3 грудня 2025
середа · 20 листопада ст. ст.
Передсвято Введення у храм Пресвятої Богородиці. Прп. Григорія Декаполита (816). Свт. Прокла, архієп. Константинопольського (446–447). Мч. Дасія (284–305). Мчч. Євстафія, Феспесія та Анатолія (312). Сщмчч. Нірси єп. та Іосифа, учня його, Іоанна, Саверія, Ісакія та Іпатія, єпп. Персидських; мчч. Азата скопця, Сасонія, Фекли, Анни та багатьох інших мужів і жон, що в Персиді постраждали (343). Прп. Діодора Юр’єгорського (1633). Сщмчч. Олексія Аманова, Олександра Сахарова, Володимира Медведюка, Іоанна Заболотного, Олексія Нікатова, Василія Канделяброва, Миколая Зеленова, Іоанна Сарва, Єміліана Панасевича, Миколая Покровського пресвітерів, прмчч. Арсенія (Дмитрієва), Євтихія (Качура) та Іларіона (Писарця), прмц. Іоанникії (Кожевникової) ігумені (1937); прмц. Татіани Фомічової (після 1937).
Читання Святого Письма
На літургії
Тропарі та кондаки
Преподобному Григорію Декаполитуглас 3
Тропар, глас 3
О́браз был еси́ воздержа́ния,/ Боже́ственным Ду́хом вся просвети́в,/ правове́рия те́чение соверши́л еси́,/ уче́нием мир просвети́л еси́,/ и злове́рных обличи́л еси́ смы́слы,/ о́тче преподо́бне Григо́рие,// Христа́ Бо́га моли́ дарова́ти нам ве́лию ми́лость.
Кондак, глас 3
Све́тлое тя со́лнце Це́рковь познава́ет,/ доброде́телей красота́ми и исцеле́ний луча́ми/ всех просвеща́я, Христо́в уго́дниче./ Те́мже пра́зднуем честну́ю па́мять твою́,/ и почита́ем по́двиги твоя́,// всеблаже́нне о́тче, прему́дре Григо́рие.
Молитви на сьогодні
Думка дня
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
"Я є двері: хто через Мене увійде, той спасеться" (Ін. 10:9). Це те саме, що в іншому місці говорить Господь: "ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене" (Ін. 14:6).
І ще ближче підтвердив Він те саме, коли сказав: "без Мене не можете робити нічого" (Ін. 15:5).
Той і християнин, хто весь у Христі, і хто все, що має в собі цінного, все те від Христа має. Виправдання в нього Христове, і тіло його теж Христове. Той, хто спасається, тому спасається, що одягнений у Христа. У цьому тільки положенні він має доступ до Отця. Ми — ті, хто відпав від Бога, і за те під гнівом. Тільки тоді правда Божа відступає і милість Його простягається до нас і нас, що наближаються, приймає, коли ми наближаємося у Христі і через Христа. Печать Христова відбивається на всьому єстві християнина, і той, хто носить її, піде посеред тіні смертної і не злякається зла. Для того, щоб бути такими, ми маємо таїнства — Хрещення і Причастя, та Покаяння для тих, хто згрішив після Хрещення. Але це від імені Господа; з нашого ж боку, для прийняття їх, повинні утворитися в дусі приймальні настрої — віра, що сповідує: я загиблий і спасаюся тільки Господом Іісусом Христом; любов, що ревнує все присвячувати Господу Спасителеві, нічого не жаліючи; надія, що, нічого від себе не сподіваючись, упевнена, що не буде покинута Господом, але всіляку матиме від Нього допомогу — і внутрішню, і зовнішню — протягом усього життя, доки взята буде туди, де Він Сам.
Ще 2 думки
(Лк. 18:15-17,26-30)
"Хто не прийме Царства Божого, як дитя, той не ввійде в нього" (Лк.18:17). Як же це приймати - "як дитя"? А ось як: у простоті, повним серцем, без роздумів. Обміркований аналіз непридатний у царині віри. Він може мати місце тільки перед нею. Як анатом усе тіло розкладає до подробиць, а життя не бачить, так і розум - скільки не розмірковує, сили віри не осягає. Віра сама дає споглядання, які загалом являють віру як таку, що цілком задовольняє всі потреби нашого єства, і зобов'язують свідомість, совість, серце прийняти віру. Вони і приймають, і прийнявши, не хочуть уже відстати від неї. Тут відбувається те саме, що з тим, хто скуштував приємної і здорової їжі. Скуштувавши одного разу, він знає, що вона придатна, і приймає її до низки речовин, що живлять його. Хімія ні до, ні після не помічниця йому в цьому переконанні. Переконання його засноване на особистому досвіді, безпосередньо. Так і віруючий знає істинність віри безпосередньо. Сама віра вселяє в нього непохитне переконання, що вона віра. Як же після того віра буде вірою розумною? У тому й розумність віри, щоб безпосередньо знати, що вона віра. Розум тільки псує справу, охолоджуючи віру і послаблюючи життя по вірі, а головне, хизується і відганяє благодать Божу - а це найбільше зло для християнина.
(Лк. 18:31-34)
Господь сказав учням про страждання Своє, але вони нічого не зрозуміли зі сказаного: "слова ці були для них приховані" (Лк. 18:34). А потім розсудили віруючим бути "не знаючими нічого, крім Іісуса Христа, і то розп'ятого" (1 Кор. 2:2). Не настав час, вони нічого і не розуміли в таємниці цій; а настав він — зрозуміли, і всім виклали і роз'яснили. Це і з усіма буває, та не стосовно тільки цієї таємниці, а й будь-якої іншої. Незрозуміле на початку згодом стає зрозумілим; немов промінь світла входить у свідомість і прояснює те, що раніше було темним. Хто ж це прояснює? Сам Господь, благодать Духа, що живе у віруючих, ангел-охоронець, — тільки аж ніяк не сама людина. Вона тут приймач, а не творець. При всьому тому, інше залишається незрозумілим на ціле життя, і не для приватних тільки осіб, а й для всього людства. Людина оточена незрозумілостями: деякі роз'яснюються їй протягом життя, а інші залишаються до іншого життя: там побачить. І це навіть для богопросвітлених умів. Чому ж не відкривається тепер? Тому, що дещо невмістиме, отже, годі й говорити про нього; дещо не розповідається з лікувальною метою, тобто було б шкідливо знати передчасно. В іншому житті багато що з'ясується, але відкриються інші предмети й інші таємниці. Створеному розуму ніколи не позбутися таємниць незбагненних. Розум бунтує проти цих уз: але бунтуй — не бунтуй, а уз таємничості не розірвеш. Смирися ж, гордий розуме, "під міцну руку Божу" (1 Пет. 5:6) і віруй!
Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter