Євангеліє від Іоанна: Ін. 5:30–6:2

Ін. 5:30–6:2 зач. 17

Глава 5

зач. 141Пі́сля цьо́го було́ іуде́йське свя́то, і прийшо́в Іісу́с до Ієрусали́ма.

2В Ієрусали́мі ж бі́ля Ове́чих ворі́т є купа́льня, що по-євре́йськи зве́ться Віфезда́, яка́ ма́ла п’ять кри́тих ході́в.

3У них лежа́ло бага́то хво́рих, сліпи́х, криви́х, сухи́х, що чека́ли ру́ху води́,

4бо А́нгел Госпо́дній щоро́ку схо́див у купа́льню і збу́рював во́ду, і хто пе́рший вхо́див у неї пі́сля збу́рення води́, той оду́жував, хоч би яку́ неду́гу мав.

5Тут був чолові́к, яки́й хворі́в три́дцять ві́сім ро́ків.

6Іісу́с, поба́чивши, що він лежи́ть, і зна́ючи, що вже до́вго хворі́є, гово́рить йому́: чи хо́чеш бу́ти здоро́вим?

7Неду́жий відпові́в Йому́: так, Го́споди; але́ чолові́ка не ма́ю, щоб, коли́ збу́риться вода́, опусти́в мене́ в купа́льню; коли́ ж я прихо́джу, і́нший вже попере́д ме́не вхо́дить.

8Іісу́с гово́рить йому́: встань, візьми́ по́стіль твою́ і ходи́.

9І він одра́зу оду́жав, взяв по́стіль свою́ і пішо́в. Того́ дня була́ субо́та.

10Тому́ іуде́ї говори́ли зці́леному: сього́дні субо́та, і не слід тобі́ було́ бра́ти по́стіль свою́.

11Він відпові́в їм: Хто зціли́в мене́, Той сказа́в мені́: візьми́ по́стіль твою́ і ходи́.

12Його спита́ли: хто Той Чолові́к, Котри́й сказа́в тобі́: візьми́ по́стіль твою́ і ходи́?

13А зці́лений не знав, хто Він, бо Іісу́с зник у наро́ді, що був на то́му мі́сці.

14По́тім Іісу́с зустрі́в його́ в хра́мі і сказа́в йому́: ось, ти оду́жав; не гріши́ бі́льше, щоб з тобо́ю не тра́пилось чого́ гі́ршого.

15Чолові́к цей пішо́в і сказа́в іуде́ям, що Той, Хто зціли́в його́, є Іісу́с.

16І почали́ іуде́ї переслі́дувати Іісу́са і шука́ли Його́ вби́ти за те, що твори́в такі́ діла́ в субо́ту.

17Іісу́с же говори́в їм: Оте́ць Мій дони́ні ро́бить і Я роблю́.

зач. 1518Іуде́ї ще бі́льше шука́ли Його́ вби́ти за те, що Він не ті́льки пору́шував субо́ту, але́ й Отце́м Свої́м назива́в Бо́га, рівня́ючи Себе́ до Бо́га.

19На це Іісу́с сказа́в: і́стинно, і́стинно говорю́ вам: Син нічо́го не мо́же твори́ти Сам від Се́бе, якщо́ не поба́чить, як тво́рить Оте́ць; бо що Він тво́рить, те так са́мо тво́рить і Син.

20Бо Оте́ць лю́бить Си́на і пока́зує Йому́ все, що Сам тво́рить; і пока́же Йому́ діла́ бі́льші від цих, що ви здиву́єтесь.

21Бо, як Оте́ць воскреша́є ме́ртвих і оживля́є, так і Син оживля́є, кого́ хо́че.

22Бо Оте́ць не су́дить ніко́го, а весь суд відда́в Си́нові,

23щоб усі́ шанува́ли Си́на, як шану́ють Отця́. Хто не шану́є Си́на, той не шану́є і Отця́, Яки́й посла́в Його́.

зач. 1624Істинно, і́стинно кажу́ вам: хто сло́во Моє́ слу́хає і ві́рить у То́го, Хто посла́в Мене́, той ма́є ві́чне життя́, і на суд не прихо́дить, а перейшо́в від сме́рті в життя́.

25І́стинно, і́стинно кажу́ вам: наста́не час і наста́в уже́, коли́ ме́ртві почу́ють го́лос Си́на Бо́жого і, почу́вши, оживу́ть.

26Бо як Оте́ць ма́є життя́ в Само́му Собі́, так і Си́нові дав ма́ти життя́ в Само́му Собі́.

27І дав Йому́ вла́ду суд твори́ти, бо Він є Син Людськи́й.

28Не диву́йтесь цьому́, бо настає́ час, коли́ всі, хто в гроба́х, почу́ють го́лос Си́на Бо́жого;

29і ви́йдуть ті, хто твори́в добро́, у воскресі́ння життя́, а ті, хто чини́в зло – у воскресі́ння су́ду.

30Я нічо́го не мо́жу твори́ти Сам від Се́бе. Як чу́ю, так і суджу́, і суд Мій пра́ведний; бо не шука́ю Моє́ї во́лі, а во́лі Отця́, Котри́й посла́в Мене́.

зач. 1731Коли́ Я сві́дчу Сам про Се́бе, то сві́дчення Моє́ не є і́стинне.

32Є і́нший, яки́й сві́дчить про Ме́не; і Я зна́ю, що і́стинне те сві́дчення, яки́м він сві́дчить про Ме́не.

33Ви посила́ли до Іоа́нна, і він засві́дчив про і́стину.

34А втім, Я не від люди́ни прийма́ю сві́дчення, але́ говорю́ це для то́го, щоб ви спасли́ся.

35Він був світи́льник, яки́й горі́в і світи́в; ви ж хоті́ли коро́ткий час пора́дуватися при сві́тлі його́.

36Я ж ма́ю сві́дчення бі́льше за Іоа́ннове: бо ді́ла, які́ Оте́ць дав Мені́ зверши́ти, самі́ діла́ ці, котрі́ Я творю́, сві́дчать про Ме́не, що Оте́ць посла́в Мене́.

37І Оте́ць, Яки́й посла́в Мене́, Сам засві́дчив про Ме́не. А ви ні го́лосу Його́ ніко́ли не чу́ли, ні лиця́ Його́ ніко́ли не ба́чили;

38і не ма́єте сло́ва Його́, яке́ перебува́ло б у вас; бо ви не ві́руєте в То́го, Котро́го Він посла́в.

39Досліді́ть Писа́ння, бо ви сподіва́єтесь че́рез них ма́ти життя́ ві́чне; а вони́ сві́дчать про Ме́не.

40Але́ ви не хо́чете прийти́ до Ме́не, щоб ма́ти життя́.

41Не прийма́ю сла́ви від люде́й,

42але́ зна́ю вас: ви не ма́єте в собі́ любо́ві до Бо́га.

43Я прийшо́в в ім’я́ Отця́ Мого́, і не прийма́єте Мене́; а коли́ і́нший при́йде в ім’я́ своє́, його́ при́ймете.

44Як ви мо́жете ві́рувати, коли́ прийма́єте сла́ву оди́н від одного́, а сла́ви, яка́ від Єди́ного Бо́га, не шука́єте?

45Не ду́майте, що Я бу́ду звинува́чувати вас пе́ред Отце́м: є на вас обвинува́ч – Мойсе́й, на яко́го ви упова́єте.

46Бо якби́ ви ві́рили Мойсе́єві, то пові́рили б і Мені́, тому́ що він писа́в про Ме́не.

47Якщо́ ж його́ писа́нням не ві́рите, то як пові́рите Мої́м слова́м?

Глава 6

1Пі́сля цьо́го пішо́в Іісу́с на той бік Тиверіа́дського мо́ря в Галіле́ї.

2За Ним йшло бага́то наро́ду, бо ба́чили чудеса́, які́ Він твори́в над неду́жими.

3Іісу́с зійшо́в на го́ру і сиді́в там з у́чнями Свої́ми.

4Наближа́лася ж Па́сха, іуде́йське свя́то.

зач. 185Іісу́с, зві́вши о́чі й поба́чивши, що бага́то наро́ду йде до Ньо́го, гово́рить Фили́пові: де нам купи́ти хлібі́в, щоб їх нагодува́ти?

6Говори́в же це, випробо́вуючи його́; бо Сам знав, що хоті́в зроби́ти.

7Фили́п відпові́в Йому́: їм на дві́сті дина́ріїв не ви́стачить хлі́ба, щоб ко́жний з них хоч тро́хи оде́ржав.

8Оди́н з у́чнів Його́, Андрі́й, брат Си́мона Петра́, гово́рить Йому́:

9тут у одного́ юнака́ є п’ять хлібі́в ячмі́нних і дві ри́би; але́ що то на таку́ кі́лькість?

10Іісу́с сказа́в: звелі́ть лю́дям сі́сти. Було́ ж на то́му мі́сці бага́то трави́. Ото́ж сі́ло люде́й бли́зько п’яти́ ти́сяч.

11Іісу́с, взя́вши хліби́ і возда́вши подя́ку, розда́в у́чням, а у́чні – тим, що сиді́ли, тако́ж і ри́би, скі́льки хто хоті́в.

12І коли́ наси́тились, то сказа́в у́чням Свої́м: збері́ть куски́, що залиши́лись, щоб нічо́го не пропа́ло.

13І зібра́ли, і напо́внили двана́дцять ко́шиків куска́ми від п’яти́ ячмі́нних хлібі́в, що залиши́лись у тих, котрі́ ї́ли.

зач. 1914Тоді́ лю́ди, поба́чивши, яке́ чу́до сотвори́в Іісу́с, сказа́ли: це воі́стину Той Проро́к, Котри́й ма́є прийти́ у світ.

15Іісу́с же, дізна́вшись, що хо́чуть прийти́, несподі́вано взя́ти Його́ і зроби́ти царе́м, зно́ву пішо́в на го́ру оди́н.

16Коли́ ж наста́в ве́чір, то у́чні Його́ зійшли́ до мо́ря

17і, сі́вши в чо́вен, попливли́ на дру́гий бік мо́ря до Капернау́ма. Було́ вже те́мно, а Іісу́с не прихо́див до них.

18Дув си́льний ві́тер і мо́ре хвилюва́лось.

19Пропли́вши ста́дій бли́зько двадцяти́ п’яти́ чи тридцяти́, вони́ поба́чили Іісу́са, Яки́й ішо́в по мо́рю і вже наближа́вся до човна́, і зляка́лись.

20Але́ Він сказа́в їм: це Я; не бі́йтесь.

21Вони́ хоті́ли взя́ти Його́ в чо́вен; і відра́зу чо́вен приста́в до бе́рега, куди́ пливли́.

22Дру́гого дня наро́д, яки́й стоя́в по той бік мо́ря, ба́чив, що і́ншого човна́ не було́ там, крім то́го, в яки́й увійшли́ у́чні Його́, і що Іісу́с не вхо́див у чо́вен з у́чнями Свої́ми, а відпливли́ одні́ у́чні Його́.

23Тим ча́сом прийшли́ з Тиверіа́ди і́нші човни́ до то́го мі́сця, де ї́ли хліб з благослові́ння Госпо́днього.

24О́тже, коли́ наро́д поба́чив, що тут нема́ Іісу́са, ні у́чнів Його́, то посіда́ли в човни́ і попливли́ до Капернау́ма, шука́ючи Іісу́са.

25І, знайшо́вши Його́ по той бік мо́ря, сказа́ли Йому́: Равві́! коли́ Ти прийшо́в сюди́?

26Іісу́с сказа́в їм у ві́дповідь: і́стинно, і́стинно кажу́ вам: ви шука́єте Мене́ не тому́, що ба́чили чудеса́, а тому́, що ї́ли хліб і наси́тились.

зач. 2027Дба́йте не про ї́жу тлі́нну, а про ї́жу, яка́ зостає́ться на життя́ ві́чне, яку́ дасть вам Син Людськи́й, бо на Ньо́му покла́в печа́ть Свою́ Оте́ць, Бог.

28Вони́ сказа́ли Йому́: що нам роби́ти, щоб твори́ти діла́ Бо́жі?

29Іісу́с сказа́в їм у ві́дповідь: ось ді́ло Бо́же: щоб ви ві́рували в То́го, Кого́ Він посла́в.

30На це вони́ сказа́ли Йому́: яке́ ж знаме́ння Ти сотво́риш, щоб ми поба́чили і пові́рили Тобі́? що Ти ро́биш?

31Батьки́ на́ші ї́ли ма́нну в пусти́ні, як напи́сано: хліб з не́ба дав їм ї́сти.

32Іісу́с же сказа́в їм: і́стинно, і́стинно кажу́ вам: не Мойсе́й дав вам хліб з не́ба, а Оте́ць Мій дає́ вам і́стинний хліб з небе́с.

33Бо хліб Бо́жий є той, яки́й схо́дить з небе́с і дає́ життя́ сві́тові.

34На це сказа́ли Йому́: Го́споди! завжди́ дава́й нам таки́й хліб.

35Іісу́с сказа́в їм: Я є хліб життя́; хто прихо́дить до Ме́не, не відчува́тиме го́лоду, і хто ві́рує в Ме́не, ніко́ли не ма́тиме спра́ги.

зач. 2136Але́ Я вам сказа́в, що ви і ба́чили Мене́, і не ві́руєте.

37Усе́, що дає́ Мені́ Оте́ць, до Ме́не при́йде; і того́, хто прихо́дить до Ме́не, Я не ви́жену геть,

38бо Я зійшо́в з небе́с не для то́го, щоб твори́ти во́лю Мою́, а во́лю Отця́, Котри́й посла́в Мене́.

39Во́ля ж Отця́, Котри́й посла́в Мене́, є та, щоб із то́го, що Він дав Мені́, нічо́го не погуби́ти, а все те воскреси́ти в оста́нній день.

зач. 2240Во́ля Того́, Хто посла́в Мене́, є та, щоб ко́жен, хто ба́чить Си́на і ві́рує в Ньо́го, мав життя́ ві́чне; і Я воскрешу́ його́ в оста́нній день.

41Наріка́ли на Ньо́го іуде́ї за те, що Він каза́в: Я є хліб, яки́й зійшо́в з небе́с.

42І говори́ли: чи не Іісу́с це, син Йо́сифа, ба́тька і Ма́тір Яко́го ми зна́ємо? Як же гово́рить Він: Я зійшо́в з небе́с?

43Іісу́с сказа́в їм у ві́дповідь: не наріка́йте між собо́ю.

44Ніхто́ не мо́же прийти́ до Ме́не, якщо́ Оте́ць, Яки́й посла́в Мене́, не покли́че його́; і Я воскрешу́ його́ в оста́нній день.

45У проро́ків напи́сано: і бу́дуть усі на́вчені Бо́гом. Ко́жен, хто чув від Отця́ і навчи́вся, прихо́дить до Ме́не.

46Це не те, щоб хто ба́чив Отця́, крім То́го, Хто від Бо́га; Він ба́чив Отця́.

47І́стинно, і́стинно кажу́ вам: хто ві́рує в Ме́не, ма́є життя́ ві́чне.

зач. 2348Я є хліб життя́.

49Батьки́ ва́ші ї́ли ма́нну в пусти́ні й поме́рли;

50хліб, яки́й схо́дить з небе́с, є таки́й, що, хто його́ їсть, той не помре́.

51Я хліб живи́й, яки́й зійшо́в з небе́с; хто їсть цей хліб, жи́тиме ві́чно; хліб же, яки́й Я дам, є Плоть Моя́, яку́ Я відда́м за життя́ сві́ту.

52Тоді́ іуде́ї почали́ спереча́тись між собо́ю, ка́жучи: як Він мо́же да́ти нам Плоть Свою́ ї́сти?

53Іісу́с же сказа́в їм: і́стинно, і́стинно кажу́ вам: якщо́ не бу́дете ї́сти Пло́ті Си́на Людсько́го і пи́ти Його́ Кро́ві, то не бу́дете ма́ти життя́ в собі́.

54Хто їсть Мою́ Плоть і п’є Мою́ Кров, ма́є життя́ ві́чне, і Я воскрешу́ його́ в оста́нній день.

55Бо Плоть Моя́ і́стинно є ї́жа, і Кров Моя́ і́стинно є пиття́.

зач. 2456Хто їсть Мою́ Плоть і п’є Мою́ Кров в Мені́ перебува́є, і Я в ньо́му.

57Як посла́в Мене́ живи́й Оте́ць, і Я живу́ Отце́м, так і той, хто їсть Мене́, жи́тиме Мно́ю.

58Цей-то є хліб, яки́й зійшо́в з небе́с. Не так, як батьки́ ва́ші ї́ли ма́нну і поме́рли; хто їсть хліб цей, жи́тиме пові́к.

59Це Він говори́в, навча́ючи у синаго́зі, в Капернау́мі.

60Бага́то хто з у́чнів Його́, слу́хаючи те, говори́ли: які́ ди́вні слова́! хто мо́же це слу́хати?

61Але́ Іісу́с, зна́ючи Сам у Собі́, що у́чні Його́ наріка́ють на те, сказа́в їм: чи це спокуша́є вас?

62А що ж, коли́ поба́чите Си́на Людсько́го, Яки́й возно́ситься туди́, де був рані́ше?

63Дух животвори́ть; плоть аніскі́льки не допомага́є. Слова́, які́ Я говорю́ вам, є дух і життя́.

64Але́ є між ва́ми де́які, що не ві́рують. Бо Іісу́с знав споча́тку, хто не ві́рує і хто зра́дить Його́.

65І сказа́в: Я для то́го і говори́в вам, що ніхто́ не мо́же прийти́ до Ме́не, якщо́ те не бу́де дано́ йому́ від Отця́ Мого́.

66Відто́ді бага́то з у́чнів Його́ відійшли́ від Ньо́го і вже з Ним не ходи́ли.

67Тоді́ Іісу́с сказа́в дванадцятьо́м: чи не хо́чете відійти́ і ви?

68Си́мон Петро́ відпові́в Йому́: Го́споди! до ко́го нам йти? Ти ма́єш слова́ життя́ ві́чного:

69і ми уві́рували і пізна́ли, що Ти Христо́с, Син Бо́га Живо́го.

70Іісу́с відпові́в їм: чи не дванадцятьо́х вас ви́брав Я? але́ оди́н з вас дия́вол.

71Це говори́в Він про Іу́ду Си́монового Іскаріо́та, бо цей мав зра́дити Його́, бу́дучи одни́м з дванадцятьо́х.