31 січня 2023
вівторок · 18 січня ст. ст.
Свтт. Афанасія (373) і Кирила (444), архієпископів Александрійських. Прп. Маркіана Кірського (близько 388). Прпп. схимника Кирила і схимниці Марії (близько 1337), батьків прп. Сергія Радонезького. Прп. Афанасія Сяндемського, Вологодського (1550). Прав. Афанасія Наволоцького (ХVI–ХVII). Сщмч. Михаїла Каргополова пресвітера (1919); сщмч. Євгенія Ісадського пресвітера (1930); сщмчч. Володимира Зубковича, Миколая Красовського, Сергія Лебедєва, Олександра Русинова пресвітерів (1938).
Читання Святого Письма
На літургії
Тропарі та кондаки
Святителям Афанасію і Кирилуглас 4
Тропар, глас 4
Бо́же оте́ц на́ших,/ творя́й при́сно с на́ми по Твое́й кро́тости,/ не отста́ви ми́лость Твою́ от нас,/ но моли́твами их// в ми́ре упра́ви живо́т на́ш.
Інший тропар, глас 3
Де́лы возсия́вше правосла́вия,/ все погаси́вше злосла́вие,/ победи́телие, победоно́сцы бы́сте,/ благоче́стием вся обогати́вше,/ Це́рковь вельми́ украси́вше,/ досто́йно обрето́сте Христа́ Бо́га,// да́рующаго нам ве́лию ми́лость.
Кондак, глас 4
Священнонача́льницы велича́йшии благоче́стия,/ и до́блии побо́рницы Це́ркве Христо́вы,/ вся соблюди́те пою́щия:/ спаси́, Ще́дре,// ве́рою чту́щия Тя.
Молитви на сьогодні
Думка дня
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
(1Пет. 3:10-22)
"Господа Бога святіть у серцях ваших" (1Пет. 3:15). Освячення Господа в серці є душа і дух змальованої вище потаємної людини серця. Як спочатку Бог, створивши з частинок пилюки тіло людини, вдихнув у нього подих життя і стала людина, якою має бути; так і створена всередині з показаних чеснот "потаємна людина серця" (1Пет. 3:4) тоді тільки виявиться справжньою духовною людиною, коли це серце святитиме Господа Бога, як і в молитві Господній читаємо: "хай святиться ім'я Твоє". Якщо не буде цього, то людина, яку зліплюють зі сказаних чеснот, вийде мертвонародженим дитям без духу життя. Нехай знають це ті, хто думає обійтися з одними якимись чеснотами без жодного відношення до Бога! Що є святити Бога в серці? Невпинно благоговіти перед Ним, завжди носячи в розумі думку про Його всюдисущість, всією ревністю ревнувати, в кожну мить бути угодним перед Ним і з усіляким страхом остерігатися всього Йому неугодного, а особливо ж, Його отцівській турботі віддавши все життя своє, і тимчасове, і вічне, усе, що трапляється, смиренно, покірно й вдячно приймати, як те, що прямо від руки Його йде.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter




