Читання дня

2Сол. 3:6-18 · Гал. 1:3-10 · Гал. 5:22-6:2 · Лк. 12:2-12 · Лк. 9:1-6 · Мф. 4:25-5:12

Євангеліє від Марка: Мк. 6:54–7:8

Мк. 6:54–7:8 зач. 27

Глава 6

зач. 22 1 Зві́дти ви́йшов Він і прийшо́в у Свою́ вітчи́зну; за Ним йшли у́чні Його́.

2 Коли́ наста́ла субо́та, Він поча́в учи́ти в синаго́зі; і бага́то з тих, хто слу́хав, диву́ючись, говори́ли: зві́дки в Ньо́го це? що за прему́дрість дана́ Йому́, і як ді́ються такі́ чудеса́ рука́ми Його́?

3 Чи не те́сля Він, син Марі́ї, брат Я́кова, Іосі́ї, Іу́ди і Си́мона? Чи не тут між на́ми Його́ се́стри? І спокуша́лися про Ньо́го.

4 Іісу́с же сказа́в їм: не бува́є проро́ка без поша́ни, хіба́ ті́льки у вітчи́зні свої́й і у ро́дичів і в до́мі свої́м.

5 І не міг сотвори́ти там нія́кого чу́да, ті́льки зціли́в небагатьо́х неду́жих, покла́вши на них ру́ки.

6 І дивува́вся з неві́р’я ї́хнього; по́тім ходи́в по навко́лишніх села́х і навча́в.

зач. 23 7 І, покли́кавши дванадцятьо́х, по́чав посила́ти їх по дво́є; і дав їм вла́ду над нечи́стими ду́хами.

8 І заповіда́в їм нічо́го не бра́ти в доро́гу, крім одного́ по́соха: ні торби́ни, ні хлі́ба, ні мі́ді в по́ясі,

9 а взува́тися в просте́ взуття́ і не носи́ти двох оде́ж.

10 І сказа́в їм: коли́ де уві́йдете в дім, залиша́йтеся в ньо́му, до́ки не ви́йдете з то́го мі́сця.

11 І коли́ хто не при́йме вас і не послу́хає вас, вихо́дячи зві́дти, обтрусі́ть по́рох з ніг ва́ших, в сві́дчення на них. І́стинно кажу́ вам: відра́дніше бу́де Содо́му і Гомо́ррі в день су́ду, ніж мі́сту тому́.

12 Вони́ пішли́ і пропові́дували покая́ння;

13 виганя́ли багатьо́х бі́сів і багатьо́х хво́рих ма́зали оли́вою і зціля́ли.

зач. 24 14 Цар І́род, почу́вши про Іісу́са (бо Його́ ім’я́ ста́ло відо́мим), говори́в: це Іоа́нн Хрести́тель воскре́с з ме́ртвих, і тому́ чуде́са ді́ються ним.

15 Одні́ говори́ли: це Ілля́, а і́нші говори́ли: це проро́к, або́ як оди́н з проро́ків.

16 І́род же, почу́вши, сказа́в: це Іоа́нн, яко́го я обезгла́вив; він воскре́с з ме́ртвих.

17 Бо цей І́род, посла́вши, взяв Іоа́нна і ув’язни́в його́ в темни́цю за Іродіа́ду, жі́нку Фили́па, бра́та свого́, з яко́ю він одружи́вся.

18 Бо Іоа́нн говори́в І́родові: не годи́ться тобі́ ма́ти жі́нку бра́та твого́.

19 Іродіа́да ж, гні́ваючись на ньо́го, хоті́ла вби́ти його́; та не могла́.

20 Бо І́род боя́вся Іоа́нна, зна́ючи, що він муж пра́ведний і святи́й, і бері́г його́; бага́то що роби́в, слу́хаючись його́, та із задово́ленням слу́хав його́.

21 Наста́в зручни́й день, коли́ І́род, святку́ючи день свого́ наро́дження, влаштува́в бенке́т вельмо́жам свої́м, тисячонача́льникам і старі́йшинам Галіле́йським, –

22 дочка́ Іродіа́ди увійшла́, танцюва́ла і догоди́ла І́родові і тим, що возлежа́ли з ним; цар сказа́в діви́ці: проси́ в ме́не, чого́ хо́чеш, і дам тобі́;

23 і кля́вся їй: чого́ ті́льки попро́сиш у ме́не, дам тобі́, на́віть до полови́ни мого́ ца́рства.

24 Вона́ ви́йшла і спита́ла у ма́тері своє́ї: чого́ проси́ти? Та відповіла́: го́лову Іоа́нна Хрести́теля.

25 Вона́ відра́зу ж пішла́ з по́спіхом до царя́ і проси́ла, ка́жучи: хо́чу, щоб ти за́раз же дав мені́ на блю́ді го́лову Іоанна́ Хрести́теля.

26 Цар засмути́вся, але зара́ди кля́тви і тих, що возлежа́ли з ним, не захоті́в відмо́вити їй.

27 І нега́йно, посла́вши зброєно́сця, цар звелі́в принести́ го́лову його́.

28 Той пішо́в, відсі́к йому́ го́лову в темни́ці, і прині́с го́лову його́ на блю́ді, і відда́в її́ діви́ці, а діви́ця віддала́ її́ ма́тері свої́й.

29 У́чні його́, почу́вши, прийшли́ і взяли́ ті́ло його́, і покла́ли його́ у гро́бі.

зач. 25 30 І зібра́лись Апо́столи до Іісу́са і розповіли́ Йому́ все, і що зроби́ли, і чого́ навчи́ли.

31 Він сказа́в їм: піді́ть ви одні́ у безлю́дне мі́сце і тро́хи відпочи́ньте, бо так бага́то наро́ду прихо́дило і відхо́дило, що їм ні́коли було́ і ї́сти.

32 І ви́рушили в безлю́дне мі́сце в човні́ одні́.

33 Наро́д поба́чив, як вони́ відправля́лись, і бага́то хто впізна́в їх; і схо́дились туди́ пі́ші з усі́х міст, і ви́передили їх, і зійшли́сь до Ньо́го.

34 Іісу́с, ви́йшовши, поба́чив бага́то люде́й і змилосе́рдився над ни́ми, бо вони́ були́, як ві́вці, що не ма́ють па́стиря; і поча́в учи́ти їх бага́то.

35 І коли́ мину́ло бага́то ча́су, у́чні Його́, підійшо́вши до Ньо́го, каза́ли: мі́сце тут безлю́дне, а час уже́ пі́зній, –

36 відпусти́ їх, щоб вони́ пішли́ у навко́лишні се́лища та се́ла і купи́ли собі́ хлі́ба, бо їм ні́чого ї́сти.

37 Він сказа́в їм у ві́дповідь: ви да́йте їм ї́сти. І сказа́ли Йому́: хіба́ нам піти́ купи́ти хлі́ба дина́ріїв на дві́сті і да́ти їм ї́сти?

38 Але́ Він спита́в у них: скі́льки у вас є хлібі́в? піді́ть і подиві́ться. Вони́, дові́давшись, сказа́ли: п’ять хлібі́в і дві риби́ни.

39 Тоді́ звелі́в їм розсади́ти всіх ряда́ми на зеле́ній траві́.

40 І посіда́ли ряда́ми, по сто і по п’ятдеся́т.

41 Він взяв п’ять хлібі́в і дві риби́ни, підня́вши о́чі на не́бо, благослови́в і розлама́в хліби́ і дав у́чням Свої́м, щоб вони́ роздали́ їм; і дві риби́ни поділи́в на всіх.

42 І всі ї́ли, і наси́тились.

43 І набра́ли кускі́в хлі́ба і ре́шток від риб двана́дцять по́вних ко́шиків.

44 Було́ ж тих, що ї́ли хліби́, бли́зько п’яти́ ти́сяч мужі́в.

зач. 26 45 І зра́зу наказа́в у́чням Свої́м увійти́ в чо́вен і перепра́витись рані́ше на той бік до Віфсаї́ди, по́ки Він відпу́стить наро́д.

46 І, відпусти́вши їх, пішо́в на го́ру помоли́тись.

47 Уве́чері чо́вен був посере́д мо́ря, а Він оди́н на землі́.

48 І поба́чив, як вони́ терпі́ли біду́ у пла́ванні; бо ві́тер їм був зустрі́чний; бли́зько ж четве́ртої сторо́жі но́чі прийшо́в до них, ідучи́ по мо́рю, і хоті́в мину́ти їх.

49 Вони́ ж, поба́чивши, що Він іде́ по мо́рю, поду́мали, що це при́вид, і закрича́ли.

50 Бо всі ба́чили Його́ і поляка́лись. І за́раз же заговори́в з ни́ми і сказа́в їм: підбадьо́ртеся: це Я, не бі́йтеся!

51 І увійшо́в до них у чо́вен; і ві́тер стих. І вони́ надзвича́йно дивува́лись в собі́,

52 бо не зрозумі́ли чу́да з хліба́ми, тому́ що се́рце ї́хнє було́ скам’яні́ле.

53 І, перепра́вившись, прибули́ в зе́млю Геннісаре́тську і приста́ли до бе́рега.

зач. 27 54 Коли́ вони́ ви́йшли з човна́, відра́зу жи́телі, впізна́вши Його́,

55 оббі́гли всю око́лицю ту і почали́ прино́сити на посте́лях неду́жих туди́, де Він, як чу́тно було́, знахо́дився.

56 І куди́ ті́льки не прихо́див Він, чи в се́ла, чи в міста́, чи в се́лища, кла́ли неду́жих на відкри́тих місця́х і проси́ли Його́, щоб їм доторкну́тись хоч до кра́ю оде́жі Його́; і котрі́ доторка́лись до Ньо́го, зціля́лись.

Глава 7

1 Зібра́лись до Ньо́го фарисе́ї і де́які з кни́жників, які́ прийшли́ з Ієрусали́ма,

2 і, поба́чивши де́яких з у́чнів Його́, що ї́ли хліб нечи́стими, то́бто неми́тими, рука́ми, докоря́ли.

3 Бо фарисе́ї і всі іуде́ї, доде́ржуючись переда́нь ста́рців, не їдя́ть, не поми́вши стара́нно рук;

4 і, прийшо́вши з то́ргу, не їдя́ть, не обми́вшись. Є і бага́то і́ншого, чого́ вони́ прийняли́ дотри́муватись: пильнува́ти обмива́ння чаш, ку́хлів, казані́в і ла́вок.

зач. 28 5 По́тім пита́ють Його́ фарисе́ї і кни́жники: чому́ у́чні Твої́ не ро́блять за передання́м ста́рців, а їдя́ть хліб неми́тими рука́ми?

6 Він сказа́в їм у ві́дповідь: до́бре пророкува́в про вас, лицемі́рів, Іса́ія, як і напи́сано: лю́ди ці шану́ють Мене́ уста́ми, се́рце ж ї́хнє дале́ко від Ме́не,

7 але́ ма́рно шану́ють Мене́, навча́ючи вчень, за́повідей людськи́х.

8 Бо ви, залиши́вши за́повідь Бо́жу, дотри́муєтесь передання́ людсько́го, обмива́ння чаш і ку́хлів, і ро́бите бага́то і́ншого, цьому́ поді́бного.

9 І сказа́в їм: чи до́бре, що ви відкида́єте за́повідь Бо́жу, щоб дотри́муватися свого́ передання́?

10 Бо Мойсе́й сказа́в: шану́й ба́тька свого́ і ма́тір свою́; і: хто лихосло́вить ба́тька або́ ма́тір, хай сме́ртю помре́.

11 А ви ка́жете: хто ска́же ба́тькові чи ма́тері: корва́н, то́бто дар Бо́гові те, чим би ти від ме́не користува́вся,

12 тому́ ви вже дозволя́єте нічо́го не роби́ти для ба́тька свого́ або́ ма́тері своє́ї,

13 відкида́ючи сло́во Бо́же передання́м ва́шим, яке́ ви встанови́ли; і ро́бите бага́то чого́, цьому́ поді́бного.

