Євангеліє від Луки: Лк. 6:37–45

Лк. 6:37–45 зач. 27

Глава 6

зач. 221У субо́ту, пе́ршу пі́сля дру́гого дня Па́схи, довело́сь Йому́ йти засі́яними поля́ми, і у́чні Його́ зрива́ли колоски́ і ї́ли, розтира́ючи рука́ми.

2Де́які ж з фарисе́їв сказа́ли їм: наві́що ви ро́бите те, чого́ не годи́ться роби́ти в субо́ти?

3Іісу́с сказа́в їм у ві́дповідь: хіба́ ви не чита́ли, що вчини́в Дави́д, коли́ зголодні́в сам і ті, що були́ з ним?

4Як він увійшо́в у дім Бо́жий, і взяв хліби́ предло́ження, яки́х не мо́жна було́ ї́сти ніко́му, крім свяще́нників, і їв, і дав тим, що були́ з ним.

5І сказа́в їм: Син Людськи́й є госпо́дар і субо́ти.

6Довело́ся ж і в і́ншу субо́ту увійти́ Йому́ в синаго́гу і учи́ти. Там був чолові́к, у яко́го пра́ва рука́ була́ суха́.

7Кни́жники ж і фарисе́ї сте́жили за Ним, чи не зці́лить Він у субо́ту, щоб знайти́ звинува́чення про́ти Ньо́го.

8Він же, зна́ючи по́мисли ї́хні, сказа́в чолові́кові, що мав суху́ ру́ку: вста́нь і ви́йди на сере́дину. І він встав і ви́йшов.

9Тоді́ сказа́в їм Іісу́с: запита́ю вас: що годи́ться роби́ти в субо́ту? добро́, чи зло? спасти́ ду́шу, чи згуби́ти? Вони́ мовча́ли.

10І, огля́нувши всіх їх, сказа́в тому́ чолові́кові: простягни́ ру́ку твою́. Він так і зроби́в; і ста́ла рука́ його́ здоро́ва, як і дру́га.

11Вони́ ж розлюти́лися і говори́ли між собо́ю, що б їм вчини́ти з Іісу́сом.

зач. 2312У ті дні Він зійшо́в на го́ру помоли́тися і пробу́в всю ніч у моли́тві до Бо́га.

13Коли́ ж наста́в день, покли́кав у́чнів Свої́х і ви́брав з них двана́дцять, котри́х назва́в Апо́столами:

14Си́мона, яко́го назва́в Петро́м, і Андрі́я, бра́та його́, Я́кова та Іоа́нна, Фили́па та Варфоломі́я,

15Матфе́я та Фому́, Я́кова Алфе́євого та Си́мона, зва́ного Зіло́том,

16Іу́ду Я́кового та Іу́ду Іскаріо́та, яки́й по́тім і став зра́дником.

зач. 2417І, зійшо́вши з ни́ми, став Він на рі́вному мі́сці, і бага́то у́чнів Його́ і бе́зліч наро́ду з усіє́ї Іуде́ї та Ієрусали́ма і примо́рських місць Ти́рських і Сидо́нських,

18що прийшли́ послу́хати Його́ і зціли́тися від неду́гів свої́х, тако́ж і ті, що стражда́ли від нечи́стих ду́хів; і зціля́лися.

19І весь наро́д шука́в, щоб доторкну́тися до Ньо́го, бо від Ньо́го вихо́дила си́ла і зціля́ла всіх.

20І Він, зві́вши о́чі Свої́ на у́чнів Свої́х, говори́в: Блаже́нні убо́гі ду́хом, бо ва́ше є Ца́рство Бо́же.

21Блаже́нні ті, що голо́дні ни́ні, бо наси́титесь. Блаже́нні ті, що пла́чуть ни́ні, бо вті́шитесь.

22Блаже́нні ви, коли́ знена́видять вас лю́ди, і коли́ відлу́чать вас, і ганьби́тимуть, і знесла́влять ім’я́ ва́ше зара́ди Си́на Людсько́го.

23Раді́йте в той день і веселі́ться, бо вели́ка вам нагоро́да на небеса́х. Так роби́ли з проро́ками батьки́ ї́хні.

зач. 2524Навпаки́, го́ре вам, бага́ті! бо ви вже оде́ржали свою́ вті́ху.

25Го́ре вам, си́ті ни́ні! бо зголодні́єте. Го́ре вам, що сміє́тесь ни́ні! бо бу́дете пла́кати і рида́ти.

