22 листопада 2025
субота · 9 листопада ст. ст.
Мчч. Онисифора і Порфирія (близько 284–305). Прп. Матрони (близько 492). Прп. Феоктисти (881). Мч. Олександра Солунського (305–311). Мч. Антонія (V). Прп. Іоанна Колова (V). Прпп. Євстолії (610) і Сосипатри (625). Прп. Онисифора Печерського, в Ближніх печерах (1148). Свт. Нектарія, митр. Пентапольського, Егінського чудотворця (1920). Сщмчч. Парфенія (Брянських), єп. Ананіївського, Константина Черепанова, Димитрія Русинова, Нестора Паніна, Феодора Чичканова, Константина Немєшаєва, Віктора Климова, Ілії Рилько, Павла Ансимова пресвітерів, Іосифа Сченсновича диякона і прмч. Олексія (Задворнова) (1937). Собор Балтських святих. Ікони Божої Матері, йменованої «Скоропослушниця» (Х).
Читання Святого Письма
На утрені
На літургії
Рядове
Богородиці
Богородиці: Флп.: 2:5-11 (зач. 240)
Тропарі та кондаки
Мученикам Онисифору і Порфиріюглас 4
Тропар, глас 4
Му́ченицы Твои́, Го́споди,/ во страда́ниих свои́х венцы́ прия́ша нетле́нныя от Тебе́, Бо́га на́шего,/ иму́ще бо кре́пость Твою́,/ мучи́телей низложи́ша,/ сокруши́ша и де́монов немощны́я де́рзости./ Тех моли́твами// спаси́ ду́ши на́ша.
Кондак, глас 2
Му́ченик дво́ица, пострада́вше кре́пко,/ вра́жию горды́ню на зе́млю низложи́сте,/ озари́вшеся благода́тию несозда́нныя Тро́ицы,/ сла́внии Ониси́форе и Порфи́рие,// моли́теся непреста́нно о всех нас.
Молитви на сьогодні
Думка дня
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
(Мф. 10:32-36,11:1)
"Отож кожного, хто визнає Мене перед людьми, того визнаю і Я перед Отцем Моїм Небесним" (Мф. 10:32). Чи трудно визнати Господа? Ніякої немає трудності. Яка трудність сказати, коли потрібно, що Господь наш Іісус Христос є єдинородний Син Божий і Бог, Який заради нас прийшов на землю, втілився від Духа Святого і Марії Діви, і став людиною, був розіп'ятий, постраждав, похований, воскрес третього дня, зійшов на небеса і сидить праворуч Бога Отця, і знову прийде судити живих і мертвих, послав Духа Святого на св. апостолів, які силою Його влаштували на землі Святу Церкву, що, навчаючи істини й освячуючи таїнствами, незаблудним шляхом веде всіх вірних чад своїх у Царство Небесне?
Усе це ми повторюємо щоразу, коли чуємо і читаємо Символ віри. Тож візьми ці істини, закарбуй їх у серці своєму і будь готовий, не боячись жодного лиця людського, пред'явити, що так, а не інакше, треба вірити, щоб бути спасенним, готуючись водночас потерпіти й те, що за це іноді дістанеться тобі. Закривай вуста вчителів брехні і хулителів християнства словом істини — і отримаєш те, що обіцяно Господом. Ти визнаєш Його Богом і Спасителем перед людьми, а Він перед Богом Отцем визнає, що ти вірний Його послідовник і сповідник.
Ще 2 думки
(Лк. 10:38-42,11:27-28)
«Марія ж обрала благу частину» (Лк. 10:42). Успіння Божої Матері представляє благий кінець цього обрання. Сам Спаситель в Успінні Її прийняв у руки Свої Її душу. Того ж сподоблялися і багато святих; те ж зустрічають у різних видах і ступенях і всі виборці благої частини. У час обрання упованням тільки передбачається цей кінець, а в деякій мірі навіть передчувається; але потім труди, боротьба і примуси слідують одні за одними і затьмарюють обраний шлях. Дороговказною зіркою залишається благий кінець благої частини. Це те саме, що вдалині світиться вогник для подорожнього, захопленого темрявою. Надія — збуджувач енергії та підтримувач терпіння і сталості в розпочатому, а сама вона міцна вірою. По вірі обирають, сподіванням бувають твердими в обранні, а терпінням досягають благого кінця.
(Лк. 9:37-43)
Після відходу з гори Преображення, Господь зцілює біснуватого юнака. Зціленню передував докір у невір'ї, як причині, через яку бідолашний не був зцілений учнями. Чиє б не було це невір'я - чи то батька, який привів сина, чи то присутніх, чи то народу, чи то, можливо, й апостолів, - видно тільки, що невір'я зачиняє двері милостивого заступництва Божого і допомоги, а віра відчиняє їх. Господь і сказав батькові: скільки можеш вірувати, на стільки й отримаєш. Віра не справа однієї думки і розуму, коли відноситься до особи, а обіймає все єство людини. Вона укладає взаємні зобов'язання того, хто вірує, і Того, Кому він вірує, хоч би вони не були виражені буквально. Хто вірує, той на того в усьому покладається і відмови собі від нього ні в чому не очікує; тому звертається до нього з нероздільною думкою, як до батька, іде до нього, як у свою скарбницю, в упевненості, що не повернеться без дару. Така налаштованість схиляє без слів і того, до кого вона спрямована. Так буває між людьми. Але в істинному вигляді є сила налаштованостей, коли вони звернені до Господа, всемогутнього, всезнаючого, що бажає подати нам усяке благо, і істинно віруючий ніколи не буває розчарованим у своїх очікуваннях. Якщо ми чогось не маємо і, просячи того, не отримуємо, то це тому, що немає у нас належної віри. Насамперед треба знайти й оселити в серці повну віру в Господа, знайти й вимолити її в Нього, бо й вона не від нас, а Божий дар (Еф.2:8). Батько юнака на вимогу вірувати молився: "Вірую, Господи, допоможи моєму невір'ю" (Мк.9:24). Вірував слабо, вагаючись, і молився про зміцнення віри. А хто похвалиться досконалістю віри і кому, відповідно, не потрібно молитися: "допоможи, Господи, моєму невір'ю?". Коли б віра була в силі в нас, то і думки були б чисті, і почуття святі, і справи богоугодні. Тоді Господь слухав би нас, як батько дітей; і що не спало б нам на серце, - а спасти могло б при цьому тільки одне приємне Господу, - все те отримували б ми без відмови і відстрочки.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
_thumb.jpg)



_thumb.png)

_thumb.jpg)
_thumb.jpg)
_thumb.jpg)

_thumb.jpg)
_thumb.jpg)