15 листопада 2025
субота · 2 листопада ст. ст.
Мчч. Акиндина, Пігасія, Афонія, Єлпідифора, Анемподиста і тих, що з ними (близько 341–345). Прп. Маркіана Кіринейського (388). Сщмчч. Константина Юрганова й Ананії Арістова пресвітерів (1918). Шуйської-Смоленської ікони Божої Матері (1654–1655).
Читання Святого Письма
На літургії
Тропарі та кондаки
Мученикамглас 2
Тропар, глас 2
Страстоте́рпцы Госпо́дни,/ блаже́нна земля́, напи́вшаяся кровьми́ ва́шими,/ и свя́та селе́ния,/ прии́мшая телеса́ ва́ша:/ в три́знищи бо врага́ победи́сте/ и Христа́ со дерзнове́нием пропове́дасте:/ Того́ я́ко бла́га моли́те// спасти́ся, мо́лимся, душа́м на́шим.
Кондак, глас 2
Благочести́выя и Богоно́сныя му́ченики,/ я́ко на земли́ оста́вльшия вся,/ прия́л еси́ в наслажде́ние благи́х Твои́х и упокое́ние,/ Акинди́на, Пига́сия, Анемподи́ста,/ с ни́миже Аффо́ния и Елпидифо́ра же,// Еди́не сый Преблаги́й.
Молитви на сьогодні
Думка дня
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
(Мф. 10:16-22)
«А хто витерпить до кінця, той спасеться» (Мф. 10:22). А чи є нам що терпіти? У цьому ні в кого не буває нестачі. Територія терпіння у кожного широка; отже, і спасіння у нас під руками. Перетерпи все до кінця — і будеш спасенний. Треба, однак, терпіти вміючи, а то можна протерпіти і користі ніякої не отримати.
По-перше, віру святу бережи і життя по вірі веди бездоганне; всякий же гріх, що трапляється, очищай негайно покаянням.
По-друге, все, що доводиться терпіти, приймай як від руки Божої, пам'ятаючи твердо, що без волі Божої нічого не буває.
По-третє, вірячи, що все, що від Господа виходить, посилається Ним на благо душам нашим, за все щиро дякуй Богові, дякуй і за скорботи, і за розради.
По-четверте, полюби скорботу заради великої її спасительності і збуди в собі спрагу до неї, як до пиття хоча гіркого, але цілющого.
По-п'яте, тримай у думці, що коли прийшла біда, то її не скинеш, як тісний одяг; треба перенести. По-християнськи ти перетерпиш її чи не по-християнськи — все ж таки перетерпіти неминуче; так краще ж перетерпіти по-християнськи. Ремствування не позбавляє від біди, а тільки робить її важчою; а смиренна покірність визначенням Промислу Божого і благодушність забирають важкість у бід.
По-шосте, усвідом себе вартим ще й не такого лиха — усвідом, що якби Господь хотів вчинити з тобою по всій правді, то чи таке лихо слід було б послати тобі.
По-сьоме, найбільше молись — і милостивий Господь подасть тобі міцність духу, за якої, тоді як інші дивуватимуться твоїм лихам, тобі буде здаватися, що і терпіти-то нічого.
Ще 2 думки
(Лк. 9:1-6)
«І послав їх (святих апостолів) проповідувати Царство Боже» (Лк. 9:2). Цього разу тільки по Палестині, а потім і по всьому світу. Проповідь, розпочата тоді, не припиняється досі. Щодня чуємо ми передане святими апостолами від імені Господа у Святому Євангелії та посланнях апостольських. Час не робить різниці: ми чуємо святих апостолів і Самого Господа так, наче б вони були перед нами, і сила, що діяла в них, діє досі в Церкві Божій. Ні в чому і нікого з віруючих не позбавляє Господь: що мали перші, те мають і останні. Віра завжди так містила це і містить. Але прийшла зарозумілість* і розділила між теперішнім і первинним. Зарозумілості здалася тут прірва велика, голова запаморочилася, очі затьмарилися, і Господь зі святими апостолами занурилися в неї в темряву, яка здається їй непроникною. І по заслузі їй: нехай пожинає плоди свого сіяння; в ній один тільки крах духу. Що вона точно загрузла в темряві й не бачить світла, зізнання в цьому не можна не визнавати щирим — але хто винен? Зарозумілість сама себе отуманила і продовжує туманити. Досі нічого ще не сказала вона такого, через що можна було б слова Письма новозавітного не вважати істинним словом святих апостолів і Самого Господа. Тільки безустанно волає: «Я не бачу, я не бачу». — Віримо, віримо, що не бачиш! Але перестань випускати з себе туман — атмосфера біля тебе провітриться, світло Боже тоді, можливо, покажеться і побачиш що-небудь. — «Але ж це те саме, що перестати мені бути мною». — Яка біда! Ну, перестань; іншим спокійніше буде. — «Ні, не можна. Мені визначено бути до кінця віку, "щоб виявилися вмілі"».
*Святитель Феофан часто використовує слово «суемудрие», передане тут як «зарозумілість», коли має на увазі людей, які більше довіряють своїй розумності, ніж Божому Слову.
(Еф. 6:10-17)
Апостол одягає християн у всеозброєння Боже. Доречно підійшло це слідом за попереднім уроком. Бо якщо хто, послухавши покликання Божого, сприйняв початок нового життя, за допомогою благодаті Божої, доклавши до того зі свого боку "все старання" (2 Пет. 1:5), то на нього після цього чекає не спочивання на лаврах, а боротьба. Він залишив світ — світ за це почне гнати його; він врятувався від влади диявола — диявол гнатиме слідом за ним і ставитиме йому пастки, щоб збити його з доброго шляху і знову повернути у свою сферу; він зрікся себе, відкинув самість з усією ордою пристрастей, але цей гріх, який живе в нас, не відразу розлучається зі своїм привільним життям у самодогоджанні і щохвилини буде зазіхати під різними приводами знову оселитися всередині тих самих порядків життя, які так багато живили й годували його колись. Три вороги — кожен з незліченним військом — але головнокомандувач — диявол, а найближчі помічники його — біси. Вони всім орудують у гріховному житті, противнику життя духовного. Тому Апостол проти них і озброює християнина, так ніби інших не було зовсім. Каже: "наша боротьба не проти крові й плоті, а проти начальств, проти властей, проти мироправителів темряви цього віку, проти духів злоби піднебесних" (Еф. 6:12). Бо якби не було їх, і битви, можливо, не було б. Так само якщо вони відбиті і переможені, то відбиття і поразка інших нічого вже не варті. Отже, дивись усякий, куди слід спрямовувати стріли або, принаймні, з якого особливо боку слід себе захищати. І захищай! Апостол прописав кілька знарядь, але всі вони сильні лише Господом. Тому досвідчені борці духовні й передали нам: іменем Господа Іісуса бий ворогів.
Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter