Авва Ісая

Авва Ісая, названий пустельником за обраним ним родом чернечого подвижництва, жив у єгипетському Скиту, у цій великій і дикій пустелі, що слугувала пристанищем для численного сонму мовчальників упродовж чотирьох століть. Ім’я великого пророка іудейського носили багато великих ченців Скиту, які жили в різний час. Ісая Пустельник, очевидно, жив у 5-му і 6-му століттях. На початку свого подвигу, він користувався настановами преподобного Пимена Великого, і деякі з висловів Великого включив у свої твори. Взагалі характер преподобного Ісаї дуже схожий на характер повчань преподобного Пимена і дуже відділяється від характеру повчань, виголошених першими ченцями Скиту. На писання і вислови древніх ченців Скиту Ісая посилається. Із книги Варсонофія Великого, спершу Єгипетського, потім Палестинського ченця, який жив у 6-му столітті, помітно, що він знав особисто святого Ісаю, – навіть можна здогадуватися, що користувався його повчаннями. У книзі йдеться про преподобного Ісаю, як про особу безсумнівної святості, відому завдяки досвідченості та пізнанням у чернечому житті. З повісті преподобного Єлисея видно, що преподобний Ісая жив після IV-го Вселенського Собору і був сучасником Олександрійського патріарха святого Євлогія.

Настанови преподобного самітника, як і всіх святих ченців Скиту, відносяться найбільше до безмовників. Ми маємо неповне зібрання слів Святого. Деякі і, ймовірно, чимало з них утратилися, як це повинно висновуватися з уривку, що поміщений святим Іоанном Дамаскіним у його творах, і уривку про таємне повчання. Їх немає в книзі пустельника. Магометани, завойовуючи християнські країни , знищували писемні пам’ятки Християнства.

З запеклою люттю і з особливим успіхом здійснили вони це в Єгипті.

Повідали про авву Ісаю, що він одного разу прийшов на гумно і сказав власнику землі: «Дай мені пшениці!» – «А чи жав ти, авво?» – запитав його власник. «Ні», – відповів старець. Власник заперечив: «Як же ти хочеш отримати пшениці, коли ти не жав?» На це старець сказав: «Хіба не отримує пшениці той, хто не жав?» – «Не отримує», – відповідав власник. Вислухавши цю відповідь, старець пішов із гумна. Братія, які були свідками вчинку, вклонилися авві і просили пояснити їм вчинок його. Старець сказав їм: «Я зробив це з метою показати, що не отримає від Бога нагороди той, хто не буде подвизатися».

Одного разу авва Ісая побачив, що брат чинить тяжкий гріх; він не викрив його, сказавши сам собі: «Якщо Бог, Який створив його, і бачить це, милує його: то хто я, щоб мені викрити його ».

Одного разу авва Ісая запросив до себе брата. Він умив відвідувачу ноги, всипав жменю сочевиці в горщик, і, коли вона трохи поварилася, зняв горщик з вогню. Побачивши це, брат сказав: «Авво! сочевиця ще не зварилася!»

Авва відповів: «Хіба не досить для тебе, що вона побула на вогні? І це велика втіха».

Повідав авва Ісая: «Сталося, що браття їли їжу в церкві на вечері любові. Вони завели розмову між собою. Тоді пресвітер із Пелусії, що був тут, зупинив їх, сказавши: «Мовчіть, браття. Я знаю, що один із братів їсть їжу з нами і п’є чашу нарівні з іншими, але молитва його, як полум’я вогняне, здіймається до Бога».

Авва Ісая говорив про себе: «Бачу себе подібним до коня, що блукає без вершника. Хто не знайде його, сідає на нього і їздить на ньому скільки завгодно. Коли ж цей залишить коня, інший чинить із ним так само».

Він говорив: «Я подібний до полоненого, закутого ворогами і вкинутого ними в рів, наповнений нечистотами. Коли цей невільник волає до Господа свого, тоді вороги б’ють його, щоб він замовк».

Говорив також: «Я подібний до пташки, спійманої хлопчиком і прив’язаної ним за ноги на нитку. Коли хлопчик послабить нитку, пташка злітає, вважаючи, що звільнилася; але хлопчик натягує нитку і знову скидає пташку на землю. Таким бачу себе. Кажу ж це з метою показати, що ніхто не може віддатися недбальству щодо спасіння свого до останнього подиху».

Він говорив: «Якщо ти дав щось у борг ближньому і не вимагаєш цього назад: то дієш у єстві Іісуса. Якщо ж вимагатимеш повернення: то вчиниш за єством Адама. Вимога ж лихви нижча і за Адамове єство».

Знову сказав: «Якщо твориш молитви і подвиги зі смиренномудрістю, як негідний: то вони будуть приємні Богу. Якщо ж згадаєш про іншого сплячого або того, хто не дбає, і піднесешся серцем, то марна праця твоя».

Знову сказав: «Смиренномудрий навіть язика не має, щоб сказати про когось, що він недбалий або нехтує спасінням своїм. Він не має очей, щоб бачити недоліки інших. Він не має вух, щоб чути слова і розмови шкідливі для душі.

Він не дбає ні про що тимчасове, а піклується лиш про гріхи свої.

Він зберігає мир з усіма заради заповіді Божої, а не через дружбу за засадами людськими. Марні труди того, хто, без смирення, постить багато і несе тяжкі подвиги».

Хто каже, що боїться Бога, і не знаходить у собі страху Божого в той час, коли виникне потреба в ньому, щоб приборкати гнів, зухвалість, замах навчати іншого того, чого сам не навчився на власному досвіді, щоб приборкати людиноугодництво й прагнення до людської слави, або якусь іншу пристрасть: того всі подвиги суєтні.

Розум, перш ніж прокинеться від сну ліності, перебуває з демонами. Коли ж Господь Іісус Христос пробудить його від лінощів і зробить його спроможним бачити і міркувати: тоді він отримує можливість зійти на хрест. При цьому диявол починає хулити й вимовляти непотрібні слова, сподіваючись, чи не ослабне розум, чи не полишить подвигу, чи не повернеться до колишніх лінощів і бездіяльності. Образом цього були два розбійники, яких розлучив один від одного Господь Іісус Христос, розіп’явшись між ними. Один з них хулив Господа, а інший молився Йому, і почув: «сьогодні ж будеш зі Мною в раю» (Лк. 23:43).

Він говорив про святе Причастя: «Цей дар єднає нас із Богом. Якщо так: то де ж у нас це єднання? Перемагаючись пристрастями, гнівом, заздрістю, людиноугодою, марнославством, ненавистю та іншими, ми стоїмо далеко від Бога».

Той, хто бажає істинно мовчати в келії і не захоплюватися навіюваннями демонськими, нехай позбавить себе всього, що є звичним серед людей: нехай не осуджує і не хвалить нікого, нехай не звеличує правди людей, нехай не зважає на їхні вади, нехай не допустить, щоб у його серці перебувало жало пам’ятозлобності на ближнього.

Не передавай нерозумним таємничого знання, яке тобі відкрилося, і божевільним – прагнень твого благого бажання: пізнай самого себе і досліди те, що приносить шкоду душі твоїй.

Ті, хто сподівається на свою правду і слідує волі свого занепалого єства, не зможуть уникнути підступів демонів, не зможуть набути серцевої безмовності, не зможуть вбачати небеспек, на які вони наражаються, а після відходу з тіла важко буде їм отримати милість від Бога.

Вінець усіх благих діянь полягає в тому, щоб покласти на Бога всю надію, шукати Його єдиного від щирого серця та від усієї кріпості, бути сповненим милосердя до всіх, плакати перед Богом і молитися до Нього про допомогу та помилування.

Він говорив про навчання ближніх заповідям Божим: «Звідки можу знати, чи угодний я Богу, щоб сказати брату: «Зроби так, або інакше». Сам перебуваю ще під ярмом покаяння через гріхи мої».

Хто пав коли-небудь, той перебуває під законом покаяння. Він не може заспокоїтися і припинити плач, доки не дізнається точно, що прощено йому гріх його.

Ознакою того, що гріх прощено, служить те, що він уже не справляє жодної дії в серці твоєму, і ти забув про нього до того, що, під час розмови ближніх про подібні гріхи, ти не відчуваєш жодного співчуття до нього, як до цілком чужого тобі. Це означає, що ти помилуваний.

Навпаки, несприятливою є ознака, якщо співчуття до гріха продовжує жити в тобі й діяти, а ти нехтуєш цим. Плач, журись, сумуй через такий стан, доки не випросиш милості в Бога.

Бог стає вчителем усіх, хто бажає коритися Йому. Якщо Бог не стане вчителем людини, то труди її марні.

Великої важливості серцевий подвиг, що полягає в тому, коли людина залишає свою правду і волю, які вона визнає угодними Богу, і виконує слово наставника свого, якому вона заради Бога віддалася на послух.

Якщо хтось почне говорити тобі некорисні слова, то не схиляйся вислухати його, щоб не зашкодити душі своїй. Не соромся обличчя його, якщо він образиться цим. Не допусти, щоб він продовжував промову свою, а скажи йому:

«Душа моя не може зносити слів твоїх! Перестань говорити про це, благаю тебе. Я не твердіший за першу людину, яку створив Бог руками Своїми і яка була спокушена розмовою злою». Біжи від шкідливих для душі слів, не бажай чути їх. Дивись же, щоб, тікаючи тілом, не зберегти таємного бажання знати, що хотів сказати тобі той, хто почав говорити некорисне. Біжи втечею рішучою, щоб негайно забути і те, що встиг почути. Якщо допустиш залишитися чомусь із почутого, то демони не забудуть скористатися цим і завдати тобі удару.

Він говорив: « Як багато бачу, прагнення до прибутку, честі й тілесного спокою долають людину до смерті».

Він говорив: «Прагнення вчити інших, після визнання себе придатним до цього, служить причиною падіння для душі. Ті, хто керуються зарозумілістю і бажають зводити ближнього до стану безпристрасності, приводять свою душу до жалюгідного стану. Знай і усвідомлюй, що, наставляючи ближнього твого зробити те чи інше, ти дієш немов би знаряддям, яким руйнуєш дім твій у той самий час, коли робиш спробу влаштувати дім ближнього».

Це стосується не пастирів, які зобов’язані за обов’язком своїм наставляти ближніх, також не тих успішних ченців, чий подвиг осяяний Божественною благодаттю, з якими чернечими правилами передбачається порада для новоначальних.

Стосується це ченців, які спокушаються зарозумілістю і ревністю, ще не очищеною від плотського мудрування.

Він сказав: «Горе душі, що впала після святого хрещення у смертний гріх! Така людина, ставши в розряд тих, хто кається, не може заспокоїтися, доки перебуває в цьому стані».

Стеж, щоб не заплямувати непорочності, отриманої у святому хрещенні.

Хто згрішить, зазнавши тілесного падіння, або вкравши що-небудь, або подивившись пристрасно на чуже тіло, або навіть якщо хто скуштує їжі таємно, озираючись, щоб його не побачили, або поцікавиться дізнатися, з чого складаються речі, які належать братові, той усім цим завдає безчестя Іісусу. – Хтось заперечив авві: «Отче! невже нікчемні похибки, тобою згадані, мають таку значимість?»

Авва Ісая відповідав: «Той, хто захоплюється цими дрібницями, спокушений дияволом точно так само, як і той, хто підкопує стіну, щоб вкрасти гроші. Той, хто перемагає в дрібницях, буде переможцем і у важливих справах; а той, хто перемагається в дрібницях, зазнає поразки і у важливих справах».

Він говорив: «Той, хто чинить великі знамення і зцілення, хто має розум духовний і воскрешає мертвих, якщо перш за це зазнав падіння, то він, як той, хто перебуває в розряді тих, хто кається, не може бути без смутку про вічну долю свою».

Якщо хто гнітить себе великими подвигами, але, побачивши когось, хто піддався гріхопадінню або живе недбало, принизить його: той губить цим весь подвиг каяття свого. Принизивши ближнього, він принижує член Христовий, сам засуджує його, не надаючи суду Судді – Богу.

Він говорив: «Усі ми перебуваємо в земному житті, наче в лікарні.

Один недугує очима, інший рукою, інший горлом, інший має глибокі рани. Деякі хворі бувають вже вилікувані, але хвороба поновлюється, якщо людина не утримається від яств, шкідливих для неї. Подібно до цього той, хто вдається до покаяння, засуджуючи або принижуючи ближнього, знищує цим благотворну дію каяття свого».

Кожен повинен дбати про свої душевні недуги! Кожен повинен оплакувати гріхи свої, не заглядаючи на ближнього! Якби мій гріховний нещасний стан був постійно перед очима моїми, я не звертав би уваги на спотикання брата мого.

Горе душі, яка не може втекти від усякого гріха! Вона повинна зазнавати тяжких образ від заздрісних до неї демонів, що перешкоджають спасінню її.

Авва Ісая повторював пояснення сказане давніми святими старцями Скиту наступних слів Священного Писання: «І сказав Господь Мойсеєві: ще одну кару Я наведу на фараона і на єгиптян; після того він відпустить вас звідси; коли ж він буде відпускати [вас], з поспіхом буде гнати вас звідси; підкажи народу [таємно], щоб кожен у ближнього свого і кожна жінка у ближньої своєї випросили речей срібних і речей золотих [і одягу]» (Вих. 11:1-2).

За задумом промислу Божого єгиптяни відчули найбільшу щедрість; ізраїльтяни пограбували їх (Вих. 12:36), і згодом вжили взяті золото й срібло на спорудження скинії. «Речами золотими та срібними та ризами, – говорив авва, – знаменуються почуття, підкорені ворогам – демонам. Доки людина не вирве почуттів своїх з-під панування ворогів і не досягне того, щоб почуття почали діяти по волі Божій: доти покров спокою Божого не осяє її. Якщо ж звільнить їх від ворогів і підкорить Богу: то спокій від Бога ввійде в нього. І скинії не осіняла хмара до того часу, як закінчено було все облаштування її; коли ж вона була завершена, осінила її хмара. Так само не осіняла хмара храму Соломонового, доки не були виконані в ньому всі роботи до кінця. Коли ж вони були закінчені, коли піднесені були тук і кров на жертовник, коли відчув Господь пахощі всеспалень – тоді світла хмара зійшла на храм».

Доки людина не полюбить Бога від усієї кріпості своєї; доки не приліпиться до Бога усім серцем своїм: доти не дається їй спокій від Бога.

Він говорив: «Якщо розум зазіхне зійти на хрест, перш ніж вилікується неміч почуттів, то привертає на себе гнів Божий, як такий, що почав подвиг, який перевищує міри його. Сходженню на хрест має передувати зцілення почуттів».

Якщо відбуваються в тобі осквернення, а ти тішишся тим і сприяєш причині його, не засмучуючись і не страждаючи серцем, – то стан твій у занепалому єстві Адамовому. Тоді ти будеш діяти відповідно до єства Іісуса і привернеш до себе допомогу Його, коли серце твоє зречеться гріха, коли воно зречеться витоків, що породжують гріх, коли будеш пам’ятати постійно про муки пекельні, коли відчуєш, що Помічник твій невідступно присутній при тобі, коли ні в чому не зневажати Його, коли постійно плакатимеш перед Ним, кажучи: «Господи, визволення мене від гріха належить лише Тобі. Самому мені, без допомоги Твоєї, не врятуватися з рук ворога».

Ретельно стеж за тим, щоб не засмучувати наставника твого у Господі.

На запитання «У чому полягає смиренність?» – авва Ісая відповідав: «Смирення полягає в тому, щоб людина усвідомлювала себе грішною перед Богом, – такою, що не зробила жодної доброї справи, угодної Богу. Плекається ж і виражається смирення такими діями: коли хто береже мовчання, ставить себе в ні що у всякому відношенні, коли ухиляється від суперечок, слухняний, коли тримає очі опущеними до землі, має постійно смерть перед очима розуму, зберігає себе від неправди, віддаляється від марнославних і гріховних бесід, не суперечить старшим, не наполягає на своїй думці та слові, переносить ганьбу, ненавидить ледарство та млості, спонукає себе на тілесні подвиги, коли нікого не ображає».

Авву Ісаю запитали: «У чому полягає покаяння?» Він відповідав: «Святий Дух навчає нас віддалитися від гріха і більше не впадати в нього. У цьому полягає покаяння».

Авву Ісаю запитали: «Чого повинен дотримуватися той, хто мовчить у келії?»

Він відповідав: «Той, хто подвизається, сказано в Писанні, нехай утримається від усіх. Той, хто плекає істинну безмовність, повинен невпинно схилятися перед всеблагим Богом у смиренні, старанно займатися молитвою і всіма силами відганяти від себе лукаві помисли: у цьому – втеча від світу. За такої поведінки і настрою подвижника Господь приборкає шаленство ворогів. Сама ж людина що може зробити? Вона – лише плоть і кров (1Кор. 15:50).

Запитали авву Ісаю, що розуміється під словом «світ»? Він відповідав: «Словом мир позначається діяльність за розумом і волею занепалого єства, коли виконуємо плотські побажання, коли сподіваємося залишитися надовго в земному житті, коли дбаємо більше про тіло, ніж про душу».

На запитання, яким чином людина здобуває чистоту? – авва сказав: «Не роблячи тих гріхів, у які впадав раніше. Милість Божа така, що негайно приймає людину, яка навертається до неї від гріхів своїх, і віддає забуттю вчинені нею гріхи. Це видно з розповіді Євангелія про молодшого сина, який блудно розтринькав свою частину маєтку. Нещасний! Він потрапив у таке становище, що змушений був пасти свиней, і бажав насититися їхньою їжею. Тоді він зрозумів, що неможливо віднайти ситості в гріхах, бо що більше людина віддається їм, то з більшою пожадливістю до них розпалюється. Це привело його до каяття. Щойно торкнулася серця його думка про покаяння, він, анітрохи не вагаючись, повернувся з смиренням до отця свого, відкинувши всі тілесні бажання свої. Він був упевнений у батьку! Він був упевнений, що отець його многомилостивий і не буде карати його за скоєні проступки. Відповідно до такої поведінки сина і батько наказав видати йому негайно одяг чистоти і відновив стосунки сина з батьком, дарувавши на це заставу. Цією притчею наставляє нас Владика наш Іісус Христос, щоб ми, маючи намір навернутися до Нього, спершу, залишили поживу свиней.

Тоді Він прийме нас. Приймає ж Він одних чистих. Це сказав Він, щоб ми не занепадали духом і не сумнівалися в милосерді Його, кажучи: «Коли Бог почує». Він єдиний знає час, у який належить помститися суперникам того, хто плаче, і в цей час поспішить почути його. Звернімося до Бога всім серцем і, не піддаючись двоєдушності, будемо голосити до Нього посиленими молитвами, не даючи цим гріху можливості поневолити нас. Будемо вірити, що молитва наша неодмінно буде почута у свій час. «Просіть, – сказав Господь, – і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відкриється вам» (Мф. 7:7).

Повідав авва Петро, учень авви Ісаї таке: Казав отець мій: «З мужністю виправляй те, що потребує виправлення. Тільки з чистоти може бути принесена справжня молитва до Бога».

Страх Божий і життя у подвигах і труднощах приносять відпущення гріхів.

Марні молитви і подвиги людини, яка плекає в серці злобу на ближнього і бажання помсти.

Не бажай дізнаватися про дії та ради, що відбуваються в суєтному світі, і не переказуй про них іншим.

Постійно прислухайся до помислів, які розмовляють із тобою всередині тебе, і моли Бога, щоб дарував тобі розуміти, яким із цих помислів треба коритися і які відкидати.

Всесильно старайся не вимовляти устами одного, маючи інше в серці.

Він говорив: «Той, хто схиляє себе перед Богом у розумі й підкоряється заповідям у смиренномудрості, досягає любові. Любов вводить у безпристрасність».

Той, хто мовчить, повинен щогодини вдивлятися в себе, чи минув він демонів, які утримують душі на повітрі? Чи звільнився він від них, перебуваючи ще в земному житті? Він не звільнився, якщо перебуває в поневоленні в них; він повинен трудитися і випросити в Бога помилування.

Він сказав: «Людина, яку продовжує викривати совість, далека від милості Божої».

На моє прохання повчального слова, авва Ісая сказав: «Якщо хочеш наслідувати Господа нашого Іісуса Христа, то дотримуйся заповідей Його. Якщо хочеш розіп’яти з Ним стару твою людину, то усунь від себе тих, які зводять тебе з хреста, і приготуй серце твоє переносити благодушно приниження, любити тих, хто ображає тебе, змирятися перед усіма, приборкувати свої побажання. Мовчи язиком і устами, не засуджуй нікого в серці твоєму».

Знову сказав: «Той, хто мовчить, повинен поєднати з диханням своїм почуття страху Божого і міркувати постійно про те, як з’явитися йому на суд Божий. Немає страху Божого в людині, якщо серце її кориться гріху; вона далека ще від милості Божої».

Знову сказав: «Тяжкий стан, коли на вустах святість, а в серці беззаконня і злоба».

Знову сказав: «Якщо людина не наважиться покласти на себе подвиг із такою самовіддачею, яку відчуває той, хто готується до насильницької смерті, і не зробить свого тіла подібним до того тіла, в якому прийшла до нас Боголюдина, то не зможе постати перед Ним у радості й не звільниться від гіркого рабства». Розповівши це, він вигукнув: «Господи, помилуй! Господи, помилуй! Господи, помилуй! куди скинулася душа моя! У якій чистоті створена вона! У якому рабстві перебуває нині! Якою обплутана суєтою!».

Ще говорив: «Благаю тебе: поки перебуваєш у тілі, не залишай ні на хвилину серця твого без захисту. Як хлібороб не може визнати надійним плід свій, доки він перебуває на полі, і не знає, що може з ним трапитися до того часу, як він складеться в комори: так і подвижник не може залишити серця свого недоторканим, аж доки дихання є в ніздрях його (Йов. 27:3). До самої смерті людини пристрасті здатні повставати в ній, і невідомо їй, коли і яка пристрасть повстане; саме тому вона, допоки дихає, не повинна полишати пильного спостереження за серцем своїм; вона повинна безперестанку голосити до Бога, благаючи Його про допомогу і помилування».

Запитав я його: «Отче! що таке смирення, і як здобувається воно?»

Авва відповів: «Смирення полягає в тому, щоб мати послух, відсікати волю занепалого єства, пригнічувати себе подвигами, любити чистоту, благодушно й терпляче терпіти образи й кривди від ближнього. У цьому полягає смиренномудрість».

Він говорив: «Блаженний той, хто зодягнувся в нову людину раніше, ніж постати йому на суд Христовий, бо «плоть і кров, – як каже Апостол, – Царства Божого успадкувати не можуть» (1Кор. 15:50).

Він наводив і такі слова Апостола: «Якщо між вами заздрощі, суперечки і незгоди, то хіба ви не плотські? і чи не за людським звичаєм живете?» (1Кор. 3:3).

Він говорив: «Тому гноблять нас жорстоко вороги наші, що ми не пізнали з належною детальністю і точністю немочей і гріхів наших, не здобули плачу в духовному розумі. Якби відкрився в нас плач, то він зробив би для нас явними гріхи наші. Якби ми побачили гріхи наші такими, які вони насправді: то охопив би нас такий сором, що ми не наважилися б дивитися в обличчя братам нашим, віддаючи всім перевагу над собою. Ми вважали б себе гіршими за блудниць! Вони грішать у незнанні Бога, а ми, знаючи Бога, служимо гріху, нарівні з блудницями, в серцях наших».

Він говорив: «Ознакою творця доброчесностей служить те, коли він постійно дотримується самоукоренення, відсікає свою волю перед ближнім заради Бога, не допускає навіюванням ворога чинити свою дію, утримує розум у тверезому стані, бадьорості, схиляється до ніг Господа Іісуса в розумі, намагається умертвляти забаганки грішного єства, щоб не відлучитися від улюбленого Господа Іісуса. Той, хто тримається своєї занепалої волі, не може бути в мирі з істинними християнами: тому що серцю його супутні малодухість, гнів і дратівливість. Той, хто каже: «Яка різниця, якщо я побачу або почую те чи інше», – подібний до сліпого, який, куди б не привели його і звідки б не вивели його, не бачить світла. Мала хмара, найшовши на сонце, припиняє дію і світла, і теплоти його: зрозумійте з цього прикладу вплив дрібниць на подвижника, яку не розуміють ті, хто не знають істотно чернечого життя».

Знову сказав: «У людини, зайнятої невпинним спогляданням гріхів своїх, немає язика для порожніх і багатьох бесід».

Знову сказав: «Зненавидь усе мирське й самий тілесний спокій: бо вони роблять тебе ворогом Божим. Як воїн, що має супротивника, бореться з ним: так і ми повинні боротися з тілом, не допускаючи йому ніжитися і розслаблятися від зайвого спокою».

Тіло, зніжене зайвим комфортом і харчуванням, робиться дебелим, особливо схильним до лінощів, і набуває відчуттів винятково тілесних; воно передає ці відчуття і дебелість серцю. Плотське прагнення і здатність до гніву та люті надзвичайно посилюються в такому тілі й у такому серці.

Коли пристрасті ці прийдуть у збудження, то дія їх буває такою сильною, що розум не може ні приборкати їх, ні опиратися їм: він втрачає владу і захоплюється ними.

Знову сказав: «Істинний подвижник, який істинно любить Бога, повинен уважно слухати кожний помисел свій і розглядати його, чи не тілесний він? Доки діє в будь-якому члені його стара людина, доти він не визнається цнотливим».

Запитав я його: «Що означає прохання, вимовлене в молитві Євангельській, «хай святиться ім’я Твоє»? Він сказав: «Це прохання стосується тих, хто досягнув досконалості. В нас, наділених пристрастями, неможливо святитися імені Божому».

Він повторював вислів давніх Отців: «Усамітнення полягає у втечі від тіла і в постійній пам’яті про смерть».

Він сказав про мир із ближніми: «Де немає миру, там не перебуває Бог. Хто бачить гріхи свої, той знайомий і з миром. Прощення гріхів досягається не місцем, а смиренномудрістю. Давид, впавши в гріх перелюбу й убивства, не знайшов іншого жертвопринесення сприятливого для Бога, окрім духа скрушеного і смиренного».

Знову сказав: «Малодушність і засудження ближнього бентежать думку і не допускають їй бачити світло Боже».

Знову сказав: «Доклади всіх зусиль, щоб уникнути наступних трьох пристрастей, що псують душу: любові до прибутку і наживи, любові до честі від людей і любові до тілесного спокою. Якщо вони переможуть душу, то позбавлять її процвітання».

Знову сказав: «Якщо, в той час, як мовчиш у келії, прийде тобі думка осудити брата: то суди його, розглядаючи гріхи твої, визнаючи свої гріхи більш значущими, ніж гріхи брата. Якщо ж вважаєш деякі справи твої добрими, то не думай про них, хоч би вони були й угодні Богові. Здорові члени тіла піклуються про немічних, і, доки не повернеться до них здоров’я, служать їм через природний союз із ними. При взаємній скорботі, жорстокосердий говорить у серці своєму, що він анітрохи не винен, а смиренномудрий звинувачує себе, а не брата, кажучи: я згрішив.

Гордий заражений у серці думкою, що він премудрий і не ображав ніколи нікого; той, хто має в собі страх Божий, дбає про те, щоб не допустити недогляду в будь-якій чесноті».

Знову сказав: «Проводячи життя безмовника і здійснюючи молитовне служіння Богу розумом у мовчанні вуст, якщо побачиш, що серце твоє схилиться до чого-небудь не угодного Богу, то не вважай, що таке захоплення не гріх, а тільки неуважність, спричинена сторонніми помислами. Якщо така неуважність не гріх: то і молитва твоя, що здійснюється одним розумом, не є істинною молитвою. Якщо ж стверджуєш, що Бог сприймає молитву сердечну, здійснювану за мовчання вуст, то і покірність злу, здійснювану одним серцем, Бог зараховує до гріха людині». – Я просив пояснити мені це. Він сказав: «Той, хто не знаходить допомоги під час брані, не може мати і серцевого миру».

Знову сказав: «Небезпечно вчити ближнього передчасно, щоб самому не впасти в те, від чого застерігається ближній вченням. Той, хто впадає в гріх, не може навчати того, як не впадати в нього».

Він говорив про причастя святих Тайн: «Горе мені! горе мені! Не припиняючи захоплюватися у спілкування з ворогами Божими, як можу мати спілкування з Богом?

З цього випливає, що я причащаюся в суд і на докір собі. Перед поданням дарів виголошуються слова: «Свята святим». Це означає: запрошуються до святих Тайн святі люди. Якщо я святий, то хто ж ці, що приводять у мені гріх у дію.

Я запитав його: «Що таке страх Божий?» Він відповідав: «Немає страху Божого в тому, хто захоплюється чимось неблагоугодним Богу».

Знову запитав я його: «Хто раб Божий?» Він відповідав: «Не визнається рабом Божим той, хто служить пристрастям: він раб того, хто володіє ним».

Знову сказав: «Горе мені! Горе мені! Я не подбав про те, щоб здобути чистоту і святиню, за яких отримується милість Божа. Горе мені нещасному! Я не старався здолати ворогів моїх, за що дарується царство з Христом.

Раб невірний не наважиться наблизитися до Владики свого. Горе мені! горе мені! ношу на собі найменування по імені Твоєму, Господь мій, а служу ворогам Твоїм. На жаль! На жаль! Насолоджуюся тим, чим гидує Цар мій, і тому Він не зцілює мене».

Одного разу відвідав я авву в той час, коли він був хворим. Я знайшов його дуже стражденним від хвороби. Він помітив сум мій, викликаний його тяжкою недугою, і сказав мені: «Пригнічений такою хворобою, я ледве привів себе до спогадів гіркої години смерті. Цей спогад був би чужим для мене, якби тіло моє було здоровим. Власне тілесне здоров’я не приносить користі: шукаючи підтримати себе єдино для себе, воно вступає в настрій, ворожий Богові. Древо, що поливається щодня, не висохне, але принесе властивий собі плід. Скорбота по плоті служить помічником для збереження заповідей Божих».

Подвижник повинен підтримувати здоров’я і сили тіла настільки, щоб тіло зберігало здатність служити Богу. Надмірний розвиток здоров’я і дебелості в тілі вводить його у важкий тілесний стан, збуджує в ньому скотоподібні рухи і потяги з нездоланною силою, забирає в нього всю здатність до відчуттів духовних. Той, хто зробить своє тіло легким, за допомогою помірного посту і бдіння, принесе йому і найміцніше здоров’я і зробить його здатним прийняти в себе і зберегти в собі духовні рухи, тобто дію Святого Духа.

Знову сказав: «Людина потребує великої сердечної мужності щоб зберігати заповіді Божі».

Знову сказав: «Горе мені! горе мені! Викривачі мої, відомі мені й невідомі, стоять переді мною, і не можу спростувати звинувачень їхніх. На жаль! На жаль! маючи таких обвинувачів, як постану перед Господом моїм? Як з’явлюся в зібрання святих Його, коли вороги не залишили жодного члена мого неоскверненим?».

Я запитав його: «Що повинен зберігати безмовник?». Він відповідав: «Безмовнику необхідні такі три діяння: постійне перебування в страху і недовірі до себе, безперестанне спрямування до Бога молитвою з проханням допомоги й помилування, постійна пильність над серцем».

Знову сказав: «Безмовник повинен берегти себе від слухання якого б то не було некорисного слова. Інакше він погубить усю працю свою».

Авва Ісая розповів про авву Серапіона таке: «Якийсь старець запитав його: «Вияви любов, скажи мені, яким бачиш ти себе?» Авва Серапіон відповів: «Бачу себе подібним до того, хто стоїть на сторожовій вежі, оглядає навколишню місцевість і подає знак рукою тим, хто наближається до нього, щоб вони не підходили». На це сказав йому старець, який запитував його: «А я наче поставив навколо себе тверду огорожу із залізними засувами, щоб навіть не чути приходу того, хто завітає до мене і постукає, щоб не дізнатися – хто він, звідки прийшов, що йому треба. У такий спосіб я не відчиняю йому, і він йде».

Сказав авва Ісая: хто шукає Господа з болем сердечним, до молитви того Господь прислухається і виконує його прохання; якщо їх приносять у духовному розумі, якщо той, хто молиться, у покорі духу дбає про спасіння своє, не обплутується нічим світським і трудиться у страху Божому, наскільки це в його силах, про те, щоб представити душу свою невинною на суд Божий.

Авва Ісая говорив: «Люби більше мовчати, ніж говорити: від мовчання розум зосереджується в собі, а від багатослів’я впадає в неуважність».

Він говорив: «Вірний рабе Христовий! Зберігай у таємниці твоє діло, і піклуйся з болем сердечним, щоб не занапастити винагороди подвигу твого через догідливість до людини. Той, хто робить що-небудь напоказ людям, позбавляється винагороди своєї, як сказав Господь».

Він говорив: «Уникай марнославства, і сподобишся слави в майбутньому віці».

Він говорив: «Приниження себе є тим місцем, в якому знаходиться спокій».

Він говорив: «Новоначальний монах, що переходить із монастиря в монастир, подібний до коня, який від вузди кидається в різні боки».

Авва Ісая говорив про новоначальних ченців, які віддали себе на послух духовним отцям так: «Фарба, в яку спочатку пофарбована багряниця, нічим не стирається з неї».

Це означає, що початковий вектор, який отримає ченець під час вступу його в монастир, залишається в ньому, більшою чи меншою мірою, на все життя.

Ще говорив він про новоначальних таке: « Заново насаджене древо, якщо не будуть поливати ретельно, засихає: те саме робиться і з новоначальними послушниками».

Для них необхідне постійне повчання за моральним переданням Церкви.

Говорив він про новоначальних і таке: «Ніщо так не корисно новоначальним, як приниження. Що щоденне поливання для новонасадженого древа, то для новоначального приниження».

Приниження в різних видах його дуже вживалося під час виховання ченців, коли старці рясніли благодатними дарами, а новачки – старанністю і силою волі. Завдяки приниженню розвивалося сердечне смирення, яке незабаром підносило подвижника по щаблях духовного процвітання до благодатного стану. Це духовні ліки, зберігаючи самі по собі всю гідність свою, потребують у наш час особливої розсудливості під час використання. Розсудливість вимагає від сучасного старця, щоб він, вдивляючись у власний свій успіх, не покладав на ближнього таких тягарів, яких сам не ніс і не в силах понести. Жорстоке приниження в наш час може зламати нового монаха, пошкодити його назавжди.

Воно, не без успіху, замінюється правильним, лагідним викриттям похибок новоначального і старанним повчанням його.

Говорив авва Ісая про новопочатківців: « Новоначальні ченці, які віддали себе на послух отцям, подібні до м’яких гілок, що зручно згинаються в обруч».

Він сказав: «Не той розумний, хто говорить, але той, хто знає час, коли має говорити. У розумі мовчи, і в розумі говори; перш ніж почнеш говорити, обдумай, що маєш говорити; говори лише потрібне і належне; не хвалися своїм розумом і не думай, що ти знаєш більше за інших. Сутність чернечого життя полягає в тому, щоб докоряти собі і вважати себе гіршим за всіх».

Він говорив: «Від п’яти причин посилюється блудна брань: 1) від марнослів’я, 2) від марнославства, 3) від надмірного сну, 4) від любові до красивого одягу, 5) від пересичення. Той, хто бажає усунути від себе брань блуду, нехай бережеться від згаданих приводів до неї: марнослів’я нехай замінить молитовним словом, марнославство – смиренністю Христовою, багато сну – бдінням, гарний одяг – лахміттям, переїдання – утриманням від надмірності в їжі. Пристрасті тримаються одна за іншу, як ланки в ланцюзі».

Він говорив: «Якщо Бог хоче помилувати душу, а вона впирається й не кориться, але чинить за своєю ушкодженою волею, то Бог попускає їй скорботи, яких вона не хотіла б мати, щоб у такий спосіб душа затребувала Бога».

Він говорив: «Будемо пам’ятати про Того, Хто не мав, де схилити голову. Розглянь це, людино, і не пишайся собою. Розглянь, хто – Він, і чим став заради тебе. Владика твій провів земне життя мандрівником, не маючи дому. Дивовижна Твоя невимовна людинолюбність, Господи наш! Як змирив Ти Себе до такого приниження заради мене! Якщо Той, Хто створив усе єдиним словом, не мав, де голову схилити, то ти, нещасна людино, навіщо вдаєшся до піклувань про марнославство, навіщо засліпляєшся неситістю божевільною? Подумай про це, й вибери для себе благе».

Той самий авва Ісая сказав і таке повчання: «Розсудливий багатій зберігає скарби свої у внутрішніх відділеннях будинку, бо скарб, виставлений назовні, наражається на розкрадання злодіїв. Так і монах смиренномудрий і доброчесний приховує свої чесноти й не виконує побажань падшого єства. Він щогодини докоряє собі й займається прихованим повчанням, наслідуючи настанову Священного писання, яке говорить: «Запалало серце моє в мені і в думках моїх розгорівся вогонь» (Пс. 38:4). Про який вогонь ідеться тут? Про Бога: «Бог наш є вогонь поїдаючий» (Євр. 12:29). Вогнем розтоплюється віск і висушується твань поганих нечистот: так і потаємним повчанням висушуються погані помисли та викорінюються пристрасті з душі, просвічується розум, усвідомлюється та витончується думка, виливається радість у серце. Таємне повчання вражає бісів, відганяє злі помисли: ним оживляється внутрішня людина. Того, хто озброюється таємним повчанням, зміцнює Бог; Ангели дають йому силу; люди прославляють його. Таємне повчання і читання роблять душу домом, звідусіль замкненим, стовпом нерухомим, місцем відпочинку тихим і безтурботним. Воно рятує душу, приносячи їй стан непохитності. Дуже бентежаться і бурмочуть біси, коли чернець озброює себе таємним повчанням, що полягає в молитві Іісусовій і вимовляється так: Господи Іісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене. Читання на самоті сприяє досягненню успіху в повчанні. Таємне повчання є дзеркалом для розуму, світильником для совісті. Таємне повчання висушує блуд, приборкує лють, відганяє гнів, забирає печаль, видаляє зухвалість, знищує смуток.

Таємне повчання просвічує розум, відганяє лінощі. Від таємного повчання народжується умиління, вселяється в тебе страх Божий; воно приносить сльози. Таємним повчанням доставляється ченцеві не улеслива смиренномудрість, бдіння умиротворене, молитва незбентежена. Таємне повчання є скарб молитовний. Таємне повчання наставляє довготерпінню, стриманості; воно причаснику своєму сповіщає про геєну. Таємне повчання зберігає розум не мрійливим і приносить йому роздуми про смерть. Таємне повчання сповнене всіх благих справ, прикрашене всякою чеснотою, до всякої скверної справи непричетне й чуже»

Розповів авва Єлисей, учень авви Ісаї: «В юності моїй спіткала мене хвороба, від якої я перебував при смерті. Батько мій, докладаючи особливих зусиль для мого лікування, щодня запрошував лікарів. Лікарі, попрацювавши багато, не встигли нічого і, нарешті, сказали отцю моєму: юнак помре раніше, ніж мине три дні. Батько мій, почувши це, був убитий скорботою. Обливаючись сльозами, він поспішив до церкви святого євангеліста Марка і знайшов там, як після розповідав, старого ченця. Побачивши батька мого сумним, монах сказав йому: «Що з тобою, пане Прокопію? Про що сумуєш?» Відповів батько мій: «Той, хто відкрив тобі моє ім’я, відкриє і причину печалі моєї».

Старець сказав: «Ходімо в дім твій». Старець, прийшовши в дім наш, відвідав мене і сказав моєму батькові: «Приведи дружину твою». Мати моя була христолюбива і монахолюбива; батько ж мій ненавидів ченців. Старець сказав йому: «Бог шукає від тебе виконання трьох заповідей, і якщо збережеш їх, то він дарує життя синові твоєму». Батько мій сказав: «Засвідчуюсь святим євангелістом Марком виконати те, що ти мені заповідаєш». Старець сказав: «Ось уже п’ятнадцять років, як ти чиниш перелюб і блуд, опоганюючи ложе дружини твоєї; за це Бог посік передчасною смертю п’ятьох дітей твоїх. Друге: цього юнака не одружуй, але дозволь йому вступити в чернецтво.Третє: з аріанами і феодосіанами не будь більше у спілкуванні». Батько мій сказав йому: «Збережу слова твої в усі дні мого життя». Старець помолився, і я одужав на третій день. Після цього я прожив у домі своєму три роки. Після закінчення їх батько заручив мене з племінницею дружини ігемона. Коли готував він усе потрібне до шлюбу, лютий біс прив’язався до зарученої мені отроковиці і почав безжально мучити її. Батьки її і мій батько протягом сімнадцяти місяців водили її скрізь і всюди по церквах, подаючи милостиню, навіть приводили до волхвів і чарівників, але анітрохи не досягли успіху: дівчина прийшла в гірший стан.

За спільною згодою і порадою вони приводять її до отця Макарія. Туди пішов і я з нею, і батько мій. Старець, узявши єлей і звершивши молитву над ним, повелів матері дівиці омити її і потім помазати єлеєм від голови до ніг. Коли вона була помазана, то біс почав волати: «Горе, горе!» Вийшовши з отроковиці, він напав на мене і в сім разів сильніше мучив мене. Так я провів тридцять днів, жорстоко мучимий бісом. І ось приходить той старець, який раніше розмовляв з батьком моїм і зцілив мене від хвороби. Батько, побачивши його, втік від нього. Старець, узявши мене, привів у свою келію; провівши всю ніч у молитві й колінопреклоніннях, він відігнав біса від мене, потім обстриг волосся глави моєї, зодягнув мене в чернечий образ і вручив авві Ісаї. Авва Ісая мав і іншого учня, на ім’я Петро. Прожив я в авви дев’ять місяців.

Батько мій, почувши про те, що трапилося зі мною, послав чотирьох слуг, із сімома верблюдами, навантаженими всілякими їстівними припасами й овочами, надіслав і лист. Взявши лист і прочитавши його, я заплакав. Отець Ісая, побачивши лист у руках моїх, відняв його з рук моїх і порвав. Коли ж я обурився через це, – старець почав мені докоряти в присутності слуг батька мого. З цього часу охопив мене біс ненависті, я не міг бачити старця, ні чути голосу його; я дивився на нього, як на скомороха; слова його здавалися мені стрілами, мечем двосічним. Стоячи з ним на молитвах і бдіннях, я проклинав його.

Від великої ненависті й огиди, які отримав я до нього, кілька разів вставав уночі, щоб убити його, але зупинявся, побоюючись, бо жив із нами інший учень – Петро. Старець не переставав наставляти мене, іноді умовляючи, іноді ж і погрожуючи. Коли я йшов причаститися св. Таїн, то він мені забороняв і відганяв із докорами; також відлучав від трапези, кажучи: «Не дам тобі їжі, доки не скажеш: згрішив я, пробач мені». Але я робив усе навпаки: крав, і їв таємно. Коли старець стояв на молитві, я сидів; коли він вправлявся в бдіннях, я спав, коли він плакав, я сміявся: стільки я був слухняний бісу! Біс почав мені показувати неналежні мрії на старця в сновидіннях: я, нещасний, вірив цим мріям, а потім почав часто наяву бачити те, що раніше уявлялося мені уві сні. У такий спосіб вкралася в мене довірливість до скверних і нечистих помислів на старця, що витікали із серця мого і бентежили мене, і я став погоджуватися з ними.

