Преподобний Никодим Святогорець

Книга, вельми корисна для душі, про безперестанне Причащання Святих Христових Таїн

Про те, що часте Причащання Святих Тайн корисне і спасительне

І перш ніж причащається християнин, і коли причащається, і після того як причаститься, велику користь отримує від Божественних Тайн і для душі, і для тіла. Перш ніж причаститься будь-хто, йому необхідно здійснити належну підготовку, тобто він сповідується духовному отцю, сокрушається, виправляється, умиляється, приділяє увагу своєму духовному життю, оберігає себе від пристрасних помислів, наскільки це можливо, і від усякого іншого зла.

Таким же чином він утримується, молиться, не спить, робиться більш побожним і будь-яке інше благодіяння робить, розмірковуючи, якого страшного Царя йому належить прийняти в самого себе, і особливо коли він замислиться про те, що, яку він зробить підготовку, така ж дана йому буде благодать від Святого Причастя. Очевидно, що чим частіше здійснює хто-небудь таку підготовку, тим більшу отримує користь.

Коли ж християнин причащається, хто може осягнути, які дари і дарування подаються йому від Божественного Причастя? Або як немічний язик наш може по порядку це передати? Тому наведемо знову божественних і священних учителів Церкви, щоб вони нам сказали все по порядку своїми красномовними і богонатхненними устами.

Григорій Богослов каже: “Найсвятіше Тіло Христове, коли добре приймається, для тих, хто воює, є зброєю, для тих, хто віддаляється від Бога, – поверненням, немічних укріплює, здорових звеселяє, хвороби лікує, здоров’я зберігає, завдяки йому ми легше виправляємось, у працях та скорботах робимось терплячішими, у любові – палкішими, у знанні – більш витонченими, у послуху – більш готовими, до дій благодаті – більш сприйнятливими. А для тих, які причащаються недобре, наслідки протилежні, бо вони не запечатані чесною Кров’ю нашого Господа. Як каже сам Григорій Богослов: “Відтоді Агнець заколюється; і запечатуються чесною Кров’ю діло і слово, тобто навик і дія – стовпи наших врат (маю на увазі [під вратами] рухи і думки розуму), які легко відчиняються і зачиняються від споглядання “¹⁷. Іншими словами, легко відкриваються для споглядання і знову зачиняються від споглядання вищих і незбагненних смислів.

Преподобний Єфрем Сирин пише: “Будемо належати, брати, мовчанню, посту, молитві, сльозам, церковним зібранням, рукоділлю, спілкуванню зі святими отцями, послуху істині, слуханню божественних Писань, щоб не зсох наш розум, а більш за все намагатимемося зробити себе гідними причащання Божественних і Пречистих Тайн, щоб наша душа очистилася від помислів, що народжуються, невір’я та нечистоти, і щоб Господь, що поселився в нас, позбавив нас від лукавого”.

Божественний Кирило Александрійський каже, що завдяки Божественному Причащанню уявні крадії – біси – не знаходять дозволу входити за допомогою почуттів у нашу душу: “Під дверима досконалого дому [душі] май на увазі наші почуття, через які входять до сердець всіх людей образи всіх речей і виливається в них безмірна безліч побажань. А пророк Іоїл називає їх, почуття, вікнами: “через вікна пролазять, як злодій” (Йоїл. 2:9), бо вони не були помазані Кров’ю Христовою. І знову говорить [Писання], що після заклання агнця “нехай візьмуть тієї крови, і нехай покроплять на обидва бокові одвірки, і на одвірок верхній у тих домах” (Вих. 12:7), вказуючи, що чесною Кров’ю Христа ми зберігаємо цю земну нашу храмову споруду, тобто наше тіло, і виганяємо стародавню мертвоту неслухняності тим, що насолоджуємося причастям життя, відганяючи від нас і згубителя помазанням Крові Христової”.

Божественний Кирило і в іншому місці говорить, що завдяки Причащанню ми очищаємося від усякої душевної нечистоти і отримуємо готовність і ревність до добра: “Чесна Кров Христа не тільки від тління нас позбавляє, а й від усякої нечистоти, прихованої всередині, і не залишає нас остигати в недбальстві, а й робить нас більш гарячими в Дусі”.

Святий Феодор Студит чудово описує користь, яку кожен отримує від частого Причащання: “Велику силу мають сльози, умиління, але насамперед і найбільше – Причащання Святинь, відносно яких бачачи вас, не знаю чому, недбало налаштованими, я дуже дивуюся. Якщо буде неділя, ви ще приступаєте до Таїнства, якщо ж Літургійне зібрання трапиться в інший день – ніхто не причащається. Хоча в монастирі охочому можна було б причащатися щодня. Тепер же Літургія звершується рідше, але ви і при цьому не причащаєтеся.

Говорячи ж це, я не маю на увазі, щоб ви захотіли причащатися просто так і так, як трапиться, бо написано: “Хай же випробовує себе людина, і так хай їсть від хліба цього і п’є від чаші цієї. Бо хто їсть і п’є недостойно, той їсть і п’є на осудження собі” (1Кор. 11:28-29), – не розрізняючи, де Тіло і Кров Господа. Не для того я кажу, нехай не буде! Але для того, щоб з бажанням Долучення наскільки можливо ми очищали себе і робили себе гідними цього дару, бо причастям життя є передлежачий Хліб, що зійшов з небес. Якщо хто їстиме від цього Хліба, житиме навіки: “Хліб же, що Я дам, є Плоть Моя, яку Я віддам за життя світу”. І знову: “Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров в Мені перебуває, і Я в ньому” (Ін. 6:56).

Бачиш незбагненний дар? Він не тільки помер за нас, а й Самого Себе запропонував нам у їжу. Що може бути більшим знаменням міцної любові? Що може бути спасеннішим для душі? До того ж звичайну їжу та пиття ніхто не відмовляється їсти щодня, а якщо й не поїсть – надзвичайно засмучується. Що ж стосується не звичайного хліба, а Хліба життя, і не звичайного пиття, а Чаші безсмертя, то ми ставимося до них як до речі неважливої і не абсолютно необхідної. Що може бути більш божевільним і безрозсудним? Утім, як би справи не йшли до цього моменту, на майбутнє, прошу вас, будемо оберігатися, знаючи силу дару, і, наскільки можливо, очищені, нехай причащаємося Святинь. І якщо трапиться, що ми зайняті якоюсь роботою, як тільки зазвучить дзвін, нехай полишаємо справу і йдемо причащатися Дарів із великою охотою. І це (як я думаю або, вірніше, як істинно насправді) буде нам дуже допомагати, оскільки підготовка до Причастя буде зберігати нас у чистоті. Якщо ж ми будемо байдужі до Причастя, то як уникнемо того, щоб працювати пристрастям? Нехай буде ж нам Причастя провідником у життя вічне^{18 19}.

Отже, браття мої, якщо робитимемо так, як нам наказують божественні отці, і причащатимемося часто, то не тільки Божественну благодать ми матимемо помічником і співпрацівником у цьому швидкоплинному житті, а й допомагатимуть нам ангели Божі, і сам Владика ангелів, а крім того, далеко відкинемо від себе супротивників-бісів, як каже божественний Златоуст: “Як леви, що дихають вогнем, так ми відходимо від цієї [Святої Трапези], ставши страшними для диявола, маючи в собі і нашого Главу Христа, і любов, яку Він нам надав. Ця Кров робить сяючим царський образ нашої душі, народжує невимовну красу, не дає зів’янути благородству в душі, зрошуючи її безперестанку і живлячи. Ця Кров, гідно прийнята, геть жене від нас бісів, ангелів же приваблює, разом із Владикою ангелів. Бо біси тікають, коли бачать Владичну Кров, а ангели збираються. Вона – спасіння наших душ, Нею радіє душа, Нею прикрашається, Нею зігрівається. Вона робить наш розум світлішим за вогонь. Вона робить нашу душу чистішою за золото. Ті, хто причащаються цієї Крові, стоять разом з ангелами і вищими силами, будучи вдягнені в той самий, що й у них, царський одяг, і зброю маючи духовну. Але я не сказав ще про найбільше: ті, хто причащаються, одягнені в Самого Царя “²⁰.

Бачиш, улюблений мій брате, скільки чудових дарів ти одержуєш, якщо причащаєшся часто, бачиш, як при частому причащанні просвіщається розум, світлішає розум, очищаються всі сили душі? А якщо ти хочеш умертвити і плотські пристрасті, причащайся часто і насолодишся цим. У цьому нас засвідчує Кирило Олександрійський: “Той, хто вірує в благословенне Причастя, не тільки від смерті, а й від хвороб, які перебувають у нас, позбавляється. Бо Христос, який приходить у нас, присипляє в наших членах безумствующий закон плоті й оживляє благоговіння до Бога, а пристрасті умертвляє”.

Таким чином, без частого Причастя ми не можемо звільнитися від пристрастей і зійти на висоту безпристрасності. Так і ізраїльтяни: якби вони не захотіли їсти паску в Єгипті, не змогли б із нього звільнитися.

Єгипет же означає життя пристрасне. І якщо ми не причащаємося безперестанку Чесному Тілу і Крові нашого Господа (якщо було б можливо, то й щодня), ми не в змозі звільнитися від уявних фараонітів. Божественний Кирило Олександрійський саме так і каже: “Те, що ізраїльтяни, будучи рабами і трудячись під началом єгиптян, вчинили [тобто закололи агнця і з’їли паску], це означає, що душа людини не може інакше прийти до свободи і уникнути тиранії диявола, окрім як причастям Христу. Бо Він Сам сказав: “Отже, якщо Син визволить вас, то справді будете вільними” (Ін. 8:36)”. І знову говорить цей святий: “Ті, що принесли в жертву агнця, зробили це, прообразуючи Христа, тому що в інший спосіб звільнитися не могли”, тому що свобода тільки силою Христа набувається.

Отже, якщо і ми хочемо втекти з Єгипту, тобто від темного гріха, що переслідує нас, і від фараона, тобто уявного тирана, як каже Григорій Богослов, і хочемо успадкувати землю серця й обітниці, тоді маємо, як і ізраїльтяни, що мали вождя Іісуса Навина, мати Господа нашого Іісуса Христа через часте Причастя, щоб перемогти хананеїв та іноплемінників (незліченні пристрасті плоті), і гаваонітян (оманливі помисли), щоб нам оселитися в місті Єрусалимі, який означає священний мир (Тут і далі – ειρήνη) (на відміну від мирського світу). За словом нашого Господа: “мир Мій даю вам; не так, як світ дає, Я даю вам” (Ін. 14:27). Тобто: “Учні Мої, Я вам даю Мій мир священний і святий, не такий, яким є мирський, що часто має на меті зло”. Перебуваючи в цьому священному світі, ми удостоїмося отримати в нашому серці заручення Духа, як і апостоли, залишаючись у Єрусалимі за повелінням Господнім, отримали досконалість і благодать Духа в день П’ятидесятниці. Адже мир – це дар, який включає в себе всі інші божественні дарування, і в мирі живе Господь, бо, як каже пророк Ілля, не у великому й сильному вітрі був Бог, не в землетрусі, не у вогні, а у віянні тихого й мирного вітру – там був Господь (Див. 1Царів. 19:11-12).

Однак ніхто не може набути миру, не маючи інших чеснот, чеснота ж не набувається без виконання заповідей, а заповідь, своєю чергою, не може виконуватися досконало без любові, а любов не поновлюється без Божественного Причастя. Отже, без Божественного Причастя ми марно трудимося.

Адже багато хто часто вишукує самі в собі різні чесноти, сподіваючись спастися завдяки їм і без частого Причастя. Але це майже неможливо, бо вони не хочуть підкоритися волі Божій, яка полягає в тому, щоб причащатися часто, згідно з чином Церкви, тобто за кожною звершуваною Літургією, коли вони збираються в храм.

До таких людей Бог говорить через пророка Єремію: “покинули Мене, джерело живої води, щоб собі подовбати водозбори, водозбори поламані, що води не тримають” (Єр. 2:13). Іншими словами, залишили джерело чеснот і дарувань Святого Духа і викопали в самих собі водойми, продірявлені знизу, які не можуть тримати води.

І знову говорить Бог через пророка Ісаю: “Вони бо щоденно шукають Мене та жадають пізнати дороги Мої, мов народ той, що праведне чинить, і права свого Бога не кидає. Питаються в Мене вони про права справедливости, жадають наближення Бога: Нащо ми постимо, коли Ти не бачиш, мучимо душу свою, Ти ж не знаєш того? Отак, у день посту свого ви чините волю свою, і всіх ваших робітників тиснете! Тож на сварку та заколот постите ви, та щоб кулаком бити нахабно… Тепер ви не постите так, щоб ваш голос почутий був на височині! Хіба ж оце піст, що Я вибрав його, той день, коли морить людина душу свою, свою голову гне, як та очеретина, і стелить верету та попіл? Чи ж оце називаєш ти постом та днем уподоби для Господа?” (Іс. 58:2-5). Іншими словами, вони Мене шукають щодня і хочуть дізнатися премудрість Мого промислу, нібито це був народ праведний, який зберіг веління Божі, і кажуть: “Чому Ти не бачиш, Господи, що ми постили? Чому Ти не хочеш знати, що ми так страждали?” І відповідає Бог: “Я не чую вас, бо, коли ви постите, тоді знову виконуєте ваші злі побажання. Такого посту і такого страждання Я не хочу. Але навіть якщо ти постелиш замість ложа мішковину і золу, і такого посту Я не приймаю”.

Але тоді труди приймаються і чесноти приносять користь, коли відбуваються з волі Божої. Воля ж Божа полягає в тому, щоб ми робили так, як нам велить наш Господь, Який нам каже: “Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, має життя вічне” (Ін. 6:54). Це не просто заповідь, але всіх заповідей глава, бо є докорінною силою і невід’ємною складовою частиною решти заповідей.

Отже, улюблений мій, якщо ти хочеш запалити у своєму серці божественну ревність і здобути любов до Христа, а з нею здобути й решту чеснот, часто приступай до Святого Причастя – і тоді насолодишся тим, чого бажаєш. Адже неможливо будь-кому не полюбити Христа і не бути улюбленим від Христа, якщо він безперестанку причащається Його Святого Тіла і Крові. Це відбувається природним чином. І послухай, як це буває.

Дехто дивується, чому батьки люблять своїх чад. Так само, чому і діти також люблять своїх батьків. Відповідаємо: ніхто ніколи не зненавидів самого себе і своє тіло. Оскільки діти мають своє тіло від тіл своїх батьків і особливо тому, що харчуються материнською кров’ю як у утробі матері, так і після народження (адже молоко, природно, є ніщо інше, як біла кров, що стала білою), то я й кажу, що для них (дітей) природний закон – любити своїх батьків, як і для батьків – любити своїх дітей. Адже і зачаті діти з власних тіл батьків. Таким чином, ті, які часто причащаються Тіла і Крові нашого Господа, природним чином запалять у собі прагнення і любов до Нього – з одного боку, тому що ці животворні і животворящі Тіло і Кров настільки зігрівають у любові тих, хто причащається (навіть найбільш непридатних і жорстокосердих), наскільки безперестанно вони причащаються; а з іншого боку, тому що пізнання любові до Бога – це не щось чуже для нас, але природно всіяне всередину нашого серця, як тільки ми народжуємося по плоті і відроджуємося по духу у святому Хрещенні.

За найменшої зручної нагоди ці природні іскри миттєво спалахують у полум’я, як каже премудрий у Божественному Василій: “Одночасно з появою тварини (тобто людини) впроваджується в нас такий собі насіннєвий логос (σπερματικος λογος), що природним чином народжує в нас здатність любити [Бога]. Цю силу (тобто логос) обробляє ретельне виконання заповідей Божих, живить пізнання [Бога] і приводить до досконалості благодать Божа. Слід знати, що подвиг любові один, але він виконує і включає в себе всі інші заповіді “²¹.

Отже, цю природну силу – любити Бога – зміцнює, плекає й удосконалює часте Причащання Тілу і Крові нашого Господа. Тому й святий Кипріан пише, що мученики, коли йшли на страждання, насамперед причащалися Пречистих Тайн і, укріпившись від Святого Причастя, так спалахували любов’ю Божою, що бігли на терени, як вівці на заклання, і замість Тіла та Крові Христових, яких вони причащалися, проливали свою власну кров і віддавали своє тіло на різні муки.

Що ще доброго хотів би ти, християнине, отримати і не отримав би від Святого Причастя? Хочеш святкувати щодня? Хочеш святкувати Світлу Пасху, коли забажаєш, і радіти радістю невимовною в цьому сумному житті? Невпинно прибігай до Таїнства і причащайся з належною підготовкою, і тоді ти насолодишся тим, чого бажаєш. Адже істинна Пасха і істинне свято душі – це Христос, Якого приносять у жертву в Таїнстві, як каже Апостол, а слідом за ним і божественний Златоуст: “Чотиридесятниця один раз на рік буває, а Пасха – тричі на тиждень, а іноді й чотири, точніше – стільки разів, скільки ми захочемо, тому що Пасха – це не піст, а Приношення та Жертва, яка трапляється на кожних зібраннях²². А те, що це істинно, почуєш від Павла, який говорить: “Пасха наша, Христос, закланий за нас (1Кор. 5:7)”. Тож щоразу, коли ти приступаєш із чистою совістю [до Таїнства], ти звершуєш Пасху. Не тоді, коли ти постиш, а коли цієї Жертви причащаєшся.

Адже оглашенний ніколи не звершує Пасху, хоча й постить щороку, тому що до Приношення він не долучається”. Тобто не причащається. І навпаки: “Той, хто не постить, коли долучається до Причастя, якщо з чистою совістю приступить [до Таїнства], тоді й звершує Пасху – чи то сьогодні, чи то завтра, чи то в будь-який день. Бо підготовка оцінюється не спостереженням часів, а чистою совістю “²³. Тобто найкраща підготовка до Причастя полягає не в тому, щоб відраховувати вісім, або п’ятнадцять, або сорок днів і тоді причащатися, а в тому, щоб очищати совість.

Отже, ті, які, хоч і постять перед Пасхою, але на Пасху не причащаються, такі люди Пасху не святкують, як каже цей божественний Отець. Ті, які не підготовлені в кожне свято причащатися Тіла і Крові Господніх, не можуть по-справжньому святкувати і недільні дні, і інші свята в році, бо ці люди не мають у собі причини й приводу свята, якими є Найсладший Іісус Христос, і не мають тієї духовної радості, що народжується від Божественного Причащання.

Спокушаються ті, які вважають, що Пасха і свята полягають у багатих трапезах, у багатьох свічках, запашному фіміамі, срібних і золотих прикрасах, якими вони прибирають церкву. Бо цього Бог від нас не вимагає, бо це не першорядне і не головне, як Він це говорить і через пророка Мойсея: “Чого жадає від тебе Господь, Бог твій? Тільки того, щоб боятися Господа, Бога твого, ходити всіма Його дорогами, і любити Його, і служити Господеві, Богу твоєму, усім серцем своїм і всією душею своєю, виконувати заповіді Господа та постанови Його, що я наказую тобі сьогодні, щоб було тобі добре” (Повт. 10:12-13).

Звісно, слово наше зараз не про те, щоб судити, хороші чи ні ті дари, які ми приносимо до церкви з благоговіння. Вони добрі, проте з ними ми повинні насамперед приносити і послух святим заповідям нашого Господа і надавати перевагу цьому послуху над усіма іншими приношеннями, як і каже пророк і цар Давид: “Жертва Богові зламаний дух; серцем зламаним та упокореним Ти не погордуєш, Боже!” (Пс. 50:19).

Апостол же Павло в Посланні до Євреїв в інший спосіб говорить те ж саме: “жертви і принесення Ти не захотів, але тіло приготував Мені” (Євр. 10:5),
що означає: “Господи! Ти не хочеш, щоб я приносив тобі всі інші жертви і приношення, Ти хочеш тільки, щоб я приступав до Божественних Тайн і причащався Всесвятого Тіла Твого Сина, яке Ти приготував на Святому Престолі (Τρ?πepsilon;ζα), бо така Твоя воля”. Тому, бажаючи, щоб ти показав, що готовий до послуху, Апостол каже: “ось, іду виконати волю Твою, Боже і Закон Твій у мене в серці” (Євр. 10:9; Пс. 39:8-9). Тобто я йду звершити волю Твою з усією готовністю і виконати закон Твій від усього мого серця.