26Го́ре вам, коли́ всі лю́ди говори́тимуть про вас до́бре! бо так роби́ли з лжепроро́ками батьки́ ї́хні.

27Але́ вам, хто слу́хає, кажу́: любі́ть ворогі́в ва́ших, добро́ творі́ть тим, хто нена́видить вас;

28благословля́йте тих, що проклина́ють вас і молі́ться за тих, хто кри́вдить вас.

29Хто вда́рить тебе́ по щоці́, підста́в і дру́гу, і хто зніма́є з те́бе ве́рхню оде́жу, не борони́ взя́ти і соро́чку.

30Ко́жному, хто про́сить у те́бе, дай, а від то́го, хто взяв твоє́, не вимага́й.

зач. 2631І як хо́чете, щоб з ва́ми чини́ли лю́ди, так і ви чині́ть з ни́ми.

32І коли́ ви лю́бите тих, хто вас лю́бить, яка вам за те подя́ка? Бо і грі́шники лю́блять тих, хто їх лю́бить.

33І якщо́ ви ро́бите добро́ тим, хто вам ро́бить добро́, яка́ вам за те подя́ка? бо і грі́шники те са́ме ро́блять.

34І коли́ позича́єте тим, від ко́го сподіва́єтесь оде́ржати наза́д, яка́ за те вам подя́ка, бо і грі́шники позича́ють грі́шникам, щоб сті́льки ж оде́ржати.

35Але́ ви любі́ть ворогі́в ва́ших, добро́ творі́ть, і позича́йте, нічо́го не сподіва́ючись; і бу́де вам нагоро́да вели́ка і бу́дете сина́ми Всеви́шнього; бо Він до́брий і до невдя́чних і злих.

36О́тже, бу́дьте милосе́рдні, як і Оте́ць ваш милосе́рдний.

зач. 2737Не суді́ть, і не бу́дете суди́мі; не осу́джуйте, і не бу́дете осу́джені; проща́йте, і простя́ть вам;

38дава́йте, і да́сться вам: мі́рою до́брою, утрясе́нною, нато́птаною, перепо́вненою віддаду́ть вам, бо яко́ю мі́рою мі́ряєте, тако́ю ж відмі́риться і вам.

39Сказа́в та́кож їм при́тчу: чи мо́же сліпи́й сліпо́го води́ти? чи не впаду́ть оби́два в я́му?

40У́чень не бува́є ви́щим від свого́ вчи́теля; але́, удоскона́лившись, ко́жен бу́де, як і вчи́тель його́.

41Що ти ди́вишся на сучо́к в о́ці бра́та твого́, а коло́ди в твоє́му о́ці не відчува́єш?

42Або́, як мо́жеш сказа́ти бра́тові твоє́му: бра́те, дай я ви́йму сучо́к з о́ка твого́, коли́ сам не ба́чиш коло́ди у твоє́му оці́? Лицемі́ре! ви́йми спе́ршу коло́ду з о́ка твого́, і тоді́ поба́чиш, як ви́йняти сучо́к з о́ка бра́та твого́.

43Нема́ до́брого де́рева, яке́ б прино́сило пога́ний плід, і нема́ пога́ного де́рева, яке́ б прино́сило плід до́брий.

44Бо вся́ке де́рево пізнає́ться по плода́х свої́х: не збира́ють смо́кви з терно́вника і не зніма́ють виногра́ду з чагарника́.

45До́бра люди́на з до́брого ска́рбу се́рця свого́ вино́сить до́бре, а зла люди́на з лихо́го ска́рбу се́рця свого́ вино́сить зле, бо з повноти́ се́рця промовля́ють уста́ її́.

зач. 2846Що ж ви зове́те Мене́: Го́споди! Го́споди! – а не ро́бите того́, що Я кажу́?

47Вся́кий, хто прихо́дить до Ме́не та слу́хає слова́ Мої́ і вико́нує їх, скажу́ вам, до ко́го він поді́бний.

48Він поді́бний до люди́ни, яка́, бу́дуючи дім, вкопа́ла, загли́била і покла́ла осно́ву на ка́мені; коли́ ж ста́лася по́вінь і вода́ ри́нула на той дім, то не могла́ його́ зру́шити, бо він був збудо́ваний на ка́мені.

49А хто слу́хає і не вико́нує, той поді́бний до люди́ни, яка збудува́ла дім на землі́ без осно́ви, то як ті́льки ри́нула на ньо́го вода́, він за́раз же розвали́вся; і руйнува́ння до́му того́ було́ вели́ке.