9 липня 2025
середа · 26 червня ст. ст.
Тихвінської ікони Божої Матері (1383). Прп. Давида Солунського (близько 540). Прп. Іоанна, єп. Готфського (VIII). Свт. Діонісія, архієп. Суздальського (1385). Знайдення мощей прп. Тихона Луховського, Костромського (1569). Сщмч. Георгія Степанюка пресвітера (1918). Перенесення мощей прп. Нила Столобенського (1995). Нямецької (1399), Седмиєзерної (ХVII), Ліддської (Римської) (I) та Тихвінської Львівської «Сльозоточивої» ікон Божої Матері.
Читання Святого Письма
На літургії
Тропарі та кондаки
Молитви на сьогодні
Думка дня
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
Святий Іоанн свідчив про Христа Іісуса, що Він є воістину "Агнець Божий, що бере на себе гріх світу" (Ін. 1:29), — є обітований Визволитель, всіма очікуваний. Чули це ті, хто був при ньому, і повірили. Від них пройшло це свідчення в народ, і всі стали думати, що засвідчений Іоанном не проста людина. Спаситель вказав на це, коли в останні дні в храмі запропонував очільникам церковним запитання, "звідки хрещення Іоаннове, з неба чи від людини?" (Мк. 11:29-30). Ті ухилилися від відповіді, тому що вони не могли не бачити, що Іоанн не сам від себе прийшов, водою хрестячи. Але скажи вони це — негайно повинні були визнати і свідчення його, що перед ними Обіцяний, і внаслідок того підкоритися Його вченню. А цього вони не хотіли не з якихось ґрунтовних причин, а лише через упередження. Але їхня впертість анітрохи не применшує сили свідчення св. Іоанна. Воно й досі настільки ж доказове, як було, коли вийшло з вуст його. І ми Іоанна чуємо, який вказує нам істинного Спасителя, і тим оживляємо віру свою, як віру, що має за собою відчутні докази.
Ще 2 думки
(Лк. 10:38-42,11:27-28)
«Марія ж обрала благу частину» (Лк. 10:42). Успіння Божої Матері представляє благий кінець цього обрання. Сам Спаситель в Успінні Її прийняв у руки Свої Її душу. Того ж сподоблялися і багато святих; те ж зустрічають у різних видах і ступенях і всі виборці благої частини. У час обрання упованням тільки передбачається цей кінець, а в деякій мірі навіть передчувається; але потім труди, боротьба і примуси слідують одні за одними і затьмарюють обраний шлях. Дороговказною зіркою залишається благий кінець благої частини. Це те саме, що вдалині світиться вогник для подорожнього, захопленого темрявою. Надія — збуджувач енергії та підтримувач терпіння і сталості в розпочатому, а сама вона міцна вірою. По вірі обирають, сподіванням бувають твердими в обранні, а терпінням досягають благого кінця.
(Мф. 12:38-45)
У кожній людині, яка нерозкаяно живе в гріху, живе біс, як у домі, і всім у неї розпоряджається. Коли по благодаті Божій такий грішник приходить у розкаяння про гріхи свої, кається і перестає грішити — біс із нього виганяється. Спочатку він не турбує того, хто покаявся, тому що в ньому спочатку багато ревності, яка, як вогонь, палить бісів і, як стріла, відбиває їх. Але потім, коли ревність починає охолоджуватися, підступає і біс здалеку зі своїми пропозиціями, вкидає спогад про колишні задоволення і закликає до них.
Не остережися тільки покаянник — від співчуття скоро перейде до бажання; якщо і тут не схаменеться і не поверне себе в стан колишньої тверезості, то падіння недалеко. З бажання народжується схиляння на гріх і рішучість: внутрішній гріх готовий, для зовнішнього очікується тільки зручність. Тільки вона знайдеться — і гріх буде зроблений. Із цим водночас біс знову входить і починає гнати людину від гріха до гріха ще швидше, ніж раніше. Це зобразив Господь притчею про вторинне повернення біса в дім очищений, підметений.
Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter