1 серпня 2024

четвер · 19 липня ст. ст.

Сьогодні
Знайдення мощей прп. Серафима, Саровського чудотворця (1903)Прп. Макрини, сестри свт. Василія Великого (380)Прп. Дія (близько 430)Блгв. кн. Романа (Олеговича) Рязанського (1270)Прп. Паїсія Печерського, в Дальніх печерах (ХIV)Блж. Стефана (1427)матері його Милиці (1405), Сербських

Cедмиця 6-та після П’ятидесятниці · Глас 4 · Посту немає

Прп. Макрини, сестри свт. Василія Великого (380). Прп. Дія (близько 430). Блгв. кн. Романа (Олеговича) Рязанського (1270). Прп. Паїсія Печерського, в Дальніх печерах (ХIV). Блж. Стефана (1427) і матері його Милиці (1405), Сербських. Знайдення мощей прп. Серафима, Саровського чудотворця (1903)..

Читання Святого Письма

На утрені

Мф. 11:27-30 (зач. 43)

На літургії

Апостол1Кор. 3:18-23 (зач. 129) і за пятницю (під зачало): 1Кор. 4:5-8 (зач. 130 від полу)
ЄвангелієМф. 13:36-43 (зач. 54) і за пятницю (під зачало): Мф. 13:44-54 (зач. 55)

Преподобному

АпостолГал. 5:22-6:2 (зач. 213)
ЄвангелієЛк. 6:17-23 (зач. 24)

Тропарі та кондаки

Преподобному Паїсіюглас 4

Тропар, глас 4

Вели́каго во отце́х подража́я Паи́сия,/ я́коже он в пусты́ню, та́ко и ты в пеще́ру всели́лся еси́,/ иде́же труды́ прилага́я, блаже́нне, ко трудо́м,/ и псало́мскому пе́нию вы́ну прилежа́л еси́,// моли́ о нас, пою́щих тя.

Кондак, глас 5

Все́ю душе́ю и помышле́нием, Паи́сие, Христа́ возлюби́в,/ Тому́ вседу́шне вся дни живота́ твоего́ служи́л еси́, Богому́дре,/ тем по кончи́не твое́й// насле́дил еси́ ра́дость и ве́чное наслажде́ние.

Преподобному Серафимуглас 4

Тропар, глас 4

От ю́ности Христа́ возлюби́л еси́, блаже́нне,/ и Тому́ Еди́ному рабо́тати пла́менне вожделе́в,/ непреста́нною моли́твою и трудо́м в пусты́ни подвиза́лся еси́,/ умиле́нным же се́рдцем любо́вь Христо́ву стяжа́в,/ избра́нник возлю́блен Бо́жия Ма́тере яви́лся еси́./ Сего́ ра́ди вопие́м ти:// спаса́й нас моли́твами твои́ми, Серафи́ме, преподо́бне о́тче наш.

Інший тропар, глас 4

От ю́ности Христа́ возлюби́л еси́, преподо́бне,/ и Тому́ Еди́ному порабо́тати пла́менне вожделе́л еси́,/ в пу́стыннем житии́ твое́м непреста́нною моли́твою и трудо́м подвиза́лся еси́,/ умиле́нным се́рдцем любо́вь Христо́ву стяжа́в,/ Небе́сным Серафи́мом в песносло́вии спобо́рниче,/ в любви́ притека́ющим к тебе́ Христу́ подража́телю,/ те́мже избра́нник возлю́блен Бо́жия Ма́тере яви́лся еси́,/ сего́ ра́ди вопие́м ти:/ спаса́й нас моли́твами твои́ми, ра́досте на́ша,/ те́плый пред Бо́гом засту́пниче,// Серафи́ме блаже́нне.

Кондак, глас 2

Ми́ра красоту́ и я́же в не́м тле́нная оста́вив, преподо́бне,/ в Саро́вскую оби́тель всели́лся еси́,/ и та́мо а́нгельски пожи́в,/ мно́гим путь был еси́ ко спасе́нию,/ сего́ ра́ди и Христо́с тебе́, о́тче Серафи́ме, просла́ви/ и да́ром исцеле́ний и чуде́с обогати́./ Те́мже вопие́м ти:// ра́дуйся, Серафи́ме, преподо́бне о́тче наш.

Молитви на сьогодні

Богослужбові вказівкисьогодні · завтра · післязавтра

Думка дня

Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року

(Мф. 11:27-30)
"Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас" (Мф. 11:28). О Божественного, о любезного, о сладчайшого Твоєго гласа! Підемо ж усі слідом за Господом, Котрий кличе нас! Але наперед треба відчути, що нам трудно і важко відчути, тобто що у нас гріхів багато і гріхи ці тяжкі. Від цього почуття народиться потреба шукати собі полегшення. Віра вкаже тоді нам єдиний притулок у Господі Спасителі, і кроки наші самі собою прямуватимуть до Нього.

Душа, яка забажала позбутися гріхів, знає, що сказати Господу: "Візьми тягар від мене тяжкий, гріховний, а я візьму ярмо Твоє благе". І буває так: Господь прощає гріхи, а душа починає ходити в заповідях Його. І заповіді — ярмо, і гріхи — тягар. Але, порівнявши те й інше, душа знаходить, що ярмо заповідей легке, як перо, а тягар гріхів важкий, як гора.

Не побоїмося ж охоче прийняти ярмо Господнє благе і тягар Його легкий! Так тільки, а не інакше, можемо знайти спокій душам нашим.

Ще 5 думок

(Мф. 13:36-43)
"І кинуть їх (тих, хто творить спокуси і беззаконня) у піч вогненну; там буде плач і скрегіт зубів; тоді праведники засяють, як сонце, у Царстві Отця їхнього" (Мф.13:41).

Так здійсниться розділення добра і зла, світла і темряви. Тепер триває період змішання їх. Господу угодно було так влаштувати, щоб тварна свобода зростала і міцніла в добрі через боротьбу зі злом; зло допущене і в суміжності зі свободою всередині, і в зіткненні з людиною зовні. Воно не визначає, а спокушає. Тому, хто відчуває спокусу, необхідно не падати, а вступати в боротьбу.

Той, хто перемагає, звільняється від однієї спокуси, і посувається вперед і вгору, щоб там вступити в нову спокусу. Так до самого кінця життя. О, коли б зрозуміти нам це значення зла, що спокушає нас, щоб за цим розумінням влаштувати і життя своє! Борці увінчуються, врешті-решт, переходячи в інше життя, де немає ні печалей, ні хвороб назовні, і де вони зсередини, як ангели Божі, стають чистими без впливу спокусливих рухів і думок. Так готується торжество світла і добра, яке у всій славі своїй відкриється в останній день світу.

(Мф. 13:44-54)

Прибувши в Назарет, Господь не зустрів там віри. Видима простота Його завадила мешканцям Назарету побачити невидиму славу і божество. Чи не те саме буває і з християнином? Християнські догмати на вигляд дуже прості, але для розуму, що входить всередину їх, вони становлять всеосяжну струнку в собі систему, якої не породжував і породити не може жоден тварний розум.

Гордоумство, кинувши побіжний погляд на простоту євангельську, відвертається від неї і починає саме собі будувати будівлю відання, як йому здається, величезну, з якої відкриваються, нібито, види широкі. На ділі ж виходить те, що будівля нагромаджується з карт, а кругозір становлять міражі, примари розпаленої уяви. Але йому хоч не кажи. Усякого, хто хоче переконати такого, він і братія його готові своїми критичними нападками негайно скинути з гори в прірву, але істина завжди проходить неушкодженою серед них і йде до інших душ, здатних прийняти її.

(Мф. 13:24-30,36-43)
Посіяно добре насіння, але прийшов ворог і посіяв кукіль посеред пшениці. Кукіль - це в Церкві єресі та розколи, а в кожному з нас погані помисли, почуття, бажання, пристрасті. Прийме людина добре насіння слова Божого, наважується жити свято і починає так жити.

Коли засне людина така, тобто ослабить увагу до себе, тоді приходить ворог спасіння і вкладає в неї погані задуми, які, не будучи відкинуті відразу, дозрівають у бажання і пристрасті, і заводять своє коло справ і починань, які перемішуються зі справами, почуттями і думками добрими. І перебувають так обидва разом до жнив.

Жнива ці - покаяння. Посилає Господь ангелів - почуття сокрушення і страху Божого, і вони, з'явившись, як серп, палять усе кукільне та спалюють у вогні самоосуду з жалем. Пшениця чиста залишається в житниці серця, на радість і людині, і ангелам, і преблагому Богові, у Трійці поклоняємому.

(Гал. 5:22-6:2)
"Ті, котрі Христові, плоть свою розп'яли з пристрастями й похотями" (Гал. 5:24). Нині перевернувся цей порядок: розпинають плоть, але не з пристрастями і похотями, а пристрастями і похотями. Скільки мучать нині тіло обжерливістю, пияцтвом, блудними справами, танцями та гуляннями! Найжорстокіший господар не мучить так свою ледачу тварину. Якби дати нашій плоті свободу і розум, то перший голос її був би проти хазяйки своєї — душі, що вона незаконно втрутилася в її справи, внесла в неї пристрасті, їй чужі, і, виконуючи їх у ній, мучить її. По суті, потреби тіла нашого прості й без пристрастей. Подивіться на тварин: не об'їдаються, зайвого не сплять, задовольнивши тілесні потреби своєчасно, потім цілий рік залишаються спокійними. Це лише душа, забувши свої найкращі прагнення, налаштувала собі з простих потреб тіла безліч протиприродних прагнень, які через безмірність свою стали протиприродними і тілу. Усіляко, однак, щоб відсікти від душі прищеплені нею до себе пристрасті плотські, необхідно розпинати плоть, тільки зовсім у протилежному розумінні, тобто не даючи їй вдосталь і необхідного, або задовольняючи її потреби незрівнянно меншою мірою, ніж скільки вимагає її природа.

(Лк. 6:17-23)

Ублажає Господь убогих; тих, що голодні; тих, що плачуть; тих, кого ганьблять, — під тією умовою, якщо все це Сина Людського заради; ублажається, отже, життя, оточене всякого роду нестатками і злиднями. Утіхи, достаток, шана, за словом цим, не являють собою блага; та воно так і є. Але доки в них спочиває людина, вона не усвідомлює того. Тільки коли звільниться із зачарування їхнього — бачить, що вони не представники блага, а тільки примари його. Душа не може обійтися без утіх, але вони не в матеріальному; не може обійтися без скарбів, але вони не в золоті і сріблі, не в пишних домівках і одежах, не в цій повноті зовнішній; не може обійтися без шани, але вона не в раболіпних поклонах людських. Є інші утіхи, інший достаток, інша шана — духовні, споріднені душі. Хто їх знайде, той не захоче зовнішніх; та не лише не захоче, а зневажить і зненавидить їх заради того, що вони загороджують духовні, не дають бачити їх, тримають душу в затьмаренні, сп'янінні, у примарах. Через те такі всією душею віддають перевагу вбогості, скорботі і безвісності, почуваючись добре серед них, наче в безпечній якійсь огорожі від зачарування спокусами світу. Як же бути тим, до кого все це йде саме собою? Бути у ставленні до всього того, за словом св. апостола, як той, хто не має нічого.

Відео дня: Православний календар

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter