Преподобний Никодим Святогорець
Книга, вельми корисна для душі, про безперестанне Причащання Святих Христових Таїн
| ⇦Зміст | Наступний розділ⇨ |
Про те, що православним християнам необхідно часто причащатися Божественного Тіла і Крові нашого Господа
Наказується всім православним християнам причащатися часто, по-перше, Владичними заповідями Господа нашого Іісуса Христа, по-друге, Діяннями і Правилами святих Апостолів і священних Соборів, а також свідоцтвами божественних отців, по-третє, самими словами, чином і священнодійством святої Літургії, а по-четверте, зрештою, власне самим Святим Причащанням.
1. Господь наш Іісус Христос, перш ніж преподати Таїнство Причащання, сказав: “хліб же, який Я дам, є Плоть Моя, яку Я віддам за життя світу” (Ін. 6:51). Тобто їжа, яку Я хочу вам дати, – це Плоть Моя, яку Я хочу віддати для оживотворення всього світу. Це означає, що Божественне Причастя для віруючих – це необхідна складова частина духовного і по Христу життя. Але оскільки це духовне і по Христу життя не повинне згасати і перериватися (як каже Апостол, духа не вгашайте (1Сол. 5:19)), а повинне бути постійним і безперервним, щоб живі не для себе жили, а для Померлого за них і Воскреслого (за тим же Апостолом1), тобто щоб живучі вірні жили більше життям не власним і тілесним, а життям Христа, Котрий за них помер і воскрес, – із необхідністю, отже, вимагається, щоб було постійним і те, що його складає, тобто Божественне Причащання.
І в іншому місці Господь говорить наказово: “істинно, істинно кажу вам: якщо не будете їсти Плоті Сина Людського і пити Його Крові, то не будете мати життя в собі” (Ін. 6:53). З цих слів стає зрозуміло, що Божественне Причастя для християн настільки необхідне, наскільки необхідне і святе Хрещення. Оскільки те ж саме подвійне повеління, яке Він сказав про Хрещення, Він сказав і про Божественне Причастя. Про святе Хрещення Він сказав: “істинно, істинно кажу тобі, якщо хто не народиться від води і Духа, не може увійти в Царство Боже” (Ін. 3:5). І про Божественне Причастя подібним же чином: “істинно, істинно кажу вам: якщо не будете їсти Плоті Сина Людського і пити Його Крові, то не будете мати життя в собі”. Отже, як без Хрещення нікому неможливо жити духовним життям і спастися, так неможливо нікому жити і без Божественного Причастя. Однак оскільки ці два [Таїнства] мають ту відмінність, що Хрещення відбувається один раз, а Божественне Причастя звершується постійно і щодня, звідси робиться висновок, що в Божественному Причасті є дві необхідні речі: по-перше, воно повинно звершуватися, а по-друге, звершуватися постійно.
До того ж, коли Господь передавав це Таїнство Своїм учням, Він не сказав їм у формі поради: “Хто хоче, хай їсть Моє Тіло, а хто хоче, хай п’є Мою Кров”, як Він сказав: “якщо хто хоче йти за Мною” (Мф. 16:24) і “коли хочеш бути досконалим” (Мф. 19:21). Але Він проголосив наказово: “прийміть, їжте; це є Тіло Моє”, і “пийте з неї всі, бо це є Кров Моя” (див. Мф. 26:26-28). Тобто неодмінно ви маєте їсти Моє Тіло і обов’язково маєте пити Мою Кров. І знову каже: “це творіть на Мій спомин” (Лк. 22:19). Тобто це Таїнство Я вам передаю, щоб воно звершувалося не один, чи два, чи три рази, а щоденно (як то пояснює божественний Златоуст) на спомин Моїх страждань. Моєї смерті і всього Мого домобудівництва спасіння.
Ці слова Господа ясно представляють два необхідних [моменти] в Причащанні: один полягає в обов’язковому велінні, яке вони містять, а інший – у тривалості, на яку вказує слово “творіть”, що, зрозуміло, означає, що нам наказується не просто причащатися, а причащатися безперестанку. Отже, кожен тепер бачить, що не дозволяється православному порушувати це веління, якого чину б він не був, але йому ставиться в обов’язок і зобов’язання зберігати це неодмінно, приймати це як Владичні заповіді та встановлення.
2. Божественні апостоли, слідуючи цій настійній заповіді нашого Господа, на початку проповіді [Євангелія], за першої зручної нагоди, збиралися з усіма вірними в таємному місці через побоювання від іудеїв (Ін. 20:19), навчали християн, молилися і, звершуючи Таїнство, причащалися і самі, і всі, хто зібрався, як про це свідчить св. Лука в ” Діяннях апостолів”, де каже, що три тисячі, які увірували в Христа в день П’ятидесятниці й охрестилися, були з апостолами, щоб чути їхнє вчення, щоб здобувати від них користь, молитися з ними та причащатися Пречистих Таїн, щоб освячуватися й краще утверджуватися у вірі Христовій. “Вони ж постійно перебували, – каже він, – у вченні Апостолів, в єднанні та переломленні хліба і в молитвах” (Діян. 2:42).
І щоб це необхідне передання Господа зберігалося наступними християнами і згодом не забулося, те, що апостоли тоді робили, те й написали у 8-му і 9-му своїх Правилах, наказуючи із суворим випробуванням і з покаранням відлучення, щоб не залишився ніхто без причастя Божественних Тайн, коли звершується свята Літургія.
“Якщо єпископ, або пресвітер, або диякон, або будь-хто зі священного списку під час звершення приношення не причаститься: нехай представить причину, і якщо є благословення, нехай буде прощений. Якщо ж не надасть: нехай буде відлучений від спілкування Церковного, як винний у тому, що заподіяв шкоду народові, і той, хто звершував приношення, навів підозру, ніби той неправильно здійснив таїнство”2. Тобто якщо хтось не причаститься, коли звершується свята Літургія, хай скаже причину, чому не причастився, і якщо вона поважна, хай йому пробачать, якщо ж він цього не говорить, тоді має бути відлучений.
А в 9-му правилі вони кажуть: “Усіх вірних, які входять до церкви і писання слухають, але не перебувають на молитві та Святому Причасті до кінця, як таких, що порушують порядок у церкві, відлучати належить від спілкування Церковного”3. Тобто всі ті вірні, які приходять до церкви та слухають писання, але не залишаються на молитві та Святого Причастя не долучаються, мають відлучатись від церкви, бо вчиняють безчинство в церкві.
Пояснюючи це правило, Вальсамон каже: “Визначення цього правила дуже суворе, бо воно відлучає тих, хто приходить до церкви, і тих, хто не залишається до кінця, і тих, хто не причащається”. І інші канони подібним чином наказують, щоб усі були готові й гідні Причастя.
Антіохійський собор, слідуючи святим апостолам, по-перше, підтверджує їхнє вищенаведене правило, а потім додає: “Усі, хто входить до церкви і слухає священні писання, але через якесь ухилення від порядку не беруть участі в молитві з народом або відвертаються від Причастя святої Євхаристії, нехай будуть відлучені від Церкви, допоки не будуть у змозі, сповідавшись, принісши плоди каяття та попросивши прощення, одержати його”4. тобто, всі ті, які входять до церкви і слухають священні писання, але не моляться разом з рештою народу або відмовляються від Божественного Причастя, повинні відлучатися доти, доки не висповідаються і не покажуть плодів покаяння, і не проситимуть прощення, після чого можуть бути прощені.
Отже, бачите, брати мої, що всі християни підлягають неодмінному відлученню і повинні причащатися часто і що вони зобов’язані робити це на кожній Літургії, щоб не бути відлученими і святими апостолами, і святим Собором?
3 Якщо ми уважно придивимося до Божественної і святої Літургії, то побачимо, що від початку до кінця вся вона має на меті і вказує на Причастя присутніх вірних християн, бо це виявляють і молитви, які читає священик таємно, і вигуки, і всі слова, і священнодійства, і чинопослідування, які відбуваються на ній.
