Святитель Ігнатій (Брянчанінов)
Отечник
| ⇦Зміст | Авва Арсеній⇨ |
Преподобний Антоній Великий
1. Антоній Великий, преподобний авва, єгипетський пустельник, сказав: Браття, віруймо в Господа нашого Іісуса Христа та поклоняймося Йому. Скоримо себе Йому, і будемо намагатися виконувати волю Його кожну мить.
В іншого Бога, крім Нього, не віруймо: бо Він – Бог великий, Господь пануючих. В істині та правді прославляймо Його… Не уподібнюймо Його до жодного з творінь, ані до тих, що на небі вгорі, ні до тих, що на землі знизу, бо все це створене Ним… і Він є скоріш усього, і перебуватиме вічно, й не матиме ніякого кінця. Віруймо в Нього і поклоняймося Йому, щоб царювати з Ним й у вічності насолоджуватися Його благами: Він – Цар царів, і всі царства завдяки Йому існують. Віруймо в Нього від щирого серця нашого, і живімо за заповідями Його, бо «віра без діл мертва» (Як. 2:26); і Він помилує нас у царстві Своєму, коли закінчимо подорож, визначену нам у цьому світі.
2. Воістину блаженний той, хто пильнує за собою і виконує заповіді Господа нашого Іісуса Христа, бо він сподобиться істинного розуміння, яке походить від Господа, і зможе сказати: «Дивне для мене всевідання Твоє» (Пс. 138:6).
Не погріши у вірі, щоб не прогнівався на тебе Творець наш: хто не має праведної віри, той готує їжу черв’якам невсипучим, і жертву князю темниць пекельних; дух його чужий вічному життю; він — явний боговідступник.
3. Бійтеся відступлення від віри, як початку всіх лих. Віруймо в ім’я Господа Бога Отця, і Сина, і Святого Духа, щоб виконалося над нами сказане в Писанні: ті, що вірять у Господа, «не похитнуться, як гора Сион, що стоїть вічно» (Пс. 124:1). Тверда основа всіх святих — віра: нею вони закривали пащі левів й гасили силу вогню (Євр. 11:33).
4. Наскільки незбагненна сила і могутність Божі, настільки незбагненні й дії Його. Як невимірна Його премудрість, так і «недосліджені путі Його» (Рим. 11:33). Може Бог виконати те, що обіцяв: тому не допустимо собі зневіри, щоб не піддатися осуду більше за зневіру, ніж за беззаконні справи. Погрішити в справах — ознака немочі; допускати ж собі невір’я — ознака зухвалої легковажності й нерозсудливості. Доки маємо час, пожаліймо самих себе, благаймо Бога про прощення гріхів наших, щоб Він не наказав «зв’язавши йому руки і ноги, візьміть його і вкиньте у тьму безпросвітну; там буде плач і скрегіт зубів;» (Мф. 22:13). Що означають плач і ридання, як не нескінченність жорстоких й жахливих страждань? і що зображується скреготом зубів, як не найбільший жаль за вчинені гріхи?
Тоді, безсумнівно, почнемо гніватися на самих себе, каятися, скрегочучи зубами. Коли покаяння не матиме місця, коли не буде від нього ніякої користі, коли час, даний на покаяння, мине.
Маючи можливість умилостивити Бога в короткий час земного життя служінням Йому, маючи можливість звільнити себе від геєни і вічних мук, чому перебуваємо в недбальстві, й, нехтуючи заповідями Бога, служимо нашим примхам і піддаємо себе неминучій карі? Бог наш, великий і людинолюбивий, «багатий милістю» (Еф. 2:4), всемогутній у діях Своїх, Сам нехай допоможе немочі нашій. Нехай скине скоро сатану під ноги наші, та дарує нам силу і духовний розум, щоб ми, в час, що залишився нам, послужили Йому вірно в істині, і сподобилися милості Його в страшний день суду Його .
5. Велику силу має той, хто подвизається протягом усього життя, і щодня, до останнього подиху, перебуває в насторожі через спокусника, яким переслідується. Я благав Бога, щоб Він показав мені ополчення, яке оточує і захищає монаха, і побачив ченця, оточеного світильниками. Безліч Ангелів з оголеними мечами в руках охороняли його, мов зіницю ока, і ось — голос з неба, який каже: “Не допустіть йому спокою, доки праведний живе в цьому світі”. Побачивши таке ополчення, що звідусіль оточує ченця, я зітхнув і сказав сам собі: “О Антонію! все це дано ченцю, і при всьому цьому перемагає його диявол й монах нерідко падає”. І прийшов до мене голос від милосердного Господа: “Диявол нікого не може скинути. Такої влади він не має: бо Я прийшов, сприйнявши на Себе людство, і стер у порох могутність його; але людина сама, своєю похіттю й хтивістю, нищить себе й падає”. Я сказав: “Невже кожному ченцю дана така сила” ? й було показано мені багато ченців, що сподобилися її. Тоді я вигукнув і сказав: “Блаженний рід людський, особливо ж чернече воїнство, що має настільки милосердного, людинолюбного Бога”. Тому потурбуймося про спасіння наше, не нехтуймо ним, щоб удостоїтися небесного царства, з допомогою благодаті й милосердя Господа нашого Іісуса Христа, Якому з Отцем і Святим Духом хай буде слава на віки вічні.
Тут, з одного боку, слугує великою втіхою свідчення про щедру допомогу Божу, яка допомагає кожному подвижникові благочестя, особливо істинному ченцеві, за його особливу самовіддачу; з іншого боку, свідчення про те, що впродовж усіх часів земного життя рабу Божому не даровано відпочинку, а лиш боротьба та подвиг, слугує настановою, щоб ми не впадати у відчай, бачачи, що постійно піддаємося різноманітним скорботам. Така щодо нас воля Господа Бога нашого.
6. Будемо здійснювати земну подорож нашу зі страхом Божим оскільки нам приписано служити Богові в страху і тремтінні (Іс. 26:18; Пс. 2:11), і в такий спосіб здобувати спасіння наше. Нічого немає дорогоціннішого за страх Божий у Господі нашому Іісусі Христі.
7. Початок усіх чеснот і початок премудрості — страх Господній.
8. Страх Господній — слава й благодать велика.
9. Страх Господній викорінює з душі всі гріхи і всякий вид лукавства.
10. Світло, увійшовши в темний дім, проганяє з нього темряву й освітлює його: так і страх Господній, увійшовши в людське серце, розганяє темряву його й наповнює його всіма чеснотами й премудрістю.
11. Гордість і зарозумілість скинули диявола з неба в пекло, а смиренність і лагідність підносять людину з землі на небо.
12 Чада мої! риба, вийнята з води, помирає: так знищується і страх Божий у серці ченця, який дозволяє собі часто виходити з келії.
13. Страх Господній робить людину вільною і рятує її від гріхів, від приготованих грішникам вічних мук та найлютішого дракона.
14. Страх Господній, перебуваючи в людині, береже її і зберігає до того часу, коли людина скине з себе обтяжливу ношу — тіло: тоді страх Господній зробить вихованця свого спадкоємцем блаженства святих, щоб тішитися з ними радістю вічною, як і Писання сповіщає: “Були вагітні, мучилися,— і народжували ніби вітер; спасіння не надали землі, й інші жителі всесвіту не упали.” (Іс. 26:18).
15. Страх Господній і пам’ять смерті нехай будуть невпинно перед нашими очима. Зненавидимо світ і віддалимо від себе все, чим приноситься плоті нашій насолода. Це коротке життя проведемо так, щоб нам жити в Бозі, Який попросить у нас відповіді в день суду, — чи голодували ми, чи були спраглі, чи терпіли наготу, чи плакали ми, чи зітхали з глибини сердець наших, чи розглядали себе, чи гідні ми Бога? Будемо занурюватися в плач і нарікання, щоб знайти Бога. Нехтуймо плоттю для спасіння душ наших!
16. Справа монаха, що перевершує всі інші, найпіднесеніші діяння його, полягає в тому, щоб він сповідував гріхи свої перед Богом і своїми старцями. Щоб докоряв собі, щоб був готовий, до кінця земного життя, зустріти благодушно всяку спокусу.
Від постійного сповідання гріхів перед Богом і отцями відкривається бачення гріхів своїх, а гріхи несповідані немовби не визнаються гріхами, і зручно повторюються. Постійним самоосудом і самодокором посилюються усвідомлення й відчуття гріховності, а той, хто повністю відчув свою гріховність і усвідомив її, природно визнає себе гідним усякого попущеного Богом покарання.
17. Будьте мужні й водночас великодушні: Бог перебуває в людині великодушній. Великодушний відповідний волі Божій у всякий час.
18. Святі з’єднані з Богом простотою своєю. Простоту знайдеш у людині, яка сповнена страху Божого. Той, хто має простоту, досконалий і подібний до Бога; пахне він пахощами найсолодшими і найблагодатнішими; сповнений він радістю і славою; спочиває в ньому Святий Дух, як у Своїй оселі. Як густий ліс, коли не піклуються про нього, нищиться пожежею: так лукавство, бувши допущеним в серці, губить душу і разом — оскверняє тіло, приносить багато нечистих помислів. Насміхається лукавий над простими і всіма добрими; серце його огортається численними, наймерзеннішими думками, засіяними дияволом, що змушують розум поневірятися всюди, збуджують у душі внутрішню боротьбу.
19. Гордість серця ненависна Богу, ангелам й святим Його. Той, хто має в собі гордість – спільник диявола. Через гордість приклонилися небеса й похитнулися основи землі, обурилися безодні, прийшли в сум’яття ангели й перетворились на демонів через гордість серця. Прогніваний гордістю Всемогутній: наказав він безодні вивергнути з себе вогонь і огненному морю закипіти бурхливим вогнем. Через гордість він установив пекло й муки. Через гордість запроваджені темниці й биття, якими мучиться диявол за гордість свого серця. Через гордість влаштоване пекло, створений черв’як невмираючий та невсипущий.
20. Будемо подвизатися в чистоті навіть до смерті й берегтися від усіх нечистот, які не властиві єству, за словами первенця між пророками Мойсея. Особливо остерігаймося розпусних справ. Ангели пали і скинуті зі свого стану слави й честі, дозволивши очам бачити недозволене[3]. Немає нічого гіршого ніж дивитися з жаданням на жінку. Багато загинуло через жінок. Багато вбито через дружин своїх, багато через сестер, інші – через дочок: причиною ж для цього всього була похіть. Не будьте рабами скверних й неприродніх пристрастей, ані сороміцьких похотей, настільки мерзенних перед Богом. Ім’я Боже напишіть у серцях ваших; невпинно хай лунає всередині вас голос: «ви храм Бога живого» (2Кор. 6:16) й місце Святого Духа. Людина, зваблена нечистим бажанням, перед Богом подібна до безсловесних скотів, позбавлених будь-якої свідомості.
21. Знай, що в душі перебуває природній рух жадання, та воно не чинить своєї дії без душевної згоди. Жадання лише засвоєне тілу і рухається, але не рухається гріховно і примусово. Знаходиться в душі також і інша дія, яка народжується зі спокою і насолоди тілесних, запалює кров і рухається з виробництвом своєї дії. З цієї причини Божественний Апостол Павло каже: «не впивайтесь вином, від якого буває розпуста» (Еф. 5:18). Також Господь заповідав своїм апостолам у святому Євангелії: дивіться ж за собою, щоб ваші серця не обтяжувались об’їданням та пияцтвом» (Лк. 21:34). Крім цих двох рухів є ще рух, який збуджується в подвижниках через заздрощі та підступність демонів. Отже, треба знати, що збудження тілесного жадання буває трояке: одне природне, а два інші – привхідні; з цих двох одне походить від надмірності в їжі та питті, – інше спричиняється демонами. Залежить, отже, від нас, від нашого вільного волевиявлення, виконання і відкидання вимог жадання.
Відомості, надані тут Великим Антонієм, є особливо важливими для кожного ченця, який дбає про своє спасіння. У першому випадку треба з пильністю спостерігати за собою, – не дозволити собі жодних роздумів і хтивих мрій, до яких є схильність під час руху тілесного жадання, і воно припиниться саме собою. У другому – треба звернути увагу на якість і кількість їжі, також на кількість сну, приборкати дію жадання стриманістю. Дія демонів пізнається з посиленої, іноді раптової і короткочасної, іноді постійної і тривалої навали блудних помислів і мрій, які намагаються привернути розум до спілкування із собою та викликати в тілі пожадливість, до якої тіло, приборкане подвигом, несхильне, або мало схильне. Тому-то святий Антоній і каже, що останнє трапляється не з ким іншим, а саме з подвижниками.
Тоді потрібно озирнутися, чи не осуд братства, чи не зарозумілість, що вкралася, дають привід демонам спокушати блудом нездатного до блуду. У всякому разі попущенням такої брані подвижник закликається промислом Божим до досконалості: і тому нехай стане мужньо проти невидимих ворогів!
22. Якщо трапиться комусь, за напоумленням диявола, піддатися падінню: нехай повстане покаянням, – нехай прибіжить до Того, Котрий зійшов на землю для спасіння однієї вівці, захопленої гріхом в оману.
23. Сам Господь повелів нам шукати миру, щоб стяжати його. Старанно пізнаємо значення миру Божого, і спрямуємося до нього, як і Господь сказав: “Мир залишаю вам, мир Мій даю вам” (Ін. 14:27), щоб ніхто не міг дорікнути нам, що мир наш – мир грішників.
24. Будемо уникати ненависті та розбрату. Хто перебуває в дружбі із зараженим ненавистю і сварливим, той перебуває в дружбі з хижим звіром. Точно, той, хто довіряє себе звірові, безпечніший за того, хто довіряє себе сварливому і зараженому ненавистю. Той, хто не відвертається від сварливості й не цурається її, не пожаліє нікого з людей, і навіть друзів своїх.
25. Пануй над язиком і не примножуй слів, щоб не примножити гріхів твоїх. Наклади перст на уста твої і вузду на язик твій: багатослівна людина ніколи не залишить у собі місця для обителі Святого Духа.
26. І вночі й удень нехай буде на устах твоїх ім’я Господнє, і будь здобрений духовною сіллю. Якщо хто з новоначальних почне говорити з тобою, і запитає про що-небудь, що стосується душевної користі, – відповідай йому. Якщо ж заговорить про некорисне для душі, – будь подібний до глухого, який не чує, і німого, який не говорить.
27. Похіть зла перетворює серце і змінює розум. Віддали її від себе, щоб не засмутився Дух Божий, що живе в тобі.
28. Господь доти зберігає душу твою, доки ти бережеш язик твій.
29. Не будьмо нерозумними: нерозумний ставить усе ні в що. Чому й кажуть, що дурний і безрозсудний однаково гинуть.
30. Усі гріхи огидні перед Богом, але найогидніша за всі – гордість серця.
31. Якщо будемо благословляти тих, хто злословлять нас, тобто, говорити про них добре, – цим покладемо вже вузду на уста наші.
32. Будемо пильнувати! встановимо добру тверезість у храмі духа нашого!
Якщо матимеш духовну пильність – благоустроїш дух твій. Той, хто має трезвіння, став уже храмом Божим. Блаженний той, хто пильнує при вратах мудрості! Проти того, хто пильнує й не спить, не мають ніякої сили пристрасті. Якщо навіть він впаде через підступність спокусника, то його негайно піднімуть трезвіння і бдіння його. Навпаки, неуважний і ледачий, що не служить бадьоро Богові, якщо впаде, захоплений спокусою диявола, – не бачить навіть гріха, який він чинить, – серце його є жорстоким, воно подібне до каменя, подібне до об’їждженого та приборканого коня, на якого безперервно сідають різні вершники, яким він не може чинити опір.
33. Зтяжіть трезвіння, щоб кожне сутичка з ворогом не знищувала вас. Недбайливий подібний до зруйнованого будинку без мешканців, що не має жодного значення ні для кого, зневажений усіма, як житло змій, скорпіонів і диких звірів; ніхто про нього не дбає, як про те, що перебуває в руйнації й падінні. Такий стан недбайливого: ти не знайдеш у ньому жодної Божественної чесноти, яка охороняла б його або жила в ньому.
34. Намагайтеся зберігати пильність, не полишайте її, щоб не піддатися впливу ворогів. Допоки перебуває в людині витончене душевне ділання – пильність і піклування про угодництво Богу: доти воно оберігає її від спотикань і падінь, піднімає з них, – і стає ця людина місцем спочинку Святого Духа, здійснює шлях свій благополучно, удостоюється у світі досягти місця спочинку святих і почути славний і втішний голос: “серцем скорботним і смиренним Ти не погордуєш. ” (Пс. 50:19).
35. Дівство є знак непошкоджуваний, – досконала і незамінна подоба, духовне, святе жертвоприношення, висота, місце, з якого зручно вбачається шлях, що веде до крайньої межі досконалості; воно – вінець, сплетений з вищих чеснот.
36. Той, хто принижує дівство, завдає безчестя Богові й Ангелам.
37. Ніхто, ніхто з воїнства супротивників не наважується нападати на цнотливість, немаючи сил напасти. Однак ніхто з незайманих не повинен хвалитися цим: воно – благий дар Самого Бога.
38. Незайманий проганяє від себе думку про жінок, плотські помисли, гордість серця і любов до всього, що вводить у спілкування з дияволом. Незайманий відганяє від себе нарікання, ненависть до людей і славу світу. Він вдається до благочестивих подвигів, стримує язик, чрево приборкує постом. Прикрашений цими подвигами, він стає жертвопринесенням без пороку і скверни.
39. Смерть мешкає в тому, у кого язик – меч двосічний. Такий вступив у союз із вічною смертю і приготував собі погибель і житло в пеклі: він не матиме спадщини в землі живих, що творять волю Божу. Роздивися і побачиш, що людина двомовна губить душу свою, засмучує знайомих і друзів, бентежить суспільство, сприяє скоєнню всякого зла і бере в ньому участь, безперестанку влаштовує ближньому пастки. Віддаляйтеся, улюблені браття, від двомовного! ніяк не вступайте в дружбу з ним: той, хто вступив у дружбу з ним, разом із цим підкорився смерті.
40. Лукава людина по-перше обманює свою власну душу: лукавство її обертається на голову її, як написано в псалмах: “звернеться хвороба його на голову його, і на верх його неправда його зійде” (Пс. 7:17). Не зводь знайомства з людиною лукавою. Дружба з лукавим – дружба з дияволом.
41. Настане колись час – і люди вознедугують. Побачивши непідвладного загальній хворобі, повстануть на нього, кажучи: “Ти найбільше перебуваєш у недузі, бо не подібний до нас”.
Тут не буде зайвим зауважити, що цьому одному треба остерігатися помислів оманливої смиренномудрісті, які не забарилися б бути пред’явлені йому демонами й людьми – знаряддями демонів. Зазвичай у таких випадках плотське мудрування заперечує: “Невже ти один правий, а всі або більша частина людей помиляються!” Заперечення – таке, що не має жодного значення! Завжди небагато, дуже небагато йшли вузькою дорогою; в останні дні світу ця дорога до крайності спорожніє.
42. Думай завжди та говори собі: “Не залишуся в цьому світі довше цього дня”. І не будеш грішити перед Богом.
43. І вдень і вночі сумуй через гріхи твої.
44. Невпинно журися про гріхи твої, наче маєш постійно мерця в домі твоєму.
45. Запали світильник свій єлеєм очей твоїх: сльозами.
46. Насамперед приносьте молитву безперестанну, не перериваючи її, і за все, що трапляється з вами, дякуйте Богові.
47. Щиро старайся приносити невпинні молитви зі сльозами, щоб Бог змилостивився над тобою і скинув з тебе образ старої людини.
48. Дотримуйся встановлених годин для молитов і не пропускай жодної з них, щоб не піддатися за це суду.
49. Бережися, щоб розум твій не осквернився спогадом минулих гріхів, і щоб не відновилося в тобі відчуття їх.
50. Думки твої відкривай не всім, але тільки тим, які можуть спасти душу твою.
51. Нікого, ні з якої причини, не викривай у недоліку його.
52. Ні в якому разі не вживай божби, ні в тому, що сумнівно, ні в тому, що вірно.
53. Люби смирення й воно покриє тебе від гріхів.
54. Будь готовий відповідати на всяке слово, яке почуєш: “Прости мене”, – бо смирення руйнує всі підступи ворогів.
55. Зосередься на справах, які тут запропоную тобі, а саме: праці, убогості, мандрівництві, стражданні і мовчанні, тому що вони зроблять тебе смиренним.
Смиренням же здобувається відпущення всіх гріхів. Смирення полягає в тому, що людина визнає себе грішником, який не робить жодного добра перед Богом; коли вона пильно дотримується мовчання; коли ставить себе в ніщо; коли не докладає зусиль, щоб хто-небудь прийняв її слово; коли відкидає власну волю, утримує зір, має смерть перед очима, утримується від неправди, не вимовляє марних слів, старшому не перечить, терпляче переносить безчестя та спонукає себе терпіти труди й скорботи.
56. У всій поведінці твоїй дотримуйся скромності.
57. Обличчя твоє нехай буде постійно сумним, крім тих випадків, коли відвідають тебе браття. Тоді будь веселим, і оселиться в тобі страх Божий.
58. Не знайомся з мирянами, не наслідуй фарисея, який усе робив напоказ людям.
59. Справами твоїми, які б вони не були, не звеличуйся.
60. Не вважай себе мудрим: інакше гордістю піднесеться душа твоя, і ти впадеш у руки ворогів твоїх.
61. Якщо побачиш, що брат впав у гріх, не спокушайся через нього, не зневажай і не засуджуй його, бо інакше потрапиш до рук ворогів твоїх.
62. Аж ніяк не пишайся і не смійся.
63. Уникай непорозумінь і суперечок.
64. У церкві ніколи не розмовляй.
65. Спи мало, в міру, і будуть спостерігати над тобою Ангели.
66. Не їж до ситості.
67. М’яса зовсім не їж.
68. Не будь сластолюбним і схильним до об’їдання, щоб не поновилися в тобі колишні твої гріхи.
69. Не припиняй посту інакше, як через найбільшу хворобу.
70. Щодня вмертвляй себе.
71. Якщо відвідаєш когось із братів, то не залишайся довго в його келії.
72. Не зустрічайся зі своїми родичами; не дозволяй їм приходити до тебе і сам не ходи до них.
73. Якщо йдеш із браттями, то йди трохи осторонь від них, щоб зберігати мовчання.
74. Подорожуючи, не озирайся праворуч і ліворуч, але думай про псалми твої, молись розумом Богові в усякому місці, де б ти не перебував; не дозволяй собі вільного поводження з жителями того місця.
75. Примушуй себе до рукоділля, і перебуватиме в тобі страх Божий.
76. Полюби працю, і скоро прийде до тебе спокій від Бога.
77. Не одягай одягу, який викликає в тобі марнославство.
78. Як руїна, що перебуває поза містом, служить для складу всіх сморідних нечистот: так душа ледачого і слабкого у виконанні чернечих постанов перетворюється на вмістилище всіх пристрастей і всякого смороду.
79. Сину мій! хай келія стане темницею для тебе, тому що відбулося все, що стосується тебе, як зовні, так і всередині тебе. Настане, настане розлучення твоє з цим світом.
80. Як риби, затримавшись на суші, помирають, так і ченці, перебуваючи поза келією з мирськими людьми, втрачають здатність до безмовного життя. Як риби прагнуть у море, так і нам повинно прагнути у свої келії, щоб не забути про внутрішнє ділання, затримуючись поза ними.
81. Пам’ятай, що гріхи твої досягли повноти своєї, що юність твоя вже минула. Настав, настав час твого відходу, час, у який ти повинен дати звіт у справах твоїх! Знай, що там не викупить брат брата, не звільнить батько сина.
82. Сину мій! перш за все не приписуй собі нічого: з цього народжується смиренність.
Ця чеснота, за вченням Отців, полягає в тому, щоб не вважати себе таким, що маєш якусь чесноту і яку-небудь гідність. Визнання за собою чеснот і достоїнств є згубним самообманом, званим святими Отцями упередженням. Упередженість відчужує людей, заражених нею, від Іскупителя.
83. Відкинь око лукаве – стяжи око просте.
84. Не бійся безчесть, яку наносять люди.
85. Не полишай волі Божої для виконання волі людей.
86. Не нарікай і не дозволь собі образити кого-небудь.
87. Не заздри тому, хто досягає успіху за посередництвом неправд; але вважай усіх людей вищими за себе, і Сам Бог буде з тобою.
88. Не наслідуй тих, які пристрастилися до насолоди світу цього, тому що вони ніколи не досягнуть успіху; але наслідуй тих, які поневірялися в горах і пустелях заради Бога, і осяє тебе сила Згори.
89. Сину мій, не примножуй слів: багатослів’я віддалить від тебе Духа Божого.
90. Сину мій, не живи з гордими, – живи зі смиренними.
91. Не будь лицеміром або вдавальцем; не будь брехуном.
92. Не говори з гнівом. Нехай будуть слова твої, та як і мовчання твоє сповнені розсудливості й мудрості. Слова наймудріших отців наших були розумні й премудрі; подібним було й мовчання їхнє.
93. Не виправдовуй себе перед людьми, але в душі твоїй будь мудрим, лагідним, великодушним, терплячим, старанним (старанним у виконанні заповідей), сповненим любові до людей.
94. Не дозволь серцю твоєму стати неналежним, плекаючи в ньому думки злі; постарайся зробити його благим, шукай благості й миру, прагни чинити всі святі чесноти.
95. Не підіймай голосу твого.
96. Перебуваючи серед братії, зберігай мовчання. Якщо знадобиться тобі звернутися до них про що-небудь, то скажи їм про це коротко і зі смиренням.
97. Збезчещений, не зненавидь того, хто збезчестив, – скажи сам собі: я гідний того, щоб усі братія обсипали мене безчестям.
98. Якщо хто докорить тобі в якомусь гріху, до якого ти не причетний, – змирися перед ним, і успадкуєш нетлінний вінець.
99. Не дослухайся, щоб почути зло про ближнього; будь другом людей, і здобудеш життя.
100. Не відплачуй злом на зло, докорою за докір. Написано: якщо ти не смириш сам себе, то Я смирю тебе, сказав Господь.
101. Не здіймайся пихою, не виголошуй і не кричи, не говори голосно й поспішно. Хто множить слова, той не може перебувати чистим від гріха.
102. Убогість – не що інше, як стриманість і вдоволення своїм становищем.
Странництво і відлюдництво полягають у віддаленні від розмов. Мандрувати заради благочестя – означає благочестиво перебувати в келії.
103. Странництво полягає в тому, щоб людина утримувала уста свої.
104. Уста нехай говорять завжди правду.
105. Деякі виснажили тіла свої постом та іншими тілесними подвигами, але перебували далекими від Бога, тому що не мали духовного розуму.
106. Сину мій, люби безчестя більше, ніж почесті; люби тілесні труди більше, ніж спокій тіла; люби утрату в здобутках світу цього більше, ніж надбання.
107. Улюблений сину! поки ти перебуваєш у послуху, прислухайся до того, що кажуть тобі, намагайся зрозуміти те, що кажуть, і ретельно виконуй це відповідно до значення та сенсу.
108. Якщо відвідаєш товариство подібних до тебе вірних – християн і ченців – передусім обери для себе слухання і мовчання; намагайся зрозуміти те, що говорять тобі: надбання від цього краще за надбання від промов. Любитель пустослів’я і балаканини не здатний ні до якої доброї справи.
109. Сину мій! велика слава – навчитися мовчання. Мовчання – наслідування Господу нашому, Який “нічого не відповідав, так що Пілат дивувався” (Мк. 15:5).
110. Чада мої, немає нечестя вищого за завдання скорботи ближньому і звеличення над ним.
111. Язик твій нехай керується розумом твоїм: слова, сказані необдумано, – бур’яни й терня.
112. Нікому не пропонуй й нікого не вчи того, чого раніше сам не виконав на ділі.
113. Молитва, що звершується з недбалістю і лінощами, – пустослів’я.
114. Відступи скоріш від людей далеких до розсудливості й духовного розуму.
115. Якщо опануєш якісь чесноти, не вихваляйся і не кажи: те й те я зробив і виконав. Таке хизування – ознака найбільшої розсудливості.
116. Чоловік мудрий докладно розуміє значення й обставини шляху свого; з цієї причини він не поспішає говорити, але очікує і роздумує, що слід йому сказати й що почути; навпаки, невихований правильним чернечим вихованням не зупиниться розкривати навіть довірені йому таємниці.
117. Тому, хто не слухає слів твоїх, не говори їх.
118. Друзів твоїх спочатку випробуй, і не заводь з усіма близького знайомства. Якщо заведеш широке знайомство, – не довіряй усім:тому, що світ заквашений на лукавстві. У друга собі обери одного брата, що боїться Господа, і приліпись до Бога, як син до батька, бо всі люди, за винятком небагатьох, віддалися підступності; земля сповнилася марнославства, клопотів і скорбот.
119. Якщо любиш безмовність, – не спілкуйся з тими, чиє серце цілком спрямоване до суєтності. Якщо трапиться ненавмисно бути з ними, – будь їм чужим.
120. Якщо бажаєш угодити Богу, – шануй Христа. Він звільнить і захистить тебе.
121. Про добру справу, яку бажаєш зробити, ні в якому разі не говори, – виконай її, не розголосивши про неї заздалегідь.
122. Не люби похотей: того, хто любить похоті свої, Бог не слухає.
123. У всьому дотримуйся смирення: у зовнішності своїй, в одязі твоєму, у сидінні, стоянні, ходінні, лежанні, у келії та речах її.
В усьому життєдіяльності твоїй полюби вбогість, не марнослався ні в промовах твоїх, ні в славослів’ї та піснеспівах, які ти приносиш Богу, а коли перебуватимеш з ближнім твоїм, то нехай слова твої не будуть розбавлені хитрістю, підступністю й обманом.
124. Не звинувачуй і не докоряй будь-кого необдумано і поспішно: у цьому – падіння твоє.
125. Передуй діям твоїм спогадом смерті, і не забувай про вічний осуд: чинячи так, не згрішиш на повіки.
126. Пустеля – зручне місце для роздумів про смерть, притулок від причин, що збуджують тілесні бажання.
127. Вживай найпростішу їжу.
128. Відчувши гнів, негайно відкинь його далеко від себе, щоб радість твоя в Господі перебувала непорушеною до кінця. Благаю, як юнаків, так і старців, щоб не дозволяли гніву володіти собою.
129. Мужність – не що інше, як перебування в істині, при твердому протиборстві невидимим ворогам: якщо будеш постійно протистояти їм, то вони відійдуть, зникнуть остаточно і ніколи не повернуться.
130. Будь мудрий: мовчанням закрий вуста тих, хто нарікає на тебе. Не ображайся, якщо хто буде говорити погано про тебе. Це – дія нечистих духів, що намагаються влаштовувати перешкоди людині до отримання духовного розуму.
131. Віддали від себе ненависть, охороняй себе від гріховних бажань, так само як і від поганих помислів.
132. Апостол Іоанн, ставши обителлю Святого Духа, поєднує в наступному премудрому вислові людські прагнення в три підрозділи: “похоть плоті, похоть очей і гордість житейська” (1Ін. 2:16). Похіть плотська полягає у насиченні утроби і в безлічі різноманітних страв, за чим, за потреби, піде осквернення хтивістю. Похіть очей – коли, через зір, ми захоплюємося до здійснення справ світу цього, або закарбовуємо в серці нечисті образи. Гордість житейська – це марнославство, яким спокушається наш дух і тягнеться до згубних і суєтних турбот.
133. Радій у спокусах, які будуть допущені тобі: з їх допомогою здобувається духовний плід.
134. Не втішайся насолодами світу: інакше помреш нещасною смертю.
135. Невпинно пильнуй над собою, щоб не бути спокушеним і зведеним в оману, щоб тобі не впасти в лінощі й недбальство, щоб не бути відкинутим у майбутньому віці. Горе ледачим! наблизився кінець їхній, і нікому допомогти їм, немає їм надії спасіння.
136. Щодня вмирай, щоб жити вічно: бо той, хто боїться Бога, живий буде навіки.
137. Не забувай трудів, понесених тобою заради доброчесності, не впадай у лінощі, щоб не виявитися в останню годину твою недбалим і заблукалим зі шляху правого; а полюби Господа до кінця, щоб успадкувати милосердя.
138. Щоночі омивай ложе твоє сльозами, – обливай сльозами рогозину, на якій спиш; смиряй себе перед Господом Іісусом Христом, щоб Він пробачив тобі гріхи твої, оновив тебе, дарував тобі силу до звершення чеснот і, зрештою, надав у спадок тобі безкінечне царство Своє.
139. Якщо брат прийде до тебе, і відкриє тобі свої думки: то остерігайся, не перекажи про них будь-кому; але помолися за брата і за себе, щоб ви обидва звільнилися від впливу гріховного.
140. Перебувай завжди в присутності Бога в істині та правді.
141. Якщо відлучишся куди-небудь із монастиря твого, – старайся швидше повернутися в нього, щоб тривала відсутність не послабила твого молитовного настрою.
142. Той, хто мешкає в пустелі, заспокоюється від трьох турбот, а саме: від тих, що посеред світу дошкуляють серцю через сварки й тяганину, через слух і через зір.
143. Чернець, який бажає спастися, нехай не входить у свій мирський дім, нехай не живе в тому місті, в якому згрішив. Нехай не дозволяє собі побачень із батьками та іншими найближчими родичами, тому що від цього зароджується ушкодження в душі і втрачається плід життя.
144. Не дозволь собі розділити трапези з жінкою, і ніяк не зводь близького знайомства з юнаком.
145. Будучи здоровим, не знімай поясу твого.
Давні ченці так суворо пильнували над собою, що навіть лягали для короткого відпочинку вдягнутими і підперезаними (Лк. 12:35). Цей звичай зберігається понині в деяких монастирях Афону.
146. Не берися за руку ближнього твого, і не доторкайся до колін його.
147. Не дозволяй собі порушити Божественну заповідь заради дружби людської.
148. Ретельно належи до читання Писання: це витягне тебе з порочного життя.
149. Безмовствуючи в келії твоїй, займайся рукоділлям; при тому не полишай моління ім’ям Господа Іісуса. Обертай це ім’я в розумі твоєму, повчайся йому в серці, вихваляй язиком, говори: “Господи Іісусе Христе, помилуй мене”. Також: “Господи Іісусе Христе, допоможи мені”. Також: “Славословлю Тебе, Господи мій, Іісусе Христе”.
150. Полюби працю: вона, в поєднанні з постом, молитвою і бдінням, звільнить тебе від усього нечистого. Тілесна праця приносить серцю чистоту; чистота серця служить причиною того, що душа приносить плід.
151. Ніколи не суди ні про кого, але перебувай у плачі про гріхи твої.
152. Остерігайся розсердитися на кого-небудь, – прощай усім.
153. Геть – брехня! вона вижене з тебе страх Божий.
154. Віддали від себе гріховні помисли, і вручи себе Богу, Який захистить тебе правицею Своєю.
155. Не відкривай думок своїх усім, щоб не ввести брата твого в спокусу.
156. Люби смирення, воно покриє всі гріхи твої.
157. Не будь неслухняним. Інакше станеш знаряддям і посудиною всіх зол і всякого нечестя.
158. Май постійною запорукою в серці твоєму послух отцю твоєму, і буде жити в тобі страх Божий.
159. Не злослов брата твого, хоч би ти бачив, як він переступає всі заповіді. Інакше сам впадеш у руки ворогів твоїх.
160. Раніше вчинених гріхів не зміцнюй у душі твоїй роздумами про них, щоб вони не відновилися в тобі. Будь впевнений, що вони прощені тобі відтоді, як ти віддався Богові й покаянню. У цьому не сумнівайся.
161. Не вважай себе вченим і премудрим: інакше загине праця твоя, і корабель твій здійснить марне плавання.
162. Привчися, щоб язик твій говорив у всіх випадках, що трапляються, завжди, в усякий час, усім братам і Самому всевишньому Богові: прости мене. Якщо будеш завжди казати: пробач мені, – здобудеш смиренність.
163. Не засуджуй нікого, щоб не відступив від тебе страх Божий і ти не був відданий у руки невидимих ворогів.
164. Бажань твоїх і задоволень цього світу, яким ти віддавався під час недбалого життя твого, не згадуй і не говори про них. Не кажи: я зробив те й те, я переступив ту й ту заповідь. Це послужить тобі на шкоду.
165. Безмовствуючи в келії, віддавайся таким трьом заняттям: читанню Писання, молитві та рукоділлю.
166. Неустанно і старанно перебувай у покаянні; жодної хвилини не принось у жертву лінощам.
167. Смиренно і зі сльозами й без сорому проси отця твого, щоб він навчив тебе того, чого ти не знаєш.
168. При настанні кожного дня налаштовуй себе так, ніби цей день буде останнім у твоєму земному житті, і збережеш себе від гріхів.
169. Знай, що смирення полягає в тому, щоб ти визнавав усіх людей кращими за тебе і був упевнений у душі твоїй, що ти більше за всіх обтяжений гріхами. Голову твою тримай опущеною, і язик твій нехай буде завжди готовий сказати тому, хто докоряє тобі: владико мій! пробач мені. Предметом же постійних роздумів твоїх нехай буде смерть.
170. Про справи світу цього ані в якому разі не говори.
171. Похотей і бажань твоїх не виконуй.
172. Відкинь від себе гордість; ближнього твого і всіх людей визнавай кращими за тебе.
173. Гріх, вчинений тобою, не приховуй від духовного отця твого.
174. Порожніх слів не вимовляй, і не слухай того, хто промовляє порожні слова, щоб через них не окам’яніла душа твоя.
175. Уникай бажання накопичувати багатства, ухиляйся від непокори. Ще більше уникай об’їдання, щоб не загрузнути в тенетах тілесної пристрасті. Об’їдання відбирає страх Божий у серці та благопристойність скромності в обличчі.
176. Не марнослався. Не обертай у серці хвалькуватих думок, не вимовляй похвальних слів: я зробив те й те, я зазнав таких і таких труднощів, я не занепокоїв і не потривожив нікого. З цього починається марнославство, і той, хто заражений такими і схожими думками, стає місцем, де мешкає диявол і нечисті духи.
177. Думки твої завжди нехай крутяться в Божественних заповідях; виконувати їх старайся всіма силами, не упускай жодної з них.
178. Не засуджуй нікого зі смертних, щоб молитви твої не стали мерзенними перед Богом.
179. Від жартів і від проведення часу в сміхослів’ї та забавах усіляко остерігайся.
180. Якщо будеш постійно і старанно займатися читанням Писань і виконувати заповіді, то милосердя Боже буде невідлучно з тобою.
181. Перебувай завжди в плачі та сльозах й тоді Бог умилосердиться над тобою і полегшить усі скорботи твої.
182. Ненавидь усе мирське і віддаляй від себе. Будь упевнений, що воно проганяє нас далеко від лиця Божого.
183. Люби працю, підкоряй себе всім, май вуста закритими, і набудеш смиренності. Істинне смирення приносить людині прощення всіх гріхів її.
184. Знаю ченців, які після багатьох трудів впали і збожеволіли, тому що покладалися на свої справи і знехтували заповіддю Того, Хто сказав: “запитай батька твого, і він розповість тобі” (Повт. 32:7).
185. Належить юному ченцеві радитися зі старцем про кожен свій крок, зроблений навіть у своїй келії, про кожну краплю води, що випиває. Кажу це тому, що знаю деяких монахів, які впали саме через те, що вважали, що вони догоджають Богові.
Якщо наказано тобі буде щось, згідно із заповідями Господа Бога нашого, – дотримай і виконай це дбайливо, щоб звершувалося над вами сказане Апостолом: “підкоряючись один одному в страсі Божому.” (Еф. 5, 21). І навпаки, якщо буде наказано що-небудь протилежне Божественним заповідям, тоді треба відповідати: “Богові треба коритися більше, ніж людям” (Діян. 5:29); “и справедливо перед Богом слухати вас більше, ніж Бога?” (Діян. 4:19). Будемо пам’ятати слова Господа: вівці Мої “за чужим не йдуть, а тікають від нього, бо не знають чужого голосу” (Ін. 10:5). Подібно до цього небесний Павел застерігає нас і каже: “Та коли б навіть ми або Ангел з неба став благовіствувати вам не те, що ми вам благовіствували, хай буде анафема…” (Гал. 1:8). Не приймайте його.
186. Я, Антоній, кажу тобі істину. Уважно вислухай слова мої і склади їх у серці твоєму. Знай, що цими настановами і заповітами я вручаю тебе Творцю. Якщо ти будеш дотримуватися їх, то звеселишся з усіма Ангелами і осоромиш усіх злих духів. Якщо будеш виконувати їх на ділі і проводити за ними життя, то Бог буде з тобою, і Ангели Його будуть оточувати тебе. Душа твоя наповниться пахощами, якими благоухають Святі, засяє світлом блаженних твоє обличчя. Як і всі святі станеш жертвоприношенням Богові, і почуєш голос, який промовляє до тебе: “добре, добрий і вірний рабе! у малому ти був вірним, над великим тебе поставлю; увійди в радість господаря твого” (Мф. 25:21), Якому нехай буде слава на віки вічні. Амінь.
