4 грудня 2024
середа · 21 листопада ст. ст.
ВВЕДЕННЯ У ХРАМ ПРЕСВЯТОЇ ВЛАДИЧИЦІ НАШОЇ БОГОРОДИЦІ І ПРИСНОДІВИ МАРІЇ.
Читання Святого Письма
На утрені
На літургії
На утрені величання: «Величаем Тя, Пресвятая Дево, Богоизбранная Отроковице, и чтем еже в храм Господень вхождение Твое». Замість «Честнейшую» співаємо приспіви свята. 1-й приспів: «Ангели, вхождение Пречистыя зряще, удивишася, како Дева вниде во Святая святых». Відпуст: «Христос, истинный Бог наш, молитвами Пречистыя Своея Матере, (на Літургії — з доданням: святых славных и всехвальных апостол, иже во святых отца нашего Иоанна, архиепископа Константиня града, Златоустаго) преподобных и богоносных отец наших, и всех святых, помилует и спасет нас, яко Благ и Человеколюбец»
Тропарі та кондаки
Введенняглас 4
Тропар, глас 4
Днесь благоволе́ния Бо́жия предображе́ние,/ и челове́ков спасе́ния пропове́дание,/ в хра́ме Бо́жии я́сно Де́ва явля́ется,/ и Христа́ всем предвозвеща́ет./ Той и мы велегла́сно возопии́м:// ра́дуйся смотре́ния Зижди́телева исполне́ние.
Кондак, глас 4
Пречи́стый храм Спа́сов,/ многоце́нный черто́г и Де́ва,/ свяще́нное сокро́вище сла́вы Бо́жия,/ днесь вво́дится в дом Госпо́день, благода́ть совводя́щи,/ Я́же в Ду́се Боже́ственном,/ Ю́же воспева́ют А́нгели Бо́жии:// Сия́ есть селе́ние Небе́сное.
Величання
Велича́ем Тя,/ Пресвята́я Де́во,/ Богоизбра́нная Отрокови́це,/ и чтим е́же в хра́м Госпо́день// вхожде́ние Твое́.
Молитви на сьогодні
Думка дня
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
(Лк. 10:38-42,11:27-28)
«Марія ж обрала благу частину» (Лк. 10:42). Успіння Божої Матері представляє благий кінець цього обрання. Сам Спаситель в Успінні Її прийняв у руки Свої Її душу. Того ж сподоблялися і багато святих; те ж зустрічають у різних видах і ступенях і всі виборці благої частини. У час обрання упованням тільки передбачається цей кінець, а в деякій мірі навіть передчувається; але потім труди, боротьба і примуси слідують одні за одними і затьмарюють обраний шлях. Дороговказною зіркою залишається благий кінець благої частини. Це те саме, що вдалині світиться вогник для подорожнього, захопленого темрявою. Надія — збуджувач енергії та підтримувач терпіння і сталості в розпочатому, а сама вона міцна вірою. По вірі обирають, сподіванням бувають твердими в обранні, а терпінням досягають благого кінця.
Ще 2 думки
(Лк. 18:15-17,26-30)
"Хто не прийме Царства Божого, як дитя, той не ввійде в нього" (Лк.18:17). Як же це приймати - "як дитя"? А ось як: у простоті, повним серцем, без роздумів. Обміркований аналіз непридатний у царині віри. Він може мати місце тільки перед нею. Як анатом усе тіло розкладає до подробиць, а життя не бачить, так і розум - скільки не розмірковує, сили віри не осягає. Віра сама дає споглядання, які загалом являють віру як таку, що цілком задовольняє всі потреби нашого єства, і зобов'язують свідомість, совість, серце прийняти віру. Вони і приймають, і прийнявши, не хочуть уже відстати від неї. Тут відбувається те саме, що з тим, хто скуштував приємної і здорової їжі. Скуштувавши одного разу, він знає, що вона придатна, і приймає її до низки речовин, що живлять його. Хімія ні до, ні після не помічниця йому в цьому переконанні. Переконання його засноване на особистому досвіді, безпосередньо. Так і віруючий знає істинність віри безпосередньо. Сама віра вселяє в нього непохитне переконання, що вона віра. Як же після того віра буде вірою розумною? У тому й розумність віри, щоб безпосередньо знати, що вона віра. Розум тільки псує справу, охолоджуючи віру і послаблюючи життя по вірі, а головне, хизується і відганяє благодать Божу - а це найбільше зло для християнина.
(Лк. 18:31-34)
Господь сказав учням про страждання Своє, але вони нічого не зрозуміли зі сказаного: "слова ці були для них приховані" (Лк. 18:34). А потім розсудили віруючим бути "не знаючими нічого, крім Іісуса Христа, і то розп'ятого" (1 Кор. 2:2). Не настав час, вони нічого і не розуміли в таємниці цій; а настав він — зрозуміли, і всім виклали і роз'яснили. Це і з усіма буває, та не стосовно тільки цієї таємниці, а й будь-якої іншої. Незрозуміле на початку згодом стає зрозумілим; немов промінь світла входить у свідомість і прояснює те, що раніше було темним. Хто ж це прояснює? Сам Господь, благодать Духа, що живе у віруючих, ангел-охоронець, — тільки аж ніяк не сама людина. Вона тут приймач, а не творець. При всьому тому, інше залишається незрозумілим на ціле життя, і не для приватних тільки осіб, а й для всього людства. Людина оточена незрозумілостями: деякі роз'яснюються їй протягом життя, а інші залишаються до іншого життя: там побачить. І це навіть для богопросвітлених умів. Чому ж не відкривається тепер? Тому, що дещо невмістиме, отже, годі й говорити про нього; дещо не розповідається з лікувальною метою, тобто було б шкідливо знати передчасно. В іншому житті багато що з'ясується, але відкриються інші предмети й інші таємниці. Створеному розуму ніколи не позбутися таємниць незбагненних. Розум бунтує проти цих уз: але бунтуй — не бунтуй, а уз таємничості не розірвеш. Смирися ж, гордий розуме, "під міцну руку Божу" (1 Пет. 5:6) і віруй!

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