Біси бентежили мене помислами, а ззовні розпалювали мене видіннями, що являли мені привиди, на лють, гнів і засмучення. Біс гордості, або краще сказати, погибелі, виявився моїм учителем; чого він навчав мене таємно і приховано, то почав я вимовляти перед усіма. Сидячи, говорив я собі в смутку: «Хто цей підлесливий і лицемір низького походження! Я, бувши з такого міста і такого роду, син шляхетних батьків, що пашать багатством і мають стільки різної худоби, став учнем, або, власне кажучи, рабом! стою перед ним, як слуга; подаю воду на руки, готую трапезу, ношу воду, збираю дрова, працюю йому, як раб! Він би мав для мене працювати й коритися, а не я для нього! Скільки неприємностей, прикрощів, скорботи й печалі, докорів і бід я зазнав від нього! Скільки він примушував мене голодувати, прагнути, пильнувати і лежати на голій землі! Скільки він мене принижував! Скільки зробив мені зла!» Коли біс навіював мені це, я все більше і більше вдавався до гніву, вважаючи себе скривдженим, постраждалим багато. Помисел говорив мені: «Іди від проклятого і перебувай наодинці в келії, подібно до всіх отців: він не чернець і не християнин».

Від таких думок я почав знову бачити сни про старця, ніби він грає з жінкою і скаче перед кумирами; довірившись снам, я утвердився в думці, що старець – ворог Божий і друг бісів. Далеко від Скиту, відстанню як би в дев’яти стадіях, було Еллінське капище, серед якого стояв мармуровий кумир. Старець мав звичай щосуботи виходити зі Скиту і, сидячи в капищі, вдаватися до плачу; були там і гроби язичників. І показувалося мені уві сні не один раз, але кілька разів, що старець приносить жертву і поклоняється ідолам, а я вважав сни ці істинними. Одного разу, о першій годині, коли старець зазвичай ішов у капище, попередивши його, я вийшов із келії і сховався всередині капища в чагарнику; бачу, йде старець, – попереду його жінка.

Жінка увійшла: бачу, вона молиться і поклоняється ідолу; коли вона закінчила молитву, – бачу, старець прийшов, поклоняється ідолу, цілує жінку і впадає з нею в любодіяння. Потім старець повернувся в Скит, а дружина – в луг. Це бачив я сім разів ясно, і твердо переконавшись у цьому, почав сідати поза келією і розповідати братам, які приходили до старця заради користі: «Браття, цей отець – блудник і ідолослужитель; ви спокушаєтеся, приходячи до нього!» Таким чином я говорив ченцям, які приходили до старця, протягом чотирьох місяців.

Але скільки я не намагався заборонити їм прихід до старця, вони, керовані благодаттю Божою, продовжували ходити до нього. Бачачи це, я нещасний журився і, підносячи руки на небо, вигукував: «Господи! даруй мені терпіння!» Я, нещасний і пристрасний, думав, що терплю за правду, і, як той, хто робить доброчесність, говорив, зітхаючи: «Слава Тобі, Боже! Від якої честі в яке прийшов я в безчестя, і чим став!» – і плакав. Старець, бачачи мене в такому становищі, говорив: «Чадо добре! очисти твоє серце, упокори твої помисли, полюби смиренність Христову, зневажай гордість, і слухай себе». Коли він говорив це, – я гнівався, засмучувався і бентежився; слова його здавалися мені розжареними стрілами, що з’їдають мене. Коли сидів я з ним за трапезою, то їжа здавалася мені смородом, і я гидував до того, що не один раз і не двічі, а й багато разів відкидав її. Помисел внутрішньо не переставав бентежити мене, кажучи: «Іди з келії старця, а якщо можна, і зі Скиту: дивлячись на цього старця, не зможеш врятуватися». Я говорив сам у собі: «За що терплю такі страждання? У світі я не впав ні в блуд, ні в перелюбство, ні в крадіжку, ні в убивство».

Помисел, або правильніше, біс говорив мені: «Ти страждаєш по справедливості: ти образив батька, матір, родичів і друзів, залишив святих отців, прийшов стати іноком до цього брехуна, хибної моралі, немилосердного і зухвалого». Біс навіював мені це і знаходив мене готовим до прийняття скверних і злих помислів; будучи похований у темряві, я думав, що ходжу у світлі; будучи сатаною, вважав себе ченцем, і замість того, щоб оголошувати поганим і засуджувати себе, засуджував раба Божого. Коли я перебував у такій бурі від збентеження помислів, батько мій сповістив мене листом, що мати моя помирає; прийди, писав він, побачитися з нею перш, ніж вона помре.

Прочитавши лист, я сказав отцю Петру: «Я йду; мені необхідно побачитися з моєю матір’ю». Брат пішов і сказав про це старцю. Старець, прийшовши до мене, почав говорити: «Чадо добре! Перебувай тут терпляче, заради Бога, полишаючи пристрасть до батька і матері: ми маємо в Бозі Отця і Матір; промисел Його влаштує і нам, і батькам твоїм корисне. Якщо ж ти не послухаєш мене і підеш: то батькам не принесеш ніякої користі, а себе пошкодиш.

Згодом будеш дуже каятися у твоєму вчинку, але пізно. Утім, відступ твій покарає тебе». Почувши це від старця, і, за дією бісівською, спалахнувши гнівом, я відповів йому: « Шахрай, ідолослужитель, розпусник і перелюбник! Чи хочеш зробити мене подібним до тебе ідолослужителем і блудником?» Старець відповідав на це: «Благодать Божа в устах твоїх, чадо!» Я продовжував кричати: « Брехун! ідолослужитель!» – так що багато хто з отців зійшовся на голос мій, і всі старці мене докоряли і проклинали.

Я, якого намовляв біс, схопив мій одяг, роздер мій одяг, роздер його в гніві від верху до низу і, кинувши в обличчя старцю, вийшов голим із келії. Увійшовши в келію одного зі старців, вкрав у нього святковий одяг і вирушив до Олександрії.

Я знайшов матір свою вже померлою, а батька хворим. Через три дні помер і батько мій. У той час, як я дбав про багату спадщину, що залишилася, і каявся в тому, що прийняв чернецтво, настав вечір. Я ліг на ліжко і, розмірковуючи про Скит і про отця Ісаю, зі стогоном говорив: «Слава Тобі, Христе, Боже мій! Ти позбавив мене від ошуканця, брехливого старця».

Ледве я вимовив ці слова, як почув голос, подібний до грому. Голос промовив: «Пагуба і всегубительство дому Прокоп’єву!» Негайно здійнявся вітер, і будинок загорівся з чотирьох кутів. Я схопився в збентеженні і ледь встиг з усіма, хто був у будинку, вибігти з нього: вогонь з усіх боків обхопив його. Зійшлися жителі Олександрії, але не могли подати жодної допомоги: полум’я пожирало і саме каміння. Я стояв зганьблений і соромився, розмірковуючи про те, що трапилося; від великої печалі й смутку пішов у церкву святого Міни і впав на поміст церковний. Знову біс, прийнявши подобу мученика, сказав мені: «Знай, що виною всього, що трапилося з тобою, – отець Ісая». Прийшовши до тями, я сказав: «Точно! цей обманщик – чародій, і послав бісів спалити будинок мій».

Вранці, вставши, пішов я до патріарха і сказав: «Владико! помстися за мене ідолослужителю, отцю Ісаї: він своїм чаклунством спалив мій дім і все, що було в домі».

Патріарх сказав мені: «Нехай замовкнуть уста улесливі, що говорять беззаконня проти праведного» (Пс. 30:19). Коли патріарх вимовив ці слова, я побачив мурина, який став бити мене вогненним жезлом і зодягнув мене в залізну броню; я впав до ніг патріарха, несамовито шаленіючи. Тоді патріарх простягнув до мене руку, і узи язика мого розв’язалися. Але сім місяців провів я, мучимий лютим веліаром, і являючи собою для всіх видовище, гідне жалю. Потрібно було зв’язувати мене залізними ланцюгами; я бив себе і всіх, хто мене оточував, їв виверження людські. Христолюбиві люди, шкодуючи мене, одягали мене, тому що я поневірявся голий, терзав плоть мою й одяг, мучачи себе і штовхаючи тих, хто зустрічався. Від нестачі в їжі, від бруду і нечистоти, в яких я лежав і валявся, тіло моє вкрилося струпами, подібно лусці.

Христолюбці міста Александрії, побачивши деяких отців Скитських, привели їх до мене; але отці, бачачи мене, не впізнавали. Тоді христолюбці сказали: «Це син Прокопіїв, який прийняв чернецтво в авви Ісаї». Отці сказали: «Зробіть любов, доставте його в Скит». Христолюбці знайшли провідника з верблюдом, дали йому золоту монету і, зв’язавши мені руки і ноги, відправили в Скит. Скитські отці зібралися у велику церкву, здійснили всенічне бдіння, молилися за мене і, помазавши все тіло моє єлеєм, відгнали від мене біса; однак рани і струпи продовжували мучити мене. Тоді я, негідний і грішний, розповів їм докладно все, що трапилося зі мною, усім повідав лихо моє і благав, щоб явили мені милість: благали старця прийняти мене на покаяння і не допустити до мене нової спокуси від біса. Старці пішли і привели отця Петра, іншого учня авви Ісаї, що був зі мною. Він, побачивши, як я лежу, і тіло моє, зігниле від ран і струпів (отці, бажаючи схилити старця до милості й жалю, зняли з мене одяг, у якому я був, і нагого поклали на рогожі), повалився на мене, і не було кінця сльозам його. Я лежав у трепеті, не сміючи й поглянути на нього. Поплакавши вдосталь, отець Петро встав, взявши деяких із отців, пішов і привів отця Ісаю. Коли я побачив старця, що йде до мене, то воззвав: «Рабе Божий, помилуй мене, спокушеного бісом! не залиш мене в досконалу радість і веселощі душогубному ворогові! досить я покараний, мучений був по справедливості!» Старець, плачучи вдосталь, сказав мені: «Чадо! чи зрозумів, що падіння буває покаранням для гордих?»

Я сказав: «Пізнав, отче мій! Пізнав із того, що трапилося зі мною, і навчився з того, чого зазнав! Я увірував, що Господь праведно відплачує кожному по справах його». Старець, знаменувавши мене хресним знаменням, сказав: «Бог, творець усякої істоти, нехай пробачить минуле і нехай виправить майбутнє». Поклали мене на одр і віднесли в келію. Через кілька днів я зцілився благодаттю Христовою і молитвами старця. Виповнилися на мені слова пророка: «іжками та вуздечкою стягни щелепи їх, якщо не наближаються до тебе» (Пс. 31:9). І знову: «Багато покарань грішникові» (Пс. 31:10). Отці Скиту, бачачи, що все, що трапилося зі мною, гідне бути написаним, призвали Піонія, вправного краснописця, і наказали мені з точністю і подробицями розповісти йому все. Краснописець, написавши повість, помістив у першій книжці, в якій вміщено статті про мріяння і спокуси бісівські. Після цього я вже перебував з отцем моїм Ісаєю, у всьому підкоряючись йому».

Браття! зберігайте мовчання, кожен у келії своїй, зі страхом Божим, трудіться в рукоділлі вашому і не забувайте про повчання і про часту молитву. Зберігайте серце від чужих помислів і не захоплюйтеся роздумами про будь-яку людину або про будь-який предмет віку цього. Безперестанку досліджуйте, у чому спотикаєтеся, і намагайтеся виправитися, молячи Бога з болючістю серця, зі сльозами, в умертвінні плоті, щоб Він пробачив вам скоєні гріхи і на майбутній час зберіг від повторення їх.

Щодня майте смерть перед очима. Нехай охоплює вас невпинно піклування про те, яким чином ви будете розлучатися з тілом, як зможете пройти крізь область володарів темряви, що зустрінуть вас на повітрі, як постати вам перед Богом благополучно. Готуйтеся до страшного дня відповіді на суді Божому, ніби вже бачачи його. Тоді отримають відплату свою за всі справи, слова і думки кожного з вас: « бо все оголене і відкрите перед очима Його» Того (Євр. 4:13), Кому маємо ми представити звіт у земному житті нашому.

У трапезі і в зібраннях церковних нічого не говоріть інакше, як на вимогу абсолютної необхідності.

Без такої ж необхідності не входьте в келії один до одного і не дозволяйте собі передчасних побачень.

Не цікався келійними заняттями твого брата, і не бажай знати, хто більше трудиться, він чи ти.

Виходячи на загальні послухи, не базікайте і не допустіть собі вільного спілкування між собою: кожен у страху Божому нехай уважно слухає себе, справу свою і повчання в таємниці душі.

Коли закінчиться церковне Богослужіння або трапеза, не зупиняйтесь посидіти разом і поговорити, навіть якщо мова йде про предмети Божественні: нехай кожен поспішає в келію свою, і там нехай оплакує гріхи свої.

Коли буде потреба говорити одному з іншим, поговоріть зі смиренням і благоговінням, як годиться в присутності Бога, безперестанно присутнього з нами; поговоріть, скорочуючи бесіду, наскільки це можливо.

Не сперечайтеся один з одним ні з якого приводу, не говоріть погано ні про кого, не судіть ні про кого, не засуджуйте і не принижуйте нікого ні словом, ні в серці, аж ніяк не нарікайте ні на кого, не підозрюйте нікого в якомусь злі.

Неправда нехай не виходить із вуст ваших.

Не дозволяйте собі ні чути, ні говорити про що-небудь некорисне для душ ваших.

Не допустіть перебувати в серці вашому злості на ближнього, ненависті й заздрості до нього.

Нехай не буде одне на устах ваших, а інше в серці. «Бог зневаженим не буває» (Гал. 6:7): однаково бачить Він і таємне, і явне.

Жодного помислу вашого, жодної скорботи, жодного побажання, жодної підозри на ближнього, що викликають у вас збентеження, не приховуйте: сповідуйте їх з усією щирістю авві вашому, і що почуєте від нього, намагайтеся приймати з вірою.

Благаю вас, браття: вивчайте ту мету, з якою ви залишили світ, і дбайте про спасіння ваше, щоб зречення ваше не залишилося безплідним, щоб вам не осоромитися перед Богом і перед святими Його, що зреклися заради Нього від світу і подвизалися істинно.

Непомірне заспокоєння себе, допущення собі надмірностей і марнославство згублять усю працю ченця.

Якщо подорожуєш із братією, то йди дещо віддалік від них, щоб зберегти мовчання. Дорогою не озирайся туди й сюди, але займи розум твій повчанням, і молися Богу в серці твоєму.

Куди б ти не прийшов, не дозволяй собі вільного поводження: зберігай скромність у всіх відношеннях.

На нічлігу, перш ніж ляжеш спати, пролий до Бога багато молитов.

Сидячи за трапезою, згадуй гріхи твої: цим збережешся від насолоди їжею під час вживання її. Простягай руку тільки до того, що запропоновано перед тобою, а до того, що запропоновано перед іншим, не простягай руки твоєї.

Не відкривай уст твоїх на сміх: це ознака неуважної і недбайливої душі, чужої страху Божого.

Побачивши в ближнього одяг, або пояс, або клобук, або якусь іншу річ, не дозволь собі побажати чогось із цього; не здійснюй побажання твого, знаходячи собі подібні речі.

Придбавши книгу, не прикрашай її витонченою палітуркою: бо і в цьому полягає задоволення серцевій пристрасті.

Якщо тобі дано рукоділля, то не займайся ним з недбалістю: подбай зробити його зі страхом Божим і не погрішити через незнання.

Навчаючись рукоділля, радься постійно з тим, хто навчає тебе; не соромся часто питати його, кажучи: «Зроби любов, подивися, чи добре я роблю чи ні».

Після повернення твого в монастир із відлучки, не розповідай нікому, що ти бачив і чув поза монастирем, і сам не утримуй цього в пам’яті.

Якщо будеш берегти слух, то не згрішиш язиком.

Щодня вранці, встань від сну, перш ніж взятися за рукоділля, займися молитвою і словом Божим.

Той великий, хто виявляє послух братові своєму.

Якщо під час подорожі твоєї будеш прийнятий кимось у дім, і той, хто прийняв тебе, відлучиться, залишивши тебе самого, то не піднімай очей твоїх, щоб оглянути приналежності будинку; не дозволяй собі відкривати вікна, або якоїсь шухляди, або книжки. Коли той, хто прийняв тебе, буде виходити, то попроси його, щоб він, на час відсутності його, дав тобі невелику справу, і виконай цю справу зі старанністю.

Хвали тільки те, у гідності чого ти переконався на власні очі. Про те, про що тільки чув, не говори так, нібито про бачене тобою.

Не виявляй презирства до будь-кого через його тілесний недолік.

Вставши для здійснення твого келійного молитовного правила, не роби справи Божої з недбалістю, щоб замість угоди Богу не прогнівити Його. Стій на молитві зі страхом Божим. Не нахиляйся на стіну і не переставляй ніг, стоячи на одній і полегшуючи іншу, як роблять це невігласи.

Утримуй серце твоє, щоб воно не блукало по предметах пристрасті твоєї, і Бог прийме жертву твою.

У час приношення безкровної жертви приборкуй думки і почуття твої. Стій у страху Божому, щоб причаститися святих Таїн гідно й отримати зцілення від Господа.

Залишаючи тіло твоє в недбалості, остерігайся, щоб з приводу цього не вкралося в тебе марнославство; юнакові корисно нехтувати цілком про благоустрій тіла.

Юний аж ніяк не повинен носити гарного одягу, доки не досягне віку чоловіка. Це служить ліками від блудної пристрасті.

Ніколи не дозволяй собі сміху до оголення зубів.

Обличчя твоє, зодягнене сором’язливістю, нехай буде постійно опущене до землі.

Лягаючи спати, будь оперезаний поясом твоїм, і привчи руки до того, щоб вони не торкалися наготи тіла: тіло поєднує в собі багато гріховних відчуттів і повідомляє їх серцю.

Коли йдеш, тримай руки складеними біля поясу: не розмахуй ними за звичаєм мирян.

Йдучи в місто або селище, тримай очі опущеними донизу, щоб не отримати через них приводу до душевного збентеження після повернення твого в келію.

Мандруючи, не ночуй у такому домі, в якому серце твоє відчуває небезпеку піддатися гріхопадінню. Якщо почуєш, що в тому домі на трапезі з тобою буде присутня жінка, то ні в якому разі не залишайся там.

Корисніше для тебе образити того, хто запросив, відмовою, ніж вчинити перелюбство в глибині серця твого. Не дивись навіть на одяг жіночий, якщо це можливо.

Якщо на шляху зустріне тебе жінка і скаже тобі вітання, привітай її, маючи очі опущеними до землі.

Якщо дехто заговорить при тобі про такі гріховні помисли, які борють тебе, то ухились і не слухай розмови, яка може посилити в тобі боротьбу твою.

Примушуй себе до посиленої молитви: молитва – світло для душі.

Щодня розглядай гріхи твої, молися за них і Бог пробачить їх тобі.

Залишивши родичів для життя в пустелі, щоб стати мандрівником на землі заради Бога, не допускай солодкого спогаду про них діяти в тобі. Якщо почне турбувати тебе жаль за батьком або матір’ю, спогад про брата або сестру, жалість за дітьми, потяг до дружини: то згадай неминучу смерть, коли ніхто з них не зможе допомогти тобі.

Чому ж не залишити їх тобі заради чесноти?

Хоча ти мовчиш у келії, але це не звільняє тебе від любові до брата і не дає права відмовити йому, якщо він попросить у тебе якоїсь речі. Але якщо ця річ у тебе не зайва, і ти маєш у ній необхідну потребу: то не віддавай її, щоб через це не порушилася твоя безмовність. Краще втратити один член, ніж усе проживання.

Зазнавши вночі спокуси від мрій про плотське злягання, бережи серце твоє, коли настане день, від спогадів про образи, що з’являлися тобі в мріях, і від розглядання їх, щоб не опоганитися насолодою під час такого розглядання та не накликати на себе гніву Божого. Повергни себе перед Богом від усього серця твого, і Він, багатомилостивий до немочей людських, допоможе тобі.

Вправляючись у подвигах, не дозволяй серцю твоєму покласти надію на них; не покладайся на думку, що вони допомагають тобі, а так скажи помислу твоєму: «О! якби Бог почув мене, що волаю до Нього з жалюгідного стану мого, що страждаю від нездужання тіла».

Усамітнившись на безмовність у келії, встанови собі вживати постійно таку кількість їжі, яка б задовольняла потреби тіла, щоб воно перебувало здатним до подвигу, здійснюваного заради Бога, і не спонукало через виснаження до виходу з келії. Але ніякого роду їжі, ні дорогої, ні дешевої, не їж через захоплення сластолюбним бажанням.

Якщо, за потреби, відвідаєш брата або спільножительний монастир, то не допускай, щоб пересититися якимось смачною їжею, щоб ти міг невимушено повернутися в келію, і там, тіло твоє не зробилося зрадником твоїм внаслідок отриманої ним насолоди.

Якщо демони будуть схиляти серце твоє до подвигу, що перевищує сили твої: то не слухай їх. Вони розпалюють людину на всяку справу, якої вона не може виконати, – і вона потрапляє до їхніх рук; вони радіють, обдуривши й уловивши її.

Один раз на день вживай їжу. Задовольняй потреби тіла твого, встаючи, з-за трапези ненасиченим, дещо спраглим, щоб ти міг постійно перебувати в благочестивому подвигу твоєму.

Бдіння здійснюй з міркуванням, не відмовляючи тілу в необхідному спокої. Розумно і зі смиренням звершуй благочестивий подвиг, щоб від зайвого чування не затьмарилася душа і не залишила зовсім поприща. Достатньо вживати половину ночі для бдіння і половину для розслаблення тіла.

Якщо живеш поблизу велелюдного людського товариства, пригнічуючи тіло твоє подвигами заради Бога, і за це люди будуть шанувати тебе, то залиш місце, і пересілися в інше, щоб подвиг твій не був марним.

157.Якщо побачиш, що прийшло тобі бажання відвідати різні місця: то пригнічуй тіло твоє працею і рукоділлям більше звичайного, щоб воно навчилося незворушно перебувати в келії і харчуватися хлібом від поту свого.

Якщо підеш у місто продати рукоділля, то не сперечайся про ціну його, як це роблять миряни. Продай, як доведеться, щоб не втратити устрою, набутого в келії.

Купуючи що-небудь потрібне для себе, не торгуйся при цьому, кажучи: «Не даю більше такої-то плати». Примусь себе дати стільки, скільки просять. Якщо ж не маєш достатньої кількості грошей, то відмовся в мовчанні від покупки. Можливо, при такій поведінці обурять тебе помисли про необхідність речі? Скажи помислам: «Усіляке зі мною трапилося те, чого зазнавали всі святі. Бог спокушав їх убогістю, аж поки воля їхня не виявилася вірною.Тоді дано їм було достаток».

160.Коли виникне потреба сходити в те селище, де твоя батьківщина, не спілкуйся вільно з твоїми родичами по плоті, і не втручайся в їхні розмови.

Взявши в брата якусь річ на певний час, через потребу твою, не поводься з цією річчю недбало; піклуйся про те, щоб якнайшвидше повернути її в цілості.

Якщо це – знаряддя, яким виконується якась робота: то віддай його негайно після закінчення роботи. Якщо зламаєш або зіпсуєш його – поправ, або заміни новим і кращим.

Позичивши що-небудь по можливості твоїй бідному брату, гроші або одяг, і бачачи, що він не в змозі віддати, не засмучуй його, не вимагай наполегливо повернення даної речі.

Кожен помисел, що викликає в тобі боротьбу, відкривай наставнику твоєму, і полегшиться боротьба твоя. Через сором не дозволяй собі приховати жодного такого помислу, тому що демони знаходять собі місце тільки в тій людині, яка приховує свої помисли, як благі, так і лукаві.

Якщо брат, через нерозумність, спокуситься вченням єретиків і ухилиться від православної віри, але потім, одумавшись, знову повернеться до неї, то не виявляй до нього зневаги, тому що він впав в оману через незнання.

Не дозволяй собі вступати в бесіду з єретиками, під приводом захисту віри, щоб не вразила тебе отрута, якою просякнуті слова їхні.

Знайшовши єретичну книгу, не дозволяй собі її читати, щоб не наповнилося серце твоє отрутою смертоносною. Перебувай у тому вченні, яким просвітила тебе свята Церква, нічого не додаючи до нього і не забираючи з нього. Обережися від «неправдивого знання» (1Тим. 6:20), «що противне здоровому вченню» (1Тим. 1:10), як каже Апостол.

Юний чернець! Не здобувши повного навчення в подвигу тілесному і почувши про високі чесноти отцівські, не кидайся нерозважливо до здобуття їх, вважаючи, що здобудеш їх відразу і без попереднього навчання в тілесному подвигу. Не надбаєш їх, не підготувавши і не зростивши себе заздалегідь.

Якщо ж підготуєш, ретельно зростивши себе тілесним подвигом, то чесноти ці прийдуть до тебе самі собою.

Оберігайся лінощів: вони винищують увесь плід трудів ченця.

Підвизаючись проти пристрастей і душевних хвилювань, не слабшай, але схили себе перед Богом, кажучи від щирості серця: «Господи, не можу противитися їм сам собою, даруй Твою допомогу». І заспокоїшся.

Якщо в той час, як мовчиш у келії, почне посіватися в серці твоїм насіння скверни (тілесне жадання): дивись, чини опір цьому потягу душі твоєї, щоб він не запанував у твоєму серці. Постарайся згадати Бога і те, що Він присутній у тобі, що відкрито перед Ним те, про що ти думаєш у серці твоєму. Скажи душі твоїй: «Якщо ти соромишся таких, як ти, грішників і боїшся, щоб вони не побачили гріхів твоїх, то тим більше маєш соромитися і боятися Бога, перед Котрим відкрито все». Від такого міркування збуджується в душі страх Божий. Коли утвердишся в ньому, пристрасті перестануть бентежити тебе, як і Писання свідчить: «Ті, що надіються на Господа, не похитнуться, як гора Сион» (Пс. 124:1).

Нехай не радіє серце твоє, якщо під час подвигу, в брані проти повсталих на тебе пристрастей і духів, помітиш, що вона слабшає і відступає від тебе. Найголовніші сили злісних духів зазвичай стають у їхніх задніх рядах. Втікаючи передовими полками, духи разом із цим готують бій більш лютий, ніж яким було початкове зіткнення. Вони ставлять засідку в стороні від міста, віддавши їй наказ не рушати з місця, а самі, під час наступу твого на них подвигом, тікають від тебе, вдаючи, ніби знесилені перед тобою. Коли ж серце твоє піднесеться гордістю і ти вважатимеш, що прогнав їх, що місто майже в твоїх руках: тоді ті, що втекли, раптово зупиняються перед обличчям твоїм, а ті, хто переховувався в засідці, підіймаються з неї в тил тобі; нещасна душа, оточена ними звідусіль, не має змоги врятуватися кудись втечею. Місто, в якому можна знайти притулок за такого лиха, – Бог. Схили себе від усього серця перед Ним: Він врятує тебе від усіх спокус ворожих.

Якщо ти молиш Бога, щоб Він звільнив тебе від гріховної брані, що гнітить тебе, і залишаєшся непочутий Богом, то не впадай від цього в печаль. Краще за тебе знає Бог корисне тобі. Молячись Богу під час брані, не говори: «Звільни мене від того-то або даруй мені те-то». Промовляй у молитві твоїй так: «Господи Іісусе Христе, допоможи мені, не допусти мене, заблудлого, перебувати в гріху моєму, не допусти, щоб я пішов за волею моєю, не допусти, щоб гріхи мої занапастили мене, умилосердись над створінням Твоїм. Я немічний: не нехтуй мною! До Тебе прибіг: не залиш мене; зціли душу мою, бо згрішив перед Тобою. Перед Тобою всі що докоряють мені, і немає мені, Господи мій, іншого притулку, окрім Тебе. Господи! врятуй мене за великою милістю Твоєю: « Нехай постидяться і осоромляться» всі, що повстають проти мене, «о шукають душі моєї, щоб погубити її» (Пс. 39:15). Господи! Все можливо Тобі, і Тобою славимо Бога-Отця і Бога-Святого Духа на віки віків». Тоді совість твоя скаже таємничо серцю, з якої причини Бог не прислухається до прохання твого. Від тебе вже залежить не знехтувати настановою совісті і виконати те, що вона пропонує зробити. Знай, що Бог не слухає молитви тільки такої людини, яка сама чинить непослух Богу. Бог близький до кожної людини, але виконання нами побажань наших, противних Його волі, не дозволяє Йому почути нас. Не попусти самообману обдурити тебе! Як земля не може принести плоду сама собою, не будучи засіяною і зрошеною водою: так і людина не може принести духовного плоду без страждання, що виникає внаслідок подвижницького життя, і без смиренномудрості.

Ярмо подвигів і нестатків неодмінно повинен покласти на себе монах, який бажає звільнитися з-під влади пристрастей. Подвиги і позбавлення не повинні перевищувати законної міри, тобто повинні не перевищувати сил і не руйнувати здоров’я; інакше безмірністю можна пошкодити і погубити все проживання. Законна міра задоволення вимог тіла полягає в тому, щоб давати йому одне потрібне, і не давати того, що слугує лише для насолоди і млості, не давати того, чого шукає одне примхливе бажання. Це стосується всіх видів задоволення тілесних потреб: їжі, сну, одягу, келійного приладдя, до самої келії. Від задоволення вибагливих побажань з’являються в тілі зніженість, тілесне і хтиве відчуття і настрій, які тіло передає серцю, а серце – душі і розуму. Тоді починає переважати в людині плотське життя, пригнічуючи прагнення духу і даючи пристрастям легку перемогу.

Бог створив спершу все видиме і невидиме, потім людину. Створив Він людину за образом і за подобою Своєю, вшанував гідністю царя над видимим творінням і помістив у раю. Почуття людини були в стані непорочності, відповідно до непорочного єства її. Коли ж вона послухалася спокусника: тоді почуття її спотворилися, перейшли в стан протиприродний; людина позбавлена стану слави. Господь, за великою любов’ю Своєю до нашого роду, сотворив милість із ним. «Слово стало плоттю» (Ін. 1:14), стало людиною в повному розумінні слова, подібною до нас у всьому, крім гріха.

У Собі Він повернув спотворене єство до єства первісного: таким чином Він врятував людину. Він відчинив їй замкнений рай, оживляючи святим воскресінням послідовників Своїх, які ходять у заповідях, даних Ним людству. Він дарував нам силу перемогти тих, хто позбавив нас слави нашої. Він передав нам святе служіння Богу і закон чистий, щоб людина, за їх посередництвом, могла підніматися до того природного стану, в якому створена Богом. Той, хто бажає повернутися в природний стан, відсікає всі тілесні побажання свої, щоб надати природне переважання духу над плоттю.

Є природне бажання, без якого неможлива любов до Бога. Це жадання перетворено ворогом на пристрасну похіть.

Є природна ревність, без якої неможливий успіх у справі Божій. Ця ревність змінилася на протиприродну, і ми ревнуємо один проти одного, заздримо один одному і брешемо один на одного.

Є природний гнів, без якого неможливо набути чистоти; неможливо набути її, якщо не будемо гніватися на все, що навіює нам ворог. Цей гнів замінений у нас гнівом на ближніх через найнікчемніші, нічого не значущі приводи.

Є природна ненависть, і без ненависті до гріха і демонів не відкривається слава душі. Ця ненависть перетворилася в нас на протиприродну ненависть до ближнього. Захоплені нею, ми заражаємося відразою до ближнього; вона виганяє з людини всі чесноти.

Природно духу нашому піднесене відчуття зневаги до ворогів-демонів; але це відчуття спотворилося: ми схилили голову перед демонами, а звеличуємося один над одним, вражаємо один одного, кожен визнає себе праведнішим за ближнього. Гордістю нашою ми робимо Бога ворогом нашим.

Усі ці властивості створені з людиною і перетворилися на ганебні пристрасті відтоді, як людина отруїла себе непослухом Богу.

Докладемо всіляких зусиль, щоб усунути з себе пристрасті й відновити в собі властивості людські в тому стані, у якому явив їх у Собі Господь наш Іісус Христос. Він – святий і перебуває в одних святих.

Будемо перебувати в страху Божому, дотримуючись чеснот виконанням їх на ділі, не діючи ні в чому проти совісті нашої, але пильнуючи себе, аж поки совість не здобуде свободи разом з нами, аж доки не встановиться єднання між нею та нами. З того часу вона стане нам хранителем, показуючи кожне спотикання наше. Якщо ж не будемо коритися їй, то вона змовкне і залишить нас: ми впадемо в руки ворогів, які не пожаліють нас.

Господь навчає: «Мирися з суперником твоїм швидко, доки ти в дорозі з ним, щоб суперник не віддав тебе судді, а суддя не віддав би тебе слузі, і не вкинули б тебе у в’язницю. Істинно кажу тобі: ти не вийдеш звідти, поки не віддаси останнього кодранта» (Мф. 5:25-26).

Пояснюють Отці, що суперником названа тут совість, яка чинить опір людині, коли вона захоче виконувати бажання гріховного єства. Якщо людина не виявить їй покори: то вона, за праведним судом Божим, віддає її ворогам-демонам.

Пророк Осія зі скорботою говорив про ізраїльське потомство Єфрема: подолав Єфрем суперника свого, і знехтував судом: «Єгипт благав» (шукав допомоги в Єгипту), «і до ассирійців» взятий був насильно (Ос. 7:11). Єфрем, який шукає допомоги у єгиптян, уособлює собою серце, яке прагне виконання тілесних побажань. Взяттям Єфрема до країни Ассирійців зображується поневолення серця демонами проти волі його. Ненавмисне буває наслідком свавільного.

Попіклуймося про себе, щоб не потрапити в руки ворогів наших, тобто, щоб не взяла гору над нами воля плоті нашої і не захопила нас насильно в країну Ассирійців, щоб не пролунала про нас сумна звістка: «У дев’ятий рік Осії взяв цар ассірійський Самарію, і переселив ізраїльтян до Ассирії, і оселив їх в Халахі, і в Хаворі, при річці Гозан, і в містах Мідійських» (2Царів. 17:6). Там вони й до цього дня».

Спіткало лихо Єфрема за те, що він чинив всупереч волі суперника-сумління і зневажив суд.

Тому, хто починає служіння Богу, відкривається лише обрис чеснот , тобто поверхневе їх розуміння. Якщо він не вступить у подвиг безпосередньою ділом, то не зможе наблизитися до Бога через діяльне й істотне розуміння чеснот.

Якщо людина не зробить належного тілесного подвигу: то істинне бачення не відкривається їй.

Сліпота очей першої дружини патріарха Якова (Бут. 29) означає, що людина нездатна бути свідком слави істинного бачення, коли вона ще перебуває в училищі тілесного подвигу, хоча й правильного: у цей час вороги все ще продовжують домішувати до діл подвижника людську догідливість і тримати його в сліпоті.

Коли він за допомогою поміркованого тілесного подвигу підпорядкує почуття владі духу й звільниться від пристрастей: тоді істинне бачення відкривається у всій славі розуму.

Тілесні труди охороняють людину від ворогів її, гріхів і демонів: істинне бачення поєднує її з Богом.

Коли розум досягне бачення Божественної слави: тоді він стає страшним для ворогів. Хоча Ісав, сповнений люті, і вийшов назустріч Якову, що повертався у батьківщину, але смиренномудрість Якова загасила злість супротивника, і Ісав не вчинив задуманого нападу на Якова (Бут. 33): так і вороги-демони, хоча несамовито скаженіють на людину, але не можуть здійснити над нею насильства, бачачи велику славу, яка огорне її, в той час коли вона схиляється перед Богом.

Бог вже став її помічником, як сказано в Писанні: «тепер встань, вийди з землі цієї і повернися в землю батьківщини твоєї і Я буду з тобою» (Бут. 31:13).

Коли, нарешті, людина пройде поприще боротьби й отримає захист від Бога: тоді вона досягає миру душі, влаштовує жертовник і підносить на ньому приношення з добра, набутого тривалими трудами подвижництва.

Коли людина почне віддалятися від задоволення побажань своїх, перестане грішити і вдасться до Бога: тоді, по-перше, озброється проти неї зневіра. Вона намагається повернути її до колишніх гріхів і проганяється старанною пам’яттю про Бога. Спогад про Бога виникає від стриманості.

Збереженню стриманості сприяє тілесна праця. Цими засобами перемагає духовний Ізраїль. Тоді він віддає подяку Богу: «Я немічний, – каже він, – Ти – Господь мій, помічник мій від роду в рід».

Якщо розум не буде старанно пильнувати над почуттями, якщо не буде перебувати в тверезості, то не зможе скуштувати духовного безсмертя (воскресіння зі смерті душевної), яке підносить до слави, що її відкриває Бог подвижнику, який удостоївся цього безсмертя. Ознака духовного безсмертя полягає в тому, що коли подвиги наші стануть чистими і постійними, коли ми перестанемо повертатися до тих гріхів, про прощення яких молилися.

Коли Бог прийме подвиг людини, і вона очиститься від гріховної приміси: тоді не зможуть встояти проти людини вороги її. Коли вони побачать, що вона вже ні в чому не виконує волі їхньої, тоді відступають від неї самі собою.

Проти волі людини Божої демони намагаються насівати в ній насіння гріховне, але не можуть привести наміру свого до виконання. Вони роблять все, що можуть; але людина Божа не чинить їм покори: тому що серце її, що перебуває у волі Божій, не погоджується з волею демонів.

Тих, хто здобув духовне безсмертя за допомогою благочестивого подвигу, зберігає воно від усіх стріл ворога. Ті, хто здобули безсмертя, удостоїлися цього дару тому, що невпинно прибігали під покров Божий, благаючи Бога допомогти їм і не надіючись ні на який свій подвиг. Покров Божий став для них містом, оточеним найтвердішими стінами. Вони знали, що без Божественної допомоги, самі по собі, не мають жодної сили, і тому від смиренномудрості, що діяла в них, сповідували з псалмоспівцем: «Коли не Господь будує дім, даремно трудяться будівничі; коли не Господь береже місто, даремно пильнує сторожа» (Пс. 126:1).

Коли побачить Бог, що цілком віддався Йому розум людини і не шукає допомоги ні від кого іншого, окрім як від єдиного Бога, – тоді укріплює її, кажучи: «Ізраїлю, не бійся, тому що Я відкупив тебе, назвав тебе на ім’я твоє; ти Мій. Чи будеш переходити через води, Я з тобою,— чи через ріки, вони не потоплять тебе; чи підеш через вогонь, не обпалишся, і полум’я не обпече тебе. Бо Я Господь, Бог твій, Святий Ізраїлів, Спаситель твій…» (Іс. 43:1-3).

Коли побачить Бог, що цілком віддався Йому розум людини і не шукає допомоги ні від кого іншого, окрім як від єдиного Бога, – тоді укріпляє її, кажучи: «Не бійся, сину Мій, Якове, не бійся, тому що Я відкупив тебе, назвав тебе на ім’я твоє; ти Мій. Чи будеш переходити через води, Я з тобою,— чи через ріки, вони не потоплять тебе; чи підеш через вогонь, не обпалишся, і полум’я не обпече тебе. Бо Я Господь, Бог твій, Святий Ізраїлів, Спаситель твій» (Іс. 43:1-3).

Подорожуючи разом, звертайте увагу на того, хто між вами є немічнішим за інших: проявляйте до нього поблажливість, коли йому потрібно буде посидіти трохи або скуштувати їжі раніше призначеної години.

Коли вийдете на загальний послух, кожен із вас нехай спостерігає за собою, а не за братом своїм. Не насмілься вчити брата, або наказувати йому!

Якщо скаже брат: «Викажіть любов, навчіть мене цієї справи; я не знаю її»: то той, хто знає, не повинен відмовлятися кажучи, що невміє. Таке смирення не угодне Богові.

Якщо ти побачиш, що брат робить свою справу недостатньо добре, не кажи йому, що він робить це неправильно чи псує. Але якщо він попросить тебе про допомогу і навчання, а ти не виконаєш його прохання, замовчиш, то покажеш, що в тобі живе не Божа любов, а лукавство.

Якщо брат приготував їжу і зробив це не зовсім добре, не кажи, що він зварив погано. Таким відгуком завдасиш шкоду своїй душі. Подумай, як важко було б тобі вислухати подібний відгук від іншого, і заспокойся.

Якщо ви разом співаєте псалми, і той, хто читає, помилиться у слові, не звертайте на це уваги відразу; не бентежте його, навіть якщо він щось пропустив. Коли ж він попросить про виправлення, зробіть це з любов’ю.

Не поводьтеся зухвало в жодному випадку. Ваш зовнішній вигляд нехай буде прикладом для інших. Особливо ж ваше мовчання та спокій у душі повинні слугувати настановою.

У тому, хто живе розслаблено, криються всі пристрасті через лінощі його серця і тому, що він не бачить своїх гріхів.

У смиренному серці перебувають: Божественне заступництво, надія, лагідність, пильна совість, відмова від власної волі та прагнення до всього доброго. У серці закостенілому живе гордість, суперечливість, перевага себе над ближніми, зневага совістю, нехтування стражданнями брата, коли хтось говорить: «Що мені до того, що він страждає?».

Богові угодні добродійства, вчинені таємно.

Якщо ти живеш з братами, і думка почне спонукати тебе накласти на себе особливе утримання в їжі, скажи думці: «Слабкий брат, який живе зі мною, є моїм господарем». Якщо ж ти хочеш неодмінно утримуватись більше за інших, то відокремся в окрему келію, а не засмучуй свого слабкого брата.

Не робіть того, чим, на вашу думку, ваш брат може образитися, дізнавшись про це.

Якщо ти маєш у чомусь потребу, а брат не здогадується дати тобі це, не ропчи на нього, говорячи: «Чому він сам не здогадався дати». Скажи йому з довірливою простотою: «Вияви любов, дай мені те чи інше, бо я маю в цьому потребу». Ось така свята щирість серця. Якщо ж не скажеш, а будеш роптати і дорікати брату в своєму серці, то піддасися осудженню.

Якщо між вами виникне питання про значення якогось уривка Писання, нехай той, хто знає його сенс, пояснить його смиренно, в міру своїх сил, не наполягаючи на своїй думці, і нехай заспокоїть брата з любов’ю.

Головне, чого ми маємо прагнути, — це смирятися перед нашими братами.

Той, хто постійно думає про суд, на який йому колись предстати, докладає всіх зусиль, щоб не заплутатися у недоумінні в той страшний час і щоб не виявитися без жодного виправдання.

Не проявляйте цікавість і не запитуйте про марнотні справи світу.

Будьте жертвенником Божим у вашій чистоті; зробіть священником вашого внутрішнього чоловіка. Нехай він завжди приносить кадило вранці і ввечері, щоб жертвевнник ніколи не залишався без фіміаму. Постійно спонукайте себе перебувати в молитві і молінні перед Господом, щоб Він дарував вам простоту і незлобивість, і забрав від вас протилежні цим чеснотам: лукавство, бісівську злобу, цікавість, самолюбство і ненависть. Ці пристрасті знищують увесь духовний плід у тих, хто ними захоплюється.

Досконалість монашого життя полягає в тому, коли людина досягає страху Божого в духовному розумі, і її внутрішній слух починає слухати совість, направлену за волею Божою. Така людина таємно навчиться більше, ніж зовні словами. У кого немає цього господаря в душі, той вартий всякого жалю: його душа підпорядкована лише волі плоті; демони за своїм бажанням вселяють йому думки, які хочуть; його серце не в його владі, а в руках ворогів.

Якщо хтось живе в єдності з батьком або братом, той має дбати про совість щодо них і не вступати в спілкування з кимось стороннім з будь-якого приводу. У всьому він повинен залишатися в єдності лише з тими, з ким живе. В цьому — мир і покора.

Живучи з отцем або братом, не заводь таємно від них дружби з кимось, не пиши листів кому-небудь таємно від них, бажаючи, щоб вони не знали: адже цим ти можеш погубити і себе, і їх.

Живучи зі старшим за тебе, не дозволяй собі, не запитавши його попередньо, вчинити благодіяння бідному. Не роби цього таємно.

Якщо ти запитуєш про свою думку, запитай спочатку, перш ніж здійснити її. Запитай у той момент, коли вона тебе мучить, будь то думка про зміну місця, навчання новому ремеслу, зміну ремесла, вступ у спілкування з певними братами або розлуку з ними. Запитуй відкрито про все це, перш ніж втілити думку в дію.

Відкривай тому, хто може зцілити твої душевні недуги і пристрасті, що виникають у твоєму тілі; відкривай не як невинний у чомусь, а як поранений, щоб отримати зцілення від недуги.

Радячись про свої думки, не допускай лицемірства, говорячи не прямо те, що слід сказати, або говорячи про свої вчинки, як би про вчинки іншого. Скажи правду і підготуйся виконати почуте. Прагнучи обманути старців, до яких звертаєшся, ти обманеш не їх, а самого себе.

Запитавши старців про твою внутрішню боротьбу, не слухай думок, які будуть радити тобі змінити їхні поради своїми доповненнями.

Перед тим як запитати старців, помоліться Богові, говорячи: «Господи Боже мій! Зроби зі мною милість і внуши отцям дати мені відповідь за Твоєю волею». Помолившись так, запитай отців, що вони скажуть, виконай з вірою, і Бог заспокоїть тебе.

Може трапитися, що, живучи з братами, ти захочеш залишити їх, не знаходячи спокою в спілкуванні з ними з якоїсь причини: чи то через незвичні для тебе роботи, чи через утиски, чи через брак зручностей, чи через відчай, який не можеш витримати, чи через бажання жити в безмовності, чи через неможливість підкорятися послуху, чи через те, що не можеш виконувати свою волю, чи через брак потрібного для тебе, чи через бажання взяти на себе подвиги, чи через неміч, коли не можеш витримати труднощі спільного життя. Словом, з якої б причини твоє серце не спонукало б до зміни місця.

Коли ти перемістишся кудись, покладай причину свого відходу з попереднього місця на себе, не звинувачуючи братів, з якими жив раніше. Не слухай ворогів-демонів, які нав’язують тобі осуд братів, щоб прикрити себе, спотворити їхнє добре ставлення до тебе і показатися ображеним. Якщо ти так вчиниш – не зможеш встояти перед своїми ворогами на новому місці.

Прибувши на нове місце, не поспішай відразу влаштовуватися там, не розглянувши його обставин. Якщо ти мудрий, то протягом кількох днів дізнаєшся, чи корисно твоїй душі залишитися там.

Безмолвствуючи в келії, якщо ти взяв на себе якийсь особливий подвиг, наприклад, відмову від їжі до певного часу чи заборону на варену їжу, або щось інше, то під час подорожі остерігайся говорити: «Пробачте, я не вживаю цієї їжі», сидячи за трапезою з іншими. Якщо ти вчинеш так, ти знецінюєш свій подвиг, піддаючи його славолюдству. Господь велів нам робити це таємно, щоб Отець наш винагородив нас явно (Мф. 6:18). Той, хто любить свої труди, зберігає їх, щоб вони не були марними.

Усі недоліки і помилки брата, які тобі відомі, старайся забути; нехай не відкриваються твої уста сказати про них щось іншим братам, адже цим ти завдаси тяжкої рани своїй душі.

Спрямовуй свою увагу не на догоду собі, а на суд Божий; у кожній своїй справі май Бога перед очима.

Якщо ти поселився в якому-небудь місці на власний розсуд або прийшов туди до братії, що вже там живе, і побачив там ремесла та заняття, які шкодять душі або не відповідають чернецтву, не наважуйся відкривати свої уста, щоб їх засуджувати: краще йди в інше місце, якщо не знайдеш душевного спокою в цьому місці. Перейшовши в інше місце, не лихослови на братів, яких залишив; інакше завдаси великої шкоди своїй душі.

Якщо ти слабкий і схильний до пристрастей, не дозволяй братії відкривати тобі свої пристрасні думки, ніби ти досяг безстрастя: адже таке заняття буде згубним для твоєї душі.

В наші дні вселенну карає гнів Божий. Чуючи це, не бентежтеся. Вразіть свої серця таким роздумом: «Що значать ці скорботи в порівнянні з перекельними муками, яким нас піддадуть за наші гріхи».

Хто прагне мовчання, корисного для душі, той має уважно охороняти себе від усього, що може завадити йому, не втрачати часу, піддаючись спокусам і гіркому рабству духу, що веде серця мовчальників до невластивих їм роздумів, при яких залишається плач про свої гріхи.

Схильність до допитливого дослідження Писання призводить до ворожнечі і суперечок, а плач про гріхи приносить мир.

Монаху, що безмовствує в келії, вважається гріхом, якщо він, залишивши плач про свої гріхи, звернеться до допитливого дослідження Писання.

Хто поринає в пояснення Писання, не здобувши попередньо духовної свободи, той піддався пристрасті допитливості та сильному захопленню помислами.

Хто пильнує, намагаючись не піддаватися гріху, той постійно прагне покорити себе перед Богом у сиренні серця.

Хто зберігає і виконує слова Божі, як боржник, той пізнав Бога.

Поки ти ще молиш Бога про допомогу, щоб Він прийшов і врятував тебе від гріха, не шукай високих дарувань Духа: дарування Божі приходять самі собою, коли місце, тобто серце, стає чистим, позбавленим всякої скверни.

Хто тримається свого розуму і слідує своїй волі, стає житлом духу ворожнечі і позбавляється того Духа, від Кого народжується сокрушення серця.

Хто розуміє і виконує слова Писання за своїм розумом, наполегливо стверджуючи, що саме так їх слід розуміти і виконувати, той не знає слави і багатства Божих. Натомість той, хто, навіть розуміючи, говорить: «Не знаю точно слів Божих, тому що я обмежена людина», – той прославляє Бога. У ньому буде перебувати слава Божа, відповідно до його успіху і смиренномудрості.

Не радься про свої думки з усіма: радься лише з твоїми отцями. Інакше закличеш на себе скорботу і замішання.

Нехай твій язик вправляється в словах Божих розумно, і брехня відступить від тебе.

З любові до людської слави народжується брехня.

Страх Божий зростає і посилюється в серці того, хто відкидає людську славу смиренномудрістю.

Не шукай дружби зі славними світу, щоб слава Божа не згасла в твоєму серці.

Простота і смиренність очищають серце від лукавства.

Хто поводиться лукаво стосовно свого брата, той не уникне печалі серцевої.

Хто має одне в серці, а інше на язиці через лукавство, того молитва і подвиги – марні. З такими не спілкуйся, щоб не заразитися їхнім ядом і скверною. Нехай твоїми друзями будуть незлобиві, і станеш учасником їхньої чистоти і слави.

Три чесноти постійно охороняють розум і є йому необхідними: природна ревність, мужність і відмова від лінощів.

Три чесноти, які розум бачить у собі, слугують для нього знаком, що він досяг безсмертя: розуміння, що розрізняє добро і зло в усіх випадках, своєчасне передбачення добра і зла, свобода від зовнішнього впливу.

Чотири чесноти мають властивість очищати душу: мовчання, дотримання заповідей, усунення зайвого та смиренномудрість.

Розум постійно потребує наступних чотирьох чеснот: смиренного поклоніння перед Богом неперервною молитвою, умертвіння пристрастей до всіх людей, повного відмовлення від осуду ближніх, здобуття глухоти до слів, якими спокусливо говорять пристрасті.

Чотири чесноти надають Божу допомогу молоді: невпинне навчання, серцеве переживання, бдіння та смиренність.

Чотири недоліки в поведінці оскверняють душу: прогулянки містом без оберігання очей, дружні знайомства з жінками, товаришування зі славними світу, часті бесіди з родичами та упереджене ставлення до них.

Чотири недоліки в поведінці викликають блуд у тілі: надмірний сон, переїдання, сміх і жартування, прикрашання тіла.

Чотири недоліки в поведінці роблять душу безплідною: безглузде пересування з місця на місце, схильність до життєвих турбот, любов до майна та скупість.

Трьома важкими добродійностями зберігаються всі інші: сокрушення серця, плач про гріхи та невпинна пам’ять смерті, наче вона вже прийшла.

Три пороки не залишають душу, поки вона не досягне досконалості. Вони постійно відштовхують розум від добродійності: полон розуму помислами, лінощі та недбальство.

Забуття бореться з людиною до останнього подиху і вводить її в боротьбу. Воно упертіше за всі пристрасті та є матір’ю всіх зол; щохвилини воно руйнує те, що людина створює.

Відрікшись від світу і посвятивши себе Богу покаянням, не дозволяй помислам засмучувати тебе, якщо вони стверджуватимуть, що ти не отримаєш прощення за свої гріхи. Але знову не нехтуй Божими заповідями, повертаючись до попередніх гріхів; інакше вони не простяться.

Не вживай їжі з жінками і не вступай у близькі знайомства з юними.

Одягаючись і роздягаючись, не давай волі своїм очам.

Не залишай молитовного правила, щоб не впасти в руки своїх ворогів.

Прилежно займись співом псалмів; воно збереже тебе від осквернення гріховними думками.

Люби тілесні подвиги та утримання, – і пристрасті припиняться в тобі.

Намагайся не зневажати себе в жодному випадку; це надасть тобі можливість зайнятися плачем про свої гріхи.

Оберігайся від брехні: вона вигонить страх Божий з людини.

Не відкривай своїх помислів перед усіма, щоб це не стало причиною спокуси для твого ближнього.

Відкривай свої помисли лише своїм отцям, – і благодать Божа покриє тебе.

Уважно займайся своїм ремеслом, – і страх Божий буде супроводжувати тебе.

Не піддавайся приємним спогадам про свої гріхи, щоб відчуття цих гріхів не відновилося в тобі.

Возлюби смирення: воно захистить тебе від твоїх гріхів.

Не будь спірливим, щоб не стати житлом всякого зла.

Віддай своє серце в послух своїм отцям, і благодать Божа буде перебувати в тобі.

Безмолвствуючи в келії, особливо піклуйся про три справи: молитву, навчання та рукоділля.

Живи так, ніби кожен день, який ти переживаєш, є останнім у твоєму житті, – і не согрішиш перед Богом.

Не дозволяй собі насичення, особливо пересичення їжею, щоб не відновилися в тобі попередні гріхи.

Не піддавайся відчаю і лінощам у будь-якому виді подвигу, щоб не впустити в себе дію ворога.

Уважно займайся Божественним навчанням, і незабаром Бог створить Свою обитель у тобі.

Як зруйнований дім, що стоїть поза містом, стає місцем для всякої нечистоти, так і душа монаха, що віддала себе лінощам, стає житлом усіх ганебних пристрастей.

Примушуй себе до частих молитов, поєднаних із плачем, – і Бог, у свій час, змилосердиться над тобою, зніме з тебе стару, грішну природу.

Об’єднай у своєму подвигу працю, бідність, мандрівництво і мовчання: від них народжується смирення, а через смирення – прощення всіх гріхів.

Монах зобов’язаний тримати двері своєї душі закритими, охороняти всі свої почуття, щоб не піддаватися падінню, і уникати тих, хто втягне його в розмови про суєтні речі цього минущого світу.

Серце не може стати і залишитися житлом Божим, якщо не буде огороджене смиренням і цнотливістю, якщо не буде вільним від інших пороків. Неможливо служити водночас Богові та пристрастям.

Юнак поступово смиряє свою натуру і досягає належного стану, якщо, залишивши свою волю, буде наставлятися вченням Отців і підкорятися їхнім порадам.

Якщо юний монах перебуває в товаристві своїх родичів або навіть монахів, які не дотримуються справжніх чернечих правил і подвигів, він втратить те благородний моральний устрій, який йому передали Отці.

Славолюбство руйнує добрі справи того, хто виставляє їх на показ іншим.

Якщо горлечко посудини з вином залишиться відкритим, то в нього залетять комарі та мушки, через що вино псується. Подібному руйнуванню піддається і душа від багатослів’я, від жартів і пустих розмов.

Вино, виставлене на вітер, втрачає всі свої якості. Так і гордість губить усі подвиги монаха.

Вино ховають у глибоких погребах і прикривають його: тоді воно набирає міцності та смаку. Так само діють на монаха мовчання і смирення. Він не зможе зберегти свій подвиг інакше, як у безмовності і щирому усвідомленні своїх недоліків у всіх аспектах.

Монах не може відчувати спокій у своєму житлі, поки не постане перед Богом, поки Бог не оцінить і не схвалить його життя. До цього часу він повинен постійно залишатися в страху.

Навіть найменші дрібниці можуть знищити весь плід подвижницького життя, якщо монах нехтує ними.

Той, хто покладає надію на минущий світ, сліпий. Якщо ж він, відкинувши цю надію, зверне її до Божих обітниць, тоді він прозріє.

Хто, здавалося б, шукає Бога, але при цьому любить плотську волю свого серця і живе плотською мудрістю, той кульгає. Якщо ж, відмовившись від слідування плотським бажанням, він полюбить Бога всім серцем, тоді почне йти прямо.

Страждає від глухоти той, хто віддався мирським турботам і клопотам. Глухота спричиняє в ньому постійне захоплення суєтою та забуття Бога. Якщо ж він, залишивши суєтні заняття, звернеться до серйозного вивчення Божих заповідей, то здатність слухати повернеться до нього.

Проклятий той, хто має ворожнечу до ближнього, ненависть і заздрість до нього, хто лихословить ближнього. З цієї причини йому, як і давнім прокаженим народу Ізраїльського, заборонено входити в дім Божий. Якщо ж він відкине ці пороки, – очищується.

Коли сліпий прозріє, хромий почне йти без спотикання, глухий почне чути, а прокажений очиститься: тоді воскресає і оновлюється людина, яка до цього часу була мертва від цих недуг через свою лінощі. Він благовістить своє оновлення почуттям, які раніше були в стані бідності щодо добродійств.

Іоанн Хреститель носив одежу з верблюжого волоса, був опоясаний шкіряним поясом і жив у пустелі. Це служить знаком умертвіння плоті через подвиги та образ покаяння. Подвиги покаяння здійснюють попереднє очищення людини і роблять її здатною зійти на хрест. Хрест є знаком духовного безсмертя.

Зійти на хрест можна тільки після того, як будуть закриті уста фарисеїв і саддукеїв. Саддукеї є образом невір’я і безнадії, а фарисеї – образом лукавства, лицемірства і славолюбства.

Коли розум побачить себе непідкореним жодною пристрастю, тоді він приготувався до безсмертя, збираючи свої почуття воєдино, перетворюючи їх у єдине ціле, живлячи їх і підтримуючи в взаємній згоді духовною дією, для якої він слугує знаряддям.

Розум, бажаючи зійти на хрест, повинен пролити багато молитов і сліз, падати щогодини перед Богом, віддаючись Його волі і просячи допомоги від Його доброти, щоб вона зміцнила, зберегла його і піднесла до святого оновлення, яке вже не підлягає перемозі.

В час зішестя на хрест настає велика скорбота. Молячись, він має потребу в тому, щоб були з ним Петро, Іоанн і Яків, тобто, здорова віра, мужня надія та любов до Бога.

Наш Господь Іісус Христос зазнав страждань і прийняв хресну смерть заради нас, залишаючи цим приклад для нас. Як каже апостол: «щоб пізнати Його і силу воскресіння Його, і участь у стражданнях Його, уподібнюючись смерті Його, щоб досягти воскресіння мертвих» (Флп. 3:10-11).

306.Господь скуштував жовч заради нас, щоб ми відкинули всі нечисті бажання, щоб перекрили для них усі виходи, не допускаючи їм задовольнятися через тіло і губити нас.

Господь скуштував оцет заради нас, – і ми маємо погасити в собі всі прояви гніву та всяке марне занепокоєння.

Господь прийняв на Себе плювання, щоб ми навчилися зневажати людське догоджання та славу цього світу.

Голова Господа була увінчана терновим вінцем, щоб ми навчилися постійно перебувати в самодокорі та, завдяки цьому, спокійно переносити приниження.

Тростина, якою били Господа по голові, слугує для нас образом смиренномудрості, якою ми, немов палицею, повинні вражати гординю, що сіється в нас дияволом.

Господа Іісуса, перш ніж прибити до хреста, віддали на побиття. Це є настановою для нас: перед тим як зійти на хрест, ми повинні зазнати від людей різних принижень і звинувачень.

Одяг Господа розділили жеребом: це слугує нам прикладом. Перед сходженням на хрест ми повинні зневажити світ і без збентеження перенести втрату тлінного майна, як каже апостол: «розграбування майна вашого прийняли з радістю, знаючи, що є у вас на небесах майно краще і неминуще» (Євр. 10:34).

Усе це людина має виконати, щоб зійти на свій хрест.

Якщо ж вона не виконає, наскільки можливо, того, що здійснив Господь, то не зможе зійти на хрест.

Під час боротьби зі пристрастями, зазнаючи від них скорботи, ми повинні терпляче переносити цей стан, не впадаючи у зневіру та розслаблення, але зі смиренням прикликати Бога й зміцнюватися надією. Пристрасті згаснуть у свій час.

Коли розум звільниться від будь-якої надії на марний світ, це стане ознакою того, що гріх у душі помер.

Коли розум отримає свободу, тоді зникає перепона, що відділяла його від Бога. Після умертвіння гріха в нас спадає тяжкість, зникає сліпота та все, що пригнічувало душу; почуття, раніше затьмарені й несучі смерть, відроджуються у здоров’ї та непереможності. Розум як би огортається освяченням і знаходить спокій у нетлінності: звільнившись від усіх збурень, він відпочиває, живучи вже в новому віці, занурений у споглядання нетлінних і нових речей.

Улюблені! Подбаймо належно про своє спасіння: кожному з нас залишилося небагато жити на землі. Але людина не зможе належно піклуватися про душу, якщо надмірно дбає про тіло. Коли розлучишся з тілом, тоді пошкодуєш, що так дбав про те, що не приносить жодної користі.

Набудь відчуття того, що Бог спостерігає за кожною твоєю справою. Не можна таїти в серці думки про ті вчинки, яких соромишся перед людьми.

Дерево пізнається за плодом, а влаштування розуму – за помислами, в яких він перебуває. Стан душі пізнається за станом розуму.

Поки тебе перемагає гріх, навіть у дрібницях, не вважай себе безпристрасним.

Той, кому дарована свобода, вже не пригадує з пристрастю колишні гріхи.

Не вважай себе вільним, доки в чомусь гнівиш свого Владику.

321.Не може бути дарована свобода людині, доки вона бажає чогось земного.

322.Піклуйся про своє тіло, як про храм Божий. Дбай про нього! Воно має воскреснути, а ти мусиш дати звіт перед Богом, що зробив із своїм тілом. Скільки дбаєш про зцілення тіла, коли воно хворіє, стільки ж подбай про те, щоб підготувати його до воскресіння очищенням від усіх пристрастей.

Щодня, перед тим як приносити молитви Богу, займися самоаналізом: наскільки ти переміг кожну свою пристрасть або наскільки був нею переможений.

Земля не може принести плоду без посіву та поливу водою; так само й людина не може здійснювати покаяння без смирення та виснаження тіла подвигами.

Рослини проростають із зерна та розквітають під впливом благодатного повітря, і розум людини зростає й процвітає від виконання та збереження заповідей.

Свідчення віри в Бога – це виконання Божих заповідей, а свідчення страху Божого – ретельне слухання совісті.

Якщо безмовник відчує, що блудна пристрасть намагається проникнути в його душу, він має негайно відбити її на самому початку, інакше вона може захопити його. Пам’ятай, що Бог спостерігає за тобою та що Йому відомо все, про що ти думаєш у серці. Скажи своїй душі: «Ти боїшся таких самих грішників, як і ти, щоб вони не побачили твого гріха; тим більше треба боятися та соромитися Бога, Який бачить таємні рухи серця». Від такого міркування в душі зародиться страх Божий, і якщо підкоришся йому, то жодна пристрасть не зможе тебе здолати.

Той, хто вірить, що після виходу з тіла має постати на суд Божий, за жодних обставин не дозволить собі засуджувати ближніх. Він пам’ятає, що Бог вимагатиме від нього повний звіт про його власні вчинки.

Той, хто вірить, що для святих приготовлено Царство, уникає навіть найменших відхилень, щоб стати обраною посудиною.

330.Той, хто вірить, що його тіло воскресне в день загального воскресіння, піклується про його очищення від усякої скверни.

331.У світі немає нічого, що могло б відлучити від любові Божої серце, в яке вона вселилася.

Великим і достойним ділом вважаю перемогу над марнославством та набуття духовного розуму. Той, хто одержимий мерзенною і лукавою пристрастю марнославства, стає чужим для світу, ожорсточує своє серце проти святих і, зрештою, впадає у високодумство та звичку до брехні.

Вірний раб Іісуса Христа! Приховуй свої подвиги й доброчесності, утримуй із болем серце й язик від поривів до марнославства, щоб язик не позбавив тебе того, що ти набув, і не видав здобуте ворогам твоїм.

Той, хто любить людську славу, не може досягти безпристрасності: у ньому живуть заздрість і ревнощі.

Блаженні ті, чий подвиг здійснений у духовному розумі! Вони вже не відчувають ніякої тяжкості в своєму житті, досягши священного спокою; вони піднеслися вище всіх підступів хитрих бісів, особливо тих, що наводять страх, сумнів і двоєдушність, відхиляючи людину від кожної доброї справи, що її вона намагається здійснити заради Бога. Біси наводять зневіру на душу, сподіваючись, що вона втратить терпіння у довгому чеканні милості Божої та покине життя за Богом, вважаючи його нестерпно важким. Проте, якщо в нас будуть любов, терпіння й стриманість, то демони не досягнуть своєї мети, особливо якщо розум здобуде знання, що лінь і зневіра руйнують усі доброчесності, і переможе ці пристрасті.

Якщо ти залишив усе, що належить марному світові, будь обережний перед бісом, який навіює печаль через обрану тобою велику вбогість та супутню їй скорботу й нестатки. Якщо піддасися печалі, то не зможеш досягти великих доброчесностей. Ці великі доброчесності полягають у тому, щоб не вважати себе значущим, щоб терпеливо переносити докори й радіти тому, що тебе вважають нездатним до жодної справи цього суєтного світу. Якщо потрудишся здобути ці доброчесності, вони приготують для твоєї душі нетлінний вінець.

337.Убогими вважаються не лише ті, хто залишив видиме багатство, але найбільше ті, хто збіднів щодо зла та постійно прагне вправлятися в пам’яті про Бога.

Безпристрасності досягають не ті, хто виключно зосереджений на тілесних подвигах, а передусім ті, хто піклується про внутрішню людину та відсікає бажання падшої природи; саме вони й отримують вінець доброчесностей.

Бережи своє серце, пильнуючи почуття. Якщо в мирному стані діятиме пам’ять Божа, ти побачиш розбійників, які намагаються тебе обікрасти. Лише той, хто пильно стежить за своїми помислами, може розпізнати тих, хто намагається проникнути всередину та осквернити душу.

Дбаючи з гарячою ревністю про виконання Божих заповідей, ти помітиш і тих, хто тебе бентежить, і причини, через які це відбувається. Вони розсіюють твій розум і роблять його лінивим і неуважним.

Ті, хто пізнав підступність демонів, спокійно перебувають на місці, яке дарував їм Бог для звершення чернечого подвигу, дякуючи Йому за цей дар.

Терпіння, довготерпіння та любов возсилають подяку Богові за труднощі та нестатки, тоді як зневіра, малодушність і прагнення надмірностей шукають місця, де можна здобути визнання. Коли подвижник досягає цього, його почуття слабшають, а пристрасті починають насильно поневолювати його, позбавляючи стриманості, що таємно скріплювала його душу. Благотворна дія стриманості знищується гордістю та пересиченням — неминучим наслідком надмірного піклування про життєві потреби.

Якщо твоє серце під час молитви й духовних роздумів відволікається різними помислами та піддається мимовільній розсіяності, так що ти не можеш цьому протистояти, — це означає, що твоє життя ще перебуває у природі Адама. Натомість воно перебуває в природі Іісуса, якщо серце щиро зненавиділо гріх і рішуче уникнуло всього, що його породжує; якщо вічна мука постійно стоїть перед очима твоєї душі й ти став чужим усьому, що може до неї привести; якщо ти молишся до Творця зосередженою молитвою, аби Він перебував із тобою, і жодним гріхом не прогнівляєш Його; якщо ти зі сльозами промовляєш: «Господи! Спасіння від ворогів моїх належить Тобі: я сам без Твоєї допомоги не здолаю їхніх підступів». Слідкуй за своїм серцем, щоб не засмучувати тих, хто наставляє тебе в Господі.

Якщо людина не здобуде послуху, смирення та терпіння, вона не зможе вийти з неприродного стану, навіть якщо дотримуватиметься всіх інших заповідей.

Віддайся всім серцем у покору Богові, щиро просячи Його: «Господи! Я весь перед Тобою. Удостой мене бути у Твоїй волі, бо я не знаю, що є корисним для мене. Ти веди боротьбу з ворогами моїми, бо я не здатний збагнути всю їхню злобу та хитрощі». Якщо ти так молишся від щирої душі та скеровуєш свою діяльність відповідно до природи Іісуса, то Він не допустить, щоб ти впав у звабу чи обман.

Якщо ти не віддаси себе у повну покору Господу, а виконуватимеш лише одну або кілька Його заповідей, Він не допомагатиме тобі.

Поле не може саме очиститися від куколю й не може самостійно засіятися добрим зерном. Так само й на ньому не можуть рости добрі рослини разом із бур’янами, бо ніжні рослини будуть заглушені й витіснені бур’янами. Так і людина: без Божої допомоги вона не зможе очиститися від тілесних пожадань і втриматися від гріха.

Той, хто досяг успіху або бажає досягти його, має обачно берегти себе від початків, що породжують гріхи, і тоді гріхи ослабнуть самі собою.

Подвижник усвідомлює суть гріха та всю його гіркоту, а той, хто нехтує подвигом, готує собі муки.

Той, хто боїться тілесної немочі, не досягне стану, властивого непорочній природі. Але Бог може дарувати йому цей стан, якщо при кожній зустрічній труднощі він звертатиметься до Нього та проситиме в Нього допомоги.

Якби Гедеон не розбив глиняних глечиків, то не побачив би світла смолоскипів, що були в них приховані (Суд. 7:20). Так і людина: якщо не зневажить своє тіло, то не побачить світла Божества.

Якщо розум зміцниться та вирішить слідувати любові, тоді всі пристрасті тіла та духу згаснуть. «Любов довготерпить, милосердствує» (1Кор. 13:4), ненавидить ревнощі та гордість, робить природною для серця незлопам’ятність і не допускає нічого протиприродного поневолювати розум. Силою любові розум протистоїть гріховним потягам, які вороже впливають на непорочну природу, і зрештою повністю їх знищує.

Коли розум, керований істиною, панує над сердечними рухами, він стає головою душі й не допускає прийняття нічого протиприродного, тобто гріховного. Він відкриває душі всі біди, які вона зазнала від протиприродних потягів протягом усього часу, коли ці потяги перемішувалися з природними.

Коли людина відлучить себе від зла, тобто від спілкування з демонами та слідування їхнім навіюванням, вона побачить свої гріхи перед Богом у всіх їхніх подробицях і тоді пізнає Іісуса. Але людина не може побачити свої гріхи, доки не розлучиться з ними ціною важкої праці та скорботи. Ті, хто досяг цього стану, здобули плач і молитву. Пригадуючи свою лукаву дружбу з пристрастями, вони не сміють звести очей до Бога й перебувають у постійному сокрушенні духу (Лк. 23:42).

Будьмо ретельними в короткому шляху земного життя, зберігаючи наші труди неоскверненими злом. Лише так зможемо після смерті уникнути влади демонів – лукавих і немилосердних ворогів. Блаженний той, у кому ці сили не знайдуть нічого, що належало б їм.

Улюблені, плачмо перед Господом, просячи Його милості та сили перемогти земними подвигами темних князів, що постануть перед нами після смерті.

Сумуймо в дусі та звертаймося до Бога – і Він визволить нас із демонських рук.

Пристрасті, набуті під час життя, поневолюють душу після смерті, а доброчесності стають її захистом.

Виконуймо по силах свої обов’язки, і Господь Іісус Христос допоможе нашому смиренню. Він дарував покаяння, щоб ми могли скористатися ним до останнього подиху.

Прагни думати про Бога, і Він збереже тебе. Не покладай надії на світ, бо все земне залишиш, а зроблене заради Бога допомагатиме тобі у важкий час.

Уникай мирських розмов, щоб серце стало здатним бачити Бога.

Люби молитву, щоб просвітити своє серце.

Не впадай у лінощі, і страх Божий вселиться в тебе.

Будь милосердним до нужденних, щоб не соромитися перед святими, які увійдуть до вічного блаженства за свою милість.

Уникай обжерливості, щоб блудна пристрасть не завадила тобі ввійти до Обіцяної Землі.

Утримуйся від пияцтва, щоб не втратити духовної радості.

Пам’ятай про Царство Небесне, і ця пам’ять поступово притягуватиме тебе до нього.

Згадуй про геєну, і зненавидь діла, що ведуть до неї.

Щоранку, прокинувшись, нагадуй собі, що ти даси звіт Богові за свої вчинки, і страх Господній вселиться в тебе.

Готуйся постати перед Ним, і ти виконуватимеш Його волю.

Кожну провину спокутуй покаянням, і не будеш збентежений у час смерті.

Не покладайся на себе, бо все добре в тобі — це плід Божої милості й сили. Не величайся своєю вірою, а залишайся у страху Божому до останнього подиху, бо вороги все ще стоять перед тобою. Не сподівайся на себе, поки не проминеш владу темних сил.

Будь пильним супроти духа, який навіває смуток, бо він веде до розслаблення. Печаль за Богом приносить радість і зміцнює в Божій волі.

Печаль за Богом не веде до розпачу, а навпаки, заохочує: «Не бійся, звертайся до Бога знову; Він милосердний і допоможе тобі».

Відкидай хульні думки без страху — вони відступлять самі. Вони панують лише над тим, хто боїться їх.

Той, хто боїться чинити добро, свідчить про свою недовіру до Бога.

Той, хто визнає себе нікчемним і неуком, прагне виконувати Божу волю, а не свої бажання.

Страх Божий — охорона душі та страж розуму, що перемагає ворогів.

Той, хто шукає Божої слави, намагається очиститися від усякої скверни.

Стриманість наближає до духовного здоров’я.

Зневіра зраджує нас самим собі. Сміливість сприяє душі, а зневіра — злобі.

Ті, хто прагне доброчесності, повинні підніматися після падіння й продовжувати подвиг.

Тілесні подвиги у духовному розумі — це інструменти для здобуття доброчесностей.

Пристрасті виникають від недбальства.

Неосудження ближнього захищає того, хто бореться з пристрастями. Засудження ближнього руйнує цей захист.

Стриманість язика вказує на справжнього подвижника, а невтриманість — на того, хто далекий від доброчесності.

Милостиня веде до любові.

Доброта до ближнього — мати чистоти.

Від надмірних турбот виникають пристрасті.

Жорстокосердість породжує гнів.

Душевний піст полягає у відкиданні турбот.

Душа падає від надмірної зайнятості, а виправляється безмовністю розуму.

Надмірний сон розпалює пристрасті, тоді як помірне бдіння охороняє серце від них.

Плач виганяє пристрасті з душі.

Не завдавай болю ближньому, і здобудеш смиренномудрість.

Гордість поступово народжується від людської слави.

Той, хто прагне повного комфорту, втрачає духовний розум.

Стриманість у їжі приборкує пристрасті, а надмірність їх розпалює.

399 Страх Божий народжується від постійних думок про суд Божий. Той, хто нехтує совістю, втрачає доброчесності.

Любов до Бога виганяє лінощі; вони ж виникають там, де немає страху Божого.

Стриманість язика підносить думку до Бога, а багатослівність призводить до смутку й роздратування.

Той, хто відмовляється від своєї волі заради ближнього, доводить, що служить доброчесності. Той же, хто наполягає на своїх бажаннях, ображаючи ближнього, виявляє нерозумність.

Страх Божий і духовні роздуми захищають душу від пристрастей, тоді як мирські розмови затемнюють її та відводять від доброчесності.

Прихильність до матеріального розбурхує розум і серце; зневага до цього відновлює їх.

Приховування гріховних думок свідчить про прагнення до марної слави. Той, хто щиро відкриває свої пристрасті духовним наставникам, виганяє їх із себе.

У дім без дверей і без вікон легко заповзають гадюки та змії. Подібний до такого дому подвижник, який не оберігає свої подвиги.

Як залізо точить іржа, так серце людини, що потурає честолюбству, роз’їдає ця пристрасть.

Плющ, обвившись навколо виноградної лози, знищує її плоди. Так само й марнославство знищує плоди духовного життя монаха.

Основою всіх чеснот є смирення; основою всіх пристрастей – ненаситність.

Вінець чеснот – це любов; вінець пристрастей – виправдання своїх гріхів.

Спілкування та розмови з мирянами бентежать серце і, позбавляючи його сміливості перед Богом, соромлять під час молитви.

Любов до подвигів є ненавистю до пристрастей. Навпаки, лінощі та дозвілля легко вводять пристрасті в душу.

Не прив’язуйся до справ цього світу – і твій розум знайде спокій.

Не покладайся на власну силу, і допомога Божа завжди буде з тобою.

Бережи свої очі та серце від лукавих поглядів. Хто дивиться з похіттю на іншу людину, той таємно чинить перелюб у своїй душі.

Остерігайся слухати непристойне, аби не накликати на себе сварок.

Працюй і трудись руками, щоб дати шматок хліба нужденному й уберегти себе від бездіяльності, яка є загибеллю та смертю для душі.

Часта молитва викорінює захоплення гріховними думками. Натомість нехтування молитвою породжує забутливість.

Той, хто очікує близької смерті, не впаде у численні гріхи. А той, хто сподівається на довге життя, легко вплутується в безліч гріхів.

Той, хто готується звітувати перед Богом у своїх діяннях, отримує Боже очищення від гріхів. Той же, хто не дбає про Божий суд і думає: «Цей день ще нескоро», іде шляхом гріха.

421.Щодня, перш ніж займатися якимось ділом, подумай: де ти зараз? Куди підеш після виходу з тіла? І не проводь жодного дня у байдужості до своєї душі. Розмірковуй про блаженство та славу святих – і поступово прогнитимеш наслідувати їхній шлях. Розмірковуй і про ганьбу грішників – це убереже тебе від зла.

Постійно радься зі своїми духовними наставниками – і проведеш життя у мирі.

Якщо демони спокушають тебе через їжу, одяг або бідність, чи через образи, яких зазнаєш, – нічого їм не відповідай, а віддай своє серце Богу, і Він дасть тобі спокій.

Дбайливо виконуй своє молитвовне правило і не допускай легковажного ставлення до нього, бо через старанне виконання правила душа просвітлюється та зміцнюється.

Якщо зробив щось добре – не вихваляйся. Якщо ж вчинив багато зла – не впадай у відчай, а твердо виріши більше не піддаватися гріху.

Коли борешся з блудною пристрастю, смиряй тіло працею та стриманістю й не дозволяй серцю захоплюватися гріховними думками – і знайдеш мир.

Якщо відчуєш у собі пристрасть до обжерливості та бажання різноманітних страв, згадай про сморід, на який перетворюється вся їжа – це допоможе зберегти стриманість.

Якщо гордість охоплює твоє серце, згадай, що вона може знищити все добре в тобі, і зупини її дію.

Якщо тебе зваблює тілесна краса, згадай, який відразливий цей гріх, і вбережи своє серце від падіння. Якщо відчуваєш потяг до жінки, згадай про тих, хто вже помер. У що перетворилися їхні тіла?

Духовне розважання правильно розглядає пристрасті та усуває їх. Однак здобути це розважання неможливо без внутрішнього мовчання.

Мовчання породжує подвиг, подвиг – плач, плач – страх Божий, страх Божий – смирення, смирення – духовне прозріння, а прозріння – любов, яка робить душу здоровою та безпристрасною.

Хто прагне духовної досконалості, мусить відмовитися від зайвих турбот, бути готовим померти кожної миті й позбутися всього, що віддаляє його від Бога.

Людина, яка нерозважливо їсть і п’є та прив’язується до мирських речей, ніколи не досягне духовної досконалості, а лише обманюватиме себе марними надіями.

Закликаю кожного, хто прагне покаяння, уникати надмірного вживання вина, бо воно відроджує згаслі пристрасті та відганяє страх Божий.

Проси Бога вкласти страх Його у твоє серце, бо цей страх вбиває всі пристрасті, що намагаються відлучити душу від Бога.

Поки живеш у тілі, не будь безпечним. Навіть якщо на якийсь час пристрасті залишать тебе в спокої, не довіряй цьому. Демони лише чекають, щоб людина ослабла, і тоді несподівано нападають.

Зі страхом Божим дбаймо про збереження своїх подвигів. Страждання та скорботи короткого земного життя не лише оберігають нас від демонів, але й готують душі вінець слави.

Наш Учитель Господь Іісус Христос показав нам жорстокість демонів і заповідав нам бути мужніми та пильними, щоб не дати лихові застати нас зненацька.

Господь сказав: «У світі будете мати скорботу, але мужайтесь: Я переміг світ» (Ін. 16:33). Ті, хто витривав у спокусах, увійдуть до Його Царства й будуть пити та їсти за Його трапезою.

Апостол Павло в посланні до Тимофія каже: «коли ми з Ним померли, то з Ним і оживемо» (2Тим. 2:11).

Поки маємо на собі печать хрещення, використаймо покаяння, щоб знайти милість у День Суду, який уже наближається.

Пристрасті – це хвороби душі, що віддаляють її від Бога. Блаженний той, хто очистився від них.

Ті, хто потурає своїм пристрастям і не лікує їх покаянням, будуть скинуті в темряву, де перебуває диявол, обтяжений пристрастями.

Пристрасті: блуд, гріховна похіть, сріблолюбство, зневіра, лихослів’я, гнів, ненависть, марнославство та гордість – це головні гілки зла.

Подібні до них: невоздержаність, прикрашання тіла, зайва турбота про плотське і суєтне, лінощі, пустослів’я та жарти, втрата скромності, прагнення до розкоші, зневажання совісті, забуття Божого суду, заздрість до ближнього, очорнення братів, догоджання людям, лжесвідчення, хибне розуміння, прагнення навчати інших, пристрасть до матеріальних надбань, малодушність, нетерплячість, злоба на ближнього, нехтування самоукоренням, любов до людської слави та байдужість до слави Божої, відкритий показ своїх подвигів для здобуття людського схвалення, потяг до розкішної їжі, задоволення плотських пристрастей через гріховні фантазії, небажання визнавати власні помилки, марнославне самовдоволення розумом, суперечки, вперте слідування своїй волі, самовпевненість і зневага до братів.

Усі ці пристрасті, якщо їм дозволити діяти, зростають, зміцнюються та поступово опановують душу, віддаляючи її від Бога. Це ті важкі тягарі, що лягли на Адама після його гріхопадіння. Але Господь наш Ісус Христос подолав ці пристрасті на хресті. Вони – як старі міхи, в які не вливають нове вино (Мф. 9:17), і як пелени, якими був зв’язаний Лазар (Ін. 11:44). Це ті демони, яких Христос вигнав у стадо свиней (Мф. 8:31-32). Це «стара людина», яку апостол Павло закликає скинути з себе (Кол. 3:9; 1Кор. 15:49). Це терни й будяки, що зросли на землі після вигнання Адама з раю (Бут. 3:18).

Ярмо Христове є благим, і тягар легким (Мф. 11:30). Воно включає чистоту, відсутність гніву, доброту, лагідність, духовну радість, стриманість від усіх пристрастей, любов до всіх, святе розважання, непохитну віру, терпіння у скорботах, відчуженість від світу у серці, прагнення розлучитися з тілом і з’єднатися з Христом. Це шлях, який Христос заповідав нам прийняти. Святі, прагнучи цього, зазнавали багатьох випробувань і скорбот. Ніхто не може йти цим шляхом, не скинувши з себе «стару людину» та не звільнившись від пристрастей, не здобувши любові, яка звільняє від прив’язаності до цього світу.

Доки ми прив’язані до чогось мирського, доти любов Божа не може перебувати в нас. Про це свідчить Писання: «Не можете бути учасниками і трапези Господньої, і трапези демонів» (1Кор. 10:21). «Хто сповнений правди та уникає беззаконня, хто не бере хабарів, хто затуляє вуха від крові та закриває очі від безчестя, той буде жити в безпечному місці, хліб його буде забезпечено, і вода його не вичерпається» (Іс. 33:14-16).

Господь нагороджує тих, хто мужньо бореться на короткій ниві земного життя, терпить скорботи та умертвляє тіло, звільняючись від тягаря світу.

Божа допомога сходить на тих, хто зрікається плотських бажань. Вона очищає їхні душі від пристрастей, бо вони слідують волі Божій. Ті ж, хто піддається своїй падшій природі, втрачають сили у духовній боротьбі, бо не бажають відмовитися від гріховної волі. Пророк говорить: «Проклятий, хто чинить Господню справу недбало» (Єр. 48:10).

Бог не допомагає тим, хто, служачи Йому, водночас потурає своїм пристрастям. Він залишає їх на власний розсуд і віддає в руки демонів. Замість пошани, яку вони шукали, вони зазнають приниження, бо не змогли протистояти невидимим ворогам. Якби вони встояли, Бог допоміг би їм і смирив би їхніх ворогів.

Писання свідчить, що молитва буде почута Богом, якщо вона йде від змученого тіла, смиренного й розкаяного серця. Тому звертаймося до Бога в сльозах, смиренні та праці, підкоряючись братам і не тримаючи в серці зла проти ближніх.

Щодня досліджуймо стан свого розуму та бережімо його від нечистих думок. Не даваймо тілу надмірного насичення, щоб воно підкорялося душі, а душа – розуму, стаючи непорочною нареченою, готовою зустріти свого Жениха.

Перед нами два шляхи: життя та смерті. Іти можна лише одним із них. Той, хто намагається йти обома шляхами, не належить повністю до жодного й залишає свій суд Богові.

Царство Боже є знищенням усякого гріха. У серці, де воно запанувало, гріховні помисли не приносять плодів, бо не знаходять підтримки.

Коли розум відчує Божественну радість, стріли ворога більше не завдадуть шкоди. Добродійності захищають душу, зберігаючи її в Божественному баченні. Розум розрізняє правильні шляхи та уникає хибних.

Джерелом усього зла є злоба демонів, а джерелом усіх чеснот – страх Божий.

Дорогий брате! Здобудь у своєму серці страх Божий – і житимеш у душевному мирі, бо він породжує всі інші чесноти. Хто не керується страхом Божим у своїх ділах, ще не став учасником Царства Божого. Перебувай у подвигу та поступово звільняйся від пристрастей. Успіх чи невдача в цьому визначаються тим, чи ти ще підвладний своїй падшій природі, чи вже здобув свободу в добродійності. Писання вчить: «кому ви віддаєте себе в раби на послух, того ви і раби, кому підкоряєтесь: чи раби гріха на смерть, чи послуху на праведність?» (Рим. 6:16).

Господь сказав про Своїх обранців, що Він узяв їх із цього світу. Але з якого саме світу? Зі світу суєтного та гріховного життя. Кожен, хто бажає стати учнем Іісуса, повинен уникати пристрастей. Хто не зрікся їх, той не може стати оселею для Бога і не відчує радості Божої присутності.

Розум, який не зцілився від зла, не може споглядати Божественне світло. Зло, як стіна, відділяє душу від Бога і робить її безплідною.

Той, хто полюбив Бога і прагне, щоб Господь оселився в ньому, повинен насамперед виконувати заповіді Іісуса та жити заради Нього. Іісус близький до кожного з нас. Лише одна перепона стоїть між нами й Ним – це наші пристрасті. Якщо ти стверджуєш, що відрікся від світу, але живеш за його законами, ти обманюєш сам себе.

Господь заповідав нам нести хрест. Це означає, що розум має завжди перебувати в пильності та чесноті. Хто підняв цей хрест, нехай не сходить із нього, тобто нехай постійно утримується від пристрастей. Той, хто витривало протистоїть їм, зрештою їх подолає, і тоді його розум здобуде непереможність.

Якщо людина не залишить усі суєтні турботи, вона не зможе піднятися на хрест. Тому Господь наказав відмовлятися від усього, що заважає розуму зосередитися на Бозі.

Апостол Павло, знаючи, що неможливо любити одночасно і Бога, і світ, пише: «Ніякий воїн не зв’язує себе ділами житейськими, щоб догодити воєначальникові. А якщо хто і подвизається, не увінчається, якщо незаконно буде подвизатися» (2Тим. 2:4-5).

Ті, хто приносить добрі плоди, очищаються Богом, щоб приносити ще більше плодів. Але Господь не дарує Своєї любові тим, хто живе за гріховною волею плоті.

Звертаймося до Божої благості, благаючи Його допомогти нам позбутися тяжкого ярма гріха. Наш ворог не спить – він щогодини намагається захопити наші душі. Але з нами – Господь Іісус Христос. Якщо ми будемо вірні Його слову, Він розіб’є ворога Своєю силою.

Доки ми ще живемо в цьому тілі та можемо звертатися до милосердя Божого, покаймося від щирого серця у своїх гріхах. Життя коротке, але якщо ми наважимося на подвиг відповідно до наших сил, то отримаємо вічну радість. Якщо ж відступимо, то уподібнимося юнакові, який запитав Господа, що робити для спасіння, але пішов засмучений, почувши відповідь: «Продай усе, що маєш, роздай убогим, візьми свій хрест і йди за Мною» (Мк. 10:21; Лк. 18:22). Цим Господь показує, що спасіння полягає у зреченні своєї гріховної волі.

Є й удавані доброчесності, позбавлені любові та досконалості.

Хто прагне стати на шлях любові, той нехай відмовиться від турбот про людей, добрих чи злих, і спрямовує своє серце тільки до Бога. Таке спрямування пробуджує святий гнів проти всього, що сіє ворог. Закон Божий тоді запишеться на серці, а вчинки будуть спонукатися страхом і любов’ю. Така людина може разом із апостолом Павлом сказати: «Я не тільки готовий бути зв’язаним, але й померти за ім’я Господа Іісуса» (Діян. 21:13). Блаженна душа, що досягла такої любові – вона стає безпристрасною.

Ті, хто зрікся світу, нехай досліджують, у якому вони стані. Господь милостивий і винагороджує кожного за його вчинки: великі – великою нагородою, малі – малою. Одне царство, але в ньому кожен має своє місце.

Протистаньмо лінощам! Скиньмо з себе завісу забуття (Ін. 20:7), яка заважає бачити світло покаяння. Наслідуймо Марфу та Марію: працею виснажуймо тіло, а сльозами очищуймо душу. Нехай вони стануть нашими заступниками перед Спасителем, щоб Він воскресив нашого «Лазаря» – розум, зв’язаний пеленою пристрастей.

Діятимемо згідно з нашими силами, і Бог, за Своєю милістю, допоможе нам. Якщо ми не змогли зберегти серце чистим, як зберігали Отці, то принаймні збережімо свої тіла від гріха. Віримо, що під час страшної скорботи, яка спіткає нас у годину смерті, Господь змилується над нами, як змилувався над усіма святими.

Той, хто носить у собі тягар пристрастей і живе за законами гріха, лише обманює себе, носячи марне ім’я «християнина». Він нічого не отримає від Господа, бо своїми діями заперечує Христа, відроджуючи в собі те, що Господь умертвив. Справжній християнин – це той, хто духовно «обрізав» своє серце та дотримується Божих заповідей.

Блаженний той, хто скинув із себе все, що тягне до геєни, і зодягнувся у чесноти, що ведуть до царства Божого. Життя земне коротке, але ми обманюємо себе та марнуємо його на даремні справи. Тим часом непомітно підходить остання година, і ми ризикуємо зазнати вічного плачу. Бережімо своє серце та постійно дбаймо про спасіння, молячись безустанно про Божу допомогу.

Брати! У всіх своїх діях насамперед зважаймо на смирення, щоб терпеливо приймати зневаги та відсікати свою гріховну волю. Хто тримається своєї волі, той руйнує всі свої доброчесності.

Смиренна людина в лагідності та праведності відсікає свою волю, уникаючи сварок, як отруйної змії. Схильність до суперечок руйнує всі чесноти, затьмарює душу та зачиняє перед нею світло Євангелія. Позбудьмося цієї згубної пристрасті, яка, маскуючись під праведність, вкрадається в людину та губить її. Як Христос піднявся на хрест лише після того, як Іуда залишив коло учнів, так і ми не досягнемо успіху в служінні Богу, поки не звільнимося від цієї пристрасті.

Засудження самого себе повинно передувати суду над ближнім. Це приносить смирення.

Смирення полягає в тому, щоб відсікати власну волю перед ближнім у духовному розумі.

Чистота серця проявляється в зосередженій, нероссіяній молитві.

Із непротивлення злу виростає плач.

Любов виявляється в тому, щоб не засуджувати ближніх.

Той, хто набув терпіння, не дозволить собі думок зла про ближнього.

Серце, сповнене любові до Бога, чуже мстивості.

Справжнє мовчання означає не відволікатися від служіння Богові.

Духовна бідність є ознакою чистого та незлобливого серця.

Мир душі виникає від покори всіх сил тіла розуму.

Лагідність проявляється у терпінні.

Милосердне серце прощає образи та кривди.

Усі добродійності народжуються через відсічення волі падшої природи. Коли людина зрікається своєї волі, добродійності вступають між собою в гармонійний союз, а розум досягає стану незворушності.

З усього Писання видно, що Бог вимагає від людини смирення перед ближніми, зречення своєї волі, постійного прохання про помилування та Божу допомогу. Тільки Божа рука може захистити нас від забутливості й розсіяння, адже людська природа схильна до лукавства та мінливості.

Усі наші чесноти належать Богові. Він спасає нас, дає сили берегтися від зла, веде Своїм промислом, дарує нам покаяння і навіть вдячність за це – також Його дар. Він захищає нас від демонів та звільняє з їхніх пасток.

Потяг до суперечок та розбрату народжується від пороків: пустомовства, багатослів’я, лицемірства, догоджання людям, зухвалості, дволикості та впертості. Ці пороки безжально руйнують душу й роблять її безплідною.

Без зусиль і праці неможливо здобути жодної чесноти та увійти в спокій Сина Божого.

Браття, не нехтуйте своїм життям і спасінням. Будьте впевнені, що в усякій справі, де діють лінощі, присутня також і злоба. Бережіться, щоб не втратити час, відведений на покаяння, раніше, ніж ви досягнете спокою Сина Божого. Цей спокій полягає у смиренні, незлобливості, відмові від ненависті, утриманні від усього, що не є до вподоби Богові, у постійному розгляді власних гріхів і вмертвленні зла в собі.

Один із Отців сказав: «Якщо людина не здобуде віри в Бога, незлобивості, смирення, лагідності, терпіння та молитви з болем серця, якщо не зречеться світу, то не може спастися».

Вороги наші – демони – не сплять і невпинно прагнуть нашої загибелі. Не втрачай пильності й не покладайся на себе, бо ти ще перебуваєш у ворожій країні.

Благоразумне виснаження себе подвигами знищує пороки, що виникли через попередню недбалість.

Плач серця лікує рани, завдані внутрішніми ворогами.

Досконала любов до Бога перемагає внутрішні боріння, підкоряючи їх Божій волі.

Чистота серця, перемагаючи пристрасті, готує його до того, щоб стати оселею для Сина Божого.

Цнотливість зберігає добродійності в цілості.

Духовний розум є і переможцем, і охоронцем душі.

Той, хто дякує Богові під час випробувань, відганяє ці випробування від себе.

Недовіра до власних подвигів, що вони угодні Богові, притягує Його допомогу. Той, хто щиро шукає Бога, не може навіть подумати, що досягнув чогось, чим задовольнив Його.

Той, кого сумління звинувачує у чомусь, що належить падшій природі, втрачає свободу. Де є обвинувачення, там немає свободи.

506.Якщо під час молитви сумління не викриває тебе в жодному гріху, це є ознакою того, що ти отримав свободу та увійшов у святий спокій за волею Всесвятого Бога.

Якщо добрий плід зміцнився в тобі, і ворог не зміг його придушити, якщо боротьба з почуттями припинилася, а вороги відступили без підступу, і, як сказано: «Удень сонце не опалить тебе, а вночі — місяць» (Пс. 120:6); якщо твоя «скинія» утверджена та захищена за волею Божою, то справді ти отримав перемогу від Бога, який Сам охороняє тебе та веде туди, де ти будеш у безпеці.

Людина в небезпеці доти, доки не пізнає себе та не зрозуміє, що всі пристрасті та гріхи залишили її. Ми потребуємо постійного страху перед Богом, смирення і невпинної вдячності за Його благодіяння, щоб залишатися пильними до кінця життя.

Той, хто засуджує ближнього, гнівається на нього та говорить про нього зле, віддаляє від себе милість і втрачає плоди своїх духовних подвигів.

Той, хто кається в гріхах, але продовжує в них впадати, обманює себе.

Той, хто прагне мовчання, але не бореться зі своїми пристрастями, не розуміє, як виховувати чесноти.

Той, хто не дбає про свої гріхи, а займається виправленням інших, не має справжньої молитви та духовної розради.

Справжня мужність полягає в тому, щоб боротися зі своїми гріхами та молити Бога про прощення й визволення від них.

Якщо згадка про гріхи не наповнює серце та не відвертає розум від мирських речей, людина не зможе звільнитися від своїх пристрастей.

Ті, хто приносить істинне покаяння, не осуджують ближніх, а оплакують власні гріхи.

Якщо ти зосередишся на своїх гріхах, це допоможе тобі не засуджувати ближніх.

Той, хто віддає злом за зло, втрачає здатність до щирого плачу.

Далекий від покаяння той, хто занурений у мирські турботи задля власної слави.

Той, хто слідує за волею падшої природи, також далекий від істинного плачу.

520.Якщо навіть розкаяний скаже про когось, що він добрий або злий, це вже є соромом для нього, бо він побачив у комусь гріх, замість того, щоб бачити власний.

Якщо тебе критикують, а ти засмучуєшся – в тобі немає істинного плачу.

Якщо ти засмучуєшся через втрату майна, в тобі немає страху Божого.

Якщо ти насолоджуєшся похвалою, коли тебе прославляють, ти не маєш страху Божого.

Якщо тебе обмовили, і ти розгубився, страху Божого в тобі немає.

Якщо під час розмови з братами ти шукаєш, щоб твоє слово перевершувало інших, страху Божого в тобі немає.

Якщо ти прагнеш дружби з впливовими людьми, страху Божого в тобі немає.

Якщо тебе не послухали, і ти ображаєшся, страху Божого в тобі немає.

Усі ці ознаки свідчать про те, що «стара людина» ще жива в тобі, і ти не досягнув істинного покаяння.

Служитель Божий має мати духовний зір, щоб побачити власні гріхи та зрозуміти, що той, хто слідує за волею гріховної природи, є ворогом Божим.

Якщо ти виконуєш заповіді Божі та усвідомлюєш, що лише завдяки Його благодаті можеш угодити Йому, і якщо ти постійно тримаєш у розумі свої гріхи, це стане захистом проти ворожих спокус, які прагнуть змусити тебе виправдовувати себе.

Не покладайся на думку, що ти вже переміг. Доки ти не постанеш на суді Божому та не почуєш остаточного рішення про себе, твоє служіння Богу залишається під загрозою.

Смуток заради Бога очищає серце від гріха, а духовна пильність захищає розум від злих думок.

Поки людина живе в тілі, вона не повинна довіряти собі, бо не здатна на незмінність. Їй необхідно перебувати в постійному духовному подвигу.

Блаженні ті, хто не покладається на власні діла, а пізнав велич Божу та зумів виконати Його волю. Вони усвідомлюють свою неміч і зосереджують зусилля на покаянні, залишивши суєтні турботи про світ.

Перемога подвижника в тому, щоб повністю довірити себе Богу та виконанням Його волі досягнути досконалості. Тоді ім’я його буде записане в книзі життя, і ангели свідчитимуть, що він уникнув влади демонів і увійшов до небесного царства. Але поки триває боротьба, людина повинна перебувати в страху та трепеті, не знаючи, переможе вона завтра чи зазнає поразки.

Безпристрасність – це стан, де вже немає страху перед нападками ворогів. Вона отримала нагороду за боротьбу та перебуває в мирі. У цьому стані дух, душа й тіло діють як єдине ціле, об’єднане миром Божим і непідвладне розділенню.

Не вважай себе вільним від гріха, якщо бачиш, що ворог і досі намагається поневолити тебе – у сні чи наяву.

Писання говорить: «Випробування – це доля людини на землі» (Йов. 7:1). Незалежно від того, чи ми спимо, чи пильнуємо, ворог не припиняє нападів на нас.

Як той, хто бореться на арені, не святкує перемогу до її здобуття, так і монах, який бореться з гріхом, не може бути спокійним доти, доки не завершить свій шлях.

540.Блаженні ті очі, які людина, через смирення, не насмілюється підняти до Бога! Блаженні монахи, що лікують свої душевні рани, визнають свої гріхи та омивають їх сльозами, благаючи прощення у Бога.

Горе тим, хто витрачає свій час на суєтні справи, вважає себе безгрішним і не звертає уваги на свою совість, думаючи, що те, що видається дрібницею, насправді не є таким.

Як землероб тужить за насінням, що не дало плоду, так і монах, навіть здобувши знання чи здійснивши великі подвиги, перебуває у небезпеці, якщо не має любові. Він ще не примирився з совістю і не здобув того досвіду, про який сказано: «Любов ніколи не перестає» (1Кор. 13:8).

Господь попереджав: «бо тісні ворота і вузька дорога ведуть у життя, і мало хто знаходить їх» (Мф. 7:14). Але ми, віддаючись лінощам і плотським насолодам, шукаємо спокою у відмові від Христового ярма.

Той, хто бачить небезпечну змію, тікає з переляком. А безрозсудна душа не біжить від того, що приносить їй смерть. Навпаки, вона знаходить у цьому насолоду, дозволяючи злу опанувати її серце, і таким чином проживає життя даремно.

Монаше життя – це шлях, метою якого є досягнення миру. На цьому шляху трапляються падіння, зустрічаються вороги, змінюються обставини, радість змінюється скорботою, а успіх – втратами. Проте безпристрасність вільна від цих змін. Вона перебуває в Бозі, і Бог у ній. Безпристрасна душа не має ворогів і не відчуває бажань чи тривог, бо вона вкорінена у Бозі.

Як сказано: «Не можете служити Богу та мамоні» (Мф. 6:24). Мамоною є всі суєтні турботи, які віддаляють нас від служіння Богу.

Служіння Богу полягає у звільненні розуму від усього чужого під час молитви. Не може бути в нас злоби чи ненависті до ближніх, коли ми поклоняємося Богові. Лише душа, очищена від цих пристрастей, може приносити чисте служіння Богу.

Неможливо боротися з пристрастями, якщо ми не відмовимося від суєтних турбот. Як внутрішні пристрасті, так і зовнішні турботи поневолюють душу. Вони не дозволяють людині служити Богові та зростати в чеснотах.

Пробуджений розум стає головою всього людського єства. Він пильно стежить за душею, охороняє її від падінь та об’єднує з собою в одне ціле. У цій єдності розум і душа приносять Богові чисті молитви.

Коли розум і душа об’єднані, вони поклоняються Богові «в дусі та істині» (Ін. 4:23-24) і отримують від Нього просвітлення та мир.

551.Бог бажає, щоб Його обранці були вільні від зовнішніх і внутрішніх пут. Він звільнив нас через втілення Свого Сина, як сказав: «Перебувайте в Мені, і Я в вас» (Ін. 15:4).

Христос не може перебувати в людині разом із гріхом. Якщо Христос у тобі – гріх помер.

Той, хто хоче зрозуміти, чи перебуває Христос у ньому, може пізнати це за своїми помислами. Якщо гріх усе ще панує в серці, Дух Святий ще не знайшов у ньому спокою.

Як сказав апостол: «хто з’єднується з Господом, той є один дух з Господом» (1Кор. 6:17). Коли душа долає всі перешкоди та пристрасті, вона стає причасницею Духа Божого.

Душа народжується для нового життя через хрещення та дію Святого Духа. Як сказано: «народжений від Бога, не грішить, але народжений від Бога береже себе, і лукавий не торкається до нього» (1Ін. 5:18).

Нам слід звільнитися від пристрастей, щоб стати як діти в чистоті та простоті, як заповідав Христос (Мф. 18:3). Ті, хто очистився від зла, здобувають духовну досконалість і здатність перемагати ворога.

У світі панує духовний голод. Не впадаймо у відчай, а молімося невпинно, щоб Божа благодать захистила нас від ворожих підступів. Як сказав Давид: «Просвіти очі мої, щоб не заснув я сном смертним» (Пс. 12:4).

Якщо вороги оточують нас, будемо благати: «Боже! Не мовчи, бо вороги Твої повстали, і ненависники Твої підняли голову» (Пс. 82:2-3).

Ті, хто бореться з ворогами вірою, зміцнюють своє серце ще до початку боротьби, вкорінюючись на камені, яким є Христос.

Якщо вороги обступили нас, і злі думки намагаються взяти верх, будемо молитися, як Давид: «Господь – Захисник мого життя; не злякається серце моє коли й ціла війна стане проти мене, і тоді я буду надіятися на Нього» (Пс. 26:1-3).

Усі наші зусилля мають бути спрямовані на те, щоб зберігати пильність розуму та чистоту душі, бо її природа змінюється та вимагає постійної уваги.

Душа подібна до заліза, яке іржавіє від бездіяльності, але очищується у вогні. Так і душа, яка перебуває з Богом, очищується та зростає у благодаті, стаючи несприйнятливою до гріха.

Душа, що відступає від свого первісного призначення, вмирає духовно. Лише ті, хто досягнув християнської досконалості, залишаються в житті та праведності.

Ті, хто здобув Божу милість і дари Святого Духа, дивляться на світ як на темницю та уникають мирських справ, як смерті.

Якщо душа, після хрещення, знову потрапить у рабство гріха, вона піддається тяжкому приниженню. Але коли вона щиро кається, Христос входить у неї, знищує образ ворога та відновлює в ній Свій образ.

Неможливо душі увійти в спокій Сина Божого, якщо вона не має Його образу. Жоден купець не приймає й не видає монети, що не має на собі царського зображення: монети без такого зображення не вкладаються до царської скарбниці. Так само й душа, яка не запечатана образом великого Царя — Іісуса Христа, не приймається ангелами в спілкування. Вони відкидають її, промовляючи: «Як можеш увійти сюди, якщо ти не маєш на собі Царського образу?»

