Читання днясубота

На літургії

Апостол

Діян. 28:1–31 Діяння святих апостолів

зач. 511Врятува́вшись, ті, що були́ з Па́влом, дізна́лися, що о́стрів назива́ється Мелі́т.

2Іноплемі́нники прояви́ли до нас вели́ку лю́дяність, бо вони́ пі́сля неда́внього дощу́ й хо́лоду, розкла́ли во́гнище і прийняли́ всіх нас.

3Коли́ ж Па́вел набра́в бага́то хми́зу і клав на вого́нь, тоді́ єхи́дна, ви́йшовши від жа́ру, пови́сла у ньо́го на руці́.

4Іноплемі́нники, поба́чивши змію́, пови́слу в ньо́го на руці́, говори́ли оди́н о́дному: пе́вне цей чолові́к – вби́вця, коли́ його́, врято́ваного від мо́ря, суд Бо́жий не залиша́є жи́ти.

5Але́ він, струси́вши змію́ у вого́нь, не зазна́в нія́кої шко́ди.

6Вони́ ж чека́ли, що в ньо́го бу́де запа́лення, або́ він рапто́во впаде́ ме́ртвим; але́, до́вго чека́ючи і поба́чивши, що з ним нія́кої біди́ не ста́лося, зміни́ли думки́ і говори́ли, що він бог.

7Бі́ля то́го мі́сця були́ має́тки нача́льника о́строва, на ім’я́ Пу́блій; він прийня́в нас і три дні люб’я́зно пригоща́в.

8Ба́тько Пу́блія лежа́в, стражда́ючи гаря́чкою і бо́лем у животі́; Па́вел увійшо́в до ньо́го, помоли́вся і, покла́вши на ньо́го свої́ ру́ки, зціли́в його́.

9Пі́сля ціє́ї поді́ї і і́нші на о́строві, що ма́ли неду́ги, прихо́дили і зціля́лися,

10і віддава́ли нам вели́ку ша́ну, а при від’ї́зді наділи́ли нас усі́м потрі́бним.

11Че́рез три мі́сяці ми відпливли́ на олександрі́йському кораблі́, яки́й назива́вся Діоску́ри і зимува́в на цьо́му о́строві,

12і припли́вши до Сіраку́з, пробули́ там три дні.

13Зві́дти відпли́вши, прибули́ в Ри́гію; оскі́льки че́рез день пові́яв півде́нний ві́тер, прибули́ на дру́гий день до Путео́лу,

14де знайшли́ браті́в і були́ впро́шені пробу́ти в них днів сім, а по́тім пішли́ до Ри́му.

15Тамте́шні бра́ття, почу́вши про нас, ви́йшли нам назу́стріч до Аппі́євої пло́щі і Трьох Гости́ниць. Поба́чивши їх, Па́вел подя́кував Бо́гові і пожваві́шав.

16Коли́ ж ми прийшли́ до Ри́му, то со́тник переда́в в’я́знів воєнача́льникові, а Па́влові дозво́лено жи́ти окре́мо з во́їном, що стері́г його́.

17Че́рез три дні Па́вел скли́кав зна́тніших з іуде́їв, і коли́ вони́ зійшли́ся, говори́в до них: мужі́ бра́ття! не зроби́вши нічо́го про́ти наро́ду або́ ба́тьківських зви́чаїв, я в кайда́нах з Ієрусали́ма пере́даний до рук ри́млян.

18Вони́, суди́вши мене́, хоті́ли звільни́ти, тому́ що нема́ в мені́ нія́кої вини́, ва́ртої сме́рті;

19але́, так як іуде́ї запере́чували, я зму́шений був вимага́ти су́ду в ке́саря, проте́ не для то́го, щоб звинува́чувати в чо́мусь мій наро́д.

20З ціє́ї причи́ни я і покли́кав вас, щоб поба́читись і поговори́ти з ва́ми, бо за наді́ю Ізра́їлеву обкла́дений я ци́ми кайда́нами.

21Вони́ ж сказа́ли йому́: ми ні листі́в не оде́ржували про те́бе з Іуде́ї, ні з браті́в, що прихо́дили, ніхто́ не сповісти́в про те́бе і не сказа́в чого́сь пога́ного.

22А втім хоті́ли б ми почу́ти від те́бе, як ти мірку́єш; бо нам відо́мо, що про це вче́ння скрізь спереча́ються.

23І, призна́чивши йому́ день, ду́же бага́то прийшли́ до ньо́го в гости́ницю; і він зра́нку до ве́чора виклада́в їм вче́ння про Ца́рство Бо́же, наво́дячи сві́дчення і переко́нуючи їх про Іісу́са із зако́ну Мойсе́євого і проро́ків.

24Одні́ з них переко́нувались слова́ми його́, а і́нші не ві́рили.

25Ті, що були́ незгі́дні між собо́ю, вихо́дили, коли́ Па́вел сказа́в такі́ слова́: до́бре Дух Святи́й сказа́в отця́м на́шим че́рез проро́ка Іса́ію:

26піди́ до цього́ наро́ду і скажи́: слу́хом почу́єте і не зрозумі́єте, і очи́ма диви́тись бу́дете і не поба́чите.

27Бо згрубі́ло се́рце люде́й цих, і ву́хами ле́две чу́ють, і о́чі свої́ закри́ли, щоб не ба́чити очи́ма, і не чу́ти ву́хами, і не зрозумі́ти се́рцем, і не наверну́тися, щоб Я зціли́в їх.

28Ото́ж хай бу́де вам відо́мо, що спасі́ння Бо́же по́слане язи́чникам: вони́ і почу́ють.

29Коли́ він сказа́в це, іуде́ї пішли́, до́вго спереча́ючись між собо́ю.

30І прожи́в Па́вел ці́лих два ро́ки на своє́му утри́манні і прийма́в усі́х, хто прихо́див до ньо́го,

31пропові́дуючи Ца́рство Бо́же і навча́ючи про Го́спода Іісу́са Христа́ з уся́ким дерзнові́нням беззаборо́нно.

За упокій 1 Сол. 4:13–17 Перше послання до Солунян

зач. 27013Не хо́чу ж, бра́ття, залиши́ти вас у неві́данні про поме́рлих, щоб ви не сумува́ли, як і́нші, що не ма́ють наді́ї.

14Бо, коли́ ми ві́руємо, що Іісу́с поме́р і воскре́с, то й поме́рлих в Іісу́сі Бог приведе́ з Ним.

15Бо це гово́римо вам сло́вом Госпо́днім, що ми, які́ живемо́ і зали́шимося до прише́стя Госпо́днього, не ви́передимо поме́рлих,

16тому́ що Сам Госпо́дь в час спові́щення, при го́лосі Арха́нгела і труби́ Бо́жої, зі́йде з не́ба, і ме́ртві у Христі́ воскре́снуть рані́ше;

17по́тім ми, що залиши́лись живи́ми, ра́зом з ни́ми бу́демо підне́сені на хма́рах назу́стріч Го́споду у пові́трі, і так завжди́ з Го́сподом бу́демо.

Євангеліє

Ін. 21:15–25 Євангеліє від Іоанна

зач. 6715Коли́ ж вони́ обі́дали, Іісу́с ка́же Си́мону Петро́ві: Си́моне Іо́нин! чи лю́биш ти Мене́ бі́льше, ніж вони́? Петро́ ка́же Йому́: так, Го́споди! Ти зна́єш, що я люблю́ Тебе́. Іісу́с гово́рить йому́: паси́ ягня́т Мої́х.

16Ще гово́рить йому́ вдру́ге: Си́моне Іо́нин! чи лю́биш ти Мене́? Петро́ гово́рить Йому́: так, Го́споди! Ти зна́єш, що я люблю́ Тебе́. Іісу́с гово́рить йому́: паси́ ві́вці Мої́.

17Гово́рить йому́ втре́тє: Си́моне Іо́нин! чи лю́биш ти Мене́? Петро́ засмути́вся, що втре́тє спита́в його́: чи лю́биш ти Мене́? і сказа́в Йому́: Го́споди! Ти все зна́єш; Ти зна́єш, що я люблю́ Тебе́. Іісу́с гово́рить йому́: паси́ ві́вці Мої́.

18І́стинно, і́стинно кажу́ тобі́: коли́ ти був молоди́й, то підпері́зувався сам і ходи́в, куди́ хоті́в; а коли́ постарі́єш, то простя́гнеш ру́ки твої́ і і́нший підпере́же тебе́ і поведе́, куди́ не хо́чеш.

19Це Він сказа́в, даючи́ розумі́ти, яко́ю сме́ртю Петро́ просла́вить Бо́га. І, сказа́вши це, гово́рить йому́: йди за Мно́ю.

20Петро́ ж, оберну́вшись, ба́чить, що йде за ним у́чень, котро́го люби́в Іісу́с, і котри́й на вече́рі, припа́вши до груде́й Його́, сказа́в: Го́споди! хто ви́дасть Тебе́?

21Поба́чивши його́, Петро́ гово́рить Іісу́сові: Го́споди! а він що?

22Іісу́с гово́рить йому́: якщо́ Я хо́чу, щоб він залиши́вся, по́ки при́йду, що тобі́ до то́го? ти йди за Мно́ю.

23І пронесло́ся це сло́во по́між бра́ттями, що у́чень той не помре́. Але́ Іісу́с не сказа́в йому́, що не помре́, але́: якщо́ Я хо́чу, щоб він залиши́вся, до́ки прийду́, що тобі́ до то́го?

24Цей у́чень і сві́дчить про це, і написа́в це; і зна́ємо, що і́стинне сві́дчення його́.

25Бага́то й і́ншого сотвори́в Іісу́с; але́, коли́ б написа́ти про те докла́дно, то, ду́маю, і сам світ не вмісти́в би напи́саних книг. Амі́нь.

За упокій Ін. 5:24–30 Євангеліє від Іоанна

зач. 1624Істинно, і́стинно кажу́ вам: хто сло́во Моє́ слу́хає і ві́рить у То́го, Хто посла́в Мене́, той ма́є ві́чне життя́, і на суд не прихо́дить, а перейшо́в від сме́рті в життя́.

25І́стинно, і́стинно кажу́ вам: наста́не час і наста́в уже́, коли́ ме́ртві почу́ють го́лос Си́на Бо́жого і, почу́вши, оживу́ть.

26Бо як Оте́ць ма́є життя́ в Само́му Собі́, так і Си́нові дав ма́ти життя́ в Само́му Собі́.

27І дав Йому́ вла́ду суд твори́ти, бо Він є Син Людськи́й.

28Не диву́йтесь цьому́, бо настає́ час, коли́ всі, хто в гроба́х, почу́ють го́лос Си́на Бо́жого;

29і ви́йдуть ті, хто твори́в добро́, у воскресі́ння життя́, а ті, хто чини́в зло – у воскресі́ння су́ду.

30Я нічо́го не мо́жу твори́ти Сам від Се́бе. Як чу́ю, так і суджу́, і суд Мій пра́ведний; бо не шука́ю Моє́ї во́лі, а во́лі Отця́, Котри́й посла́в Мене́.

На вечірні — замість прокімна — «Аллилуиа» із заупокійними віршами. На утрені — замість «Бог Господь» — «Аллилуиа». 17-та кафізма стихословиться на 2 статії із заупокійними приспівами. Після утрені та літургії звершуються панахиди