Святитель Ігнатій (Брянчанінов)
Отечник

⇦Авва Арсеній

Авва Аммон⇨

Авва Агафон

1. До числа великих Отців належав старець, на ім’я Агафон, знаменитий за доброчесностями смирення і терпіння.

Одного разу цього авву відвідали деякі браття. Почувши про його велике смирення, захотіли вони випробувати, чи точно має він такі чесноти. Для цього сказали йому: «Отче! багато хто спокушається тобою через те, що ти одержимий великою гордістю й настільки зневажаєш інших, що сприймаєш їх як ніщо. Також ти постійно лихословиш братію. Багато хто стверджує, що таємною причиною такої поведінки твоєї є блудна пристрасть, якою ти охоплений. Бажаючи прикрити власне порочне життя, ти постійно обмовляєш інших».

На це старець відповів: «Усвідомлюю я всі ці пороки, в яких ви викрили мене, і не можу допустити собі заперечень великих беззаконь моїх». З цими словами він упав до ніг братій і сказав: «Благаю вас, браття, моліться ревно до Господа Іісуса Христа за мене, нещасного, обтяженого незліченними гріхами, щоб Він пробачив мені багато тяжких беззаконь моїх». Та браття до раніше сказаних слів додали й такі: «Не приховаємо від тебе й того, що багато хто вважає тебе єретиком».

Старець, почувши це, сказав їм: «Хоча я обтяжений багатьма іншими вадами, але аж ніяк не єретик; чужий душі моїй цей порок». Тоді браття, впали йому в ноги й сказали: «Авво! просимо тебе скажи нам, чому ти анітрохи не зніяковів, коли ми звинувачували тебе в таких серйозних вадах і гріхах, а звинувачення в єресі стривожило тебе, почувши його, ти не міг витерпіти й рішуче відкинув його”. Старець відповів їм: «Перші звинувачення в гріхах я прийняв, щоб здобути цим смирення, і бажаючи, щоб ви вважали мене грішником: ми засвідчені, що в збереженні смирення — велике спасіння душі. Господь і Спаситель наш Іісус Христос, коли іудеї обсипали Його багатьма докорами та наклепами, перетерпів все, і показав нам Свою смиренність як взірець для наслідування. Наведені лжесвідки говорили проти Нього багато неправдивого, однак Він терпляче терпів наклепи, які звели Його на хрест. Апостол Петро, вказуючи на це, каже:
«Христос постраждав за нас, залишивши нам приклад, щоб ми йшли по слідах Його» (1Пет. 2:21). Належить нам терпляче, зі смиренням, переносити всі неприємності.

Та звинувачення в єресі я не міг прийняти та з великою огидою до нього відкинув його, тому, що єресь є відчуженням від Бога. Єретик відлучається від Бога Живого й істинного, і долучається до диявола й ангелів його. Відлучений від Христа вже не має Бога, Якого він би міг благати про гріхи свої, і, з усякого погляду, є загиблий. Якщо ж єретик навернеться до віри, що втримується істинною, вселенською, святою Церквою, то його прийме благий і милостивий Відкупитель. З’єднається тоді зі справжнім Богом Творцем і Спасителем нашим, Христом, Котрий завжди був і є єдиносущний Отцю і Святому Духу. Йому слава на віки віків. Амінь».

2. Агафон був мудрим по природі, далеким від лінощів у ставленні до тіла та дотримувався належної розмірності в рукоділлі, їжі та одязі.

3. Розповідали про авву Агафона, що він старався виконати будь-яку заповідь Божу: коли траплялося переправлятися через річку, — він першим брався за весла; коли приходили до нього браття, — він, після звершення звичайної молитви, негайно власними руками ставив трапезу, оскільки був сповнений любові Божої.

4. Одного разу братія в присутності авви Іосифа почали розмову про любов.
Старець сказав: «Ми не знаємо, що таке любов. Ось, для прикладу її зразок: авва Агафон мав ножик, необхідний йому для рукоділля. Прийшов до нього брат і, побачивши ножик, похвалив цю річ. Авва Агафон негайно почав просити брата, щоб він прийняв ножик у подарунок, і не дав вийти з келії, доки не вмовив його прийняти вподобану ним річ».

Треба взяти до уваги, яких вартувало зусиль знову придбати в глибокій пустелі знаряддя, необхідне для рукоділля, яке було і частиною келійного подвигу, і єдиним засобом для забезпечення себе. Лише так поміркувавши можна належним чином оцінити вчинок старця, суворо уважного до себе, який дорожив своєю безмовністю. Преподобний авва Агафон, хоча і проводив життя безмовника, та над мовчанням віддавав перевагу виконанню заповідей любові до ближнього, подібно до преподобного Мойсея Мурина і на противагу преподобному Арсенію Великому. Останній поєднав у любові до Бога любов до ближнього і звів другу на висоту таємничого подвигу, що перевершує справи, що здійснюються за посередництвом тіла.

5. Авва Агафон казав: «Якби можливо було мені взяти тіло у кого-небудь із прокажених і віддати йому моє було б для мене насолодою». Така досконала любов.

6. Розповідали про авву Агафона, що він, вирушаючи одного разу в місто для продажу свого рукоділля, знайшов там хворого мандрівника, поваленого на вулиці. Ніхто не хотів допомогти йому. Старець залишився при ньому. На ціну, отриману за своє рукоділля, найняв він хатину, а решту грошей, що залишилися від найму келії, використав на потреби хворого. Так провів він чотири місяці, до одужання мандрівника. Тоді Агафон повернувся у своє місце.

7. Іншим разом йшов авва Агафон у місто для продажу скромного рукоділля і при дорозі побачив лежачого прокаженого який запитав його: «Куди йдеш?» – «Іду в місто, — відповів авва Агафон, — продати своє рукоділля». Прокажений сказав: «Зроби любов, знеси й мене туди». Старець підняв його, й на плечах відніс у місто. Прокажений сказав йому: «Поклади мене там, де будеш продавати своє рукоділля». Старець зробив і так. Коли він продав одну річ із рукоділля, — прокажений запитав його: «За скільки ти продав це?» – «За стільки-то», – відповідав старець. Прокажений сказав: «Купи мені хліб». Коли старець продав іншу річ, прокажений запитав його: «А це за скільки продав?” – «За стільки-то», – відповідав старець. «Купи мені ще один хліб», – попросив прокажений. Старець купив. Коли авва розпродав усе рукоділля і хотів піти, — прокажений сказав йому: «Ти йдеш?» – «Йду», – відповідав авва. Прокажений сказав: «Зроби любов, віднеси мене туди, де взяв». Старець виконав це. Тоді прокажений сказав: «Благословенний ти, Агафоне, від Господа на небесах і на землі». Авва озирнувся на прокаженого, і не побачив нікого, бо це був Ангел Господній, який прийшов випробувати старця.

8. Авва Агафон казав: «Монах не повинен допускати, щоб совість звинувачувала його в чому-небудь».

9. Також він говорив: «Без дотримання заповідей Божих неможливий ані найменший успіх».

10. Він говорив: «Наскільки залежало від мене, — я ніколи не засинав зі скорботою в серці моєму на будь-кого, і нікому не допустив заснути з якою-небудь скорботою на мене».

11. Говорили про авву Агафона, що всі дії його випливали з духовного мислення. Так чинив він у ставленні до рукоділля й одягу свого. Він не носив вбрання, яке можна було б назвати надміру гарним чи надміру поганим. Для продажу рукоділля він сам ходив у місто, і зі збереженням внутрішньої безмовності продавав рукоділля тим, хто бажав купити його. Ціна решета була сто мідників, ціна кошика — двісті п’ятдесят.
Покупцям він казав ціну; гроші, які давали йому, брав мовчки, ніколи не перераховуючи їх. Він казав: «Що корисного для мене в тому, якщо буду сперечатися з ними й дам їм привід божитися, навіть якби при цьому я отримав зайві гроші, і роздав їх братії? Бог не хоче від мене такої милостині; Йому не угодно, щоб домішувався гріх у справу любові». На це браття сказали: «А звідки буде купуватися хліб для келії?» Він відповідав: «Який хліб для ченця, що мовчить у келії? ».

12. Сказав він і це: «Не пам’ятаю, щоб я повертався до моєї келії, після виходу з неї, і вносив у неї якийсь сторонній помисел. Не пам’ятаю, щоб зайнявся рукоділлям із порушенням мовчання, не пам’ятаю, щоб віддав перевагу заняттю рукоділлям моїм, а не виконанню заповіді, як тільки-но з’являлася обставина, для її виконання».

13. Розповідали про авву Агафона, що він протягом трьох років носив камінь у роті, поки не привчив себе до мовчання.

14. Брат запитав авву Агафона про блудну пристрасть. Старець сказав йому: «Піди, повергни перед Богом силу твою, і здобудеш спокій».

Ось засіб, поданий зі скарбниці духовного розуму, який вказує, що основа блудної пристрасті — гордість. Адам, коли забажав бути рівним Богові, і довів своє бажання ділом, втратив духовне відчуття непорочності, зійшов до тілесного почуття бажання жінки, й цією пристрастю приєднався до нерозумної худоби, і уподібнився їй.

15. Авва Агафон сказав: «Людина невпинно повинна бути ніби перед судом Божим».

16. Він сказав: «Якщо той, хто поневолюється пристрастю гніву, воскресить мерця, то й тоді перебуватиме чужим Богу через поневолення гнівною пристрастю».

17. Він сказав: «Якщо побачу, що найулюбленіший брат мій затягує мене в душевну шкоду, то негайно відкину його від себе, тобто припиню знайомство і відносини з ним».

Цим висловом показано, як пильно справжні ченці оберігали себе від гріховної зарази, і як вони боялися її.
Коли гріховна отрута, навіть у незначній, на перший погляд, кількості, проникне в живу посудину Святого Духа і розіллється в ній, то спричиняє жахливе спустошення й зміни. Оберігаючись від гріховної зарази так суворо і рішуче, жертвуючи всім для збереження в собі доброчесності, святі отці виконували з точністю заповідь Господа, який наказав відсікати руку і вивергати око, якщо вони спокушають тебе (Мф. 5:29-30). Наступна повість також слугує вираженням напряму, анітрохи не хитливого людськими міркуваннями, але такого, що з рішучістю прагне до виконання волі Божої й догоджання єдиному Богу.

18. Розповіли про авву Агафона, що він протягом довгого часу займався з учнями побудовою для себе келії. Не минуло ще тижня, як вони її остаточно влаштували й почали в ній жити. Та авва побачив на цьому місці щось шкідливе для душі, і сказав учням своїм те, що й Господь сказав Апостолам: «встаньте, підемо звідси» (Ін. 14:31). Це дуже засмутило учнів, і вони сказали старцю: «Якщо в тебе був намір переселитися звідси, то навіщо ми доклали такої праці, будуючи келію довгий час? Та й люди почнуть спокушатися через нас, кажучи: ось вони знову переселяються! Не можуть вжитися на одному місці!» Старець відповів: «Якщо переселення наше послужить спокусою для одних, то для інших воно послужить повчанням. Знайдуться й такі, що скажуть: блаженні ці ченці, які переселилися заради Бога і знехтували своєю власністю заради Нього. Я твердо кажу вам, що негайно йду: хто хоче, нехай іде, а хто не хоче, нехай залишається».
Учні впали до його ніг, просячи, щоб він погодився взяти їх із собою.

19. Одного разу авва Агафон ішов дорогою зі своїми учнями. Один із них знайшов на дорозі невелику зв’язку зеленого дрібного гороху, і сказав старцю: «Отче! якщо ти благословиш, то я візьму це». Старець уважно подивився на нього, і ніби здивувавшись, запитав: «Хіба ти поклав тут цю зв’язку?» Брат відповідав: «Ні». Старець сказав: «Як же ти хочеш взяти те, чого не поклав?».

20. Запитали авву Агафона: «Що — більше: тілесний подвиг, чи душевне діяння?» Старець відповідав: «Подвижника можна порівняти з древом: тілесний подвиг — це листя його, а душевне діяння — плід. Писання говорить: «всяке дерево, що не приносить доброго плоду, зрубують і кидають у вогонь» (Мф. 3:10). З цього випливає, що мета всього чернечого життя — здобуття плоду, тобто розумної молитви. Втім, як потрібні для дерева покрив і окраса листям, так потрібен для ченця і тілесний подвиг».

22. Авва Агафон казав: «Я ніколи не влаштовував вечері любові: приймати та давати душевні настанови було для мене вечерею любові. Думаю, що доставити душевну користь ближньому може замінити собою подання йому матеріальної їжі».

23. Авва Агафон, коли бачив якусь дію, і помисел спонукав його до осуду, — говорив сам собі: «Агафоне! ти не зроби цього!» Так помисел його заспокоювався.

24. Брат сказав авві Агафону: «Мені дана заповідь, але виконання заповіді пов’язане зі скорботою. Хочеться виконати заповідь, але боюся скорботи”. Старець відповідав: «Якби ти мав любов, то виконав би заповідь і переміг би скорботу».

25. Коли прийшов час відходу у вічність авви Агафона, — він перебував три дні нерухомим, маючи відкриті очі й тримаючи їх в одному напрямку. Браття штовхнули його, сказавши: «Авво! де ти?» Він відповідав: «Стою перед судом Божим». Братія сказали йому: «Отче! невже і ти боїшся?» Він відповів: «Хоча я старався всіма силами виконувати заповіді Божі, але я людина, — і не знаю, чи угодні справи мої Богу». Браття сказали: «Невже ти не впевнений, що справи твої богоугодні?» Старець сказав: «Неможливо впевнитися в цьому перш ніж постану перед Богом: бо інший суд Божий і інший — людський». Коли братія хотіли ще поставити запитання, — він сказав їм: «Зробіть любов, не говоріть зі мною, бо я зайнятий». Сказавши це, він негайно випустив дух із радістю. Браття бачили, що він помер, наче вітаючи своїх улюблених друзів.

26. Авва Агафон у всьому неухильно стежив за собою й охороняв себе. Він казав: «Без цілковитої пильності над собою людині неможливо досягти успіху в жодній доброчесності».

⇦Авва Арсеній

Авва Аммон⇨