Священномученик Серафим (Самойлович), архієпископ Углицький
День пам'яті (н. ст.)
Місяця жовтня на 22-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / місяця вересня на 29-й день — Собор Полтавських святих
Священномученик і сповідник Серафим, у миру Симеон Миколайович Самойлович, народився 1881 року в Полтавській губернії в сім’ї псаломщика. Закінчив Полтавську духовну семінарію і служив учителем. 1905 року він був пострижений у чернецтво з ім’ям Серафим, за декілька днів висвячений у сан ієродиякона, а 1906 року висвячений на ієромонаха. Невдовзі його призначили настоятелем Нугецької парафії і начальником Нугецької духовної місії в Північній Америці.
З 1909 року місіонерські труди отця Серафима продовжилися у Владикавказі: він став помічником єпархіального місіонера Владикавказької єпархії. У квітні 1910 року його поставили намісником Могильово-Братського монастиря, а з 23 червня 1910 року він був намісником Ярославського Толзького монастиря. Після початку війни 1914 року при Толзькій обителі відкрився лазарет для поранених.
1915 року отець Серафим був призначений настоятелем Углицького Покровського монастиря і возведений у сан архімандрита. 2 (15) лютого 1920 року він був висвячений на єпископа Углицького, вікарія Ярославської єпархії.
З липня 1922 року єпископ Серафим деякий час перебував у Ярославській в’язниці. 18 травня 1924 року знову був заарештований.
Того ж року патріарх Тихон возвів владику Серафима в сан архієпископа. 1925 року він став заступником патріаршого місцеблюстителя.
У березні 1927 року архієпископа Серафима викликали до Москви й ув’язнили у Внутрішній в’язниці ОДПУ, але за три дні звільнили й вислали до Углича.
З кінця 1926 року і до 30 березня (12 квітня) 1927 року владика Серафим обіймав посаду заступника патріаршого місцеблюстителя і здійснював управління Церквою. Після звільнення із ув’язнення митрополита Сергія (Страгородського) він передав йому свої права.
Архієпископ Серафим не підтримав митрополита Сергія в його декларації і був вилучений владою з Ярославської єпархії. 17 лютого 1928 року його заарештували і вислали в Могильов до Буйницького Свято-Духового монастиря. 29 березня (11 квітня) 1928 року священномученика відсторонили від управління Углицьким вікаріатством.
У березні 1929 року владику Серафима знову заарештували в Могильові й засудили на три роки ув’язнення в Соловецькому таборі, де його постійно посилали на важкі загальні роботи. Піднімаючи цеглу на зведення двоповерхової будівлі, владика впав із риштувань і так поламав собі ребра, що став інвалідом. Восени 1930 року його відправили на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу. У березні 1932 року владику звільнили і відправили етапом на заслання до області Комі.
1933 року архієпископ Серафим знову був засуджений на три роки заслання в Архангельську. Тут разом з іншими засланцями-архієреями він розвинув діяльність з організації Істинно-Православної Церкви, яка являла собою церковну опозицію курсу митрополита Сергія (Страгородського).
У травні 1934 року владика Серафим був знову заарештований за звинуваченням у створенні нової “контрреволюційної організації прихильників істинно-православної церкви” і засуджений на п’ять років таборів. Він відбував ув’язнення в Сусловському відділенні Сибірського виправно-трудового табору.
4 листопада 1937 року в таборі в Маріїнському районі Кемеровської області священномученик Серафим був розстріляний.
У 2000 році архієпископ Серафим (Самойлович) був прославлений в лику святих.