Ознакою Царського образу є любов, про що Сам Господь проголосив: «По тому знатимуть усі, що ви Мої учні, якщо будете мати любов між собою» (Ін. 13:35). Проте Божественна любов не може перебувати в нас, якщо душа, шукаючи Бога, не полишить прив’язаності до світу. Душа не досягне духовного зростання в Бозі, якщо буде пов’язана з чимось, що належить цьому світові. Вона не перепливе бурхливе море пристрастей, якщо їй бракуватиме бодай однієї чесноти; і не зможе пройти крізь хмари злих духів, якщо не відкине всі марні турботи та пристрасті. Коли в мурі міста, обнесеного з усіх боків стіною, з’явиться навіть найменша тріщина, вороги, що пильно стежать за містом, знайдуть пролом і проникнуть усередину.

Навіть якщо сторожа стоятиме при міській брамі, вона вже не зможе захистити місто, якщо не відновити зруйновану частину муру. Так само й подвижник не здатний протистояти ворогам, якщо якась пристрасть володіє ним; йому не досягти християнської досконалості.

У Второзаконні Господь заповідає Ізраїлю: коли ти вийдеш із військом на ворогів своїх, бережися всякої злобної речі й діла (Повт. 23:9), тобто будь-якого задоволення пристрастей. У відповідний час ворог твій буде відданий у твої руки. З чужоземних народів, ворожих вам, «не залишайте живою жодної душі» (Повт. 20:16), тобто не дозволяйте жодній гріховній думці жити у вашій свідомості через згоду чи спілкування з нею, «щоб вони не навчили вас чинити такі самі мерзоти, які вони робили для богів своїх, і щоб ви не грішили перед Господом Богом вашим» (Повт. 20:18). Подвижнику, який злякався при вигляді страшних ворогів-гігантів і сумнівається в перемозі над ними, Бог проголошує: «не можеш ти знищити їх швидко, щоб земля не стала пустою і не примножилися проти тебе польові звірі але видасть їх тобі Господь, Бог твій, і приведе їх у велике сум’яття, так що вони загинуть» (Повт. 7:22-23). Тим часом ти зміцнишся числом, тобто здобудеш досвід у подвижництві.

Господь неодноразово нагадує Ізраїлю не вступати в жодні дружні стосунки з ханаанськими народами, яких Він постановив знищити з лиця Обіцяної землі. Це заповідання стосується й нас: воно забороняє будь-яку, навіть найменшу, спокусу чи насолоду гріхом.

Проповідник навчає, що навіть найменша пристрасть може зруйнувати все зведене зусиллями доброчесності: «Мертві мухи псують і роблять смердючою запашну масть мироварника» (Еккл. 10:1). Пророк Єзекіїль попереджає: «І праведник, якщо відступить від правди своєї і буде жити неправедно, буде робити всі ті мерзоти, які робить беззаконник, чи буде він живий? усі добрі діла його, які він робив, не пригадаються» (Єз. 18:24). Апостол Павло також каже: «Мала закваска заквашує все тісто» (Гал. 5:9).

Все Святе Письмо переконує нас ретельно досліджувати себе, щоб, ведучи подвижницьке життя, ми не зберігали злоби та не гнівалися на ближнього, адже це зводить нанівець увесь подвиг інока. Через нашу пам’ять про образи Господь Ісус Христос не допомагатиме нам у боротьбі з невидимим ворогом. Він відвертається від того, хто не прощає свого ближнього. «Тоді господар покликав його і каже: злий рабе! весь той борг я простив тобі, бо ти ублагав мене. Чи не належало й тобі помилувати товариша твого, як і я помилував тебе? І, розгнівавшись, господар віддав його мучителям, доки не віддасть йому всього боргу. І, розгнівавшись, Господь передав його катам, доки він не віддасть усього боргу. Так і Отець Мій Небесний учинить з вами, якщо кожен з вас не простить від серця свого братові своєму провин його» (Мф. 18:32-35).

Брате! Щодня досліджуй себе й відкривай своє серце перед Богом, щоб розпізнати невидимих осіб, які живуть у ньому. Чи немає в твоєму серці злоби або ненависті до брата, заздрості, презирства до нього? Чи не принижуєш ти його та не засуджуєш за недоліки, які тобі в ньому вбачаються? Якщо знайдеш у собі таку отруту, знай, що з таким серцем ти не зможеш догодити Богу.

Той, хто боїться геєни, повинен викинути з серця всяку злобу, щоб не впало на нього грізне відлучення від Господа. Брате! Пильнуй своє серце й будь уважний до нього, адже лють ворогів поєднана з їхнім безмірним підступом. Вони ніколи не сплять! Будь упевнений у серці своєму щодо правдивості цієї настанови.

573.Людина, доки чинить зло, не може творити добра, а лише зло під виглядом добра.

Немає нічого у цьому світі, що могло б відлучити від Божої любові тих, хто полюбив Його всім своїм серцем і пильно стежить за собою.

Будь уважний до себе, щоб щось вороже не ввійшло в тебе й не відвернуло від любові до Бога. Це можуть бути пристрасті до грошей, майна, чуттєві насолоди, ненависть, словом, усі отрути, які змій вдихає в наші серця.

Змії живуть у серцях тих, хто спокушає Господа Ісуса. Спокусники — це ті, хто запитує про Божі заповіді, але не виконує їх, як сказано в Писанні: «Один із них, законник, запитував Його, випробовуючи» (Мф. 22:35).

Зміцнюй своє серце мужністю й не піддавайся зневірі, кажучи: «Як мені виконати Господні заповіді, коли я грішник?» Якщо людина покине свої гріхи й навернеться до Бога, покаяння відродить її до нового, духовного та святого життя.

Постараймося перебувати в обіймах покаяння та живитися молоком із його святих джерел, щоб воно виховало нас. Знехтуймо всіма видимими речами, щоб це молоко стало солодким у наших вустах. Підкорімося його владі й настановам, щоб покаяння зцілило нас. Якщо ми боремося з ворогами й вони починають долати нас через нашу духовну незрілість, будемо плакати в обіймах покаяння, і воно випросить у нашого Отця захисту від насильства та кривди.

Відсічімо повністю волю падшої природи та полюбімо духовне мандрівництво, щоб воно врятувало нас так, як врятувало Авраама. Довірмося йому, як Яків, щоб отримати благословення від Отця.

Не дамо місця зневірі в наших серцях, щоб вона не позбавила нас можливості успадкувати Обітовану землю.

Полюбімо смирення та працю, щоб увійти до землі, що тече молоком і медом, як увійшов у неї Халев.

Не дозволяймо догоджати своєму шлунку та гортані вишуканими й солодкими стравами, щоб це не погубило нас, як загинуло через це потомство первосвященика Ілія.

Полюбімо стриманість у всій її повноті, приборкуючи свої члени подвигом, підтримуючи в них смерть для пристрастей, щоб здобути мужнє серце в боротьбі з нашими ворогами, подібно до великого пророка Іллі Фесвитянина.

Будьмо слухняними нашим духовним наставникам, відсікаючи перед ними свою волю, і здобудемо істинне послух. Коли осягнемо це, благословення отців спочине на нас, як воно спочило на Єлисеї.

Не занедбуймо молитву, не піддаваймося лінивим думкам, які пропонують дати тілу відпочинок. Наслідуймо пророка Даниїла, який радше волів померти, ніж залишити щоденне молитовне правило.

Бог всемогутній: Він рятує від спокус тих, хто любить Його, а злих віддає на погибель. Віра праведника перетворює хижих звірів на лагідних ягнят.

Благословенний Бог покаяння! І благословенний той, хто полюбив покаяння й схилив свою шию під його ярмо! Він народжується згори, з’єднуючи свою волю з волею Божою.

Щоб не впасти в оману й не потрапити до рук ворогів покаяння, людина потребує глибокого розсуду, відсікання всіх плотських бажань, пильної уваги до себе та постійної тверезості на всіх своїх шляхах.

Той, хто виправдовує себе, віддаляє себе від покаяння.

Той, хто осуджує грішників, виганяє з себе покаяння.

Той, хто зневажає лінивих, руйнує в собі покаяння.

У притчах написано про покаяння: «Тісні стежки дому її; вона не їсть хліба неробства. Двійні одежі зробила для чоловіка свого. Вона як корабель, що здалеку привозить багатства» (Прит. 31:14, 22, 27). Покаяння діє, як купець, що навантажує свій корабель не одним товаром, а всім, що принесе йому прибуток. Якщо він бачить купця, який зазнав збитків, не наслідує його, а переймає досвід тих, хто здобув багатства. Він уникає всіх збиткових справ і докладає зусиль до всього корисного, навіть звертаючись за позиками. Він купує той товар, який уже приніс йому найбільший прибуток, і радиться з тими, хто розбагатів без заздрощів, яку ціну платити й за яку продавати. Подібно до цього діє й душа, що прагне постати перед Богом. Вона не обмежується одним добрим ділом, а намагається виконати все, що допоможе її спасінню, й уникає всього шкідливого.

Тож, брате, ставши таємним купцем Господа нашого Іісуса Христа, докладай усіх зусиль для придбання благодаті Царя твого, уникаючи всього, що приносить збитки. До таких збитків належать людська слава, гординя, самовиправдання, лінощі, осудження, сріблолюбство, марнославство та турботи про земні речі. Все це шкідливе для здобуття благодаті Христової, і ті, хто мають у своїх ділах ці властивості, не можуть догодити Іісусу.

Брате, ретельно досліджуй себе! Перевіряй свої почуття, щоб зрозуміти, які з них приносять плід для Бога, а які підкоряються гріху.

Чи не захоплюються твої очі гріховними поглядами? Чи не підкоряється твій язик зухвалості? Чи не знаходить твоє серце задоволення у людській славі? Чи не приємно тобі чути осуд тих, хто завдав тобі образи? Все це є великою шкодою для душі.

Господь заповідає: «Промов до Аарона, первосвященика: кожен, хто має ваду, не повинен приносити жертви Господу, щоб не померти» (Лев. 22:18,20).

Під ім’ям Аарона слід розуміти розум. Йому заповідається перед принесенням жертви перевірити її чистоту, щоб уникнути смерті, адже демони часто додають до наших добрих діл свою злобу, прикриваючи її виправданнями. Смерть для розуму настає тоді, коли він зійде з висоти духовного споглядання та підкориться помислам демонів, що оскверняють наші почуття.

Ретельне дослідження себе є властивістю тих, хто полюбив Іісуса й поклав на Нього свою надію. Їхні душі стають нареченими Небесного Жениха та прикрашаються всіма чеснотами. Святе Хрещення відродило їх до нового життя, а покаяння зберегло чистоту цього оновленого буття, зробивши їх, мов святих дів, що забули все старе. Про таких говорить Писання: «Слухай, дочко, і споглянь, і прихили вухо твоє, і забудь народ твій і дім отця твого. І забажає Цар доброти твоєї» (Пс. 44:11-12).

Небесні сили дивуватимуться такій душі, її чистоті, що дароване їй покаянням, і чудесному єднанню з Господом. Вони зустрінуть її словами: «Хто ця, що сходить, білосніжна й прикрашена Братом своїм серед дочок Його?» (Пісн. 8:5).

Постараймося всіма силами здобути сльози покаяння й поступово зростати в подвигах плачу, щоб, завдяки цьому, позбутися діл старої людини.

При цьому будемо остерігатися всього, що завдає шкоди душі. Тоді зійде на нас любов Божа, зніме з нас образ земної людини та закарбує у нашому серці свій святий образ. Так очищені від усякого пороку, ми станемо достойними Господа.

Відтоді, як людство пошкоджене гріхом, жодна людина не може бути безгрішною; але покаяння здатне повернути кожного до оновленого стану, до стану чистоти. На цій основі Писання закликає всіх нас залишити діяння нашого прабатька за плоттю, який знехтував заповіддю, а прийняти діяння Господа нашого Іісуса Христа. Це діяння зображене у святих заповідях Господніх.

Він звершив над нами невимовну милість: прийняв на себе рабство людини, і таким чином відкрив рай, закритий для людства. Він дарував людині всі святі Свої доброчесності, дарував їй живитися плодами з древа життя.

Древо життя — свята чистота. Цю чистоту Господь явив у Собі, усунувши херувима і полум’яний меч, що боронили шлях до древа життя (Бут. 3:24). Цей шлях — це розуміння святих слів Господа, яке Він дарує розумам вірних Своїх учнів (Лк. 24:45). Він невсипущо береже їх; Він закриває їхній внутрішній слух від змія, і жодне підступне слово змія не проникає в їхнє серце; Він підтримує у них пам’ять про ту гірку неволю, у якій вони томилися до свого визволення, і ця пам’ять утримує їх від справ, що повертають до цієї неволі; Він пробуджує у них часту вдячність до Себе, Спасителя, Який викупив їх Своєю чесною кров’ю, стер на хресті рукописання, яке прирікало їх на вічне рабство, зробив їх братами і друзями Своїми, вилив на них благодать Святого Духа.

Велике таїнство звершується над тими, які заручилися з Христом: вони, через оновлення, стають причетними до Його єства, належать до Його тіла (Рим. 12:5; Еф. 5, 30). Він благоволив, аби людина була подібною до Нього в усьому. Єва з Адама, так само і невісти Іісуса — з Іісуса.

Піддамо себе і свої діяння власному суду, перш ніж постати перед Божим судом. Не наслідуймо тих, які виконують плотські пожадання серця; намагаймося здобути те багатство, яке допоможе нам у грізний час потреби, і знехтуймо, як ворога, тлінне багатство, яке мусимо залишити тут. Зрозуміймо помилки тих, хто витратив усі сили душі і тіла на здобуття тимчасового: вони залишили все і успадкували геєну. Вони загинули, бо не захотіли слідувати за святими стопами Господа і не удостоїлися стати Його невістами.

Велика буря лютує на життєвому морі. Скиньмо з себе все, що належить суєтному світу, і взиваймо молитвою до Бога, аби не потонути у бурхливих хвилях цієї бурі. Якщо людина не звільниться від прив’язаностей до світу зовні і від пристрастей, що огортають її душу зсередини, то вона не зможе врятуватися від потоплення у хвилюючому морі.

Якщо розум зберігатиме душевні почуття від плотських пожадань, і стовп його бачення проведе душу крізь них, як провів стовп ізраїльтян через пустелю, що був для них хмарним вдень і вогняним уночі (Вих. 13:21-22); якщо цей стовп відокремить душу від творинних похотей, як відділив ізраїльське військо від єгипетського (Вих. 14:19-20): тоді Бог гнівно погляне на буйне безсоромство пристрастей, що ринуть на душу і намагаються утримати її у гріху (Вих. 14:24). Він посилає допомогу Свою розуму, який невпинно займається прихованим навчанням, губить і знищує миттєво всіх його ворогів (Вих. 14:27-28).

Слово преподобного Ісаї Пустельника про пристрасті.

Можу і я вигукнути з пророком Ісаєю: «Довго мовчав Я, терпів, стримувався; тепер буду кричати, як та, що народжує, буду руйнувати і поглинати усе; спустошу гори і пагорби, і всю траву їх висушу» (Іс. 42:14-15). Якщо знаєш, що відкрилося в тобі джерело Святого Духа, то це служить признаком, що пристрасті, які жили в тобі, згасли і померли.

На це вказують слова Спасителя: «ось, воно тут, або: он там. Бо ось, Царство Боже всередині вас є» (Лк. 17:21).

Деякі люблять багато міркувати про царство Боже, та перебувають у празності й не роблять того, що веде в Царство. Інші й подвизаються заради царства Божого, але залишаються поза ним, тому, що подвиг їхній далекий від духовного розуміння й пильності над собою. Не часто зустрічаються такі, над якими б здійснилося слово Спасителя, які б здобули царство Боже всередині себе. На тих, хто здобув це царство, зійшов Святий Божий Дух; здійснилося на них сказане Євангелістом Іоанном: «дав їм силу дітьми Божими бути, які не від крові, не від хотіння плоті, не від хотіння чоловічого, а від Бога народилися» (Ін. 1:12-13). Вони звільнилися від прикрощів, що спіткали Єву, в результаті вироку, що вразив її: «у болях будеш народжувати дітей» (Бут. 3:16). Вони звільнилися від тяжких наслідків вироку, виголошеного над Адамом: «проклята земля через тебе» (Бут. 3:17). У них вселилася та радість, яка вселилася в благодатну Марію, коли Дух Святий зійшов на Неї, і сила Вишнього осяяла Її. Стан скорботний став жеребом Єви і потомства її: стан радісний став надбанням Марії та Її потомства – християн. Ми були колись синами Єви, і прокляття, яке впало на неї, ми бачили на собі: ми пізнавали це прокляття з помислів гріховних, які діяли на нас. На противагу цьому ми пізнаємо, що народилися від Бога з думок Святого Духа, що живуть у нас, і зі страждань Христових, якщо тіло наше точно долучилося до них розп’яттям себе. Сказав Апостол: «Чи ви не знаєте самих себе, що Іісус Христос у вас? Хіба тільки ви не те, чим повинні бути» (2Кор. 13:5). Коли ми носили образ земного Адама, тоді пізнавали, що ми сини його, за думками мерзенного тілесного мудрування, яке жило в нас і володіло нами, слугувало вираженням хворобливості душі, її недуг або, що те саме, пристрастей. Ті, хто носить образ небесної людини, Господа нашого Ісуса Христа, розуміють про себе, що вони сини Його, за Святим Духом, що живе в них.

Ісая провіщає: «Були вагітні, мучилися,— і народжували ніби вітер; спасіння не надали землі, й інші жителі всесвіту не упали» (Іс. 26:18). Також читаємо в Екклезіасті: «як утворюються кістки в утробі вагітної, так не можеш знати діло Бога, Який творить усе» (Еккл. 11:5). Пресвята Діва, осінена Духом, зачала і носила у своєму лоні воплоченого Сина Божого: подібно до цього ті християни, на яких зійде благодать Святого Духа, таємничо зачинають і носять у серцях Сина Божого дією Святого Духа.

Про це говорить Апостол: «щоб дав вам, по багатству слави Своєї, міцно утвердитися Духом Його у внутрішній людині, вірою вселитися Христові в серця ваші, щоб ви, вкорінені і утверджені в любові, могли зрозуміти з усіма святими, що є ширина і довгота, і глибина і висота, і зрозуміти любов Христову, яка перевищує розуміння» (Еф. 3, 16–19). «Але скарб цей ми носимо в глиняних сосудах, щоб велич сили приписувалась Богові, а не нам» (2Кор. 4:7). Чи досягнув ти досвідченого пізнання таких слів: «Ми, відкритим обличчям споглядаючи славу Господню, перетворюємося в той же образ від слави до слави, як від Господнього Духа» (2Кор. 3:18). Чи відчув ти досвідчене значення слів: «Мир Божий нехай перебуває в серцях ваших» (Кол. 3:15), і «Христос у вас» (Рим. 8:10), і «Бог, Котрий звелів, щоб з темряви засяяло світло, осяяв наші серця, щоб просвітити нас пізнанням слави Божої в особі Іісуса Христа» (2Кор. 4:6)? Чи виконав ти наступний заповіт Господа: «Хай будуть чресла ваші підперезані і світильники засвічені. І ви будьте подібні до людей, які чекають повернення господаря свого з весілля, щоб, коли прийде і постукає, негайно відчинити йому» (Лк. 12:35-36)? Подбай, щоб твої уста в страшний час Божого суду не обірвалися раптово мовчанням, аби не впасти у здивування і не бути, на подив собі, відлученим від сонму Святих. Чи знаєш ти певно про себе, що твій сосуд досить наповнений єлеєм, подібно до сосудів мудрих дів (Мф. 25:4), що ти здатний увійти в чертог і не залишишся поза ним? Чи відчув ти, що твій дух, душа і тіло поєдналися дією Святого Духа і воскресли бездоганними від вічної смерті, відвідані Господом нашим Іісусом Христом? Чи цілковито перестала совість обвинувачувати і засуджувати тебе? Чи став ти, як дитина, згідно з настановою Спасителя, Котрий сказав: «пустіть дітей і не забороняйте їм приходити до Мене, бо таких є Царство Небесне» (Мф. 19:14)? Якщо все це звершилося над тобою, то, перебуваючи ще в тілі, ти насправді став невістою Іісуса, і Його Дух (Гал. 4:6) оселився в тобі. Якщо ж сказане ніяк не відоме тобі з власного досвіду, то знай, що тебе чекають біди і гіркі ридання. Ганьба і безчестя вже випередили тебе на Христовому суді; ти зазнаєш цього перед незліченним сонмом святих Ангелів і людей.

Щоденно, встаючи рано вранці, діва дбає лише про те, щоб постати прекрасною перед очима нареченого. Часто вона дивиться в дзеркало, перевіряє, чи нема на її обличчі якого недоліку, що міг би видатися неприємним нареченому. Так і святі проводять і ніч, і день у старанному дослідженні своїх справ і думок: вони вивчають себе, чи перебувають вони під керівництвом Бога, під керівництвом Святого Духа, чи ні. Брате! Старанно подвизайся у подвигу боліючого серця і подвигу тіла в духовному розумі, щоб здобути вічну радість. Цієї радості удостоюються небагато! її удостоїлися ті, хто здобули меч Духа і звільнили душу і почуття від скверни пристрастей.

Бог сильний помилувати нашу неміч і зачислити нас до Своїх святих. Амінь.

⇦Попердній розділ

Наступний розділ⇨

Святитель Ігнатій (Брянчанінов) Отечник

Святитель Ігнатій (Брянчанінов)
Отечник