Тому якщо ми хочемо спастися, то повинні виконувати з радістю і любов’ю, як сини, волю Божу і заповіді Його, а не зі страхом, як раби. Адже страх зберігає виконання старих заповідей, а любов – євангельських. Інакше кажучи, ті, хто перебував під законом, виконували заповіді і постанови закону зі страху, щоб не бути покараними і не зазнати мук. Ми ж, християни, оскільки більше не перебуваємо під законом, повинні виконувати заповіді Євангелія не зі страху, а з любові, як сини повинні здійснювати волю Божу.

Воля ж Бога і Отця, за Його благоволінням від самого початку, полягала в тому, щоби зробити Тіло для Єдинородного Свого Сина, Господа нашого Іісуса Христа, як сказав Апостол, тобто щоби Його Син воплотився і пролив Кров Свою для спасіння світу.

І щоб ми всі, християни, безперестанку причащалися Тіла Його і Крові Його, щоб за допомогою частого Причастя і в цьому житті були збережені від ловушок і хитрощів диявола, і коли здійсниться результат нашої душі, і вона злетить, як голуб, у волі й радості на небеса, їй абсолютно не перешкодили повітряні духи.

І це підтверджує божественний Златоуст, кажучи: “І інший мені розповідав про якесь видіння, якого він удостоївся сам, а не дізнався від когось. Якщо ті, кому належить бути взятими звідси, виявляться причащеними Таїнств із чистою совістю, то, коли вони вмирають, їх дориносять і возводять звідси на небо ангели, завдяки Причащанню “²⁴.

Тому й ти, брате мій, оскільки не знаєш, коли приходить смерть – чи то сьогодні, чи то завтра, чи то цієї години, – остільки мусиш завжди бути долученим Пречистих Тайн і бути готовим. І якщо воля Божа буде, щоб ти ще жив у цьому житті, то будеш із благодаттю Святого Причастя проводити життя, сповнене радості, сповнене миру, сповнене любові, і супроводжуване всіма іншими чеснотами. А якщо воля Божа буде тобі померти, то, завдяки Святому Причащанню, ти вільно оминеш бісівські митарства, які перебувають у повітрі, і з невимовною радістю оселишся у вічних обителях. Адже оскільки ти завжди з’єднаний із Найсолодшим Іісусом Христом, всесильним Царем, то й тут будеш жити блаженним життям, і, коли помреш, біси втечуть від тебе, як блискавка, а ангели відкриють тобі небесний вхід і будуть урочисто супроводжувати тебе до самого Престолу Блаженної Трійці.

О велич, якою насолоджуються християни від частого Долучення і в цьому житті, і в майбутньому!

Чи хочеш ти, християнине, очиститися і від тих найдрібніших гріхів, які ти, як людина, допускаєш або очима, або вухами своїми? Тоді приступай до Таїнства зі страхом і скрушеним серцем – і очистишся, і будеш прощений. У цьому засвідчує святий Анастасій Антіохійський: “Якщо ми чинимо якісь малі, людські і такі, що прощаються, провини, будучи скрадовані чи то язиком, чи то слухом, чи то очима, чи то марнославством, чи то печаллю, чи то гнівом, чи чи то ще чим-небудь, то, докоряючи собі й сповідуючись Богові, хай причащаємося таким чином Святих Таїн, вірячи, що Причащання звершується для очищення всього цього”, – проте не від важких або злих і нечистих гріхів, які ми вчинили²⁵.

Про це свідчать і багато інших святих. Священний Климент каже: “Причащаючись Чесного Тіла і Чесної Крові Христа, подякуємо тому, хто удостоїв нас причаститися Святих Його Таїнств, і нехай попросимо, щоб були вони нам не на суд, а для спасіння та для відпущення гріхів “²⁶.

Василій Великий каже: “І сподоби неосужденно причаститися Пречистих цих і Животворящих Твоїх Таїн у відпущення гріхів “²⁷.

А божественний Златоуст каже: “Щоб стали ці Святі Дари причасникам на тверезість душі, на відпущення гріхів”²⁸. Тобто щоб послужили ці Таємниці тим, хто причащається, для очищення душі та прощення гріхів.