У молитві, яка називається молитвою вірних, написано: “Даждь им ( тобто вірним), всегда со страхом и любовию служащим Тебе, неповинно и неосужденно причаститися Святых Твоих Таин”. У молитві, яка слідує за звершенням Таїн5, написано: “Якоже быти причащающимся во трезвение души, во оставление грехов”. Тобто щоб послужили ці Святі Дари вірним, які причащаються, для очищення душі та прощення гріхів. У молитві, яка знаходиться перед Причастям, говориться: “И сподоби державною Твоею рукою преподать нам пречистое Тело Твое и честную Кровь, и нами всем людем”. Тобто удостой нас, Господи, дати нам Своєю міцною рукою Твоє Святе Тіло і чесну Кров і через нас передай усьому Твоєму народу.
Це ми бачимо також і в вигуках, коли священик взиває немов би від Лиця Господнього до народу: “Примите, ядите, сие есть Тело Мое” та “пиите от нея вси, сия есть Кровь Моя”. І коли, тримаючи у своїх руках святу Чашу з животворящим Тілом і Кров’ю, виходить із врат і показує її народові, тоді запрошує його до Божественного Причастя і голосно взиває: “Со страхом Божиим, верою и любовию6 приступите”. Тобто підходьте зі страхом Божим, вірою і любов’ю причащатися Божественних Тайн.
Після Причащання священик і народ дякують Богові за цю велику благодать, якої вони удостоїлися. Народ дякує: “Да исполнятся уста наша хваления Твоего, Господи, яко сподобил еси нас причаститися Святым Твоим, Божественным, безсмертным и животворящим Тайнам”, що означає: “О Господи, нехай вуста наші наповняться славослів’ям Тобі, бо Ти нас удостоїв причаститися Святим і безсмертним Твоїм Тайнам”. А священик каже: “Прости приимше Божественных, Святых, Пречистых и животворящих Тайн достойно благодарим Господа”, що значить: “Браття, оскільки з чистою совістю ми всі причастилися Святих і животворящих Тайн, давайте разом дякувати Господу”.
Але і Херувимська пісня, яку співає народ, якщо хто-небудь задумається, є підготовкою до Причастя, бо вона говорить: “Всі ми, що таємничо зображають багатоочітих херувимів і співаємо трисвяту пісню Животворящій Трійці, очистимо наш розум від усякого піклування й клопоту цього світу, бо треба буде прийняти нам у нашу душу та причаститися Царя всього сущого, Котрого оточують невидимо чини небесних ангелів”. Те ж саме означає і молитва Господня, що виголошується після преложення Таїнств, бо в ній християни просять Бога і Отця дати їм насущний хліб, яким є головним чином Святе Причастя.
Та й самі назви Літургії – “Спілкування” (Κοινονια) та “Зібрання” (Συνάντηση), як вона переважно називається, спонукають у певному сенсі з необхідністю до частого Причащання. Адже “Спілкування” і “Зібрання” означають, що за допомогою Причастя Тіла і Крові Христових усі вірні збираються, спілкуються і з’єднуються з Христом, і робляться з Ним одним тілом і одним духом.
Отже, на підставі всього цього священного чину Божественної Літургії я прошу вас, брати мої, скажіть мені зі страхом Божим і прислухаючись до совісті у вашій душі, чи не очевидно, що ті християни, які приходять на Літургію, зобов’язані причащатися часто? Чи не мають вони обов’язку робити це і для того, щоб була явлена Літургія як спілкування, зібрання і трапеза, і щоб не виявилися вони злочинцями того, у що вірять і що сповідують? А якщо вони не причащаються, як самі зізнаються, то боюся, боюся, чи не виявляються вони злочинцями? І тому я не знаю, чи мають істинний чин і чи доречно те, що їх запрошує священик, та інші слова і священнодійства і устав, який буває на Літургії? Тому що всі, як один, відступають, і не знаходиться жоден християнин, який виконав би їх і послухався б запрошення священика або, щоб сказати краще, Бога, але [кожен] йде від Святині ні з чим, не прийнявши її і не підійшовши, щоб причаститися.
Тому і божественний Златоуст, дотримуючись священних Правил святих Апостолів і святих Соборів, про які ми сказали раніше, а особливо ж розмірковуючи про всі ці священнодійства Божественної Літургії та бачачи, що вони мають на меті Причастя вірних, виносить судження, що ті, хто приходить на Літургію й не причащається, негідні й самого входу до храму. Він каже: “Я бачу, що багато хто причащається Тіла [і Крові] Христових просто так і як трапиться, спонукувані скоріше звичаєм і законницьким ставленням, а не розумним міркуванням. Бо коли настане час святої Чотиридесятниці, кожен, яким би він не був, тобто гідним чи негідним, причащається Тайн. Так само кожен робить і коли прийде день Богоявлення, навіть якщо йому не час причащатися.
Але ні Богоявлення, ні Чотиридесятниця не роблять людей гідними Причастя, а роблять їх гідними щирість і чистота душі. З цією чистотою душі ти можеш причащатися щоразу [коли присутній на Літургії], а без неї не причащайся ніколи, бо, каже [Павел], щоразу, коли ви це робите, сповіщаєте про смерть Господа, тобто здійснюєте спогад про ваше власне спасіння і благодіяння, яке вам зроблено.
Подумай, скільки старанності вживали ті, які їли від жертвоприношень старого закону. Бо чого вони тільки не робили! Чого не вживали! Вони постійно очищалися. Ти ж, маючи намір причаститися тієї Жертви, перед якою тремтять ангели, очищення обмежуєш проміжками часу. І як ти постанеш на суд Христовий, якщо насмілюєшся причащатися з скверними руками й устами?
Бачу, що відбувається великий безлад у цій справі. Бо в інший час ви не причащаєтеся, хоча буваєте часто і чистими, а коли приходить Пасха, навіть якщо зробили якесь зло, дерзаєте і причащаєтеся. О поганий звичай! О злий забобон!
Даремно звершується щодня Літургія, даремно ми стоїмо у вівтарі – ніхто не підходить причаститися. Кажу це не для того, щоб ви причащалися просто так і як трапиться, але щоб ви робили себе гідними.
О людино! Ти недостойна Причастя? Тоді ти недостойна і чути молитви Літургії. Ти чуєш диякона, який стоїть і взиває: “Ті, які перебуваєте в покаянні, всі просіть Бога, щоб вас простив”. Ті, які не причащаються, перебувають усе ще в чині тих, хто кається. Отже, що ти стоїш? Якщо ти в чині тих, хто кається, тоді ти не можеш причаститися, адже той, хто не причащається, серед тих, хто кається, перебуває. Для чого взиває [диякон]: “Вийдіть ті, які не можете молитися Богу”, а ти стоїш нахабно? Якщо ж ти не з тих, хто кається, але з тих, хто має змогу причащатися, як же ти не дбаєш, щоб причаститися? Чи ти не вважаєш Причастя великим даром і нехтуєш ним?
Задумайся, прошу тебе! Тут царська трапеза, ангели служать на цій трапезі, Сам Цар тут присутній, а ти стоїш, як роззява. Одяг твоєї душі нечистий, і це тебе не чіпає? Але [може бути] вони чисті? Тоді сідай і їж від неї. Христос на кожній Літургії приходить побачити тих, що сидять на трапезі, з усіма розмовляє і тепер говорить кожному в його совісті: “Друзі, як ви стоїте тут, [у Церкві], не маючи весільного одягу?” Хіба Він не запитав: “Чому ти сів за трапезу?” Але навіть перед тим, як той сів, каже йому, що він недостойний навіть увійти сюди. Адже Він сказав не “чому ти ліг?”, а “як ти увійшов?” (Див. Мф. 22:2-14).
Те ж саме і тепер виголошує Христос усім нам, які стоять нахабно і з безсоромністю, адже кожен, хто не причащається Тайн, стоїть безсоромно і нахабно. З цієї причини [диякони] відсторонюють першими тих, які перебувають у гріхах.
Бо, коли Господин повинен увійти на трапезу, там не повинні перебувати ті раби, що завинили, але вони повинні тікати від його обличчя. Так, безумовно, відбувається і тут, коли звершується Літургія і Агнець, Ягня Владичне, приноситься в жертву.
Коли ти почуєш: “Помолимося всі спільно”, коли ти побачиш, що відчиняються врата вівтаря, тоді вважай, що відчиняється небо і сходять ангели. І як не повинен бути тут жоден нехрещений, так не повинен бути й жоден [хоч і хрещений, але] нечистий і скверний.
Скажи мені, будь ласка, якби когось запросили на трапезу, він пішов туди, помив свої руки, сів і приготувався до трапези, а потім не став би їсти, хіба він не образив би того, хто його запросив? Чи не краще було б, якби він не приходив узагалі? Так і ти: прийшов на трапезу, співав з рештою піснеспівіви, сповідував, що ти гідний (оскільки не пішов разом із негідними), як ти можеш [після всього цього] залишатися [на Літургії] і не причащатися від цієї Трапези?
Але ти кажеш: “Я недостойний”. Тоді ти недостойний брати участь і в молитвах, тому що Святий Дух сходить не тільки на належні [Святі Дари], а й на ці співи. Хіба ти не бачив, як раби господ своїх спершу миють трапезну, прибирають дім, а потім уже пропонують страви? Це робиться в нас за допомогою молитов, за допомогою вигуку диякона: ми миємо, як губкою, церкву, щоб Таємниці були запропоновані в чистій церкві й не знайшлося в ній жодної плями, жодного пороку. Нечисті очі негідні бачити цього видовища, осквернені вуха негідні чути [ці піснеспіви]. Бо так велить закон: якщо навіть тварина хотіла наблизитися до Синайської гори, то повинна була бути побита камінням. Так вони були негідні перебувати навіть біля підніжжя гори, хоча згодом і наблизилися і бачили місце, де був Бог. Слід було наближатися і бачити після. А коли був присутній [Бог], треба було віддалитися”.
Так і ти, християнине, якщо негідний наприкінці Літургії наблизитися і побачити Бога, тікай разом із оголошеними, бо [продовжує Златоуст] “нічого більшого, ніж вони, не маєш. Адже це не одне й те саме: ніколи не причащатися [будучи нехрещеним] і [після Хрещення], сподобившись Причастя, опинитися таким, що згрішив і негідний Причастя.
Хотів би сказати вам ще більше і страшніше, але, щоб не перевантажувати ваш розум, досить і цього. Бо ті, які не напоумлюються цим, не зможуть напоумлятися і більшим. Отже, щоб наші слова не послужили до ще більшого осуду вас, просимо вас не про те, щоб ви не приходили, а про те, щоб ви зробили себе гідними і присутності [на Літургії], і Причастя.
Скажи мені, будь ласка, якби якийсь цар повелів: “Той, хто зробить таке-то зло, нехай не наближається до моєї трапези”, то заради цієї честі хіба ви не захотіли б докласти всіх можливих зусиль ваших, щоб уберегти себе від зла? [Коли ж священик запрошує нас підійти причаститися, тоді] Господь нас закликає піднятися на небеса, на трапезу великого і дивовижного Царя, а ми відмовляємося, і повільнимо, і не поспішаємо, і не прагнемо до цього. І яка тоді надія на спасіння нам залишається? Ми не можемо сказати, що нам перешкоджає хвороба або єство, але негідними робить нас тільки наше недбальство “7.
Чуєш, брате мій, що говорить цей великий учитель Церкви? Що недостойні приходити на Літургію ті, які, не маючи перешкоди, не готові причаститися?
Але що ти відповідаєш? Що, оскільки справи йдуть так, не буду ходити взагалі на Літургію.
Ні, брате мій, ні. І це тобі не дозволяється робити, тому що тоді ти підлягаєш відлученню, як визначає святий і Вселенський П’ято-шостий Собор, кажучи: ” Якщо хто, єпископ, або пресвітер, або диякон, або будь-хто із тих, кого зараховано до кліру, або мирянин, не маючи жодної нагальної потреби або перешкоди, якою б надовго усунуто його було від своєї церкви, але, перебуваючи в місті, у три недільні дні впродовж трьох тижнів не прийде до церковного зібрання, то нехай клірик буде позбавлений клиру, а мирянин – буде вилучений від спілкування “8. Тобто той, хто перебуває в місті й не ходить до церкви три недільні дні [поспіль], якщо він священнослужитель, то має бути позбавлений сану, а якщо мирянин, то має бути відлучений. Те ж саме визначає і Сардикійський святий Помісний собор у своєму 11-му Правилі9.
Отже, ти підлягаєш покаранню відлучення, улюблений, якщо не робиш і те, і інше, тобто не ходиш на Літургію і не готуєшся, скільки можеш, причаститися, якщо немає в тебе перешкод. Ні одне ти не можеш порушити, ні інше.
Бо якщо ти всього цього не порушуєш, то зберігаєш [в цілісності] всі священнодійства Божественної Літургії, як ми раніше сказали, і не порушуєш чину, який отримала Церква від Самого Господа нашого, від апостолів, від Соборів, а також і від святих. А чин такий: Святий Хліб повинен розділятися на кожній Літургії, і ті вірні, у яких немає перешкоди, повинні приходити причащатися.
Як каже Симеон Солунський, “Божественна Літургія – це служба, мета якої – священнодійство Самого Пресвятого Тіла Христового і Крові та щоб дано їх було на Причастя всім вірним. І, як така, мета її полягає тільки в Причащанні”.
Св. Миколай Кавасіла, єпископ Діррахійський, пише: “Справа святої служби Священних Тайн – це преложення Божественних Дарів у Божественні Тіло і Кров. Мета ж її – щоб вірні були ними освячені “10.
Мудрий Іов, про якого свідчить св. Фотій у своїй “Бібліотеці”, у книжці “Про таїнства” так каже: “Уся священна служба розуміється в Причащанні Святинь, оскільки мета її, і призначення, і діло – Причастя животворящих і страшних Тайн і Святинь”.
Гавриїл Філадельфійський у книзі “Про Таїнства” говорить, що Божественна Літургія звершується заради трьох причин. По-перше, на славу і похвалу Бога і Спасителя нашого і на спогад Смерті та Воскресіння Його, як Сам Він сказав: “Це робіть на Мій спомин”. По-друге, заради упокоєння і освячення душ спочилих благочестивих православних християн. І по-третє, заради живих. Тож коли звершується Божественна Літургія на славу і на похвалу та на спомин Смерті й Воскресіння Господа нашого, у вірі спочилі наші брати отримують від Бога упокоєння й освячення, наскільки це можливо.
Живі ж вірні, які не причащаються Божественних Тайн на Літургії, дивуюся, як можуть освятитися. Святий Кавасіла каже, що вони не освячуються. І послухай знову його: “Якщо душі підготовлені й готові причаститися, а Господь, що освячує і [все] звершує, завжди бажає освячувати і любить Себе віддавати кожному, тоді що може перешкодити Причащанню? Звичайно, ніщо. Але хто-небудь запитає: “Якщо хтось із живих, маючи в душі блага, про які йшлося, не приступить до Тайн, чи не отримає він тим не менш освячення [від Літургії, що відбувається]?” [На таке запитання ми відповідаємо, що] це може отримати не всякий, але тільки той, хто не може прийти тілесно, як це буває і з душами померлих. Якщо ж хто-небудь може, але не приступає до Трапези, щоб сподобитися освячення від неї, для такого отримати освячення абсолютно неможливо – не тільки тому, що він не приступив, а тому, що не приступив, будучи в змозі це зробити “11. Тобто, будучи в змозі піти, знехтував, не подбав, і тому не пішов.
Відповідно до цього, не тільки те, що ми досі говорили, зобов’язує кожного християнина, який не має перешкоди, безперестанку причащатися, а й Божественне Причастя і Долучення саме по собі, якщо ми замислимося, приваблює кожного насолоджуватися ним постійно, бо є просто-напросто складовою частиною життя душі. Подивимося тепер, що це означає.
Складовою частиною схоластичні богослови називають той предмет, без якого неможливо бути тому, що буває. Так, наприклад, у житті людини складовою частиною є дихання, бо без нього неможливо вижити людині. Також необхідне харчування для тілесного складу. І як часте дихання необхідне для життя, а харчування необхідне, щоб складати тілесне єство, так і часте Причастя необхідне для життя душі та для складу її сутності. Або, щоб сказати краще, набагато і незрівнянно більше необхідне.
І покличемо тепер у свідки Василя Великого – основу праведних догматів Церкви, щоб він нам сказав: “Необхідно для життя вічного Прилучення Тіла і Крові Христових “12. І також: “Повинно відродженому Хрещенням споживати надалі Причащанням Божественних Тайн. Бо необхідно нам надалі споживати їжу життя вічного, яку нам віддав Син Бога Живого “13. І, будучи запитаний якоюсь жінкою на ім’я Кесарія Патриція, він відповідає в одному зі своїх листів: “Долучатися щодня і причащатися Святого Тіла і Крові Христових добре й корисно, тому що Сам [Господь] ясно говорить: “Той, хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, той має життя вічне”. Хто ж сумнівається, що причащатися безперестанку життя є не що інше, як жити багатообразно? “14. Тобто жити всіма душевними й тілесними силами та почуттями.
Монах Іов Сповідник каже: “Якщо говорити про Святиню Причащання, то праведному й порядному християнину добре, і справедливо, і природно часто освячуватися і прибігати до цієї Святині, і спрагнути її більше, ніж ми бажаємо дихати. Тому кожен має дозвіл причащатися постійно, тож, якщо можливо, гідні не мають перешкоди причащатися навіть щодня”.
Геннадій, патріарх Константинопольський, дуже мудро викладає, наскільки необхідним для християнина є Святе Причастя, кажучи: “І нині Таїнство робить своїм причасникам успіх життя за Христом. Те, що здійснює тілесно видима частина таїнства [тобто хліб і вино для тіла], те ж саме воно таємниче і невидимо здійснює в душі. Бо Тіло Христове живить і становить нашу душу, подібно до того, як хліб робить це для тіла. Як ми відроджуємося, коли приймаємо Хрещення і благодатне буття отримуємо замість буття гріховного, так і коли споживаємо Таїнство Причастя, ми отримуємо перебування в благодаті й досягаємо успіху. Подібно до того, як природний жар тіла видаляє з нього притаманну йому вологу, якщо тіло не отримує допомогу від їжі (і тому їжею та питвом добре зберігається склад тіла та поповнюється та волога, яку тіло втратило від спеки, і в інший спосіб людське життя не може зберегтися навіть на малий час), так і жар злоби, поїдаючи душу зсередини, висушує благоговіння і винищив би його дощенту, якби душа не сприймала цю духовну поживу, що чинить опір згубній силі злоби і оновлює, і зрощує в нас духовні дари Божі.
Тіло ж Христове, з одного боку, живлячи нас, згідно зі своєю тілесною природою, з іншого боку, згідно зі своєю чистотою, очищаючи й освячуючи, будучи поєднане з Божественною природою, в достатку подає нам духовну їжу, і ми, таким чином, споживаючи добре цю їжу, знову набуваємо духовного здоров’я та чистоти, яких нас позбавило тоді в раю вживання забороненого древа.
