2 жовтня 2025
четвер · 19 вересня ст. ст.
Мчч. Трофима, Савватія і Доримедонта (276). Мч. Зосими пустельника (IV). Блгв. вел. кн. Iгоря Київського і Чернігівського, чудотворця (1147). Блгвв. кнн. Феодора Смоленського (1299) і чад його Давида (1321) і Константина, Ярославських чудотворців. Сщмч. Константина Голубєва пресвітера і з ним 2-х мучеників (1918); сщмч. Миколая Іскровського пресвітера (1919). Прп. Олексія Зосимовського (1928). Сщмч. Нила Смирнова пресвітера, прмц. Марії Мамонтової-Шашиної (1938). Сщспов. Митрофана Воздвиженського пресвітера (1938).
Читання Святого Письма
На літургії
Тропарі та кондаки
Мученикамглас 8
Тропар, глас 8
В Тро́ице хвали́мый Бог тро́ицу му́ченик просла́ви,/ Трофи́ма и Савва́тия и Доримедо́нта:/ в Того́ бо ве́ровавше, врага́ низложи́ша.// Тех моли́твами, Христе́ Бо́же наш, поми́луй нас.
Кондак, глас 8
Я́ко страда́льцев основа́ние и благоче́стия утвержде́ние,/ Це́рковь чтит и сла́вит твое́ светоно́сное страда́ние,/ приснопева́емый блаже́нне страда́льче, доблему́дре сла́вне Трофи́ме,/ со страда́вшими с тобо́ю,// очище́ние пою́щим тя испроси́, я́ко непобеди́мь.
Благовірному князю Ігорюглас 4
Тропар, глас 4
Просвети́вся Боже́ственным креще́нием,/ Ду́ха Свята́го светлостьми́ озаря́ем,/ Ева́нгелие Христо́во в се́рдце твое́ восприя́л еси́/ де́лом сло́во Сы́на Бо́жия исполня́я, благове́рный кня́же И́горе,/ моли́ Всеблага́го Спаси́теля на́шего дарова́ти нам мир, и ми́лость,// и спасе́ние душ на́ших, чту́щих честну́ю па́мять твою́.
Кондак, глас 6
Измени́л еси́ земна́го княже́ния сла́ву/ во и́ночества о́браз смире́нный/ и страда́льчески земно́е житие́ сконча́в,/ ны́не на Небесе́х ра́дуешися,/ усе́рдне моля́ся// о чту́щих тя, И́горе, страда́льцев похвало́.
Інший кондак, глас 6
Кня́жескую диаде́му обагри́л еси́ кро́вию твое́ю,/ Богому́дре страстоте́рпче И́горе,/ за ски́птр крест в ру́ку прии́м, яви́лся еси́ победоно́сец/ и же́ртву непоро́чну Влады́це прине́сл еси́ себе́./ Я́ко бо а́гнец незло́бив от раб убие́н был еси́,/ и ны́не ра́дуяся предстои́ши Святе́й Тро́ице,// моли́ся спасти́ся душа́м на́шим.
Молитви на сьогодні
Думка дня
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
(Мф. 12:14-16,22-30)
У кожній людині, яка нерозкаяно живе в гріху, живе біс, як у домі, і всім у неї розпоряджається. Коли по благодаті Божій такий грішник приходить у розкаяння про гріхи свої, кається і перестає грішити — біс із нього виганяється. Спочатку він не турбує того, хто покаявся, тому що в ньому спочатку багато ревності, яка, як вогонь, палить бісів і, як стріла, відбиває їх. Але потім, коли ревність починає охолоджуватися, підступає і біс здалеку зі своїми пропозиціями, вкидає спогад про колишні задоволення і закликає до них.
Не остережися тільки покаянник — від співчуття скоро перейде до бажання; якщо і тут не схаменеться і не поверне себе в стан колишньої тверезості, то падіння недалеко. З бажання народжується схиляння на гріх і рішучість: внутрішній гріх готовий, для зовнішнього очікується тільки зручність. Тільки вона знайдеться — і гріх буде зроблений. Із цим водночас біс знову входить і починає гнати людину від гріха до гріха ще швидше, ніж раніше. Це зобразив Господь притчею про вторинне повернення біса в дім очищений, підметений.
Ще 2 думки
(Мк. 11:27-33)
Спаситель доводить Своє небесне посланництво свідченням Іоанна Предтечі, — мовчать, бо нічого було сказати проти, а все невірують. Іншим разом ділами Своїми те саме доводив, — придумали виверт про «князя бісівського» (Мф. 9:34, 12:24, Лк. 11:15). Але коли цей виворот був виставлений цілковито недоречним, — теж замовкли, а все-таки не увірували. Так і завжди невіри не вірять, що їм не кажи та як переконливо не доводь істину: нічого не можуть сказати проти, а все не вірують. Сказати б: розум у них паралічем розбитий, та ж про інші предмети вони міркують тверезо. Лише коли про віру зайде мова, починають плутатися в поняттях і словах. Плутаються також, коли виставляють погляди свої на заміну положень віри, від Бога даних. Тут у них сумнів зводиться в таку опору, що твоя міцна скеля. Прослухайте всю їхню теорію — дитя розбере, що це сіть павутинна, а вони того не бачать. Незбагненне засліплення! Упертість невір можна ще пояснити небажанням вірити, але звідки саме небажання? І від чого воно бере в цьому випадку таку владу, що змушує людину розумну свідомо триматися нелогічного способу думок? Тут темрява — чи часом не від батька темряви вона?
(Лк. 4:22-30)
Назаретяни дивувалися слову Господа, а все ж не вірували: завадила заздрість, як відкрив Сам Господь. І всяка пристрасть чужа істині і добру, заздрість же більш за все, бо сутність її становлять неправда і злоба; ця пристрасть найнесправедливіша й найотруйніша і для носія її, і для того, на кого вона спрямована. У малих розмірах вона буває у всякого, щойно рівний і тим паче гірший бере гору.
Егоїзм роздратовується, і заздрість стає мучити серце. Це ще не так буває мучительно, коли і самому відкрита дорога; але коли вона загороджується, і загороджується тим, до кого вже почалася заздрість, тоді прагнення її нестримні: тут мир неможливий. Заздрість вимагає повалення з гори свого противника і не заспокоїться, доки як-небудь не досягне цього або не згубить самого заздрісника.
Доброзичливці, у яких прихильні почуття переважають над егоїстичними, не страждають від заздрощів. Це вказує шлях до погашення заздрості й всякому, хто мучимий нею. Треба поспішати збудити доброзичливість, особливо до того, котрому заздриш, і виявити це ділом — одразу заздрість і стихне. Декілька повторень в тому ж роді — і, з Божою допомогою, вона зовсім уляжеться. Але так залишити її — змучить, висушить і в гроб загонить, коли не подолаєш себе і не змусиш робити добро тому, кому заздриш.
Господь не сповістити лише прийшов про літо сприятливе, а й приніс його. Де ж воно? У душах вірян. Земля ніколи не буде перетворена на рай, поки існуватиме чинний порядок речей; але вона є і буде поприщем приготування до райського життя. Початки його покладаються в душі; можливість цьому — у благодаті Божій; благодать же приніс Господь наш Іісус Христос — приніс, отже, для душ літо сприятливе. Хто слухає Господа і виконує все заповідане Ним, той одержує благодать і силою її насолоджується в собі літом сприятливим. Це вірно здійснюється у всіх тих, хто щиро вірує і діє по вірі.
Думками не наповниш душу цією приємністю; треба діяти — і приємність вселиться сама собою. Зовнішнього покою може не бути ніякого, а сам лише внутрішній, але він невід'ємний від Христа. Втім, завжди буває так, що, як тільки запанує внутрішній спокій, зовнішні тривоги не мають тяжкості і гіркоти. Отже, і з цього боку є літо сприятливе; тільки ззовні воно здається холодною зимою.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter







