24 листопада 2025

(Мф. 10:32-33,37-38,19:27-30)

Свята Церква кожного дня вшановує пам'ять святих. Але оскільки були угодники Божі, які невідомо подвизалися, не явлені Церкві, то, щоб не залишити і їх без вшанування, свята Церква встановила день, у який прославляє всіх, хто від віків догодив Богові, щоб не залишилося нікого, кого б вона не прославляла. Творити ж це негайно після Зішестя Святого Духа узаконила вона тому, що всі святі стали і стають святими благодаттю Святого Духа.

Благодать Святого Духа приносить покаяння і відпущення гріхів, вона ж вводить у боротьбу з пристрастями і похотями і вінчає цей подвиг чистотою і безпристрасністю. І таким чином з'являється нове створіння, придатне для нового неба і нової землі.

Будьмо ревними ж і ми йти слідом святих Божих. Як це робити — вчить нинішнє Євангеліє: воно вимагає небоязливого сповідування віри в Господа, переважної любові до Нього, підняття хреста самозречення і сердечного від усього відсторонення. Покладімо ж початок за цією вказівкою.

(Лк. 14:12-15)
У вказівці, кого кликати на обід або вечерю, перейми собі правило: не робити нічого для ближніх, щоб отримати від них відплату тут. Але це не означає, що ти будеш витрачатися даремно. Свого часу все тобі воздасться. У Нагірній бесіді про всі богоугодні справи — молитву, піст, милостиню — Господь заповідав творити їх таємно, чому? Тому що Отець Небесний тим, хто чинить так, віддасть явно (Мф. 6:4, 6, 18). Отже, всіма трудами життя свого християнин повинен заготовляти собі майбутнє блаженство, будувати собі вічний дім і наперед надсилати туди провіант на всю вічність. Такий спосіб діяння — не інтересанство*, тому що власне інтереси обмежуються тутешнім життям, а таке життя [за заповіддю Христа] йде на шкоду цим інтересам. До того ж жити так не можна без віри, сподівання і любові до Господа. Діяльність за заповідями в сподіванні відплати — також абстрактна діяльність. Тим часом вона ближча і зрозуміліша серцю, ніж будь-що інше, занадто ідеальне, як, наприклад, робити добро заради добра. Цього останнього ніде в Святому Письмі ви не знайдете. Найвища тут мотивація: роби все заради Господа і не бійся втрат.
*Власне слово святителя Феофана. Вочевидь, він має на увазі пошук вигоди для себе.

(Еф. 6:10-17)
Апостол одягає християн у всеозброєння Боже. Доречно підійшло це слідом за попереднім уроком. Бо якщо хто, послухавши покликання Божого, сприйняв початок нового життя, за допомогою благодаті Божої, доклавши до того зі свого боку "все старання" (2 Пет. 1:5), то на нього після цього чекає не спочивання на лаврах, а боротьба. Він залишив світ — світ за це почне гнати його; він врятувався від влади диявола — диявол гнатиме слідом за ним і ставитиме йому пастки, щоб збити його з доброго шляху і знову повернути у свою сферу; він зрікся себе, відкинув самість з усією ордою пристрастей, але цей гріх, який живе в нас, не відразу розлучається зі своїм привільним життям у самодогоджанні і щохвилини буде зазіхати під різними приводами знову оселитися всередині тих самих порядків життя, які так багато живили й годували його колись. Три вороги — кожен з незліченним військом — але головнокомандувач — диявол, а найближчі помічники його — біси. Вони всім орудують у гріховному житті, противнику життя духовного. Тому Апостол проти них і озброює християнина, так ніби інших не було зовсім. Каже: "наша боротьба не проти крові й плоті, а проти начальств, проти властей, проти мироправителів темряви цього віку, проти духів злоби піднебесних" (Еф. 6:12). Бо якби не було їх, і битви, можливо, не було б. Так само якщо вони відбиті і переможені, то відбиття і поразка інших нічого вже не варті. Отже, дивись усякий, куди слід спрямовувати стріли або, принаймні, з якого особливо боку слід себе захищати. І захищай! Апостол прописав кілька знарядь, але всі вони сильні лише Господом. Тому досвідчені борці духовні й передали нам: іменем Господа Іісуса бий ворогів.