11 лютого 2026
середа · 29 січня ст. ст.
Їжа з олією
Перенесення мощей сщмч. Ігнатія Богоносця (107). Мчч. Романа, Якова, Філофея, Іперихія, Авива, Юліана та Паригорія (297). Мчч. Сильвана єп., Луки диякона та Мокія читця (312). Прп. Лаврентія, затворника Печерського, єп. Туровського, в Ближніх печерах (1194). Прп. Лаврентія, затворника Печерського, в Дальніх печерах (XIII–XIV). Свтт. Герасима (1441– 1467), Питирима (1455), Іони (1470), єпископів Великопермських, Устьвимських. Сщмчч. Іоанна Гранітова, Леонтія Клименка пресвітерів, Константина Звєрєва диякона і з ними 5-ти мучеників (1920).
Читання Святого Письма
На літургії
Тропарі та кондаки
Священномученику Ігнатіюглас 4
Тропар, глас 4
И нра́вом прича́стник,/ и престо́лом наме́стник апо́столом быв,/ дея́ние обре́л еси́, Богодухнове́нне,/ в виде́ния восхо́д,/ сего́ ра́ди сло́во и́стины исправля́я,/ и ве́ры ра́ди пострада́л еси́ да́же до кро́ве,/ священному́чениче Игна́тие,// моли́ Христа́ Бо́га// спасти́ся душа́м на́шим.
Інший тропар, глас 4
Апо́стольских нра́вов подража́телю/ и престо́ла их сонасле́дниче,/ архиере́ев удобре́ние и му́чеников сла́во, Богодухнове́нне,/ на огнь, и меч, и зве́ри дерзну́л еси́, ве́ры ра́ди/ и, слово и́стины исправля́я,/ до кро́ве пострада́л еси́,/ священному́чениче Игна́тие,/ моли́ Христа́ Бо́га// спасти́ся душа́м на́шим.
Кондак, глас 3
Све́тлых по́двиг твои́х светоно́сный день/ предпропове́дует всем в верте́пе рожде́наго:/ сего́ бо жажда́я от любве́ наслади́тися,/ потща́лся еси́ от звере́й снеде́н бы́ти;// сего́ ра́ди и Богоно́сец наре́клся еси, Игна́тие всему́дре.
Інший кондак, глас 4
От восто́ка днесь возсия́вый/ и тварь всю просвети́вый уче́ньми, // му́ченичеством украси́ся, Богоно́сный и Боже́ственный Игна́тий.
Молитви на сьогодні
Думка дня
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
(Мк. 9:33-41)
Спаситель за зразок віри і життя ставить дитя. Простота віри народжує простоту життя; з тієї й іншої походить зразковий лад моральний. Впустіть сюди мудрування — воно спричинить розлад усередині і під виглядом кращого влаштування справ усе життя розладнає. Мудрування завжди кривить: "то не так, інше не так; дай-но я все влаштую по-новому; старе негоже, набридло".
Але ніколи ще ніде нічого доброго воно не влаштувало, а тільки все розлаштовує. Розуму слід слухати те, що заповідано Господом. Щоправда, він називається царем у голові, але цьому цареві не дано законодавчої влади, а тільки виконавча. Тільки-но візьметься він законотворчо працювати, то нагородить хтозна-що, розладнає і моральні, і релігійні, і життєві, і політичні порядки; все піде догори дриґом.
Велике нещастя для суспільства, коли в ньому дають розуму свободу ширяти, не стримуючи його Божественною істиною! Це гнів Божий. Про нього сказано: "сховайся на хвилю малу, поки гнів не перейде!" (Іс. 26:20). У цьому розпалі розумової норовливості найкраще ховатися в простоту віри. Як під час бурі краще сидіти вдома і не виходити в самовпевненості на боротьбу з нею; так і під час бурхливого свавілля розуму краще не виходити на боротьбу з ним і не хапатися за зброю міркування, щоб протистояти йому. Простота віри сильніша за мудрування; зодягнися в неї, як у броню (1Сол. 5:8), і встоїш.
Ще 2 думки
(1Ін. 3:21-4:6)
Потрібна допомога – проси. Просив, – кажеш, – не дана. Але як же іншим дається? Господь не дивиться на особу, щоб одному дати, а іншому не дати без будь-якої причини. Він усім готовий дати, Він любить подавати. Якщо іншому не дає, причина не в Ньому, а в тому, хто просить допомоги. Між цими причинами можуть бути й такі, яких ми і вгадати не можемо. Але є причини відомі, кожному самому помітні. Одну з таких – і чи не найголовнішу? – вказує святий Іоанн у відсутності дерзновіння, а відсутність дерзновіння походить з осуду серця або совісті. "Улюблені, – каже, – якщо серце наше не засуджує нас, то ми маємо дерзновіння до Бога, і, чого попросимо, одержимо від Нього, бо додержуємося заповідей Його і робимо угодне перед Ним" (1Ін. 3:21-22). До цих слів нічого додавати. Все зрозуміло само собою. Який хазяїн стане допомагати невірному слузі, марнотрату й розпуснику? А хіба Господь буде сприяти нам, коли ми не хочемо догоджати Йому і заповіді Його творити, коли, можливо, саме тоді й за молитву беремося, коли настала крайня потреба?!
(1Ін. 4:20-5:21)
"Ця є перемога, що перемогла світ, - віра наша" (1Ін.5:4), віра християнська. Світ перемогти - що таке? Не те щоб усіх світолюбців перебити і все світолюбне винищити і знищити, а, живучи серед світолюбців і перебуваючи серед світолюбних звичаїв, жити і бути чужим усім і всьому. Щойно ти відкинув світ і все мирське, то цією самою дією переміг ти світ. А відкинути світ хто тебе вчить, і хто силу на те дає? Віра наша. Вона розкриває згубність принад світу і зароджує бажання вивільнитися з тенет їхніх. Потім, коли хтось наважується розірвати ці узи, розкаюється і приступає до таїнств оновлення - до хрещення або покаяння, вона дає в цій дії таємниче відчути солодкість протилежного світу життя, таку солодкість, з якою всі солодощі світу ні в яке порівняння йти не можуть. Звідси в серці запроваджується відраза до всього мирського, що власне і є перемога над світом, Але в тій самій дії таємничій, унаслідок якої народжується відраза до світу, подається сила і до непохитного перебування в цій відразі й відчуженні від світу; а це є перемога рішуча і міцна.
Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter