Святитель Іоанн Златоуст
Бесіди на Євангеліє від Матфея

📖Книга также доступна на русском

←

Уривок із бесіди 4 (?)

Відповідь на питання, чому св. Матфей нараховує від Давида до вавилонського полону і від полону до Христа по чотирнадцять поколінь, тоді як їх було в першому випадку сімнадцять, у другому – дванадцять.

Нижченаведений уривок представляє більш докладну відповідь на поставлене Златоустом на самому початку IV бесіди запитання: “для чого євангеліст у середній частині родоводу опустив трьох царів, а в останній, помістивши дванадцять пологів, сказав, що їх чотирнадцять?” і слідує безпосередньо після слів, які читають далі: “перше надаю власним вашому дослідженню,… про друге ж скажемо”. Оскільки уривок цей, що міститься тільки в трьох манускриптах, був невідомий Аніану, сучасникові й перекладачеві Златоуста, і значно відрізняється за стилем від справжніх його творів, і крім того, розв’язання питання, дане в ньому, не узгоджене зі златоустівським, то приналежність його до Златоуста справедливо визнають сумнівною.

А краще вирішимо вам і перше питання, щоб дослідження його не ускладнило вас, бо у вирішенні його є деякі труднощі. Отже, чому євангеліст каже, що від Давида до Єхонії та полону вавилонського чотирнадцять родів, тоді як тих, що царювали, було сімнадцять? Якщо євангеліст мав на увазі показати спадкоємство царів, то йому справедливо можна було б дорікнути за те, що він у цьому спадкоємстві декого пропустив. У книгах Царств і Паралипеменон однаково йдеться про те, що після Іорама, сина Іоасафатового, царювали спадкоємно три царі: Охозій, Іоас і Амасія, а за ними далі: Озія, Іоафам і Ахаз. Тим часом євангеліст, опустивши трьох перших царів, після Іорама сина Іоасафатова прямо ставить Озію, Іоафама й Ахаза, а згаданих їхніх попередників опускає. Очевидно, він зробив це тому, що не мав на меті вказати спадкоємний порядок царів, – інакше даний у нього родовід слід було б визнати помилковим. Він мав на увазі вказати не число спадкоємств, а тільки кількість родів. Це-то саме він і хоче висловити в словах: “Усіх родів від Авраама до Давида чотирнадцять пологів”, і далі: “від Давида до Єгохонії і від переселення до Вавилона до Христа чотирнадцять родів” (Мф. 1:17), а не спадкоємців чотирнадцять, і в такий спосіб звільняється від усякого звинувачення в помилковості.

Дехто, втім, думає, що він міг назвати спадкоємство, сказавши таким чином: “всіх же родів від Авраама до Давида чотирнадцять спадкоємств, і від переселення вавилонського чотирнадцять родів”; якщо, кажуть, він сказав так, то слова його не викликають жодного подиву. Однак, у цьому випадку він відступав би від історії. Тим часом, якщо він, як я сказав, мав на увазі показати пологи, а не спадкоємство, а книги Царств і Паралипоменон говорять про спадкоємства, а не пологи, то, коли порівнюватимеш їх одна з одною, протиріччя не виявляється. Під родом не можна розуміти час життя людини, бо тривалість останнього буває різна: одні живуть дуже недовго і вмирають у дитячому віці, інші досягають віку отрока, інші – юнацького, інші доходять до зрілого віку чоловіка, а життя декого простягається до глибокої старості. Отже, що ж потрібно вважати за рід, якщо один доживає, наприклад, до десяти років, або до двадцяти, інший – до п’ятдесяти, третій – до сімдесяти, а інший переживає і за сто років, як бувало не тільки в стародавніх, а й у нас спостерігається. Отже, яким же чином можна називати родом людське життя? Не можна прийняти і час до народження дітей, тому що одні одружуються і народжують дітей раніше двадцяти років, а інші починають лише після тридцяти. Та й за однакового віку одні бачать тільки перше покоління синів, інші доживають до четвертого покоління, тож бачать своїх нащадків упродовж років п’ятдесяти, а інші й упродовж сімдесяти років залишаються без усякого потомства. Як же потрібно рахувати роди? Чи за тими, які довго живуть, чи за тими, які недовго? Чи за тими, у кого діти народжуються раніше, чи за тими, у яких пізніше? Чи за тими, які бачать тільки перше покоління, чи за тими, які бачать їх багато? З цього дослідження можна бачити, що божественний євангеліст, який мав на увазі вказати не спадкоємства, а роди, і рахував їх відомим самому йому чином, мало піклувався про точну передачу спадкоємств, показаних в історичних книгах, і прийняв до генеалогії стільки осіб, скільки потрібно було йому, щоб вийшло повних чотирнадцять родів. Генеалогія, таким чином, залишається правильною і анітрохи не суперечить історичним книгам. Отже, перше утруднення вирішено. Тепер потрібно сказати про другу. Чому євангеліст каже, що від Єхонії до Іосифа чотирнадцять родів, тоді як у родоводі їх тільки дванадцять? З тієї ж самої причини: він хотів, як я сказав, вказати не спадкоємства, а роди, а часто трапляється, що в людей довголітніх спадкоємств буває небагато, а число родів виходить повне. Подібно до того, як у період часу від Давида до полону за більшої кількості осіб, що слідували за спадкоємцями, кількість родів вказана менша, а саме, із сімнадцяти спадкоємств названо тільки чотирнадцять родів, так само і тут із дванадцяти родів утворюється чотирнадцять повних родів, бо цих дванадцяти мужів, за їхнього ймовірного довголіття, було досить, щоб утворилося чотирнадцять родів. Такий один спосіб вирішення питання. За іншим же рішенням виявиться, що в цьому (останньому) ряді спадкоємств зазначено чотирнадцять родів цілком згідно з історією, якщо саме до дванадцяти приєднаєш самого Іісуса Христа, якого вважали сином Іосифа, і, крім того, Ієхонію, колишнього у Вавилоні, відмінного від того, що до переселення царював у Єрусалимі. Після Іосії було двоє царів з ім’ям Іоаким: один – син самого Іосії, який після нього царював у Єрусалимі, інший Іоаким – син цього останнього. Вони ж називалися і Ієхоніями – за грецькою вимовою імені.  Отже, першого Іоакима, він же і Єхонію, сина Іосії, треба зарахувати до родів до першого полону; а другого Іоакима, він же і Єхонію, сина першого Іоакіма, онука Іосії, треба зарахувати до родів, які рахують від полону до Христа, і тоді виходить повне число чотирнадцяти родів. А що Іоакимів було двоє, про це свідчить книга Царств, у якій ідеться про це так: “І постав фараон Нехао над Ізраїлем Ельакима, сина Іосіїна, замість Іосії, батька його, і переіменовано було ім’я його на Іоакима” (2Царів. 23:34). Слідом за тим говориться, як він помер і спочив з батьками своїми, і як, потім, царював замість нього Іоаким, син його. На самому початку царювання цього останнього прийшов Навуходоносор, цар вавилонський, і, взявши в облогу Єрусалим, взяв його, а самого Іоакима і всіх людей його відвів у Вавилон. Цей другий Іоаким, якого назвав Ієхонією пророк Єремія, був онуком Іосії, а не сином. Тому справедливо його зараховують до третьої частини генеалогії, від Ієхонії до Христа, що складається з чотирнадцяти родів, тоді як батько його, що був сином Іосії, належить до попередніх родів. Таким чином, і число останніх чотирнадцяти пологів стає у нас повним.

Далі в зазначених трьох манускриптах слідують слова: “Мені здається, що Він зараховує до родів час полону” і т. д.

Переклад українською : Осіпов А.

←