10 листопада 2024

неділя · 28 жовтня ст. ст.

Сьогодні
Прп. Iова, ігумена Почаївського (1651)Прп. Іоанна Хозевіта, єп. Кесарійського (VI)Мчч. Терентія та Неоніли і чад їхніх Сарвіла, Фота, Феодула, Ієракса, Ніта, Віла та Євникії (249–250)Прп. Стефана Савваїта, творця канонів (IX)Мчч. Африкана, Терентія, Максима, Помпія та інших 36-ти (ІІІ)Сщмч. Киріака, патр. Єрусалимського (363)Свт. Арсенія I, архієп. Сербського (1266)Прп. Феофіла Київського, Христа заради юродивого (1853)Сщмч. Іоанна Віленського пресвітера (1918)Прп. Арсенія Каппадокійського (1924)Сщмч. Константина (Дьякова), митр. Київського (1937)Вмц. Параскеви, нареченої П’ятниця (III)Свт. Димитрія, митр. Ростовського (1709)

Неділя 20-та після П’ятидесятниці · Глас 3 · Посту немає

Мчч. Терентія та Неоніли і чад їхніх Сарвіла, Фота, Феодула, Ієракса, Ніта, Віла та Євникії (249–250). Прп. Стефана Савваїта, творця канонів (IX). Вмц. Параскеви, нареченої П’ятниця (III). Мчч. Африкана, Терентія, Максима, Помпія та інших 36-ти (ІІІ). Сщмч. Киріака, патр. Єрусалимського (363). Прп. Іоанна Хозевіта, єп. Кесарійського (VI). Сщмч. Неофіта, єп. Урбнісського (VII) (Груз.). Свт. Арсенія I, архієп. Сербського (1266). Прп. Iова, ігумена Почаївського (1651). Свт. Димитрія, митр. Ростовського (1709). Прп. Феофіла Київського, Христа заради юродивого (1853). Сщмч. Іоанна Віленського пресвітера (1918). Сщмч. Геннадія (Парфентьєва) архімандрита (1919). Прп. Арсенія Каппадокійського (1924). Сщмч. Константина (Дьякова), митр. Київського (1937).

Читання Святого Письма

На утрені

Ін. 20:19-31 (зач. 65)

На літургії

АпостолГал. 1:11-19 (зач. 200)
ЄвангелієЛк. 8:26-39 (зач. 38 - про зцілення гадаринського біснуватого)

Великомучениці

Апостол2Кор. 6:1-10 (зач. 181)
ЄвангелієЛк. 7:36-50 (зач. 33).*

Святителю

АпостолЄвр. 7:26-8:2 (зач. 318)
ЄвангелієІн. 10:9-16 (зач. 36).**

Преподобному

АпостолГал. 5:22-6:2 (зач. 213)
ЄвангелієЛк. 6:17-23 (зач. 24)

*** - Читання Великомучениці*, святителю** та преподобному*** читаються, якщо їм звершується служба

Тропарі та кондаки

Неділіглас 3

Тропар, глас 3

Да веселя́тся небе́сная,/ да ра́дуются земна́я,/ я́ко сотвори́ держа́ву/ мы́шцею Свое́ю Госпо́дь,/ попра́ сме́ртию сме́рть,/ пе́рвенец ме́ртвых бы́сть;/ из чре́ва а́дова изба́ви на́с,// и подаде́ ми́рови ве́лию ми́лость.

Кондак, глас 3

Воскре́сл еси́ дне́сь из гро́ба, Ще́дре,/ и на́с возве́л еси́ от вра́т сме́ртных;/ дне́сь Ада́м лику́ет, и ра́дуется Е́ва,/ вку́пе же и проро́цы с патриа́рхи воспева́ют непреста́нно// Боже́ственную держа́ву вла́сти Твоея́.

Мученикамглас 4

Тропар, глас 4

Му́ченицы Твои́, Го́споди,/ во страда́ниих свои́х венцы́ прия́ша нетле́нныя от Тебе́, Бо́га на́шего:/ иму́ще бо кре́пость Твою́,/ мучи́телей низложи́ша,/ сокруши́ша и де́монов немощны́я де́рзости,/ тех моли́твами// спаси́ ду́ши на́ша.

Кондак, глас 4

Му́ченическая честна́я па́мять прии́де днесь, веселя́щи вся́ческая,/ Тере́нтия прему́драго и подру́жии его́./ Те́пле у́бо стеце́мся, да прии́мем исцеле́ние,/ си́и бо благода́ть прие́мше от Ду́ха Свята́го// исцеля́ти неду́ги и боле́зни душ на́ших.

Молитви на сьогодні

Богослужбові вказівкисьогодні · завтра · післязавтра

Думка дня

Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року

(Ін. 10:9-16)

"Я є двері: хто через Мене увійде, той спасеться" (Ін. 10:9). Це те саме, що в іншому місці говорить Господь: "ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене" (Ін. 14:6).

І ще ближче підтвердив Він те саме, коли сказав: "без Мене не можете робити нічого" (Ін. 15:5).

Той і християнин, хто весь у Христі, і хто все, що має в собі цінного, все те від Христа має. Виправдання в нього Христове, і тіло його теж Христове. Той, хто спасається, тому спасається, що одягнений у Христа. У цьому тільки положенні він має доступ до Отця. Ми — ті, хто відпав від Бога, і за те під гнівом. Тільки тоді правда Божа відступає і милість Його простягається до нас і нас, що наближаються, приймає, коли ми наближаємося у Христі і через Христа. Печать Христова відбивається на всьому єстві християнина, і той, хто носить її, піде посеред тіні смертної і не злякається зла. Для того, щоб бути такими, ми маємо таїнства — Хрещення і Причастя, та Покаяння для тих, хто згрішив після Хрещення. Але це від імені Господа; з нашого ж боку, для прийняття їх, повинні утворитися в дусі приймальні настрої — віра, що сповідує: я загиблий і спасаюся тільки Господом Іісусом Христом; любов, що ревнує все присвячувати Господу Спасителеві, нічого не жаліючи; надія, що, нічого від себе не сподіваючись, упевнена, що не буде покинута Господом, але всіляку матиме від Нього допомогу — і внутрішню, і зовнішню — протягом усього життя, доки взята буде туди, де Він Сам.

"Господь мій і Бог мій!" — вигукнув св. апостол Фома (Ін. 20:28). Чи відчуваєте, з якою силою вхопився він за Господа і як міцно тримає Його? Не міцніше тримає потопаючий дошку, на якій сподівається бути врятованим від утоплення. Додамо, що хто не має таким Господа для себе і себе у відношенні до Господа, той ще не вірує в Господа, як слід. 

Ми кажемо: "Господь Спаситель", — маючи на увазі, що Він Спаситель усіх, а цей каже: "Господь Спаситель мій". Хто каже: "мій Спаситель", той відчуває своє спасіння, що виходить від Нього. Відчуттю ж спасіння суміжне відчуття пагуби, з якої витягнув спасенного Спаситель. Відчуття пагуби за природою життєлюбної людини, яка знає, що не може вона сама себе спасти, змушує шукати Спасителя. Коли знайде Його і відчує силу спасіння, що від Нього виходить, хапається за Нього міцно і відірватися від Нього не захоче, хоч би позбавляли її за це самого життя. 

Такого роду події в духовному житті християнина не уявляються тільки розумом, а переживаються на ділі. Потім, як віра його, так і поєднання з Христом стають міцні, як життя або смерть. Такий тільки щиро гукає: "хто мене розлучить!" (Рим. 8:35).

Ще 5 думок

(Лк. 7:36-50)

Грішниця, почувши, що Спаситель у домі Симона, прийшла туди з алавастром миру і, ставши при ногах Господа позаду, почала плакати і вмила сльозами своїми ноги Його, потім витерла їх своїм волоссям, поцілувала й помазала миром (Лк. 7:36-39).

Вона нічого не говорить, а тільки діє і своїми діями показує найніжнішу любов до Господа. За те і сказано було про неї: "прощаються багато гріхів її за те, що вона полюбила багато" (Лк. 7:47).

О, коли б і нам менше говорити, а більше діяти, і діями своїми свідчити про любов до Господа! Скажеш: "Коли б Він Сам тут був, так зараз би готовий усе зробити для Нього". Та Він і є тут, невидимо Своїм обличчям, а видимий у всіх християнах, а найбільше у нужденних. Невидимого Господа намащуй любовною сердечно-розумною молитвою, а для видимого роби все можливе для нужденних — і будеш робити для Бога.

(Лк. 7:36-50)
Чому так сталося, що Симон-фарисей вшановує Господа і запрошує Його до себе, але одразу ж побачивши, що Він прихильно допускає до Себе і грішницю, спокушається і починає думати: "якби Він був пророком..." (Лк. 7:39)? Через те, що заклопотався про частування і за клопотами залишив здорове міркування про порядки Божі. Ці дві царини, життєва і духовна, зовсім не схожі за своїми властивостями і законами. Тим часом розум наш чим дуже займеться, за законами того і міркувати починає.

За мирськими порядками з явною грішницею не можна мати спілкування; Симон так і міркує, забувши, що покаяння всіх робить чистими і грішників рівняє з праведниками. Він думає, що грішниці не слід тут бути і що Спаситель якщо не відганяє її, то тому, мабуть, що не знає, хто вона. Від цієї думки негайно народилася й інша: якщо не знає, то який же Він пророк? Словом-то він не сказав цього, а тільки подумав, і зовні ні в ньому, ні в його клопотах як доброго господаря не відбулося жодної зміни. Але Господь бачив його серце і по серцю його зробив йому напоумлення. Він зауважив йому, що грішникам-то і місце біля Нього і що грішниця, яка припала до Нього серцем, більше вшанувала Його, ніж він, який вшанував Його тільки частуванням. Зовнішнє [благочестя] вводить людину в неприємне Господу почуття праведності, а внутрішнє завжди тримає її в почуттях своєї негідності перед обличчям всезнаючого Господа.

(Лк. 8:26-39)
Гадаринський біснуватий після зцілення свого приліплюється до Господа і бажає бути з Ним завжди; потім, почувши волю Його, йде й проповідує про благодіяння, яке він отримав, по всьому місту. Благодійник приваблює, воля Його стає законом для облагодіяного, і язик не може втриматися, щоб не сповіщати про те, що отримано від Нього. Якби ми мали в пам'яті всі блага, отримані й одержувані від Господа, то не було б між нами невдячних, не було б порушників святої волі Його, не було б таких, які не любили б Його понад усе...

У Хрещенні ми позбавлені прабатьківського гріха і всієї згубності його; у покаянні постійно омиваємося від гріхів, що невпинно прилипають до нас. Промислом Божим охороняємося від бід, нерідко невидимих для нас самих, і отримуємо напрямок життя, найбезпечніший для нас і найсприятливіший для цілей наших; та й усе, що маємо, усе від Господа. Тому-то нам слід вседушно належати Господу, в усьому виконувати волю Його і прославляти ім'я Його пресвяте, а особливо життям і ділами, щоб не бути гіршими за гадаринського біснуватого, який відразу виявився настільки мудрим, що став гідним прикладом наслідування для всіх.

(Гал. 5:22-6:2)
"Ті, котрі Христові, плоть свою розп'яли з пристрастями й похотями" (Гал. 5:24). Нині перевернувся цей порядок: розпинають плоть, але не з пристрастями і похотями, а пристрастями і похотями. Скільки мучать нині тіло обжерливістю, пияцтвом, блудними справами, танцями та гуляннями! Найжорстокіший господар не мучить так свою ледачу тварину. Якби дати нашій плоті свободу і розум, то перший голос її був би проти хазяйки своєї — душі, що вона незаконно втрутилася в її справи, внесла в неї пристрасті, їй чужі, і, виконуючи їх у ній, мучить її. По суті, потреби тіла нашого прості й без пристрастей. Подивіться на тварин: не об'їдаються, зайвого не сплять, задовольнивши тілесні потреби своєчасно, потім цілий рік залишаються спокійними. Це лише душа, забувши свої найкращі прагнення, налаштувала собі з простих потреб тіла безліч протиприродних прагнень, які через безмірність свою стали протиприродними і тілу. Усіляко, однак, щоб відсікти від душі прищеплені нею до себе пристрасті плотські, необхідно розпинати плоть, тільки зовсім у протилежному розумінні, тобто не даючи їй вдосталь і необхідного, або задовольняючи її потреби незрівнянно меншою мірою, ніж скільки вимагає її природа.

(Лк. 6:17-23)

Ублажає Господь убогих; тих, що голодні; тих, що плачуть; тих, кого ганьблять, — під тією умовою, якщо все це Сина Людського заради; ублажається, отже, життя, оточене всякого роду нестатками і злиднями. Утіхи, достаток, шана, за словом цим, не являють собою блага; та воно так і є. Але доки в них спочиває людина, вона не усвідомлює того. Тільки коли звільниться із зачарування їхнього — бачить, що вони не представники блага, а тільки примари його. Душа не може обійтися без утіх, але вони не в матеріальному; не може обійтися без скарбів, але вони не в золоті і сріблі, не в пишних домівках і одежах, не в цій повноті зовнішній; не може обійтися без шани, але вона не в раболіпних поклонах людських. Є інші утіхи, інший достаток, інша шана — духовні, споріднені душі. Хто їх знайде, той не захоче зовнішніх; та не лише не захоче, а зневажить і зненавидить їх заради того, що вони загороджують духовні, не дають бачити їх, тримають душу в затьмаренні, сп'янінні, у примарах. Через те такі всією душею віддають перевагу вбогості, скорботі і безвісності, почуваючись добре серед них, наче в безпечній якійсь огорожі від зачарування спокусами світу. Як же бути тим, до кого все це йде саме собою? Бути у ставленні до всього того, за словом св. апостола, як той, хто не має нічого.

Відео дня: Православний календар

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter