Святитель Іоанн Златоуст
Бесіди на Євангеліє від Матфея
📖Книга также доступна на русском
| ← | → |
Бесіда 89
“Другого дня, що слідує за п’ятницею, зібралися первосвященики і фарисеї до Пілата і говорили: пане! Ми згадали, що ошуканник той, ще будучи в живих, сказав: після трьох днів воскресну; отже, накажи охороняти труну до третього дня, щоб учні Його, прийшовши вночі, не викрали Його і не сказали народові: воскрес із мертвих, і буде останній обман гірший за перший” (Мф. 27:62-64).
Зміст:
Запечатування гробу служить незаперечним доказом воскресіння. – Учні не могли ні вкрасти тіла, ні вигадати воскресіння. – Чому воскресіння мало відбутися в межах трьох днів. – Обставини, що супроводжували воскресіння. – Явище Воскреслого жінкам. – Вмовляння наслідувати мироносиць. – Проти пристрасті до дорогого одягу і прикрас. – Окраси – привід до безчестя і скорботи. – бливо в церкві. – Любов до прикрас відвертає від милостині й буває причиною розпусти чоловіків.
1. Брехня скрізь викриває себе, і ніби мимоволі захищає істину. Дивись: належало вірити тому, що Він помер, і похований, і воскрес, – і все це через самих ворогів стає гідним всякого віросповідання. Вникни в ці слова, які цілком підтверджують усе це. “Ми згадали, – кажуть, – що шахрай той, ще будучи в живих, сказав”, – отже, Він помер; “по трьох днях воскресну; отже, накажи охороняти труну”, – отже, Він похований; “щоб учні Його, прийшовши вночі, не вкрали Його”, – отже, якщо труну запечатано, то обману вже не буде. Неможлива справа! Отже, у самому вашому ж проханні дано незаперечний доказ Його воскресіння. Якщо труна була запечатана, то не було ніякого й обману; якщо не було обману, а труну знайдено порожньою, то явно, що Він воскрес, – не можна й перекословити цьому. Чи бачиш, як і проти волі подвизаються на користь істини? Розглянь також, як дорожать істиною й учні, – як нічого не приховують з того, що сказано ворогами, хоча б те було й ганебне. Ось вони називають Його ошуканцем; і учні не замовчують про це. Це показує і жорстокість ворогів, які доходили до того, що навіть і по смерті не полишали свого гніву, і водночас простоту та правдолюбство учнів. Слід при цьому дослідити й те, де сказав Він: “після трьох днів воскресну”. Ясніших слів про це ніде не знайдеш, крім прикладу Іони. Беззаконні іудеї знали, отже, і розуміли слова Його, і свідомо чинили злочини. Що ж відповідає їм Пілат? “Маєте”, каже, “варту; підіть, охороняйте, як знаєте. І пішли вони, і поставили біля гробу варту, і приклали до каменя печатку” ( Мф. 27:65-66). Він не дозволяє воїнам одним печатати. Ніби дізнавшись про його справи, він не хоче більше діяти з ними за одне; а щоб звільнитися від них, дозволяє їм відгородити труну, і каже: ви, як хочете, печатайте, щоб потім не звинувачувати інших. Справді, якби одні воїни запечатали, то іудеї могли б сказати (хоча це і була б неймовірна неправда; але все ж вони як в інших випадках безсоромно обмовляли, так і тепер могли б сказати), що воїни дозволили забрати тіло, і дали учням можливість вигадати звістку про воскресіння. Тепер же, коли вони самі затвердили труну, не можуть сказати і цього.
Чи бачиш, як вони проти своєї волі намагаються про істину? Самі прийшли, самі просили, самі запечатали разом із вартовими, щоб, таким чином, бути обвинувачами і викривачами самих себе. Справді, коли учні могли б вкрасти? У суботу? І до того ж, як? У суботу не дозволялося і виходити. Якщо ж переступили і закон, то, як ці настільки боязкі люди наважилися б піти? Як до того ж могли переконати народ? Що вони могли говорити, що робити? Які ревнощі спонукали їх стояти за мерця? Якої очікували нагороди? Якої почесті? І від живого, коли тільки Він затриманий був, вони втекли; а після смерті чи могли б дерзати за Нього, якби Він не воскрес? Як це збагнути? Що вони не хотіли і не могли вигадати небувалого воскресіння, видно з наступного. Багато разів сказано було Ним про воскресіння, навіть безперестанку повторював Він, що, як сказали й самі вороги, “після трьох днів воскресну”. Тому, якби Він не воскрес, очевидно, вони, як ошукані й переслідувані всім народом, вигнані з будинків і міст, мали б відстати від Нього; не захотіли б розносити таку чутку про Нього, як ошукані Ним, і ті, хто зазнав через Нього крайніх нещасть. А що вони не могли вигадати воскресіння, якби не було його насправді, про це не потрібно й говорити. Справді, на що вони могли при цьому сподіватися? Чи на силу свого слова? Але вони були найбільш невчені люди. Чи на багатство? Але вони не мали навіть ні посоха, ні взуття. Чи на знатність роду? Але вони були бідні і від бідних народжені. Чи на знатність батьківщини? Але вони походили з сіл незнатних. Чи на численність свою? Але їх було не більше одинадцяти, і ті розсіяні. Чи на обіцянки Учителя? Але на які? Якби Він не повстав, то й інші обіцянки Його не були б для них достовірні. Отже, як могли б вони приборкати шаленство народу? Якщо верховний з них не витримав слова дружини воротарки, а всі інші, побачивши Його зв’язаним, розсіялися, то, як вони надумали б йти в кінці всесвіту, і там насаджувати вигадане слово про воскресіння? Якщо один з них не встояв проти погроз дружини, а інші навіть побачивши пута, то, як могли вони встояти проти царів, князів і народів, де мечі, сковорідки, печі, незліченні пологи щоденної смерті, якби не були укріплені силою і допомогою Воскреслого? Здійснено було безліч великих чудес, і жодного з них не засоромилися іудеї, але розіп’яли Того, Хто створив їх; а простим словам учнів могли б повірити про воскресіння? Ні, ні! Усе це створила сила Воскреслого.
2 І подивися, які смішні їхні задуми! “Ми згадали”, кажуть, “що обманщик той, ще будучи в живих, сказав: після трьох днів воскресну”. Але якщо Він був шахрай і хвалився даремно, то чого ви боїтеся, метушитеся і так метушитеся? Боїмося, кажуть, як би учні не вкрали і не обдурили чернь. Але доведено вже, що цього ніяк не могло бути. І, однак, злість наполеглива і безсоромна, – зазіхає і на божевільну справу. Велять до трьох днів оберігати труну, ніби намагаючись захистити своє вчення і бажаючи показати, що Він і раніше був підлабузник, і навіть у труні можна підозрювати Його в злобі. Тому-то Він і повстав скоро, щоб не говорили, що Він виявився брехуном і що тіло вкрадено. Звинувачувати за те, що Він скоро воскрес, було не можна; уповільнення було б підозрілим. Якби Він не тоді воскрес, коли вони сиділи й оберігали труну, а тоді, як через три дні вони пішли б, то могли б ще що-небудь говорити проти, хоча б і нерозважливо. Для того Він передував воскресінням. Належало відбутися воскресінню саме тоді, коли вони сиділи там і стерегли; отже, належало бути йому в межах трьох днів; а коли б воно відбулося після закінчення їх, коли варта пішла б геть, справа могла б бути підозрілою. Тому Господь попустив і запечатати труну за їхнім бажанням, допустив бути при ній і воїнам. Вони не дбали і про те, що працюють у суботу; але мали на увазі тільки одне, як би їм досягти успіху у своїй злобі. Ось найвищий ступінь божевілля і жаху, що потрясав їх! Ті, які захопили Його у свою владу живого, бояться тепер померлого. Якщо це була проста людина, то слід було залишатися спокійними. Але щоб вони пізнали, що і будучи живим Він добровільно перетерпів усе, що тільки перетерпів, – ось і печатка, і камінь, і варта, – і все це не могло втримати мерця! Вони встигають у тому тільки, що і поховання стає відомим, і воскресіння Його набуває більшої достовірності, бо і воїни невідступно були при труні, і іудеї наглядали. “Коли ж минула субота, на світанку першого дня тижня, прийшла Марія Магдалина та інша Марія подивитися гріб. І ось стався великий землетрус, бо Ангел Господній, що зійшов з небес, приступивши, відвалив камінь від дверей гробу і сидів на ньому; вигляд його був, як блискавка, і одяг його був білим, як сніг” ( Мф. 28:1-3). Після воскресіння приходить ангел. Для чого ж приходить він і відвалює камінь? Для дружин, які побачили його тоді в гробі. Вони бачать, що в гробі немає тіла, і тому повинні були повірити воскресінню Його. Ось для чого знято камінь; для того був і землетрус, щоб вони прокинулися і пробудилися від сну. Дружини приходили для того, щоб намастити єлеєм тіло, і це було вночі: природно, що деякі з них і спали. Але навіщо і чому сказав їм ангел: “не бійтеся ви”? Перш за все, він звільняє їх від страху, і потім говорить про воскресіння. І це слово – “ви”, з одного боку, виражає велику честь, а з іншого – вказує на те, що жахливі очікують лиха на тих, хто наважився на це злодіяння, якщо не покаються. Не вам, каже, належить боятися, а тим, хто розіп’яв Його. Отже, звільнивши їх від страху і словами, і поглядом, бо з’явився у світлому вигляді, як той, що приніс радісну звістку, ангел приєднує: “бо знаю, що ви шукаєте Іісуса розп’ятого” ( Мф. 28:5). Не соромиться назвати розп’ятим, бо це найвище наше благо. “Воскрес”. Звідки це видно? “Як сказав”. Якщо мені, каже, не вірите, згадайте слова Його; тоді й мені не будете не довіряти. Далі й інший доказ: “підійдіть, подивіться місце, де лежав Господь”. Для того відвалений камінь, щоб і звідси вони отримали нове запевнення. “Скажіть учням Його, що випереджає вас у Галілеї” ( Мф. 28:7). Наказує й іншим благовістити про воскресіння, що особливо змушує їх вірити. І добре сказав: “у Галілеї”; позбавляє їх турбот і небезпек, щоб страх не коливався віри. “І, вийшовши поспішно з гробу, вони зі страхом і радістю великою побігли” ( Мф. 28:8). Чому так? Тому, що бачили разючу і дивну справу – труну порожню, в якій колись на їхніх очах було покладено тіло. Для того ангел і привів їх до гробу, щоб вони могли бути свідками того й іншого – і гробу, і воскресіння. Дійсно, вони могли зрозуміти, що ніхто не міг би забрати Його в присутності стількох воїнів, якби Він не повстав сам. Тому і радіють, і дивуються, і отримують винагороду за таку сталість: перші бачать і благовістять, – благовістять те, про що не тільки чули, а й що бачили.
3 Отже, коли вони вийшли зі страхом і радістю, – ” Іісус зустрів їх і сказав: Радійте! І вони, приступивши, вхопилися за ноги Його” ( Мф. 28:9). З великою радістю притекли до Нього, дотиком твердо впевнилися в Його воскресінні і поклонилися Йому. Що ж Він? “Не бійтеся”! Знову і сам проганяє страх, готуючи найзручніший шлях вірі. “Ідіть, сповістіть братам Моїм, щоб йшли до Галілеї, і там вони побачать Мене” ( Мф. 28:10). Дивись, як і сам Він через дружин благовістить учням, – і, як часто говорив я, приниженій статі повертає честь і добрі надії, і лікує немічне. Можливо, хто-небудь із вас захоче, за прикладом гідних дружин, обійняти ноги Іісуса? Можете і нині, якщо хочете, не тільки руки і ноги обійняти, а й священну Його голову, якщо будете долучатися з чистою совістю до страшних таємниць. І не тільки тут, а й того дня побачите Його, прийдешнього в невимовній славі з сонмом ангелів, якщо тільки захочете бути людинолюбними; почуєте не тільки ці слова: “Радійте”, а й ті: “прийдіть, благословенні Моїм Отцем, успадкуйте Царство, уготоване вам від створення світу” (Мф. 25:34). Отже, будьте людинолюбні, щоб вам почути ці слова. І ви, дружини, що прикрашаються золотом, що бачили течію тих дружин, залиште, принаймні, тепер цю недугу золотого жадання. Якщо ревнуєте до блаженних тих жінок, змініть прикраси ваші, зодягніться милосердям. Яка користь, скажи мені, в цих дорогоцінних каменях і в златотканому одязі? Скажеш: у них знаходить радість і відраду душа. Але я питаю тебе про користь, а ти говориш про шкоду. Немає нічого гіршого, як займатися такими речами, радіти їм і приліплятися. Тим жалюгідніше тяжке це рабство, що людина і, рабствуючи, втішається. До якої духовної справи така людина докладе належну ретельність? Чи буде так само висміювати, як би належало, життєві заняття, коли вважає втіхою зв’язувати душу золотом? Хто живе у в’язниці, і з задоволенням, той, звісно, ніколи не захоче звільнитися з неї. Так і душа златолюбна: вона немов би полонянка злої своєї пристрасті, – не захоче вислухати навіть одного слова духовного з належною охотою та ревнощами, тим паче виконати справу. Отже, скажи мені, що за вигода в цій прикрасі, в цій млості? Насолоджуюся, кажеш. Але знову повторюєш про шкоду і загибель. Але я користуюся, кажеш ти, великою пошаною у глядачів. І що ж у цьому? Це тільки привід до загибелі іншого роду, коли ти пишаєшся, хизуєшся. Тепер, раз ти не могла показати користі, вислухай, як я покажу тобі шкоду. Яку ж шкоду? Ту, що турбот набагато більше, ніж задоволення. Тому-то багато хто з глядачів, і до того ж дуже неосвічені, відчувають більше задоволення, ніж ти, яка так прикрашена. Ти прикрашаєшся з дбайливістю, а вони і без турботи тішать свої погляди. З іншого боку, шкода в тому полягає, що ти принижуєш свою душу, збуджуєш скрізь і всюди заздрість. Сусідки твої дратуються цим, повстають проти своїх чоловіків і піднімають проти тебе жорстоку лайку. Понад те, витративши на це все своє старання і турботу, ти нехтуєш духовними вправами, сповнений зарозумілості, гордості й марнославства, приліплюєшся до землі, втрачаєш крила духовні і, замість орла, стаєш псом і свинею. Переставши звертати погляд свій і ширяти до неба, подібно до свині, дивишся тільки на землю, дбаєш про метали і комори, і позбавляєш душу твою твердості і свободи. Але ти ще виходиш на видовище, щоб показати себе? Тим паче тобі не слід прикрашатися золотом, і щоб не бути предметом загальної уваги, і не відкривати вуст натовпу тих, хто злословлять. Не думай, щоб будь-хто з глядачів тобі дивувався; навпаки, вони всі сміються з тебе, як з чепурихи, як з жінки гордої, яка піклується тільки про тіло. Якщо ти приходиш до церкви, то, виходячи з неї, ти нічого не понесеш із собою, окрім глузувань, лайки і ганьби, і не тільки від глядачів, а й від пророка. Гучний Ісайя, побачивши тебе, негайно волає: так говорить Господь на володарських дочок Сіону: “ходять, піднявши шию, і зваблюють поглядами, і виступають величавою ходою, і гримлять ланцюжками на ногах, – Господь оголить тім’я дочок Сіону, і оголить Господь соромище їхнє. І буде замість пахощів сморід, і замість пояса буде мотузка” (Іс. 3:16-17,23). Ось що дадуть тобі замість прикраси! Це сказано не про тих тільки, а й про всяку жінку, яка їх наслідує. Разом з ним і Павло докоряє, написавши до Тимофія, щоб він заборонив жінкам прикрашати себе плетіннями, золотом, або бісером, або ризами багатоцінними. Отже, прикрашатися золотом завжди згубно, а особливо коли ти приходиш до церкви, коли проходиш повз бідних; подивися тоді на себе: ти побачиш, що одяг твій не більше, ніж личина жорстокості й нелюдяності.
4.Поміркуй, скільки в такому вбранні обходиш ти голодних, скільки нагих у сатанинській прикрасі твоїй! Наскільки краще було б тобі нагодувати душі спраглих, ніж проколоти вуха і причепити до них для марної мети те, що могло б доставити нагальну поживу стільком багатьом біднякам! Невже бути багатою становить, на твою думку, славу? Невже прикрашатися золотом Ти вважаєш справою важливою? Якби навіть усе це здобуто було і праведною працею, і тоді твоя поведінка гідна найбільшого осуду. Коли ж і придбано ще й неправедним шляхом, то уяви, який безмірний злочин. Але ти любиш похвалу і славу? Зніми з себе ганебний цей одяг, і тоді всі тобі здивуються; тоді будеш насолоджуватися і славою, і чистим задоволенням; нині ж ти обсипана лайкою, і цим сама собі створюєш безліч приводів до скорботи. Уяви, якщо що-небудь пропаде. Скільки звідси бід! Скільки рабинь повинні будуть терпіти покарання! Скільки чоловіків приведено буде в тривогу! Скільки буде ув’язнено, скільки житиме в темницях! Потім підуть суди, тяжби, тисяча лайок і ганьблення дружині від чоловіка, чоловікові – від друзів, і душі – від себе самої. Але припустімо, що нічого й не пропаде, – хоча важко без цього обійтися, – припустімо, що все завжди буде цілим: і в такому разі знову ти піддана будеш тільки занепокоєнню, турботам, скорботі, не отримуючи користі. Який звідси прибуток дому? Яка користь самій, що прикрашається? Користі ніякої, а безчестя багато і докору звідусіль. І як у такій прикрасі ти можеш цілувати й обіймати ноги Христа? Він відвертається від такої прикраси. Тому-то Він благоволив народитися в домі тесляра, а краще сказати, навіть і не в самому домі, але в печері та яслах. Отже, як же ти можеш бачити Його, коли не маєш краси для Нього жаданої, коли ти вбрана не люб’язною для Нього прикрасою, а ненависною? Той, хто приходить до Нього, має бути прикрашений не таким одягом, а одягнений чеснотою. Поміркуй: що таке золото? Земля і прах. Кинь у воду, – і буде бруд. Поміркуй і засоромся, як ти прах робиш своїм володарем; як ти, полишивши все, сидиш із ним або всюди носишся з ним, навіть коли приходиш у церкву, – де особливо належало б видаляти його, тому що церква не для того створена, щоб ти показувала в ній це багатство, а для того, щоб ти показувала багатство духовне. А ти, наче на видовище, приходиш сюди в такій прикрасі і, наслідуючи дружин, що грають на сцені, одягаєшся з такою величністю в смішне їхнє вбрання. Ось чому ти приходиш сюди на шкоду для багатьох. Після закінчення зібрання, в будинках за трапезою ви почуєте багатьох, які розмовляють про це. Не кажучи про те, що те й те сказав пророк і апостол, – заводять розмову про пишність одягу, про коштовність каміння та про інше неподобство, яке мають дружини, що прикрашаються таким чином. Це-то саме і вас і чоловіків ваших робить скупими на милостиню. Справді, ніхто з вас не захоче приділити з цього золота скільки-небудь, щоб нагодувати спраглого. Якщо ти погоджуєшся скоріше сама терпіти нужду, ніж допустити найменше зіпсуття в дорогій твоїй речі, то, як можеш приділити що-небудь для того, щоб нагодувати іншого? Воістину, багато хто пристрастився до цих прикрас, наче до одухотворених якихось істот, і люблять їх не менше, ніж дітей. Як це можна, скажете ви? Доведіть же мені протилежне; доведіть справами; тепер же я зовсім не те бачу. Яка жінка з тих, хто страждає на цю недугу, придбавши достатню кількість багатоцінних прикрас, викрала від смерті душу дитяти? Але що я кажу: дитяти? Чи спокутувала вона цими коштовностями свою власну душу, що гине? Навпаки, через них багато хто продає її щодня. Якщо трапиться хвороба тілесна, вони все роблять; а якщо бачать псування душевне, нічого подібного не роблять, але як про свою, так і про душу своїх дітей зовсім не дбають, щоб залишалися їхні коштовності, поки не заіржавіють від часу. Ти обсипана незліченними талантами золота, а член Христовий не має навіть і необхідної їжі. Спільний усіх Владика, Владика неба і всіх, хто живе на ньому, усім однаково запропонував духовну Свою трапезу; а ти і з тлінних речей нічого не хочеш Йому дати, і хочеш залишатися завжди скутою тяжкими цими узами. Звідси незліченні біди. Звідси ревнощі, звідси блудодійство чоловіків, – коли ви не до любомудрості їх спонукаєте, а змушуєте їх знаходити задоволення в тому, чим прикрашаються блудниці. Тому-то вони дуже скоро і вловлюються. Якби ти навчила його відчувати до цих прикрас презирство і втішатися непорочністю, благочестям, смиренністю, то він не так легко б міг бути спійманий любодіянням. Прикрашатися таким чином, і навіть краще, може і блудниця; а вдягатися чеснотами – ні. Отже, привчи його знаходити задоволення в такій прикрасі, якої він не може бачити на блудниці. Як же ти його до цього привчиш? Якщо знімеш із себе прикрасу твою і зодягнешся в духовне. Тоді чоловік твій буде убезпечений, і ти будеш у пошані, і Бог буде вам милостивий; всі люди будуть вам дивуватися, і ви досягнете майбутніх благ благодаттю і людинолюбством Господа нашого Іісуса Христа, Якому слава і держава на віки віків. Амінь.
| ← | → |