Священномученик Олександр Русинов, пресвітер

День пам'яті (н. ст.)

Місяця січня на 18-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне)

Священномученик Олександр народився в селі Куркіно Коломенського повіту Московської губернії (за іншими даними — в селі Муркіно Тульської губернії) в сім’ї священника. Закінчивши духовну семінарію, 1901 року він був висвячений на священника. До серпня 1909 року він перебував у Дмитровському повіті і служив священником у церкві Якотського погосту. Цілком можливо, що це було перше місце, куди його розподілили після висвячення, але точних даних немає.

З серпня 1909 року отц Олександра призначили настоятелем церкви в ім’я прп. Серафима Саровського в селі Нове Кунцево під Москвою. 1913 року, окрім своїх прямих обов’язків, він викладав Закон Божий у Кунцевському комерційному училищі.

Після зміни державної влади в 1917 році так званому “Кунцевському монастирю” довелося пережити важкі часи. У травні 1922 року із Серафимівської церкви “на користь тих, хто голодує” вилучили все срібне начиння. Наприкінці того ж року закрили сам монастир, і церква стала парафіяльною. Отець Олександр продовжував служіння тут до 1926 року. Далі, з 1926 до 1929 року, про нього нічого не відомо.

1930 року отець Олександр був засуджений Колегією ОДПУ за антирадянську діяльність і за приховування церковних цінностей. До 1933 року він перебував у концтаборі в місті Котлас, на південний схід від Архангельська. Потім (імовірно, не раніше 1934 року) священник був призначений настоятелем храму святих безсрібників Косми і Даміана в підмосковному селі Болшево.

17 січня 1938 року Митищинським відділенням УНКВС була виписана постанова про арешт настоятеля Болшевського храму. Два дні потому в будинку Олександра Русинова вчинили обшук, а самого священника помістили до Бутирської в’язниці. Разом з ним заарештували диякона Сергія Нікольського, який жив у тому самому будинку. Підставою для утримання під вартою отця Олександра стало те, що він нібито “систематично проводить контрреволюційну агітацію проти виборів у Верховну раду” і “влаштовує нелегальні збіговиська”.

На Русинова і Нікольського було заведено спільну справу. Її було розпочато 19 січня 1938 року і закінчено 20 січня 1938 року. Слідчий Митищинського відділення УНКВС виніс висновок: “Будучи допитаним як обвинувачений, громадянин Русинов винним себе не визнав, але повністю викритий показаннями свідків”.

24 січня 1938 року заступник начальника УНКВС в Московській області майор держбезпеки Якубович видав постанову про передачу справи на розгляд Трійки НКВС. 26 січня протоієрея Олександра Русинова і диякона Сергія Нікольського засудили на найвищу міру покарання. 31 січня 1938 року вони були розстріляні на Бутовському полігоні. Того ж дня разом із ними загинули ще 312 осіб, 7 із яких були священнослужителями.

2006 року священномученик Олександр Русинов був прославлений в лику святих.