Читання днясубота
На літургії
Апостол
Євр. 12:28–13:8 Послання до Євреїв
12:28Ото́ж ми, прийма́ючи ца́рство непохи́тне, бу́демо берегти́ благода́ть, яко́ю бу́демо служи́ти благоуго́дно Бо́гові з побо́жністю і стра́хом,
29тому́ що Бог наш є вого́нь поїда́ючий.
13:1Братолю́бність хай перебува́є між ва́ми.
2Гости́нності не забува́йте, бо че́рез не́ї де́які, не зна́ючи, гости́нно прийняли́ А́нгелів.
3Пам’ята́йте в’я́знів, ні́би і ви з ни́ми були́ в кайда́нах, і стражда́ючих, бо й самі́ знахо́дитесь у ті́лі.
4Шлюб у всіх хай бу́де че́сний і ло́же непоро́чне; блудникі́в і перелю́бників су́дить Бог.
5Ма́йте вда́чу не сріблолю́бну, задовольня́ючись тим, що є. Бо Сам сказа́в: не зали́шу тебе́ і не поки́ну тебе́,
6тож ми сміли́во гово́римо: Госпо́дь мені́ помічни́к, і не зляка́юсь: що зро́бить мені́ люди́на?.
зач. 3347Пам’ята́йте наста́вників ва́ших, котрі́ пропові́дували вам сло́во Бо́же, і, ди́влячись на кончи́ну життя́ ї́хнього, наслі́дуйте ві́ру їх.
8Іісу́с Христо́с учо́ра і сього́дні і наві́ки Той же.
Євангеліє
Ін. 11:1–45 Євангеліє від Іоанна
зач. 391Був оди́н неду́жий – Ла́зар з Віфа́нії, села́ Марі́ї та її́ сестри́ Ма́рфи.
2Марі́я ж, брат яко́ї Ла́зар був неду́жий, була́ та, що пома́зала Го́спода ми́ром і обте́рла но́ги Його́ воло́ссям свої́м.
3Се́стри посла́ли сказа́ти Йому́: Го́споди! ось, кого́ Ти лю́биш, хво́рий.
4Іісу́с, почу́вши те, сказа́в: ця неду́га не на смерть, а на сла́ву Бо́жу, щоб че́рез не́ї просла́вився Син Бо́жий.
5Іісу́с же люби́в Ма́рфу і сестру́ її́ та Ла́заря.
6Коли́ ж почу́в, що він хво́рий, то пробу́в два дні на то́му мі́сці, де знахо́дився.
7Пі́сля цьо́го сказа́в у́чням: піде́мо знов до Іуде́ї.
8У́чні сказа́ли Йому́: Равві́! чи давно́ іуде́ї шука́ли поби́ти Тебе́ камі́нням, і Ти знов йдеш туди́?
9Іісу́с відповіда́в: чи не двана́дцять годи́н у дні? хто хо́дить уде́нь, той не спотика́ється, тому́ що ба́чить сві́тло сві́ту цього́;
10а хто хо́дить уночі́, спотика́ється, бо нема́ сві́тла з ним.
11Сказа́вши це, гово́рить їм по́тім: Ла́зар, друг наш, засну́в; але́ Я йду розбуди́ти його́.
12У́чні Його́ сказа́ли: Го́споди! якщо́ засну́в, то оду́жає.
13Іісу́с говори́в про смерть його́, а вони́ ду́мали, що Він гово́рить про звича́йний сон.
14Тоді́ Іісу́с сказа́в їм пря́мо: Ла́зар поме́р;
15і раді́ю за вас, що Я не був там, щоб ви уві́рували; але́ ході́мо до ньо́го.
16Тоді́ Фома́, яки́й зве́ться іна́кше Близню́к, сказа́в у́чням: ході́мо й ми помре́мо з ним.
17Прийшо́вши, Іісу́с знайшо́в, що він уже́ чоти́ри дні у гро́бі.
18Віфа́нія ж була́ поблизу́ Ієрусали́ма, ста́дій за п’ятна́дцять.
19І бага́то з іуде́їв прийшли́ до Ма́рфи й Марі́ї, щоб уті́шити їх у скорбо́ті за бра́том ї́хнім.
20Ма́рфа, почу́вши, що йде Іісу́с, ви́йшла назу́стріч Йому́; Марі́я ж сиді́ла вдо́ма.
21Тоді́ Ма́рфа сказа́ла Іісу́сові: Го́споди! якби́ Ти був тут, не поме́р би брат мій.
22Але́ й тепе́р зна́ю, що коли́ чого́ Ти попро́сиш у Бо́га, дасть Тобі́ Бог.
23Іісу́с гово́рить їй: воскре́сне брат твій.
24Ма́рфа сказа́ла Йому́: зна́ю, що воскре́сне у воскресі́ння, в оста́нній день.
25Іісу́с сказа́в їй: Я є воскресі́ння і життя́; ві́руючий в Ме́не, коли́ і помре́, оживе́.
26І ко́жен, хто живе́ і ві́рує в Ме́не, не помре́ пові́к. Чи ві́риш цьому́?
27Вона́ гово́рить Йому́: так, Го́споди! я ві́рую, що Ти Христо́с, Син Бо́жий, гряду́щий у світ.
28Сказа́вши так, пішла́ і покли́кала ти́хо Марі́ю, сестру́ свою́, ка́жучи: Учи́тель тут і кли́че тебе́.
29Вона́, як ті́льки почу́ла, по́спіхом вста́ла і пішла́ до Ньо́го.
30Іісу́с ще не вхо́див у село́, а був на тому́ мі́сці, де зустрі́ла Його́ Ма́рфа.
31Іуде́ї, які́ були́ з не́ю в до́мі і втіша́ли її́, коли́ поба́чили, що Марі́я по́спіхом вста́ла й ви́йшла, пішли́ за не́ю, ду́маючи, що вона́ пішла́ до гро́бу – пла́кати там.
32Марі́я ж, прийшо́вши туди́, де був Іісу́с, і поба́чивши Його́, впа́ла до ніг Його́ і сказа́ла Йому́: Го́споди! якби́ Ти був тут, не поме́р би брат мій.
33Іісу́с, коли́ поба́чив, що вона́ пла́че, і пла́чуть іуде́ї, які́ прийшли́ з не́ю, Сам засумува́в ду́хом і зворуши́вся.
34І сказа́в: де ви покла́ли його́? Ка́жуть Йому́: Го́споди! піди́ і подиви́сь.
35Іісу́с просльози́вся.
36Тоді́ іуде́ї говори́ли: диви́сь, як Він люби́в його́.
37А де́які з них сказа́ли: чи не міг би Цей, що відкри́в о́чі сліпо́му, зроби́ти, щоб і цей не поме́р?
38Іісу́с же, зно́ву суму́ючи в Собі́, прихо́дить до гро́бу. То була́ пече́ра, і ка́мінь лежа́в на ній.
39Іісу́с гово́рить: візьміть камінь. Сестра померлого, Ма́рфа, гово́рить Йому́: Го́споди! вже смерди́ть; бо чоти́ри дні, як він у гро́бі.
40Іісу́с гово́рить їй: чи не сказа́в Я тобі́, що, коли́ бу́деш ві́рувати, поба́чиш сла́ву Бо́жу?
41І ось взяли́ ка́мінь від пече́ри, де лежа́в поме́рлий. Іісу́с звів очі до не́ба і сказа́в: О́тче! хвалу́ Тобі́ воздаю́, що Ти почу́в Мене́.
42Я і знав, що Ти завжди́ почу́єш Мене́; але́ сказа́в це для наро́ду, яки́й стої́ть тут, щоб пові́рили, що Ти посла́в Мене́.
43Сказа́вши це, Він голо́сно промо́вив: Ла́зарю! ви́йди геть.
44І ви́йшов поме́рлий, опови́тий по рука́х і нога́х похова́льними пе́ленами, і обли́ччя його́ обв’я́зане було́ хусти́ною. Іісу́с гово́рить їм: розв’яжі́ть його́, хай іде́.
45Тоді́ бага́то з іуде́їв, які́ прийшли́ до Марі́ї і ба́чили, що сотвори́в Іісу́с, уві́рували в Ньо́го.
На утрені тропарі «Ангельский собор» і кадіння всього храму. «Воскресение Христово видевше…» (один раз)
Після 9-ї пісні та єктенії — «Свят Господь Бог наш». Відпуст утрені й літургії: «Христос, истинный Бог наш...» зі згадуванням імені св. прав. Лазаря. На трапезі благословляється вкушання рибної ікри