Святитель Ігнатій (Брянчанінов)
Отечник
| ⇦Авва Агафон | Авва Амой⇨ |
Авва Аммон
1. Брат сказав авві Аммону: «Скажи мені що-небудь для настанови».
Старець відповів: «Стяжи такі помисли, які мають злочинці, ув’язнені в темниці. Вони постійно цікавляться: де суддя? коли прийде? і з відчаю — плачуть. Так і монах безперестанку повинен уважно слухати себе і викривати свою душу, кажучи: горе мені! як постану я на суд перед Христом? що відповідатиму Йому? – Якщо будеш невпинно займати себе такими думками, то спасешся.
2. Авва Аммон так духовно зріс, що від великої благості вже не знав про існування зла.
Такий настрій виникає в душі від постійної уваги до себе, від плачу про свою гріховність, від дії розумної благодатної молитви. Ця молитва сповнює серце розчуленням. Розчулення — це відчуття великої милості до себе і до всього людства.
3. Авва Аммон ніколи не наважувався засуджувати кого-небудь.
4. Дехто з Отців розповів: у келіях був старець-подвижник, який мав одяг із рогожі. Прийшов він одного разу до авви Аммона. Авва, побачивши його в одязі з рогожі, сказав йому: «Це не принесе тобі ніякої користі». І старець запитав його: «Три помисли приходять до мене. Перший пропонує поневірятися пустельними місцями; другий — піти в країну, в якій ніхто не знає мене; третій — зачинитися в хатині, нікого не бачити, і вживати їжу через день».
Авва Аммон відповів: «Виконання кожного з цих припущень буде некорисним й шкідливим для твоєї душі. Навпаки, мовчи в оселі твоїй, щодня помірно вживай їжу, у серці твоєму тримай слово митаря («Боже! будь милостивим до мене, грішника»), й зможеш спастися».
Очевидно: носіння одягу мандрівника, який би впадав усім у вічі, намір вести особливий спосіб життя, що мав привернути до себе увагу багатьох, навіяло подвижнику високодумство, якого він не зрозумів.
Преподобний Аммон дав йому подвиг смирення, єдиний угодний Богу, єдиний здатний привернути милість і благодать Божу до подвижника.
5. Авву Аммона запитали: «Який шлях є тісним і скорботним?” Він відповів: «Шляхом тісним і скорботним є приборкання своїх помислів і відсікання власних побажань задля виконання волі Божої. Це й означає: «ось, ми залишили все і пішли слідом за Тобою» (Мф. 19:27; Мк. 10:28; Лк. 18:28).
6. Авва Аммон сказав: «Я провів чотирнадцять років у Скиту, молячи Бога вдень та вночі, щоб Він дарував мені перемогти гнів».
7. Одного разу авва Аммон пішов до авви Антонія Великого і загубив дорогу.
Він присів й трохи заснув. Прокинувшись, помолився Богові так: «Господи, Боже мій! благаю Тебе: не погуби творіння Твого!» – і з’явилася людська рука, яка ніби спускалася з неба: вона неслася повітрям і вказувала шлях Аммону до того часу, поки він не прийшов до авви Антонія. Тоді рука зупинилася над входом у вертеп Антонія. Аммон постукав у двері; відчинив їх Антоній.
Вони зайнялися душекорисною бесідою. Після її закінчення авва Антоній передбачив Аммону, що він досягне успіху в здобутті страху Божого. Сказавши це пророцтво, Антоній вивів Аммона з келії й, вказавши на камінь, сказав: «Образь цей камінь і вдар його». Аммон зробив це. Тоді авва Антоній запитав його: «Чи дав він тобі якусь відповідь, чи надав якусь протидію цей камінь?» Аммон відповів: «Ні». – «Таким способом і ти досягнеш подібної міри безпристрасності», – що й здійснилося.
8. Одні браття зазнали скорботи на місці свого проживання, і через це намірилися залишити це місце. Та щоб порадитися пішли до авви Аммона. Йшли вони берегом річки, а старець у цей час перебував у човні, що плив по річці. Порівнявшись із ними і побачивши їх, старець просив човнярів пристати до берега, вийшов із човна і, підійшовши до братій, сказав їм: «Я – Аммон, до якого ви йдете». Він заспокоїв їх і, в результаті його настанови, вони повернулися в місце свого подвигу. Тому, що скорбота, яка спіткала їх, не була шкідливою для душі, а була лише скорботою людською.
9. Прийшов до авви Аммона брат зі Скиту і сказав йому: «Посилає мене отець мій на послух; виконуючи цей послух, боюся впасти в блуд». Старець відповів на це: «У той час, як потрапиш в напасть, так звернися до Бога:
Боже сил! за молитвами отця мого визволи мене з напасті». Одного разу брат, виконуючи послух і прийшовши в деякий мирський дім, застав у ньому дівчину, яка спонукала його до гріха, і навіть замкнула за ним двері будинку.
Брат вигукнув до Бога гучним голосом як заповів йому авва Аммон, — і він негайно опинився на дорозі, що веде в Скит.
10. Авва Аммон був рукопокладений в єпископа. У цьому сані він діяв із благодатного настрою і духовного розуму, набутих чернечим життям. Одного разу привели до нього на суд вагітну дівицю і вимагаючи для неї церковного покарання. Єпископ ознаменував її хресним знаменням і наказав дати їй шість пар полотна, кажучи: «На неї чекає тягар пологів: хоч би не померла вона чи дитя її, та на ціну з продажу полотна цього зможуть звершити похорон. Звинувачувачі дівиці сказали йому: «Що ти робиш? дай їй епітимію». Він відповідав їм: «Браття! хіба ви не бачите, що вона близька до смерті? як же мені покласти на неї ще що-небудь?»
Авва Аммон ухилився від дій на вимогу плотської ревності обвинувачів, та водночас морально вплинув на дівицю, давши їй неочікуване нею милосердя та уявивши їй наживо близькість смерті. Зм’якшене милосердям серце, при згадці про смерть, особливо схильне до покаяння.
11. Прийшов якось авва Аммон в одне місце подвигу ченців, щоб розділити з ними трапезу. Та один з братів того місця дуже зіпсувався в поведінці оскільки його відвідувала жінка. Це стало відомо й іншим братам; вони зніяковіли й, зібравшись на нараду, вирішили вигнати брата з його келії. Дізнавшись, що єпископ Аммон перебуває тут, прийшли до нього і просили, щоб і він пішов із ними оглянути келію брата. Дізнався про це і брат, і сховав жінку під великою дерев’яною посудиною, перевернувши посудину дном догори. Авва Аммон зрозумів це, і заради Бога покрив гріх брата. Прийшовши з братією у келію, він сів на дерев’яній посудині й наказав почати обшук. Келію обшукали, але жінку не знайшли. «Що це? – сказав авва Аммон братам: «Бог нехай пробачить вам гріх ваш». Після цього він помолився і велів усім вийти. За братією пішов і сам. Виходячи, він взяв милостиво за руку засудженого брата і сказав йому з любов’ю: «Брате! пильнуй себе».
12. Одного разу, за звичаєм того часу, деякі з християн прийшли судитися перед своїм єпископом. Переймаючись через незгоду між християнами з причин, що не заслуговують їх уваги, єпископ показався юродивим перед таким зібранням. Одна з жінок, що були тут, сказала подрузі своїй: «Старець збожеволів». Святий Аммон, почувши це, покликав її до себе і сказав їй: «Стільки років подвизався я в пустелях, щоб здобути це божевілля, і чи для тебе мені втрачати його».
13. Один брат впав у тяжкий гріх, через це прийшов він до авви Аммона й сказав: «Я впав у такий-то гріх і не маю сили для покаяння, тож залишаю чернецтво і йду у світ”. Старець вмовив брата залишитися в чернецтві, обіцяючи взяти на себе працю покаяння в гріху його перед Богом. Взявши на себе таку провину, старець почав приносити покаяння в цьому гріху. Тільки один день він перебував у покаянні, як і прийшло одкровення від Бога, що гріх прощений брату заради любові старця.
Одного разу авва Аммон прийшов до авви Пімена і запитав його: «Якщо я прийду в келію до брата, або він прийде до мене через якусь потребу, чи дозволено розмовляти з ним вільно на будь-які теми?» Авва Пімен відповів: «Я не схвалюю такої поведінки, тому що юність потребує самозбереження».
Авва Аммон відповів на це: «А як чинили старці в таких випадках?» Авва Пімен відповів: «Старці, будучи духовно досконалими, не потребують такого самозбереження: вони, не маючи нічого чужого в серці, не мають його і в устах своїх». Знову авва Аммон запитав: «Якщо трапиться розмовляти з братом, — з чого краще почати бесіду, з Писання чи з висловів отців?» Старець відповідав: «Якщо не можеш мовчати, то говори краще з про настанови, ніж про Писання. Тлумачення Писання пов’язане з великою небезпекою для душі.
Багато ченців тих часів через неправильне тлумачення, яке вони давали різним місцям священного Писання, впали в єресі. Пояснення Писання дарується Божественною благодаттю. Чернець, який не має цієї благодаті й прагне такого дару зі своєї зарозумілості та невігластва, неодмінно стає винним перед Святим Духом, який виголосив Писання. Через зухвалість свою його відкидає Бог і попускає стати жертвою злих духів. З такого тлумачення Писань пророчих і апостольських виникли всі єресі та розколи.
Остання повість, очевидно, відноситься до пізнішого Аммона, — не до того, який розмовляв з Антонієм Великим.
У повістях про Аммонів збереглися для нас такі відомості про Нітрійську гору.
У цій пустелі жило до п’яти тисяч ченців. Вони проводили різне життя, відповідно до волі та своїх здібностей. Деякі з них жили наодинці, відлюдниками, інші — удвох чи втрьох; інші жили й в більшій кількості, утворюючи з себе гуртожитки. Було до п’ятисот мужів, які досягли християнської досконалості: вони знаходилися далі, у найглибшій пустелі. Таке різноманітне проживання, що задовольняло волю і здібності, дуже сприяло чернечому духовному процвітанню.
| ⇦Авва Агафон | Авва Аммой⇨ |