Святитель Ігнатій (Брянчанінов)
Отечник
| ⇦Антоній Великий | Авва Агафон⇨ |
Авва Арсеній
1. Авва Арсеній Великий приведений до чернечого життя дивовижним Промислом Божим. Він був наставником Аркадія і Гонорія, синів Феодосія Великого, імператора візантійського, і називався їхнім отцем. Через таку свою значущість, особисті чесноти, вченість, Арсеній користувався особливою пошаною серед придворних. За статусом світським він був сенатором, та водночас належав до церковного кліру, маючи сан диякона.
Зі збережених до нас його висловів та подій із життя, можна побачити в його характері незвичну прямоту та відвертість. Він діяв відповідно до своєї мети, своєї рішучої добромисності, не допускаючи в собі міркувань, які могли б відвернути від такої дії.
Одного разу він вважав за потрібне покарати Аркадія за якесь юнацьке захоплення. Покарати так сильно, щоб вихованець не дозволив собі знову повернутися до нього. Злоба охопила Аркадія. Він задумав вбити Арсенія. Та намір царевича був відкритий Арсенію. Вночі він зняв із себе одяг царедворця, вбрався в лахміття бідняка й пішов із палацу. Сів на корабель, що вирушав з Константинополя до Олександрії, на околицях якої знаходилася дика пустеля, Скит, у якому тисячі ченців проводили найпіднесеніше життя. Туди попрямував і Арсеній. Він приєднався до численного лику святих подвижників, і незабаром, під керівництвом преподобного Іоанна Колова, сягнув особливого духовного успіху.
2. У характері Арсенія Великого, біографами була відзначена ще одна особлива риса. Перебуваючи при імператорському дворі, — ніхто з придворних не оточував себе такою пишністю, як Арсеній, а в Скиту ніхто так суворо не дотримувався чернечої убогості, ніхто не носив такого бідного вбрання, як він. Велику кількість пахощів преподобний замінив смердючою водою, у якій вимочувалися пальмові гілки для його рукоділля. Воду він ніколи не міняв, а лише додавав. Такою вона стояла в його келії. При царському дворі Арсеній, сяючи зовнішньою розкішшю, проводив життя подвижника, постійно думав про чернече життя, прагнув до нього всім бажанням серця.
Подібна риса була і в характері Василія Великого, архієпископа Кесарії Каппадокійської. Цей святитель, бувши строгим подвижником, зберігав цілковиту безкорисливість, яка часто доходила до крайньої убогості. Однак під час богослужіння він оточував себе незвичайним порядком й винятковим блиском. Що ж це означало? Може марнославство й суєтність за звичаєм та в дусі світу?
Ні! це було проявом безкорисливого й високого почуття до прекрасного.
Саме тому пишність стояла біля убогості, блиск прикривав суворе подвижництво. Так легко залишив преподобний Арсеній тіні й образи прекрасного, до якого серце його не було прив’язаним, а зосередився цілком на істинно витонченому чим для нього був Бог.
3. Перебуваючи ще при царському дворі, та дізнавшись про задум Аркадія, Арсеній молився Богу так: “Господи! вкажи мені, як мені врятуватися?” – і був до нього голос: “Арсеній! тікай від людей, і спасешся”.
4. У Скиту Арсеній знову молився Богу, кажучи: “Господи! вкажи, як спастися мені?” Й почув голос, що мовив йому: “Арсенію! тікай від людей, мовчи й безмовствуй: це — основа безгрішності”.
Так Бог, який знає серця кожного, бачачи сили святого Арсенія, покликав обране вмістилище Своє до самітницького життя.
5. Прибувши в Скит, святий Арсеній сказав про свій намір прийняти чернецтво пресвітерам. Вони відвели його до старця, сповненого Святого Духа — Іоанна Колова. Та старець захотів піддати Арсенія випробуванню. Коли вони сіли за трапезу, щоб скуштувати хліба, старець не запросив Арсенія, а залишив стояти. Він стояв, спрямувавши очі в землю і думаючи, що стоїть у присутності Бога перед Його Ангелами. Коли ж вони почали їсти, старець взяв сухар і кинув Арсенію. Той, побачивши це, так обміркував вчинок старця: “Старець, подібний до Ангела Божого, зрозумів, що я схожий на пса, та навіть гірший, і тому подав мені хліб так, як подають псу. З’їм я ж хліб, так само як вони їдять його”. Після таких міркувань, Арсеній вставши на четвереньки підійшов до сухаря, взяв його вустами, відніс у куток і там з’їв. Старець, побачивши велике смирення його, сказав пресвітерам: “З нього буде вправний інок”. Через нетривалий час Іоанн дав йому келію поблизу себе й навчив його трудитися задля свого спасіння.
6. Запитував одного разу авва Арсеній одного з єгипетських старців про свої помисли. Це побачив якийсь брат і запитав його: “Авва Арсеній, чому ти, будучи стільки обізнаним у науках Греції та Риму, запитуєш про твої думки цього, далекого від усякої вченості?” Арсеній відповів: “Науки Греції та Риму я знаю, але ще не пізнав алфавіту, який викладається цими людьми, які нічого не знають у вченості світу”.
Знання, які передавав Єгиптянин, були надані йому через виконання Євангельських Заповідей. Ця наука набувається в самій душі, у ній вона має досвідчений, неспростовний доказ собі. Вона здається надзвичайно новою для того, хто вивчаючи світ, здобув усі свої знання ззовні й був позбавлений правильного бачення себе, оскільки це відкривається лише у світлі вчення Христового. Блаженний авва Арсеній, який належним чином вшанував Премудрість, що зійшла до людей згори, принизив перед нею премудрість людську, що виникла внаслідок гріхопадіння. Багато хто, віддав перевагу другій над першою, занапастив себе і своїх послідовників, закривши себе від світла Христового та лишившись при своєму власному світлі.
7. Одного разу авва Євагрій сказав авві Арсенію: “Чому ми, при всій нашій вченості та розвитку, не маємо нічого, а ці грубі єгиптяни мають таке піднесене духовне життя?” Авва Арсеній відповів: “Ми нічого не почерпнемо для духовного життя з мирського знання, а вони подвигами здобули своє духовне проживання”.
Християнський успіх досягається завдяки виконанню євангельських заповідей у самозреченні. Очевидно, що земна вченість, яка має своїм початком людське гріхопадіння, не може брати ніякої участі в справі відновлення людства Відкупителем. Якщо ця вченість не буде твердо підпорядкована Премудрості Божій, то стає великою перешкодою в цій справі. Якщо у справу спасіння людей внесемо свій згубний початок і свій дух.
8. Брат попросив авву Арсенія дати йому настанову. Старець сказав:” З усіх сил подвизайся, щоб внутрішнім твоїм діланням по Бозі переможене було все зовнішнє”.
Внутрішнє й душевне ділання означає одне й те ж саме. Воно полягає в уважній молитві усній і розумній, у плачі серця, у пам’яті про смерть, у само докорі, у свідомості та сповідуванні своєї гріховності, і в подібних справах, що здійснюються подвижником у душі, в самому собі.
9. Авва Арсеній сказав: “Якщо шукатимемо Бога, то Він явиться нам, — і якщо будемо утримувати Його в собі, то перебуватиме з нами “.
Цей вислів — з найпіднесенішого чернечого подвигу! Він показує, що істинним подвигом потрібно привертати до себе благодать Божу, й, отримавши тим самим зберігати її. Ті, хто віддалися лінощам і безпечності після отримання благодаті, втратили її.
10. Один монах сказав авві Арсенію: “Помисли турбують мене, кажучи: ти не можеш переносити ні посту, ні подвигів. Відвідуй принаймні хворих, бо це — справа любові”. Старець, зрозумівши, що помисли ці насіяні бісами, сказав йому: “Іди, їж, пий, нічого не роби, тільки не полишай своєї келії”. Старець сказав так, знаючи, що мовчання в келії приведе ченця до належного життя.
11. Розповіли про одного брата, що приходив у Скит побачити авву Арсенія, таке: брат цей прийшов у скитський храм та переконливо просив священнослужителів, надати йому можливість побачити старця.
Вони сказали йому: “Побудь тут деякий час, й побачиш його”. Брат відповів: “Я не скуштую ніякої їжі допоки не побачу його”. Тоді священнослужителі послали одного зі скитських братів провести цього брата до келії старця, яка перебувала на досить далекій відстані від скитської церкви.
Досягнувши келії й постукавши у двері, вони увійшли. Привітавши старця, сіли, та сиділи довго, перебуваючи в мовчанні. Нарешті скитський брат сказав: “Я йду, — помоліться за мене”. Подорожній же не наважився першим почати розмову зі старцем й сказав: “І я йду з тобою”. Коли вони вийшли то попросив подорожній брат скитського: “Відведи мене до авви Мойсея, який вступив у чернецтво з розбійників”. Коли вони прийшли до авви, то він прийняв їх дуже привітно, дав мудру та святу настанову й відпустив, показавши велику любов. Тоді скитський брат сказав мандрівникові: “Ось! я водив тебе до чужинця і до єгиптянина: який із двох тобі сподобався більше?” Він відповів: “Єгиптянин мені припав більше до серця”.
Дехто з Отців, почувши це, помолився Богові, кажучи: “Господи! відкрий мені таємницю цих вчинків : один тікає від усіх заради імені Твого, а інший приймає всіх заради Твого імені”. І ось! у видінні з’явилися йому два великі кораблі на великих водах. В одному він бачив авву Арсенія, який безмовно плив, і Духа Божого з ним, а в іншому авву Мойсея, який плив у товаристві Ангелів, які годували його медом, що витікав зі стільників медом.
Таким було свідчення Боже про ченця, який істинно зберігав мовчання.
12. Сказав авва Марк авві Арсенію: “Чому ти уникаєш товариства і бесіди з нами?” Арсеній відповів: “Знає Бог, що я люблю вас, але не можу бути разом і з Богом, і з людьми. На небі тисячі й тисячі тисяч мають одну волю, а в людей воля багатогранна: і тому не можу, залишивши Бога, бути з людьми”.
Коли чернець звикне до своєї справи й вона стане його природною необхідністю, тоді він вже не може перейти до іншої справи, хоча б вона мала свої духовну гідність. Залишити засвоєне діяння — немов би залишити життя.
13. Одного разу до авви Арсенія прийшли Отці з Олександрії. Один із них був дядьком Тимофія, архієпископа Олександрійського, прозваного нестяжателем. Авва Арсеній був тоді хворий і відмовився від побачення, побоюючись, щоб і інші не почали приходити й турбувати його. На той час він перебував у кам’янистій горі Тройській. Отці повернулися, засмучені. За цим відбувся набіг варварів, тому старець залишив гору перейшов в Нижній Єгипет. Почувши це, отці знову прийшли побачитися з ним. Старець їх радо прийняв. Між отцями був брат, що сказав авві Арсенію: “Чи відомо тобі, авво, що ми приходили до тебе в Тройську гору?” Старець відповідав йому: “Ви після того, як я не прийняв вас, їли хліб і пили воду, а я — повір мені, сину мій — не скуштував ні хліба, ні води, навіть не присів, але перебував у молитовному подвигу за вас, доки мені не було відкрито, що ви повернулися до себе благополучно. Так вчинив я тому, що ви потрудилися заради мене. Втім — вибачте мені”. Відвідувачі пішли від нього втішені.
Щоб спростувати плотське судження про вчинок духовного мужа, про вчинок, який за своїм проявом міг здатися різким порушенням Божої заповіді про любов до ближнього, святий Арсеній повідав таємницю своєї поведінки щодо неприйнятих ним відвідувачів. Про отримане про них Божественне одкровення, з якого випливала сила його молитви й те виконання заповіді, на яке здатні самі лише Духоносці.
14. Бувши в скиту, один брат прийшов до оселі авви Арсенія і побачив крізь дверну щілину старця всього наче вогняним. Цей брат був гідний видіння. Він постукав у двері. Старець вийшов і, помітивши зміну в його обличчі, запитав, чи давно він тут і, чи не бачив чого? Брат сказав, що нічого не бачив. Старець, поговоривши з ним, відпустив його.
15. Розповів авва Арсеній про великого за подвигом і славетного за вірою самітника, який, однак, через незнання прогрішив у ній так: Він говорив, що у святому Причасті ми приймаємо не Тіло Христове, а лише образ Тіла Христового у вигляді хліба.
Про це почули два старці. Знаючи, що той, хто говорив, великий по життю вони зрозуміли, що він говорить це не через зловмисність, а через незнання й простоту. Вони прийшли до нього і сказали: “Отче! ми чули про якогось брата, що виголосив думку незгодну з вченням правої віри, а саме, що у святому Причасті ми приймаємо не Тіло Христове, але образ Тіла Христового у вигляді хліба”.
Старець відповів: “Я це говорив”. Вони почали його переконувати: “Не думай так, отче, але сповідуй за переданням святої, соборної, апостольської Церкви. Ми віруємо, що хліб є самим Тілом Христовим, а в чаші знаходиться сама Кров Христова, — але аж ніяк не образи. Хоча незбагненно, яким чином хліб може бути Тілом, та оскільки Господь сказав про хліб: це є тіло Моє, то ми віримо, що хліб є істинним Тілом Христове”. Старець на це сказав: “Якщо я не буду переконаний на власному досвіді, то перебуватиму в сумніві”.
Вони запропонували йому: “Будемо молитися Богу протягом усього наступного тижня, щоб Він пояснив нам це таїнство, й віримо, що Бог відкриє”. Старець із радістю прийняв пропозицію. Сам він молив Бога так: “Господи! Ти знаєш, що я не вірю не через зловмисну впертість. Господи Іісусе Христе! відкрий мені про це таїнство, щоб я не перебував в омані через невір’я”.
Так само і старці, прийшовши у свої оселі, упродовж усього тижня благали Бога кажучи: “Господи Іісусе Христе, відкрий про цю таїнство старцеві, щоб він не перебував у невір’ї та не занапастив своїх трудів”. І почув їх Бог. Через тиждень вони прийшли до церкви, сіли всі троє на одній рогожі, і відкрилися їм очі. Коли поклали хліб на святій Трапезі, тоді побачили вони Немовля замість хліба. Коли ж ієромонах простягнув руку, щоб переломити цей хліб, то зійшов із неба Ангел Господній із ножем у руці, зарізав Немовля. Кров із нього вилив у чашу.
Коли ієромонах розламував хліб, — Ангел різав Немовля на малі частини.
Коли приступили до прийняття Святих Тайн, маловірному старцю подали криваве м’ясо. Побачивши це, старець злякався і закричав: “Господи! вірую, що Хліб є Тіло Твоє!” – і негайно м’ясо на руці його стало звичайним хлібом. Він причастився, славословлячи Бога. Старці сказали йому
“Бог знає, що люди не можуть вживати сирого м’яса, і тому прикрив тіло Своє виглядом хліба, а кров виглядом вина”. Два старці подякували Богові, який не попустив подвигу третього старця стати марним.
16. Коли настав час смерті авви Арсенія, братія, які були при ньому, побачили, що він плаче. Вони сказали йому: “Отче! невже й ти боїшся?”
Він відповідав: “Страшуся! Страх, який я відчуваю зараз, перебував зі мною відтоді, як я став монахом”.
17. Розповідали про авву Арсенія, що через сльози, які падали з очей його, він постійно мав хустину на колінах у той час, як сидів за рукоділлям.
18. Блаженної пам’яті архієпископ Феофіл перед тим, як йому померти, сказав: “Блаженний, авва Арсеній! ти завжди мав перед очима твоїми цей час”.
| ⇦Антоній Великий | Авва Агафон⇨ |