4 листопада 2025

(Мф. 10:32-36,11:1)
"Отож кожного, хто визнає Мене перед людьми, того визнаю і Я перед Отцем Моїм Небесним" (Мф. 10:32). Чи трудно визнати Господа? Ніякої немає трудності. Яка трудність сказати, коли потрібно, що Господь наш Іісус Христос є єдинородний Син Божий і Бог, Який заради нас прийшов на землю, втілився від Духа Святого і Марії Діви, і став людиною, був розіп'ятий, постраждав, похований, воскрес третього дня, зійшов на небеса і сидить праворуч Бога Отця, і знову прийде судити живих і мертвих, послав Духа Святого на св. апостолів, які силою Його влаштували на землі Святу Церкву, що, навчаючи істини й освячуючи таїнствами, незаблудним шляхом веде всіх вірних чад своїх у Царство Небесне?

Усе це ми повторюємо щоразу, коли чуємо і читаємо Символ віри. Тож візьми ці істини, закарбуй їх у серці своєму і будь готовий, не боячись жодного лиця людського, пред'явити, що так, а не інакше, треба вірити, щоб бути спасенним, готуючись водночас потерпіти й те, що за це іноді дістанеться тобі. Закривай вуста вчителів брехні і хулителів християнства словом істини — і отримаєш те, що обіцяно Господом. Ти визнаєш Його Богом і Спасителем перед людьми, а Він перед Богом Отцем визнає, що ти вірний Його послідовник і сповідник.

(Лк. 10:38-42,11:27-28)
«Марія ж обрала благу частину» (Лк. 10:42). Успіння Божої Матері представляє благий кінець цього обрання. Сам Спаситель в Успінні Її прийняв у руки Свої Її душу. Того ж сподоблялися і багато святих; те ж зустрічають у різних видах і ступенях і всі виборці благої частини. У час обрання упованням тільки передбачається цей кінець, а в деякій мірі навіть передчувається; але потім труди, боротьба і примуси слідують одні за одними і затьмарюють обраний шлях. Дороговказною зіркою залишається благий кінець благої частини. Це те саме, що вдалині світиться вогник для подорожнього, захопленого темрявою. Надія — збуджувач енергії та підтримувач терпіння і сталості в розпочатому, а сама вона міцна вірою. По вірі обирають, сподіванням бувають твердими в обранні, а терпінням досягають благого кінця.

(Лк. 11:1-10)
Господь дав молитву загальну для всіх, поєднавши в ній усі потреби наші, духовні й тілесні, внутрішні й зовнішні, вічні й тимчасові. Але оскільки в одній молитві не можна поєднати всього, про що доводиться молитися Богові в житті, то, після молитви загальної, дано правило на випадок окремих про що-небудь прохань: "Просіть, і дано буде вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам" (Лк. 11:9). У церкві Божій так і робиться: християни всі спільно моляться про загальні потреби, але кожен приватно викладає перед Господом свої нужди і потреби. Спільно молимося в храмах за встановленими чинами, які всі є не що інше, як роз'яснена і в різних видах викладена молитва Господня, а окремо вдома кожен, як уміє, просить Господа про своє. І в храмі можна молитися про своє, і вдома можна молитися про своє, і вдома можна молитися загальною молитвою.

Про одне тільки треба дбати, щоб, коли стоїмо на молитві, чи вдома, чи в церкві, в нас на душі була дійсна молитва, дійсне звернення і сходження розуму і серця вашого до Бога. Як хто зуміє нехай робить це. Не стій, як статуя, і не бурмочи молитов, як заведена машинка, що грає пісні. Скільки не стій так і скільки не бурмочи, немає в тебе молитви, коли розум блукає і серце сповнене метушливих почуттів.

Якщо вже стоїш на молитві, приготувався до неї, що вартує тобі і розум, і серце залучити сюди ж? І залучай їх, хоч би вони упиратися стали. Тоді відбудеться молитва справжня і приверне милість Божу і Божу обіцянку молитві: просіть, і дасться, здійсниться. Не дається часто тому, що прохання немає, а тільки прохальне положення.