24 грудня 2025

(Мк. 8:30-34)
Запросивши слідувати за собою з хрестом, Господь вказує при цьому цей шлях, усуваючи головні до нього перешкоди не зовнішні, а внутрішні, які вкорінені в серці людському. Хочеш - наче каже Він - іти слідом за Мною, то, по-перше, не шкодуй себе, бо хто шкодуватиме себе, той занапастить себе; по-друге, не зв'язуйся любов’ю до майна, бо "що користі людині, коли вона набуде цілого світу, а душі своїй зашкодить?" (Мк.8:36). По-третє, не соромся того, що скажуть або як дивитимуться на тебе інші: "бо хто посоромиться Мене і Моїх слів у роді цьому перелюбному й грішному, того посоромиться і Син Людський, коли прийде у славі Отця Свого зі святими ангелами" (Мк.8:38).

Саможаління, користолюбство і [хибний] сором перед людьми - головні ланцюги, якими утримується людина в житті небогоугодному, на шляху пристрастей і гріха. Вони - головні перешкоди до навернення грішника; вони ж - головний предмет духовної боротьби в людині, яка кається і яка почала вже приносити плоди покаяння. Поки ці нитки не відрізані, життя християнське в нас ненадійне, сповнене спотикань і падінь, якщо не завжди зовнішніх, то внутрішніх. Ось і придивися кожен до себе гарненько, і якщо є щось у собі зі сказаного - подбай про те, щоб зректися того, інакше не сподівайся піднятися до досконалості у Христі, хоч зовні будеш і дуже справний.

(Гал. 5:22-6:2)
"Ті, котрі Христові, плоть свою розп'яли з пристрастями й похотями" (Гал. 5:24). Нині перевернувся цей порядок: розпинають плоть, але не з пристрастями і похотями, а пристрастями і похотями. Скільки мучать нині тіло обжерливістю, пияцтвом, блудними справами, танцями та гуляннями! Найжорстокіший господар не мучить так свою ледачу тварину. Якби дати нашій плоті свободу і розум, то перший голос її був би проти хазяйки своєї — душі, що вона незаконно втрутилася в її справи, внесла в неї пристрасті, їй чужі, і, виконуючи їх у ній, мучить її. По суті, потреби тіла нашого прості й без пристрастей. Подивіться на тварин: не об'їдаються, зайвого не сплять, задовольнивши тілесні потреби своєчасно, потім цілий рік залишаються спокійними. Це лише душа, забувши свої найкращі прагнення, налаштувала собі з простих потреб тіла безліч протиприродних прагнень, які через безмірність свою стали протиприродними і тілу. Усіляко, однак, щоб відсікти від душі прищеплені нею до себе пристрасті плотські, необхідно розпинати плоть, тільки зовсім у протилежному розумінні, тобто не даючи їй вдосталь і необхідного, або задовольняючи її потреби незрівнянно меншою мірою, ніж скільки вимагає її природа.

(Лк. 6:17-23)

Ублажає Господь убогих; тих, що голодні; тих, що плачуть; тих, кого ганьблять, — під тією умовою, якщо все це Сина Людського заради; ублажається, отже, життя, оточене всякого роду нестатками і злиднями. Утіхи, достаток, шана, за словом цим, не являють собою блага; та воно так і є. Але доки в них спочиває людина, вона не усвідомлює того. Тільки коли звільниться із зачарування їхнього — бачить, що вони не представники блага, а тільки примари його. Душа не може обійтися без утіх, але вони не в матеріальному; не може обійтися без скарбів, але вони не в золоті і сріблі, не в пишних домівках і одежах, не в цій повноті зовнішній; не може обійтися без шани, але вона не в раболіпних поклонах людських. Є інші утіхи, інший достаток, інша шана — духовні, споріднені душі. Хто їх знайде, той не захоче зовнішніх; та не лише не захоче, а зневажить і зненавидить їх заради того, що вони загороджують духовні, не дають бачити їх, тримають душу в затьмаренні, сп'янінні, у примарах. Через те такі всією душею віддають перевагу вбогості, скорботі і безвісності, почуваючись добре серед них, наче в безпечній якійсь огорожі від зачарування спокусами світу. Як же бути тим, до кого все це йде саме собою? Бути у ставленні до всього того, за словом св. апостола, як той, хто не має нічого.