зач. 29 14 І, покли́кавши весь наро́д, говори́в їм: слу́хайте Мене́ всі і розумі́йте:

15 ніщо́ з то́го, що вхо́дить в люди́ну ззо́вні, не мо́же оскверни́ти її́; але́ що вихо́дить з неї, те оскверня́є люди́ну.

16 Якщо́ хто ма́є ву́ха слу́хати, хай слу́хає!

17 І коли́ Він увійшо́в у дім від наро́ду, у́чні Його́ спита́ли Його́ про при́тчу.

18 Він сказа́в їм: невже́ і ви такі́ нерозу́мні? Невже́ не розумі́єте, що все те, що вхо́дить у люди́ну ззо́вні, не мо́же оскверни́ти її́?

19 Бо вхо́дить їй не в се́рце, а в че́рево, і вихо́дить геть, чим зни́щується вся́ка ї́жа.

20 Да́лі сказа́в: те, що вихо́дить з люди́ни, оскверня́є люди́ну.

21 Бо з сере́дини, із се́рця людсько́го, вихо́дять лихі́ по́мисли, перелю́бства, любоді́йства, вби́вства,

22 краді́жки, лихва́рства, кри́вди, лука́вства, зра́ди, гане́бні вчи́нки, за́здрісне о́ко, богоху́льство, го́рдощі, безу́мство, –

23 все це зло зсере́дини вихо́дить і оскверня́є люди́ну.

зач. 30 24 І, попростува́вши зві́дти, прийшо́в у краї́ Ти́рські та Сидо́нські; І, увійшо́вши в дім, не хоті́в, щоб хтось впізна́в Його́; але́ не міг утаї́тися.

25 Бо почу́ла про Ньо́го жі́нка, в яко́ї дочка́ одержи́ма була́ нечи́стим ду́хом, і, прийшо́вши, припа́ла до ніг Його́;

26 а жі́нка та була́ язи́чниця, ро́дом сірофінікія́нка; і блага́ла Його́, щоб ви́гнав бі́са з дочки́ її́.

27 Іісу́с же сказа́в їй: дай пе́рше наси́титись ді́тям, бо недо́бре взя́ти хліб у діте́й і ки́нути псам.

28 Вона́ ж сказа́ла Йому́ у ві́дповідь: так, Го́споди; але́ і пси під столо́м їдя́ть кри́хти у діте́й.

29 І сказа́в їй: за це сло́во, іди́; біс ви́йшов із твоє́ї дочки́.

30 І, прийшо́вши до свого́ до́му, вона́ поба́чила, що біс ви́йшов і дочка́ лежи́ть на посте́лі. Зцілення глухого і гугнявого

зач. 31 31 Ви́йшовши з краї́в Ти́рських і Сидо́нських, Іісу́с зно́ву пішо́в до мо́ря Галіле́йського че́рез око́лиці Десятигра́ддя.

32 Привели́ до Ньо́го глухо́го і гугня́вого і блага́ли Його́, щоб покла́в на ньо́го ру́ку.

33 Іісу́с, одві́вши його́ вбік від наро́ду, вклав па́льці Свої́ у ву́ха його́ і, плю́нувши, доторкну́вся до язика́ його́;

34 і, підня́вши о́чі на не́бо, зітхну́в і сказа́в йому́: «єффа́фа», то́бто: відкри́йся.

35 І відра́зу відкри́вся у ньо́го слух і розв’яза́лись пу́та язика́ його́, і поча́в говори́ти чи́сто.

36 І наказа́в їм, щоб ніко́му не розка́зували. Та скі́льки Він не забороня́в їм, вони́ ще бі́льше розголо́шували.

37 І на́дто дивува́лися та говори́ли: все до́бре ро́бить, – глухи́м дає́ чу́ти, і німи́м – говори́ти.