187. Брат запитав святого Антонія: “Що мені робити, щоб очиститися від гріхів?” – Старець відповів: “Той, хто бажає звільнитися від гріхів, плачем і риданням звільняється від них; той, хто бажає стяжати доброчесність, плачем і сльозами здобуває її”. Уся книга псалмів – не що інше, як плач. Згадай про Єзекію, царя юдейського, який, як написано про нього пророком Ісаєю (Іс. 38), через плач не тільки зцілився від хвороби, а й удостоївся отримати продовження життя на п’ятнадцять років. Тоді, коли виливалися його сльози, сила Божа вразила смертю сто вісімдесят п’ять тисяч людей із війська, яке нападало на нього. Завдяки плачу святий Апостол Петро повернув те, що втратив зреченням від Христа. Марія, яка обливала сльозами ноги Христа, удостоїлася побачити воскресіння свого брата – четверодневного Лазаря.
188. Один брат запитав авву Антонія: “Що робити мені, щоб здобути милосердя в Бога?” – Святий старець відповів йому: “Що скажу тобі, те виконуй старанно: де б ти не був, – май Бога перед очима твоїми; роби тільки те, на що маєш вказівку з Писання; остерігайся швидко залишати місце, у якому живеш, хоч би яким би те місце не було”.
З відповіді преподобного Антонія видно, що Святе Письмо здавна визнавалося основою керівництвом для монашества. Тільки ті поради і ті настанови старців приймалися за життєве правило, які були згодні зі Священним Писанням.
189. Запитав колись авва Памво авву Антонія, як йому поводитися, щоб наслідувати спасіння? – Блаженний старець відповідав: “Не довіряй своїй праведності; щиро кайся в раніше скоєних гріхах; утримуй язик, серце і черево”.
190. Коли його запитали, чи дозволено іноді сміятися, він відповідав: “Господь засуджує тих, хто сміється. “ви будете плакати і ридати, а світ зрадіє; ви печальні будете, але печаль ваша в радість буде.” (Ін. 16:20). Істинному ченцеві не слід сміятися, – слід плакати за тих, хто нехтує Богом, порушуючи закон Його, і за тих, хто проводить усе життя в гріхах. Будемо ридати і плакати, невпинно благаючи Бога, щоб не попустив їм залишитися в гріховному житті, щоб не схопила їх смерть раніше, ніж вони встигнуть принести покаяння “.
191. Одного разу кілька братій прийшли в монастир авви Антонія, щоб порадитися з ним про примари, які являлися їм, і щоб запитати його, чи з десного боку ці видіння, чи від диявола. Братія, вирушаючи в дорогу, узяли із собою осла, який дорогою помер. Коли вони прийшли до старця, і перш ніж встигли щось сказати йому, він запитав їх:
– “Чому осел ваш помер на дорозі?”
Вони відповіли: “Звідки знаєш це, отче?”
– Старець: “Демони повідали мені”.
– “А ми й прийшли, – сказали браття, – запитати тебе і порадитися з тобою про таке: нам являються привиди, які іноді говорять, мабуть, правду; але ми боїмося бути обманутими”.
Тоді старець застеріг їх, щоб вони анітрохи не прислухалися до цих примар, тому що вони – від диявола.
Загальне правило для всіх: ніякому разі не захоплюватися явищами зі світу духів, а визнавати всяке таке явище великою спокусою для себе. Ангели являються лише святим людям, і одні святі здатні, будучи просвічені Божественною благодаттю, розрізняти святих Ангелів від демонів. Біси, з’являючись людям, найбільше набувають вигляду святих ангелів, оточують себе всілякими пристойностями, щоб тим зручніше звабити, обдурити й згубити недосвідчених, зарозумілих, нерозумно-цікавих. Велике лихо – вступити в спілкування з демонами, прийняти в себе враження від них, – навіть підкоритися одному впливу їхньому, який, будучи притягнутий власним свавіллям людини, має особливу дію.
192. Одного брата неправдиво звинуватили в перелюбстві. Через що він залишив свій монастир і прийшов у монастир авви Антонія. Бажаючи втішити й повернути його назад, братія монастиря рушили за ним, та прийшовши, почали знову викривати його. Брат затверджував їх, що він нічого зі сказаного ними не робив. Коли ж вони сперечалися, довелося проходити повз авві Пафнутію. Він сказав їм таку притчу: “Бачив я на морському березі людину, яка загрузла в болоті до колін. Хтось прийшов, щоб допомогти їй, і занурив у болото до плеча”. Авва Антоній, вислухавши притчу авви Пафнутія, вигукнув: “Ось — муж, який може зцілювати й рятувати душі”. Братія розчулилися від сказаного старцями й почали просити вибачення у брата і всі разом повернулись у монастир.
193. У монастирі авви Лота через певну спокусу брат був висланий з монастиря. Прийшов він у гору авви Антонія де пробув деякий час допоки блаженний знову не відправив брата його в монастир. Там ченця знову не прийняли. Він, повернувшись до авви Антонія, сказав : “Не захотіли прийняти мене!” Авва знову послав його, доручивши так сказати отцям монастиря: “Корабель зазнав аварії та втратив свій вантаж. З великими труднощами корабель цей досяг притулку, а ви хочете потопити й те, що врятувалося від загибелі!” Отці, дізнавшись, що авва Антоній прислав до них брата, негайно прийняли його з радістю.
194. Розповідають про святого авву Антонія, що він, перебуваючи в пустелі, зазнав душевного сум’яття, смутку та особливої навали темних помислів. Перебуваючи в такому стані, він почав виливати свою печаль перед Богом. “Господи, — говорив він, — хочу спастися, але помисли мої не дозволяють мені зробити це. Що мені робити з пристрастями моїми? Як мені врятуватися?”. Вставши з того місця, на якому сидів й трохи відійшовши, сів він на іншому місці, і ось — бачить незнайому йому людину старанно зайняту роботою. Вона то вставала, залишаючи рукоділля, і молилася, то знову поверталася до рукоділля: зшивала листя пальми.
Потім вона знову вставала і молилася, а після молитви знову брався за рукоділля.
Це був Ангел, посланий Богом підбадьорити Антонія і пробудити його до мужності. Почув Антоній голос Ангела, що казав йому: “Антоній! чини так і спасешся”. Почувши це, він дуже зрадів і підбадьорився: й почав чинити так, і врятувався.
Чудова настанова і правило, особливо для тих, хто живе в безмовності!
Розум не може безперестанку перебувати цілком у молитві та інших справах душевного подвигу. Будучи обмеженим, стомлюється й потребує відпочинку.
195. Розповідають, що авва Антоній, будучи враженим глибиною домобудівництва Божого і судів Його, помолився і сказав: “Господи! чому деякі з людей досягають старості та немічності, а інші помирають у дитячому віці й живуть мало? Чому одні бідні, а інші багаті? Чому тирани й лиходії живуть безтурботно і рясніють усіма земними благами, а праведні гнітяться напастями та убогістю?”. Довго він розмірковував над цим — і почув голос: “Антоній! слідкуй за собою і не досліджуй судьби Божі, бо це шкідливо для душі”.
