того, що вони загороджують духовні, не дають бачити їх, тримають душу в затьмаренні, сп'янінні, у примарах. Через те такі всією душею віддають перевагу вбогості, скорботі і безвісності, почуваючись добре серед них, наче в безпечній якійсь огорожі від зачарування спокусами світу. Як же бути тим, до кого все це йде саме собою? Бути у ставленні до всього того, за словом св. апостола, як той, хто не має нічого.
Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter