Читання днячетвер

На літургії

Апостол

Рим. 8:22–27 Послання до Римлян

зач. 9822Бо зна́ємо, що все творі́ння суку́пно сто́гне і му́читься дони́ні;

23і не ті́льки воно́, але́ й ми самі́, ма́ючи поча́ток Ду́ха, і ми в собі́ сто́гнемо, чека́ючи усино́влення, відку́плення ті́ла на́шого.

24Бо ми спасе́ні в наді́ї. Наді́я ж, коли́ ба́чить, не є наді́єю; бо коли́ хто ба́чить, то чого́ йому́ і наді́ятися?

25Але́, коли́ наді́ємось того́, чого́ не ба́чимо, тоді́ чека́ємо в терпі́нні.

26Тако́ж і Дух підкрі́плює нас у не́мочах на́ших: бо ми не зна́ємо, про що моли́тися як слід, але́ Сам Дух про́сить за нас зітха́ннями невимо́вними.

27А Той, Хто випробо́вує серця́, зна́є, яка́ ду́мка в Ду́ха, тому́ що Він піклу́ється за святи́х з во́лі Бо́жої.

Прмц. 2 Кор. 6:1–10 Друге послання до Коринфян

зач. 1811Ми ж, як співробі́тники, блага́ємо вас, щоб благода́ть Бо́жу ви прийняли́ не ма́рно.

2Бо ска́зано: у сприя́тливий час Я почу́в тебе́ і в день спасі́ння допомі́г тобі́. Ось тепе́р час сприя́тливий, ось тепе́р день спасі́ння.

3Ми ніко́му ні в чо́му не чи́нимо перешко́ди, щоб не було́ обмо́влене служі́ння,

4але́ у всьо́му пока́зуємо себе́ як служи́телі Бо́жі, у вели́кому терпі́нні, в бі́дах і неста́тках, у тісни́х обста́винах,

5під уда́рами, в темни́цях, у вигнання́х, в труда́х, у бді́ннях, в поста́х,

6у чистоті́, в розсу́дливості, у великоду́шності, в бла́гості, в Ду́сі Свято́му, в нелицемі́рній любо́ві,

7в сло́ві і́стини, у си́лі Бо́жій зі збро́єю пра́вди в пра́вій і в лі́вій руці́,

8в че́сті і безче́сті, при дога́нах і похвала́х: нас назива́ють обма́нщиками, але́ ми ві́рні;

9ми невідо́мі, але́ нас впізнаю́ть; нас вважа́ють поме́рлими, але́ ось ми живі́; нас кара́ють, але́ ми не вмира́ємо;

10нас засму́чують, а ми завжди́ раді́ємо; ми бі́дні, але́ багатьо́х збага́чуємо; ми нічо́го не ма́ємо, але́ всім володі́ємо.

Євангеліє

Мф. 10:23–31 Євангеліє від Матфея

зач. 3723Коли́ ж гони́тимуть вас в одному́ мі́сті, біжі́ть у і́нше. Бо і́стинно кажу́ вам: не всти́гнете обійти́ міст Ізра́їлевих, як при́йде Син Людськи́й.

24У́чень не ви́щий за вчи́теля і слуга́ не ви́щий за госпо́даря свого́.

25До́сить для у́чня, щоб він був, як учи́тель його́, і для слуги́, щоб він був, як госпо́дар його́. Якщо́ госпо́даря до́му назва́ли веєльзеву́лом, то чи не тим бі́льше домашні́х його́?

26О́тже, не бі́йтесь їх, бо нема́ нічо́го прихо́ваного, що не відкри́лося б, і тає́много, що не ста́ло б відо́мим.

27Що кажу́ вам у те́мряві, говорі́ть при сві́тлі, і що чу́єте на ву́хо, пропові́дуйте на покрі́влях.

28І не бі́йтесь тих, що вбива́ють ті́ло, а душі́ не можуть уби́ти; але́ бі́йтесь бі́льше Того́, Хто мо́же і ду́шу і ті́ло погуби́ти в геє́ні.

29Чи не дві малі́ пта́шки продаю́ться за оди́н асса́рій? І жо́дна з них не впаде́ на зе́млю без во́лі Отця́ ва́шого;

30у вас же і воло́сся на голові́ все порахо́вано;

31не бі́йтеся ж: ви кра́щі за багатьо́х мали́х пташо́к.

Прмц. Лк. 7:36–50 Євангеліє від Луки

зач. 3336Оди́н з фарисе́їв проси́в Його́, щоб вкуси́в з ним ї́жі, і Він, прийшо́вши в дім фарисе́я, возлі́г.

37І ось, жі́нка з то́го мі́ста, яка́ була́ грі́шницею, дові́давшись, що Він перебува́є в до́мі фарисе́я, принесла́ алава́строву посу́дину з ми́ром

38і, припа́вши до ніг Його́ зза́ду, пла́чучи, почала́ облива́ти но́ги Його́ слізьми́ і обтира́ти воло́ссям голови́ своє́ї, цілува́ла но́ги Його́ і масти́ла ми́ром.

39Фарисе́й же, що запроси́в Його́, поба́чивши це, сказа́в сам у собі́: якби́ Він був проро́к, то знав би, хто і яка́ жі́нка доторка́ється до Ньо́го, бо вона́ грі́шниця.

40Зверну́вшись до ньо́го, Іісу́с сказа́в: Си́моне! Я ма́ю щось сказа́ти тобі́. Він же гово́рить: кажи́, Вчи́телю.

41Іісу́с сказа́в: у одного́ лихваря́ було́ два боржники́: оди́н ви́нен був п’ятсо́т дина́ріїв, а дру́гий п’ятдеся́т,

42та коли́ вони́ не ма́ли чим відда́ти, він прости́в обо́м. Скажи́ ж, котри́й з них бі́льше полю́бить його́?

43Си́мон відповіда́в: ду́маю, що той, котро́му бі́льше прости́в. Він сказа́в: пра́вильно ти розсуди́в.

44І, поверну́вшись до жі́нки, сказа́в Си́монові: чи ба́чиш цю жі́нку? Я прийшо́в у дім твій, і ти не дав Мені́ води́ на но́ги, а вона́ слізьми́ облила́ но́ги Мої́ і воло́ссям голови́ своє́ї обте́рла;

45ти цілува́ння не дав Мені́, а вона́, відко́ли Я прийшо́в, не перестає́ цілува́ти но́ги Мої́;

46Ти оли́вою не помасти́в голови́ Моє́ї, вона́ ж ми́ром намасти́ла но́ги Мої́.

47А тому́ кажу́ тобі́: проща́ється бага́то гріхі́в її́ за те, що вона́ полюби́ла бага́то, а кому́ ма́ло проща́ється, той ма́ло лю́бить.

48Їй же сказа́в: проща́ються тобі́ гріхи́.

49Ті, що возлежа́ли з Ним, почали́ говори́ти про се́бе: хто Він, що й гріхи́ проща́є?

50Він же сказа́в жі́нці: ві́ра твоя́ спасла́ тебе́, йди з ми́ром.