10 лютого 2023
п’ятниця · 28 січня ст. ст.
Прп. Єфрема Сиріна (373–379). Прп. Палладія пустельника (IV). Прп. Iсаака Сиріна, єп. Ніневійського (VII). Прп. Єфрема Новоторзького (1053). Прп. Єфрема Печерського, єп. Переяславського, в Ближніх печерах (близько 1098). Прп. Феодосія Тотемського (1568). Св. Феодора Богоявленського спов., пресвітера (1933), сщмч. Ігнатія (Садковського), єп. Скопинського, мц. Ольги Євдокимової (1938); сщмч. Володимира Піщуліна пресвітера (1938); прмч. Варфоломія (Ратних) (1938); прп. Леонтія (Стасевича) спов. (1972). Суморинської-Тотемської ікони Божої Матері.
Читання Святого Письма
На літургії
Тропарі та кондаки
Преподобному Єфрему Сирінуглас 8
Тропар, глас 8
Сле́з твои́х тече́ньми пусты́ни безпло́дное возде́лал еси́,/ и и́же из глубины́ воздыха́ньми во сто трудо́в уплодоноси́л еси́,/ и был еси́ свети́льник вселе́нней, сия́я чудесы́, Ефре́ме о́тче наш,// моли́ Христа́ Бо́га, спасти́ся душа́м на́шим.
Кондак, глас 2
Час при́сно прови́дя Суда́,/ рыда́л еси́ го́рько, Ефре́ме, я́ко любобезмо́лвный,/ де́лателен же был еси́ в де́лех учи́тель, преподо́бне.// Те́мже, о́тче всеми́рный, лени́выя воздвиза́еши к покая́нию.
Преподобному Єфрему Печерськомуглас 8
Тропар, глас 8
Ду́хом горя́ путеше́ствия к святы́м место́м,/ стра́нствовал еси́ в Гре́ческую зе́млю,/ святи́телю Ефре́ме,/ отню́дуже со мно́гою по́льзою возвраща́яся,/ уста́в свята́го Студи́йскаго монастыря́ списа́в,/ а́ки не́кий многоче́стен дар, се́мо прине́сл еси́,/ и́мже и днесь Це́рковь наша управля́ема// сла́вит тебе́, и́стиннаго о ней промы́сленника.
Кондак, глас 8
Це́ркви Правосла́вной Рустей по жела́нию Богоно́снаго Феодо́сия уста́в Студи́йский прине́сшаго,/ во святи́телех же све́тло просия́вшаго/ и ста́до свое́ до́бре упа́сшаго,/ восхваля́ем тя, Ефре́ме,// я́ко моля́щася Го́сподеви о всех нас.
Молитви на сьогодні
Думка дня
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
(Мф. 11:27-30)
"Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас" (Мф. 11:28). О Божественного, о любезного, о сладчайшого Твоєго гласа! Підемо ж усі слідом за Господом, Котрий кличе нас! Але наперед треба відчути, що нам трудно і важко відчути, тобто що у нас гріхів багато і гріхи ці тяжкі. Від цього почуття народиться потреба шукати собі полегшення. Віра вкаже тоді нам єдиний притулок у Господі Спасителі, і кроки наші самі собою прямуватимуть до Нього.
Душа, яка забажала позбутися гріхів, знає, що сказати Господу: "Візьми тягар від мене тяжкий, гріховний, а я візьму ярмо Твоє благе". І буває так: Господь прощає гріхи, а душа починає ходити в заповідях Його. І заповіді — ярмо, і гріхи — тягар. Але, порівнявши те й інше, душа знаходить, що ярмо заповідей легке, як перо, а тягар гріхів важкий, як гора.
Не побоїмося ж охоче прийняти ярмо Господнє благе і тягар Його легкий! Так тільки, а не інакше, можемо знайти спокій душам нашим.
Ще 2 думки
(1Ін. 2:7-17)
«І світ минає, і похоть його» (1Ін. 2:17). Хто цього не бачить? Все тече довкола нас: речі, особи, події; і ми самі протікаємо. Тече і похоть (пожадливість) мирська: ледве скуштуємо насолоди від задоволення її, як зникає і та й інша; женемося за іншою – і з тією те ж; женемося за третьою – знову те саме. І ніщо не стоїть, все приходить і відходить. Що ж? Невже немає нічого постійного? Є, каже тут же Апостол: «Той, хто виконує волю Божу, перебуває повік» (1Ін. 2:17). Світ, такий плинний, як стоїть? Хоче Бог, і він стоїть. Воля Божа є непохитною і незламною його основою. Так і з людей, хто стане твердо у волі Божій, стає стійким і твердим. Б'ються думки, поки хто ганяється за минущим. Але якщо хтось напоумиться і повернеться на шлях волі Божої, думки і починання починають приходити до ладу. Коли ж, нарешті, встигне він набути навички в цьому способі життя, все в нього, і всередині і ззовні, входить у спокійний лад і безтурботний порядок. Почавшись тут, цей мир глибокий і безтурботність незворушна перейде і в інше життя і там перебуватиме вічно. Ось що є серед загальної течії навколо нас, неплинного та постійного в нас – виконання волі Божої.
(2Тим. 3:1-9)
Хто такі «мають вигляд благочестя, а сили його відреклися» (2Тим.3:5)? І хто такі інші, «що завжди вчаться і ніколи не можуть дійти до пізнання істини»? Перші це ті, хто виконує усі зовнішні порядки, у яких виражається благочестиве життя; але не мають стільки міцної волі, щоб і внутрішні свої настрої тримати так, як вимагає справжнє благочестя. Ідуть у храм охоче і там стоять охоче. Але не роблять зусилля, щоб і розумом своїм стояти перед Богом неухильно і благоговійно припадати до Нього, а помолившись трохи, випускають кермо розуму, і він ширяє, оббігаючи весь світ. І виходить, що тоді як за зовнішнім станом вони в храмі, за внутрішнім станом їх немає там: залишився у них один образ благочестя, а сили його немає. Так і про все інше розумій. Другі це ті, які, вступивши в область віри, тільки й роблять, що винаходять питання: що те, що це, чому так, чому так. Люди, які страждають на порожню допитливість. За істиною не біжать, а лиш би питати і питати. І знайшовши розв'язання питання, недовго зупиняються у ньому, а незабаром відчувають потребу шукати інше рішення. І так кружляють день і ніч, питаючи і питаючи, і ніколи цілком не задовольняючись допитаним. Інший за задоволеннями ганяється, а вони за задоволенням допитливості своєї.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter









