Читання дняп’ятниця
На утрені
Ін. 21:15–25 Євангеліє від Іоанна
зач. 6715Коли́ ж вони́ обі́дали, Іісу́с ка́же Си́мону Петро́ві: Си́моне Іо́нин! чи лю́биш ти Мене́ бі́льше, ніж вони́? Петро́ ка́же Йому́: так, Го́споди! Ти зна́єш, що я люблю́ Тебе́. Іісу́с гово́рить йому́: паси́ ягня́т Мої́х.
16Ще гово́рить йому́ вдру́ге: Си́моне Іо́нин! чи лю́биш ти Мене́? Петро́ гово́рить Йому́: так, Го́споди! Ти зна́єш, що я люблю́ Тебе́. Іісу́с гово́рить йому́: паси́ ві́вці Мої́.
17Гово́рить йому́ втре́тє: Си́моне Іо́нин! чи лю́биш ти Мене́? Петро́ засмути́вся, що втре́тє спита́в його́: чи лю́биш ти Мене́? і сказа́в Йому́: Го́споди! Ти все зна́єш; Ти зна́єш, що я люблю́ Тебе́. Іісу́с гово́рить йому́: паси́ ві́вці Мої́.
18І́стинно, і́стинно кажу́ тобі́: коли́ ти був молоди́й, то підпері́зувався сам і ходи́в, куди́ хоті́в; а коли́ постарі́єш, то простя́гнеш ру́ки твої́ і і́нший підпере́же тебе́ і поведе́, куди́ не хо́чеш.
19Це Він сказа́в, даючи́ розумі́ти, яко́ю сме́ртю Петро́ просла́вить Бо́га. І, сказа́вши це, гово́рить йому́: йди за Мно́ю.
20Петро́ ж, оберну́вшись, ба́чить, що йде за ним у́чень, котро́го люби́в Іісу́с, і котри́й на вече́рі, припа́вши до груде́й Його́, сказа́в: Го́споди! хто ви́дасть Тебе́?
21Поба́чивши його́, Петро́ гово́рить Іісу́сові: Го́споди! а він що?
22Іісу́с гово́рить йому́: якщо́ Я хо́чу, щоб він залиши́вся, по́ки при́йду, що тобі́ до то́го? ти йди за Мно́ю.
23І пронесло́ся це сло́во по́між бра́ттями, що у́чень той не помре́. Але́ Іісу́с не сказа́в йому́, що не помре́, але́: якщо́ Я хо́чу, щоб він залиши́вся, до́ки прийду́, що тобі́ до то́го?
24Цей у́чень і сві́дчить про це, і написа́в це; і зна́ємо, що і́стинне сві́дчення його́.
25Бага́то й і́ншого сотвори́в Іісу́с; але́, коли́ б написа́ти про те докла́дно, то, ду́маю, і сам світ не вмісти́в би напи́саних книг. Амі́нь.
На літургії
Апостол
Рим. 5:17–6:2 Послання до Римлян
зач. 905:17Бо коли́ зло́чином одного́ смерть панува́ла посере́дництвом одного́, то тим бі́льше ті, що прийма́ють безмі́рну благода́ть і дар пра́ведності, бу́дуть царюва́ти в житті́ посере́дництвом єди́ного Іісу́са Христа́.
18Тому́, як зло́чином одного́ всім лю́дям осу́дження, так пра́вдою одного́ всім лю́дям ви́правдання до життя́.
19Бо як че́рез непо́слух одного́ чолові́ка бага́то люде́й ста́ли грі́шними, так і по́слухом одного́ бага́то ста́нуть пра́ведними.
20Зако́н же прийшо́в пізні́ше; таки́м чи́ном, збі́льшився зло́чин. А коли́ примно́жився гріх, ста́ло ще бі́льше благода́ті,
21щоб, як гріх панува́в до сме́рті, так і благода́ть воцари́лась че́рез пра́ведність до життя́ ві́чного Іісу́сом Христо́м, Го́сподом на́шим.
6:1Що ж ска́жемо? чи залиша́тися нам у гріхо́ві, щоб примно́жилась благода́ть? Зо́всім ні.
2Ми поме́рли для гріха́: як же нам жи́ти в ньо́му?
Свт. (під зачало) Євр. 7:26–8:2 Послання до Євреїв
зач. 3187:26Таки́й і пови́нен бу́ти у нас Первосвяще́нник: святи́й, неприче́тний злу, непоро́чний, відді́лений від грі́шників і підне́сений ви́ще небе́с.
27Котри́й не ма́є потре́би щоде́нно, як ті первосвяще́нники, прино́сити же́ртви споча́тку за свої́ гріхи́, по́тім за гріхи́ наро́ду, бо Він зроби́в це оди́н раз, прині́сши в же́ртву Себе́ Само́го.
28Бо зако́н поставля́є первосвяще́нниками люде́й, котрі́ ма́ють не́мочі, а сло́во кля́твенне, пі́сля зако́ну, поста́вило Си́на, наві́ки доскона́лого.
8:1Головне́ ж у тому́, про що гово́римо, є таке́: ми ма́ємо тако́го Первосвяще́нника, Котри́й сів право́руч престо́лу ве́личі на небеса́х
2і є священнослужи́тель святи́лища та скі́нії правди́вої, яку́ збудува́в Госпо́дь, а не люди́на.
Ап. Іуд. 1:1–10 Соборне послання Іуди
1Іу́да, раб Іісу́са Христа́, брат Я́кова, покли́каним, що освя́чені Бо́гом Отце́м і збере́жені Іісу́сом Христо́м:
2ми́лість вам і мир, і любо́в хай примно́жаться.
3Улю́блені! ма́ючи стара́ння писа́ти вам про зага́льне спасі́ння, я ви́знав за потрі́бне написа́ти вам блага́ння – подвиза́тися за ві́ру, раз і наза́вжди пере́дану святи́м.
4Бо вкра́лися де́які лю́ди, що зда́вна призна́чені до цьо́го о́суду, нечести́ві, які́ благода́ть Бо́га на́шого оберта́ють у при́від до розпу́сти і відріка́ються єди́ного Влади́ки Бо́га і Го́спода на́шого Іісу́са Христа́.
5Я хо́чу нагада́ти вам, які́ вже зна́єте це, що Госпо́дь, ви́зволивши наро́д із землі́ Єги́петської, по́тім погуби́в тих, що не ві́рували,
6і а́нгелів, які́ не зберегли́ свого́ досто́їнства, але́ зали́шили своє́ житло́, Він зберіга́є у ві́чних кайда́нах, під те́мрявою на суд вели́кого дня.
7Як Содо́м і Гомо́рра та навко́лишні міста́, які́ поді́бно до них блудоді́яли і ходи́ли за і́ншою пло́ттю, зазна́вши ка́ри вогню́ ві́чного, поста́влені в при́клад, –
8так са́мо бу́де і з ци́ми мрі́йниками, що оскверня́ють плоть, зневажа́ють нача́льства і лихосло́влять висо́кі вла́сті.
9Михаї́л Арха́нгел, коли́ говори́в з дия́волом, спереча́ючись про Мойсе́єве ті́ло, не смів промо́вити докі́рливого су́ду, але́ сказа́в: хай заборо́нить тобі́ Госпо́дь.
10А ці лихосло́влять те, чого́ не зна́ють; а що зна́ють з приро́ди, як безслове́сні твари́ни, тим розтліва́ють себе́.
Євангеліє
Мф. 9:14–17 Євангеліє від Матфея
зач. 3114Тоді́ прихо́дять до Ньо́го у́чні Іоа́ннові і ка́жуть: чому́ ми і фарисе́ї по́стимось бага́то, Твої́ ж у́чні не по́стяться?
15І сказа́в їм Іісу́с: чи мо́жуть сини́ черто́га весі́льного сумува́ти, по́ки з ни́ми жени́х? Але́ при́йдуть дні, коли́ відбере́ться у них жени́х, і тоді́ по́ститимуть.
16І ніхто́ до старо́ї оде́жі не наклада́є ла́тки з ново́ї ткани́ни, бо відірве́ться від старо́го і ді́рка бу́де ще гі́рша.
17Не влива́ють та́кож вина́ молодо́го в старі́ мі́хи; а іна́кше прорву́ться мі́хи, і вино́ ви́тече, і мі́хи пропаду́ть, а влива́ють вино́ молоде́ в нові́ мі́хи, і зберіга́ється те і дру́ге.
Свт. (під зачало) Ін. 10:9–16 Євангеліє від Іоанна
зач. 369Я є две́рі: хто че́рез Ме́не увійде́, той спасе́ться, і увійде́, і ви́йде, і пасови́ще зна́йде.
10Зло́дій прихо́дить ті́льки для то́го, щоб укра́сти, вби́ти й погуби́ти. Я прийшо́в для то́го, щоб ма́ли життя́, і ма́ли з доста́тком.
11Я є па́стир до́брий: па́стир до́брий життя́ своє́ покла́дає за ове́ць.
12А на́ймит, не па́стир, яко́му ві́вці не свої́, поба́чивши, що йде вовк, залиша́є ві́вці і втіка́є, а вовк хапа́є і розганя́є їх.
13А на́ймит втіка́є, бо він на́ймит, і не турбу́ється про ове́ць.
14Я є па́стир до́брий; і зна́ю Мої́х, і Мої́ зна́ють Мене́.
15Як зна́є Мене́ Оте́ць, так і Я зна́ю Отця́; і ду́шу Мою́ поклада́ю за ві́вці.
16Є у Ме́не й і́нші ві́вці, які́ не з цього́ дво́ру, і тих Мені́ тре́ба привести́: і вони́ почу́ють го́лос Мій, і бу́де одне́ ста́до і оди́н Па́стир.
Ап. Ін. 14:21–24 Євангеліє від Іоанна
21Хто ма́є за́повіді Мої́ і дотри́мується їх, той лю́бить Мене́; а хто лю́бить Мене́, той возлю́блений бу́де Отце́м Мої́м; і Я полюблю́ його́ і явлю́ся йому́ Сам.
22Іу́да, не Іскаріо́т, гово́рить Йому́: Го́споди! що це, що Ти хо́чеш яви́ти Себе́ нам, а не сві́тові?
23Іісу́с сказа́в йому́ у ві́дповідь: хто лю́бить Мене́, той сло́во Моє́ вико́нуватиме; і Оте́ць Мій полю́бить його́, і Ми при́йдемо до ньо́го і осе́лю сотво́римо у ньо́го.
24А хто не лю́бить Мене́, слів Мої́х не вико́нує; сло́во ж, яке ви чу́єте, не Моє́, а Отця́, Яки́й посла́в Мене́.