Святитель Іоанн Златоуст
Бесіди на Євангеліє від Матфея

📖Книга также доступна на русском

←

→

Бесіда 90

“Коли ж вони йшли, то дехто з варти, увійшовши в місто, оголосив первосвященикам про все, що було. І ці, зібравшись зі старійшинами, і зробивши нараду, досить грошей дали воїнам, і сказали: скажіть, що учні Його, прийшовши вночі, вкрали Його, коли ми спали; і, коли слух про це дійде до правителя, ми переконаємо його, і вас від неприємності позбавимо” (Мф. 28:11-14).

Зміст:
Неймовірність викрадення тіла Христа доводиться присутністю варти при труні, боязкістю учнів і платою, що залишилася в труні. – Істина воскресіння підтверджується свідченням ворогів про порожній гроб. – Явище Воскреслого в Галілеї. – Сенс даної Христом обітниці. – Легкість виконання заповідей Христових. – Поширеність і тяжкість недуги сріблолюбства. – Багатство не дає безпеки. – Бідність не є зло. – Перевага бідності над багатством. – Не чудеса, а презирство багатства доставляють славу.

1. Для воїнів стався землетрус, щоб їх залякати, і щоб вони могли бути свідками. Це і сталося. Розповідь вартових про цю подію нітрохи не була підозрілою, тому що одні з знамень були видні в усьому всесвіті, а інші приватно були показані тим, хто був при гробі. Знаменням для всього всесвіту була темрява, а окремим знаменням було явлення ангела і землетрус. Отже, коли вони прийшли і сповістили про воскресіння (а істина і в устах ворогів її світить), “грошей дали воїнам”, щоб сказали, “що учні Його, прийшовши вночі, вкрали Його”. Як вкрали? О, божевільні! Так істина ясна й очевидна, що вони не вміють і збрехати! Їхні слова абсолютно неймовірні, і брехня не мала жодної правдоподібності. Скажіть, яким чином учні вкрали Його, ці бідні й прості люди, які не сміли навіть здатися? Та й чи не була на гробі покладена печатка? Чи не охороняла труну з усіх боків варта воїнів та іудеїв? Чи не підозрювали і вони того ж самого, чи не турбувалися, чи не пильнували, чи не дбали? Та й для чого вкрасти їм? Чи для того, щоб вигадати вчення про воскресіння? Але як би спало на думку вигадати що-небудь подібне людям, які любили жити в невідомості? Та й як вони відвалили камінь затверджений? Як сховалися від такої безлічі? Нехай вони нехтували смертю; але даремно і без мети, звісно, не наважилися б на таку небезпеку, коли стільки було вартових. А що вони боязкі були, це показують колишні їхні вчинки. Так, коли Христос був узятий при них, то вони всі розбіглися. Якщо ж вони не сміли протистояти і в той час, коли бачили Його живим, то як вони могли не злякатися безлічі воїнів після смерті Його? Чи не потрібно було розламати двері? Чи можна було це зробити таємно навіть і одному? Камінь був привалений великий; для відвалення його потрібно було багато рук. Отже, вони справедливо говорили: “І буде останній обман гірший за перший”, – це сказали вони самі проти себе; їм би потрібно було принести каяття у своєму божевіллі, а вони до колишніх приплітають нові смішні вигадки. Вони купили кров Його, коли Він був живий; а після Його розп’яття і воскресіння знову грошима ж намагаються підірвати істину воскресіння. Дивись же, як вони уловлюються з усіх боків своїми власними вчинками! Якби вони не приходили до Пілата, якби не просили варти, то ще могли б у такий спосіб безсоромно поводитися; тепер же, навпаки, вони все так робили, начебто намагалися заградити свої вуста. І якщо учні не могли не спати з Іісусом, незважаючи й на те, що Він навіть докоряв їм у тому, то звідки тепер отримали таку бадьорість? Та й чому вони не вкрали раніше, але тоді, коли прийшли ви? Якби вони хотіли це зробити, то зробили б у першу ніч, коли при гробі ще не було варти; тоді це було анітрохи не важко і абсолютно безпечно. Адже тільки в суботу іудеї прийшли до Пілата просити варту і почали стерегти; в першу ж ніч нікого з варти при гробі не було.

2.Далі, що значить і плат зі смирною? Петро бачив, що він там лежав. Якби учні хотіли вкрасти, то не голе б вкрали тіло, не тому тільки, щоб тим не завдати ганебності, а й тому, щоб, роздягаючись, не розбудити тих, котрі могли підвестися і схопити їх. А зняти одяг з тіла було важко, і потрібно було на це багато часу, тому що смирна прилипає до тіла й одягу, як клейка речовина. Таким чином, і звідси очевидна неймовірність викрадення. Невже вони не знали шаленства іудеїв, і того, що цим вони звернуть на себе їхній гнів? Та й яка б була їм користь, якби Христос не воскрес? Іудеї самі зізналися, що вони все це вигадали, коли дали срібло, і сказали: “Скажіть,… і, якщо чутка про це дійде до правителя, ми переконаємо його”. Даремно борючись проти істини, вони хотіли скрізь поширити цей поголос; але тим самим, чим намагалися затьмарити його, проти волі сприяли його засяянню. Самі слова їхні: “що учні Його… вкрали” підтверджують воскресіння. Вони згодні, що тіла там не було. Якщо ж вони зізнаються, що тіла там не було, а неправдивість і неймовірність викрадення доводиться присутністю варти при гробі, знаменнями і боязкістю учнів, то звідси відкривається непорушний доказ воскресіння. І однак же, вони з безсоромністю наважуються на все; тоді як все загороджує їм вуста, кажуть: “Скажіть,… і, якщо чутка про це дійде до правителя, ми переконаємо його, і вас неприємностей позбудемо”. Бачиш, як усі змовлені на їхній бік: і Пілат (його хотіли переконати), і воїни, і народ іудейський. Але не дивуйся, що гроші перемогли воїнів. Коли вони показали таку силу над учнем, то тим більше над ними. “І пронеслося слово це …до цього дня”. Дивись знову, яку любов до істини показують учні! Як вони не соромляться сказати й того, що про них рознеслася така чутка! “Одинадцять же учнів пішли до Галілеї,… і, побачивши Його, поклонилися Йому, а інші засумнівалися” (Мф. 28:16-17). Це, мені здається, було те останнє Його з’явлення в Галілеї, коли Він послав їх із велінням хрестити. Якщо ж дехто засумнівався, то і в цьому випадку здивуйся їхній любові до істини, як вони не приховували своїх гріхов, навіть в останні дні, що з ними трапилися. Втім і ці деякі були затверджені явленням. Що ж Він сказав, з’явившись їм? “Дана Мені всяка влада на небі й на землі” (Мф. 28:18). Знову говорить з ними по-людськи, бо вони не прийняли ще Духа Святого, Який би зробив їх вищими. “Ідіть, навчіть усі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх дотримуватися всього, що Я наказав вам” (Мф. 28:19-20). Тут Він говорить про вчення і заповіді. Він нічого не згадує про іудеїв, мовчить про колишні події, не докоряє і Петру за його відкидання, і нікому з інших за втечу. Він тільки наказує сповістити по всьому всесвіту Його вчення, яке скорочено вручив їм разом із заповіддю про хрещення. Але оскільки Він заповів їм справу велику, то, підбадьорюючи їхні серця, сказав: ” Я з вами в усі дні до кінця віку”. Чи не бачиш знову сили Його? І чи не бачиш до того ж, з якою поблажливістю Він говорить це? Не з ними тільки перебуватиме, каже Він, а й з усіма тими, які після них будуть вірувати. Апостоли не могли перебувати “до кінця віку”; але Він говорить до всіх вірних, ніби до одного тіла. Не говоріть Мені, сказав він, про перешкоди й труднощі: з вами Я, що робить усе легким! Це і в Старому Заповіті говорив Він часто пророкам: Єремії, коли той вказував на юність свою; Мойсею та Єзекіїлю, що відмовлялися, Він говорив: “Я з вами”. Те ж саме і тут говорить учням Своїм. Але поміть і тут, яка відмінність між тими й іншими. Ті часто відмовлялися, коли їх посилали до одного народу; ці, яких посилали по всьому всесвіту, нічого подібного не говорили. Про кінець же віку Він нагадує їм для того, щоб більше привабити їх, і щоб вони не на теперішні скорботи тільки дивилися, а й на майбутні нескінченні блага. Утиски, каже Він, яких ви зазнаєте, закінчуються з теперішнім життям, оскільки і самий цей теперішній вік прийде до кінця; блага ж, які ви отримаєте, вічні, як Я вам і раніше часто говорив. Зміцнивши таким чином, і підбадьоривши їхній дух цим нагадуванням про останній день, Він послав їх у світ. Справді, цей день для тих, хто провів життя у справах благих, настільки ж жаданий, наскільки страшний для тих, хто провів його в гріхах, як для тих, хто має понести покарання. Але не будемо тільки боятися і жахатися, принесемо і покаяння, поки є час, і відстанемо від нечестя. Для нас це можливо, варто тільки захотіти. Якщо і до благодаті багато хто здійснив такий подвиг, то тим більше можна зробити це під благодаттю.

3.Справді, що тяжкого нам заповідано? Чи гори розсікати? Чи літати повітрям? Чи переплисти Тірренське море? Зовсім ні. Нам заповідано настільки легкий спосіб життя, що не потрібно ніяких до того знарядь, – потрібна тільки душа і прихильність. Які знаряддя мали апостоли, які здійснили такі справи? Чи не в одному одязі й без взуття вони ходили, – а тим часом усе долали? Що ж важкого в заповідях Христових? Ні до кого не відчувай ненависті; нікого не злослов: протилежне набагато важче. Але ти скажеш, що Він каже: відмовся від майна. То в цьому труднощі? Але цього Він рішуче і не заповідав, а тільки дав пораду. Та якби це була і заповідь, – що обтяжливого може бути в тому, щоб не брати собі тягарів і неспокійних турбот? О, сріблолюбство! Усе звелося до грошей, – тому все й переплуталося! Чи догоджає хто кому, пам’ятає гроші; чи називають нещасним, причина знову в них же. Ось, про те тільки й говорять, хто багатий, хто бідний. Чи у військову службу хто має намір вступити, чи в шлюб хто вступити бажає, чи за мистецтво якесь хоче взятися, чи ще щось робить, – не раніше починає виконання свого наміру, доки не переконається, що це принесе йому великий прибуток. Тож спільними силами чи не порадитися нам, як би знищити цю хворобу? Чи не соромно нам чеснот батьків наших? Тих трьох тисяч, тих п’яти тисяч осіб, які мали все спільне? Що користі в теперішньому житті, якщо ми не можемо купити ним життя майбутнього? Доки не поневолите собі мамону, що поневолив вас? Доки будете рабами грошей? Доки не полюбите свободи і не розірвете уз сріблолюбства? Коли ви перебуваєте в рабстві, тоді наважуєтеся на все, аби тільки хто-небудь обіцяв вам свободу. А будучи бранцями сріблолюбства, ви й не думаєте звільнитися від цього гіркого рабства. Те рабство ще не таке тяжке; а це найнестерпніше ярмо. Подумайте, яку велику ціну поклав за нас Христос! Він пролив власну кров Свою, самого Себе зрадив. А ви і після всього цього спали, і, що найжахливіше, ви ще й втішаєтесь своїм рабством, тішитесь своїм безслав’ям, і бажаєте того, чого слід уникати.

Потрібно, однак, не оплакувати тільки і засуджувати, а й виправляти. Тому розглянемо, чому ця згубна пристрасть стала нам люб’язною? Отже, чому? Чому вона нам стала люб’язною? Від того, кажеш ти, що вона приносить славу і безпеку. Але, скажи мені, яку безпеку? Звичайно, ту, що ми сподіваємося при грошах не терпіти ні голоду, ні холоднечі, ні шкоди, ні презирства. Отже, якщо я обіцяю тобі таку безпеку, – чи перестанеш ти бажати багатства? Якщо багатство тільки тому тобі люб’язно, то, коли і без нього можна бути безпечним, яка ще тобі в ньому потреба? Але як можливо, кажеш ти, без багатства досягти цього? Навпаки, як це можливо для багатого? Справді, він повинен за потребою багатьом лестити, як начальникам, так і підлеглим, мати потребу багато в чому, до низості раболіпствувати, боятися, тремтіти, припускати заздрісників, боятися наклепників і жадібності інших користолюбців. А в бідності не буває подібного, але абсолютно протилежне тому. Це притулок безтурботний і безпечний, тиха пристань, училище любомудрия, спосіб життя ангельського. Почуйте це ви, бідні, а ще більше ви, охочі бути багатими! Не бідним бути погано, але погано не хотіти бути бідним. Не вважай бідність злом, і для тебе вона не буде злом. Не в сутності самої речі, а тільки в думці зніжених людей лежить причина страху. Утім, мені було б навіть соромно, якби я про бідність сказав тільки те, що вона не є злом. Якщо ти уважніше роздумаєш, то знайдеш її навіть джерелом незліченних благ; і коли хто-небудь став би пропонувати тобі начальство, яку-небудь цивільну владу, багатство, задоволення, потім запропонував би і бідність, і дав свободу обрати, що тобі завгодно, – ти б негайно обрав бідність, якби знав ціну її.

4.Я знаю, що багато хто сміється над цими словами; але ми не бентежимося, вас же просимо потерпіти, і ви скоро з нами погодитеся. Бідність, на мою думку, подібна до скромної, безневинної, прекрасної дівчини, користолюбство ж подібне до дружини зеронорівної, жахливої Скілли25, Гідри та інших подібних же чудовиськ, вигаданих байкотворцями. Не уявляй мені тих, хто засуджує бідність, але уяви тих, які через бідність прославилися. У бідності вихований Ілля захоплений був тим блаженним захопленням; нею Єлисей прославився; у бідності були Іоанн, у бідності і всі інші апостоли. З багатством же Ахаав, Єзавель, Гієзій, Іуда, Нерон і Кайяфа загинули. Якщо завгодно, подивимося не на тих тільки, які в бідності прославлялися; але розглянемо і саму красу цієї діви. Погляд її чистий, світлий і спокійний; тоді як очі користолюбства то сповнені злості, то виражають перенасичення задоволенням, то робляться каламутними від нестриманості. Не такий погляд бідності: він лагідний, ясний, привітний, ласкавий, приємний, ні до кого не висловлює ні ненависті, ні відрази. Де гроші, там випадок до ворожнечі та незліченних чвар; так само вуста користолюбства сповнені образ, марнославства, надмірної гордості, прокльонів і лестощів. А у бідності і вуста, і язик здорові, сповнені завжди вдячності, благоговіння, слів лагідних, ласкавих, покірних, схвалень і похвал. Чи хочеш ти дізнатися і стрункість її стана? Вона незрівнянно вища і величніша за багатство. А якщо багато хто уникає її, то не дивуйся: божевільні бігають і інших чеснот. Але скажеш: бідного ображає багатий? Знову говориш на похвалу бідності. Хто блаженний, скажи мені, – той, хто ображає, чи той, якого ображають? Очевидно, блаженний той, кого ображають. Але ображати змушує сріблолюбство, зносити ж образи – бідність. Бідний, кажеш ти, нудиться голодом? І Павло жадав, і не мав, чим втамувати голод. Бідний не має спокійного притулку? І Син людський не мав, де голову прихилити. Чи бачиш ти, як далеко простягається гідність убогості, де вона ставить тебе, яким уподібнює до чоловіків, і як робить тебе наслідувачем самого Господа? Якби мати золото було благом, то Христос, Який дав учням Своїм невимовні блага, дав би їм і його. Він не тільки не дав їм його, але заборонив і мати. Ось чому і Петро не тільки не соромиться бідності, але навіть і хвалиться нею, кажучи: “Срібла і золота не маю, а що маю, те даю тобі” (Діян. 3:6). Хто з нас не хотів би сказати таких слів? Звичайно, всі б, – можливо, скаже хто-небудь. Так знехтуй сріблом, знехтуй золотом. Але чи отримаю я силу Петра, кажеш ти, коли знехтую багатством? Скажи, що зробило Петра блаженним: чи те, що він зцілив кульгавого? Зовсім ні, а те, що він не мав багатства, і через те досяг неба. Багато хто з тих, хто творив чудеса, скинуті в геєну, навпаки, ті, хто знехтував багатством, отримали царство небесне. Про це і сам Петро говорить; ось два його вислови: “Срібла і золота немає у мене”; і: “В ім’я Іісуса Христа Назорея встань і ходи”. Отже, що його зробило славним і блаженним? Зцілення кульгавого, чи презирство багатства? Дізнайся це зі слів самого Подвигоположника. Що Він говорить багатому, який шукає вічного життя? Він не сказав йому: зцілюй кульгавих, але каже: “Усе, що маєш, продай, і роздай жебракам, і будеш мати скарб на небесах, і, приходьте, йдіть за Мною” (Лк. 18:22, Мк. 10:21). І Петро знову не сказав: “Ось, в ім’я Твоє виганяємо бісів, хоча й виганяв; але каже: “Ось, ми залишили все, і пішли за Тобою, і що ж буде нам” (Мф. 19:27)? І Христос, знову, відповідаючи йому, не сказав: якщо хто зцілить кульгавого, але каже: “Хто залишить доми,… або землі… отримає у сто крат і успадкує життя вічне” (Мф. 19:29). Так і ми поревнуймо цьому, щоб нам не посоромитися, але з відвагою постати на суд Христовий, і мати Його з собою, як був Він з учнями Своїми. Буде і з нами Він, як був і з учнями, якщо ми хочемо слідувати за ними, і наслідувати правила і спосіб їхнього життя. За це-то Бог вінчає і прославляє; а не вимагає того, щоб ти воскресив мертвого, або зцілив кульгавого. Не такі чудеса роблять подібним до Петра, а презирство до багатства, – в цьому і полягала досконалість апостола. Але не можна, на твою думку, зневажати багатство? Дуже можливо. Втім, якщо не хочеш сам, я не примушую і не наполягаю; але благаю тільки приділяти хоча б деяку частину незаможним, і не шукати нічого, крім необхідного. У такий спосіб ми й тут будемо насолоджуватися життям спокійним і безтурботним, і удостоїмося життя вічного, якого всі ми й нехай сподобимося благодаттю та людинолюбством Господа нашого Іісуса Христа, Котрому слава і держава з Отцем і Святим Духом, нині й повсякчас, і на віки віків. Амінь.

* * *

25 Дочка Форка, за байками грецькими, перетворена на чудовисько.

←

→