Необхідно було нам, які втратили вкушанням тілесної їжі ті перші чистоту і здоров’я, знову їх набути тілесною їжею. І слід було подібне зцілити подібним, а протилежне – протилежним. Адже обидві ці їжі тілесні – і та, що зіпсувала нас спочатку, і та, що зберігає здоров’я і духовне життя тепер. Однак ту їжу Бог нам забороняв, цю ж нині дозволяє і подає. Ту нам подав лукавий біс, цієї ж їжі Син Божий робиться не тільки радником, а й служителем. Та їжа була здобута крадіжкою, а до цієї ми явно запрошуємося. У тій була прихована отрута злочину, а ця приховує в собі скарб незліченних благ “15.
Отже, браття мої, якщо вже необхідне для християн, які не мають перешкод, часте Причащання, як було доведено на підставі свідчень, які ми навели дотепер, то і для нас є великою необхідністю причащатися часто, щоб мати нам життя в собі, яке є Іісус Христос, і щоб нам не вмерти душевною смертю. Адже ті, які не споживають часто цієї духовної їжі, звісно, помирають, хоча й здається, що живуть тілесно. Однак душевно вони мертві, бо віддалилися від духовного й істинного життя, яке доставляє Святе Причастя.
І як немовля, коли народжується, плаче і просить з великою охотою їжу і молоко, а коли не їсть, не має апетиту, то це ознака, що воно хворе і перебуває в небезпеці померти, так і ми повинні мати охоту їсти Святе Причастя, духовну їжу, щоб нам оживотворятися. А в іншому випадку ми перебуваємо в небезпеці душевно померти.
Тому говорить божественний Златоуст: “Отже, не будемо не дбати, удостоївшись такої любові й честі. Чи не бачите ви дітей, з яким завзяттям вони прагнуть до материнських грудей, з яким завзяттям їхні губи хапають груди? З таким самим завзяттям нехай приходимо і ми до цієї Трапези, до цих духовних грудей, мабуть, навіть із більшим завзяттям. Вхопимося, як діти за материнську сорочку, за благодать Духа. І нехай у нас буде тільки одна скорбота – не причащатися цієї Їжі “16.
1 Див. “Христос помер за всіх, щоб живущі вже не для себе жили, але для померлого за них і воскреслого” (2Кор. 5:15). – Прим. пер.
2 8-ме Правило святих апостолів.
3 9-те Правило святих апостолів.
4 2-е правило.
5 Тобто після преложення Святих Дарів. – Прим. пер.
6 Так у грецькому чині Літургії. – Прим. пер.
7 Бесіди на Послання до Ефесян. Бесіда 3. Див.: Творіння святого отця нашого Іоанна Златоуста, архієпископа Константинопольського, в російському перекладі. Т.11. Кн. 1. СПб., 1905, с.29-32. – Тут і далі всі святоотцівські цитати даються в нашому перекладі. Преп. Никодим ці цитати наводить спочатку в оригіналі, а потім дає свій переклад-тлумачення. У нашому перекладі ми керуємося тим, як розуміє текст святого отця преподобний Никодим.
8 Правило 80.
9 При цьому згадайте, що в попередній час отці наші визначили: якщо хто з мирян, перебуваючи в місті, в три недільні дні, протягом трьох седмиць, не прийде на зібрання, то нехай буде вилучений із спілкування церковного.
10 Тлумачення Літургії, гл.1.
11 В своєму тлумаченні Никодим додає: “Але, будучи в змозі піти, знехтував і не подбав, і тому не пішов”.
12 Моральні правила, 21, 1. Див.: Творіння святого отця нашого Василія Великого, архієпископа Кесарії Каппадокійської. Ч.3. М., 1993, с.391.
13 Про Хрещення слово 3. PG 31, 1573.
14 Послання 93, 1. Див.: Правила православної Церкви з тлумаченнями Никодима, єпископа Долматинсько-Істрійського. Т.2. Свято-Троїцька Сергієва Лавра, 1996, с.612.
15 Бесіда про Таїнственне Тіло Христове.
16 Бесіда 82 на Євангеліє від Матфея. Див.: Св. Іоанн Златоуст. Бесіди на Євангеліє від Матфея. М., 1993, с.827.
| ⇦Зміст | Наступний розділ⇨ |