Священномученик Константин (Дьяков), митрополит Київський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця травня на 19-й день / жовтня на 28-й день / травня на 14-й день — Собор Старобільських святих / травня на 19-й день — Собор новомучеників і сповідників Слобідського краю / липня на 15-й день — Собор Київських святих / серпня на 31-й день — Собор новомучеників і сповідників Катеринославських

Трагічне та благочестиве життя священномученика Константина — це хресний шлях справжнього православного пастиря. Внаслідок загального духовного спустошення, у тому числі й знищення всього архівного комплексу з метою позбавити майбутні покоління нашого народу його священної історії, відомостей про архіпастирську діяльність Митрополита Константина (Дьякова) та багатьох інших священнослужителів того страшного часу поки що не знайдено.

Митрополит Константин (Константин Григорович Дьяков) народився 21 травня 1871 року в сім’ї священника. Духовну освіту здобув у Харківській семінарії, після закінчення якої, прийнявши священний сан, став законовчителем харківських середніх навчальних закладів.

1923 року святий був заарештований, хоча офіційних звинувачень йому пред’явлено не було. У 1924 році прийняв чернецтво з ім’ям Константин. Святішим Патріархом Тихоном був висвячений на єпископа Сумського, але водночас керував і Харківською єпархією. 1927 року, приймаючи єпископський сан, він чітко усвідомлював, на що йде. Цього ж року став архієпископом Харківським і Охтирським, а з 1929 року тимчасово посів Дніпропетровську кафедру.

18 травня 1927 року владика Константин був призначений членом тимчасового Патріаршого Священного Синоду при заступнику Патріаршого Місцеблюстителя Митрополиті Сергії (Страгородському). 2 квітня 1931 року нагороджений правом носіння хреста на клобуку. 18 травня 1932 року зведений у сан митрополита з правом носіння білого клобука та хреста на митрі.

1934 року рішенням Священного Синоду Митрополит Константин (Дьяков) був призначений екзархом України. 25 грудня 1936 року нагороджений переднесенням хреста за богослужінням.

16 вересня 1937 року Владику Константина заарештували і відправили до київської Лук’янівської в’язниці. У звинувачувальній довідці навпроти прізвища Дьяков значиться: «…активний член антирадянської фашистської контрреволюційної організації церковників-тихонівців».

10 листопада 1937 року владика помер під час допиту.

19 жовтня 1993 року визначенням Священного Синоду Української Православної Церкви Митрополит Константин був причислений до лику святих, пам’ять його звершується 1 червня, а також 10 листопада, у день його смерті.

Місце його поховання стало відомим випадково, невіруючі назвуть це збігом обставин, а віруючі назвуть це дивом.

Зі спогадів парафіянки Свято-Введенського монастиря: «Леоніла Яківна Лемісова, яка похована біля митрополита Константина, була матінкою. Чоловік її, протодиякон Троїцької церкви отець Сергій Лемісов, був убитий разом з митрополитом Константином, хоча матінці довго говорили, що він висланий без права листування. Леоніла Яківна дізналася про те, що митрополита Константина вбили, у 1955 чи 1956 році. Вона постійно надсилала до НКВС запити про чоловіка. Відповіли їй лише після смерті Сталіна, написали, що він безневинно постраждав. І тоді вона подумала, що коли вони були заарештовані разом, то разом їх і вбили. Вона весь час ходила до в’язниці після арешту. Візник, який вивозив тіла розстріляних із в’язниці на кладовище, одного разу розповів, що був один такий благородний дідок, що він навіть накрив йому обличчя хусткою. І потім цей дідок приснився йому в архієрейському одязі і подякував, що він закрив йому обличчя. Цей візник і вказав на місце, де похований митрополит Константин. Леоніла Яківна жила в будинку біля Троїцької церкви і була псаломщицею. Її виселили після арешту чоловіка, і вона жила на Печерську у маленькому будиночку. Дітей у неї не було, але було багато духовних дітей і всі звали її “мамкою”. Леоніла Яківна завжди доглядала могилу митрополита Константина. У неї була його фотографія, він був дуже цікавий, духовний. Вона нам, дівчаткам, часто говорила: “Ви не уявляєте собі, який це був архієрей!”»