Хоча і сповідь, і виконання епітимій можуть подавати прощення гріхів, однак для звільнення від гріхів необхідне Божественне Причастя. Під час лікування смердючої рани спочатку видаляють черв’яків, потім відсікають гнилі частини й потім накладають мазь для зцілення, бо якщо залишити рану без неї, вона повернеться до колишнього стану.Так буває і з гріхом: сповідь видаляє черв’яків, виконання епітимій відтинає те, що згнило, а потім Божественне Причастя буває немов би маззю і зцілює від гріха. Бо якщо не буде прийнято Божественне Причастя, нещасний грішник повертається до попереднього стану, і буває для людини тієї останнє гірше за перше (Мф. 12:45).

Чуєш, християнине мій, скільки дарів ти отримуєш від частого Причащання? І найдрібніші вибачливі гріхи твої прощаються, і рани твої зцілюються, і ти весь стаєш здоровим. Що інше може бути блаженніше, ніж завжди готуватися і причащатися, і, завдяки підготовці та допомозі Божественного Причастя, перебувати завжди вільним від гріхів, чим бути тобі, земному, чистим на землі, як чисті ангели на небі?І яке інше щастя може бути більшим, ніж це?

І однак я скажу тобі про ще більше. Якщо, брате мій, ти приступаєш до Тайн часто і гідно причащаєшся цього нетлінного, цього препрославленого Тіла і Крові Господа нашого Іісуса Христа, і стаєш співтелесником і співкровником Христа, життєдайна сила і дія цього Пресвятого Тіла і Крові у воскресінні праведних оживотворять і твоє власне тіло,і воно воскресне нетлінним, як пише в Посланні до Филипійців божественний Апостол, прославленим із Тілом Христа, “Який перемінить тіло нашого пониження, щоб стало подібне до славного тіла Його” (Флп. 3:21).

Усю цю славу і дари, ці великі й вишеприродні блага, про які ми досі говорили, отримує кожен християнин, коли з чистою совістю причащається Божественних Тайн Найсолодшого нашого Іісуса Христа, – та інші, ще більші, які ми, заради стислості, залишаємо.

Нарешті, коли християнин причаститься, тоді, розмірковуючи, яких він страшних і небесних Тайн долучився, він уважно дивиться на себе, щоб не збезчестити благодать, боїться своїх помислів, збирає та зберігає їх, започатковує суворіше й доброчесніше життя і віддаляється, наскільки можливо, від усякого зла. Коли ж знову задумається, що належить йому через кілька днів причаститися, подвоює увагу, докладає готовність до готовності, утримання до утримання, пильнування до пильнування, праці до праці і подвизається, наскільки це можливо. Адже він виявляється немов обмеженим із двох боків: по-перше, тим, що він щойно причастився, а по-друге, тим, що скоро знову буде причащатися.

¹⁷ Слово 45, на святу Пасху. Див.: Святитель Григорій Богослов, архієпископ Константинопольський. Зібрання творів у 2-х томах. Т.1. Свято-Троїцька Сергієва Лавра, 1994, с.671.

¹⁸ Див. слав. “в напутие живота вечного” з молитви до Святого Причастя,

¹⁹ Огласительне повчання 107. У руському “Добротолюбії” – повчання 309. Добротолюбіє. Т.4, с.581-582.

²⁰ Бесіда 43 на Євангеліє від Іоанна. Див.: Св. Іоанн Златоуст. Вибрані творіння. Книга 1. М., 1993, с.304-305.

²¹ Правила, розлого викладені в питаннях і відповідях, 2. Див.: Творіння святого отця нашого Василія Великого, архієпископа Кесарії Каппадокійської. Частина 5. М., б.р., с.82.

²² Тобто па Євхаристійному зібранні, на Літургії. – Прим. пер.

²³ Проти іудеїв. Слово 3, Див.; Повне зібрання творінь Св. Іоанна Златоуста. Т.1. Кн.2. М., 1991, с.673-675.

²⁴ Про священство. Слово 6. Див.: Повне зібрання творінь Св. Іоанна Златоуста. Т.1. Кн.2. М., 1991, с.471.

²⁵ Мається на увазі, якщо ці гріхи ми не сповідуємо. – Прим. пер.

²⁶ Кн.8, гл.14.

²⁷ Літургія св. Василія Великого, молитва священика на “Главы ваша Господеви приклоните”.

²⁸ Літургія св. Іоанна Златоуста, молитва священика після преложення Святих Дарів.