Подвижнику і кожному християнину необхідно відрізняти те, що довірено його розумінню, від того, що довірено лише спогляданню. Обмеженому людському розуму не природно у всій повноті розуміти дії розуму необмеженого розуму Божого. Марне зусилля зрозуміти та пояснити те, що перевищує розуміння, призводить лише до оманливих думок, богохульства, єресей і безбожництва.
196. Мисливець за дикими звірами пустелі прийшов для лову в гору св. Антонія. Побачивши, що Авва втішає братію, він спокусився. Старець, бажаючи заспокоїти його і показати, що потрібно іноді робити братії деяке послаблення, сказав йому: “Вклади стрілу в лук твій і натягни його”. Мисливець зробив це. Старець сказав: “Ще натягни”. Мисливець натягнув лук тугіше. Старець знову каже йому: “Натягни ще більше”. Мисливець відповідав: “Якщо понад міру натягнути лук — він переломиться”. На що авва Антоній відповів: “Так буває і в справі Божій. Якщо надміру напружувати сили братії, то вони скоро відпадуть від справи Божої. Необхідно час від часу давати їм послаблення”. Мисливець, почувши це, погодився і пішов від старця з неабиякою користю, а братія, утвердившись у правильному погляді на свій подвиг, розійшлися по келіях.
Ця розповідь надзвичайно важлива! Всі подвиги, розпочаті не відповідно до сил, полишаються. Як правило, тоді полишається й будь-який подвиг, що призводить до недбайливого життя й душевного розладу.
Святий Ісаак Сирієць каже: “За безмірним діланням, слідує смуток, а за смутком — відчай”, тобто розлад! Тут не буде зайвим буде зауважити, що втіхою називається деяке послаблення братії, поза звичним порядком і правилами проживання, що стосується переважно їжі.
Так, коли на трапезу подадуть рибу, або вино чи плоди — це називається втіхою. Коли на велике свято, все це буде подано на трапезі, тоді втіха називається великою. Також, коли хворому або старцю дадуть одяг кращий, ніж той, що носять зазвичай браття, — також іменується втіхою.
Не слід думати, що послаблення полягало в марнослів’ї, жартах і сміху, заборонених заповідями Господніми й переданням апостольським. “За всяке пусте слово, яке скажуть люди, вони дадуть відповідь у день суду: бо за слова свої будеш виправданий і за слова свої будеш засуджений” (Мф. 12:36-37). “Горе вам, ситі нині! бо зголоднієте. Горе вам, що смієтесь нині! бо будете плакати і ридати.” (Лк. 6:25). “Ніяке гниле слово хай не виходить з уст ваших, а тільки добре для навчання у вірі, щоб воно давало благодать тим, що слухають.” (Еф. 4, 29). “Також лихослів’я, і марнослів’я, і сміхотворство не пристойні вам, а, навпаки, подяка;” (Еф. 5, 4).
Плач — життя монаха. Його породжує думка усвідомлення своєї гріховності, тобто думка покаяння. Саме тому марнослів’я і сміхослів’я, як такі, що гублять плач у самій основі його — у святих думках покаяння, знищують всю сутність й плід чернечого життя. Через це їх завжди суворо переслідували й переслідують у всіх впорядкованих монастирях.
197. Кажуть що авва Антоній сказав: “Я бачив, як Дух Божий сходить на трьох людей: авву Афанасія, – і йому дано патріаршество; на авву Пахомія, – і йому дано начальство над кіновіями; й на авву Макарія, – йому дана благодать зцілення недуг “.
Ось якими знаряддями встановлювалися установи її! Заснував Бог Церкву Свою дією Слова і Духа Свого, – і підтримує Він Церкву цією дією.
Апостоли самі по собі не змогли б зробити нічого. Господь заповідав їм безвихідно перебувати в Єрусалимі, доки не зодягнуться силою з неба, тобто, доки не зійде на них Святий Дух. Наділені такою силою, вони вийшли на проповідь й насадили у всесвіті істинне богопізнання.
Діячі в Церкві – Слово Боже і Дух Божий. Благодатні люди – лише знаряддя. Людина, чужа благодаті, не може бути таким знаряддям. Помиляються, важко помиляються ті, які хочуть діяти у справі Божій силою і засобами свого падшого єства. Це єство заражене ворожнечею до Бога та знаходиться в спілкуванні з злимидухами: як же може воно діяти на користь справи Божої? Це – невластиво йому, неможливо для нього! Досліди показали, що люди, які надумали діяти із себе на користь справи Божої, діяли на шкоду їй, на користь справи демонів.
198. Одного разу прийшли старці до авви Антонія. Між ними був монах Іосиф. Старець, бажаючи випробувати їх, завів розмову про Писання й став питати тлумачення в кожного, починаючи з молодших. Всі тлумачили по-своєму, а старець відповідав, що це не правильно… Потім, звернувшись до Іосифа, сказав йому: «А як ти поясниш це слово з Писання?» Іосиф відповідав: «Я не знаю». Тоді авва Антоній сказав: «Однак монах Іосиф знайшов той шлях, на якому говорять: не знаю».
Святі наставники ченців, бажаючи, щоб Священне Писання слугувало цілковитим керівництвом у чернечому житті, водночас хотіли, щоб ченці, знаючи його по букві, найбільше вивчали його ділами, а особливо — смиренням. Це видно в житії преподобних Досифея, Іоанна Дамаскіна та інших.
199. Одного разу блаженний Антоній молився в келії своїй, — і був до нього голос: «Антонію, ти ще не прийшов до рівня шкіряника, що живе в Олександрії».
Почувши це, старець встав й раненько, взявши палицю, поспішно пішов в Олександрію. Коли він прийшов, чоловік цей вкрай здивувався, побачивши у себе Антонія. Старець сказав шкірянику: «Розкажи мені про твої справи, тому що заради тебе прийшов я сюди, залишивши пустелю». Шкіряник відповів: «Не знаю чи зробив я коли-небудь і що-небудь добре: з цієї причини, встаючи рано з ліжка, перш ніж вийду на роботу, кажу сам собі: всі жителі цього міста, від великого до малого, увійдуть до царства Божого за доброчесність свою, а я один піду у вічну муку за свої гріхи. Ці ж слова повторюю в серці своєму, перш ніж ляжу спати».
Почувши це, блаженний Антоній відповів: «Воістину, сину мій, ти, як вправний ювелір, перебуваючи спокійно в домі твоєму, стяжав царство Боже. Я ж, хоча все життя моє проводжу в пустелі, але не стяжав духовного розуму, не досягнув міри свідомості, про яку ти говориш».
Глибина смирення є разом і висотою успіху. Сходячи в глибину смирення ми сходимо на небо. Той, хто намагається зійти на небо без смирення, падає в прірву зарозумілості й погибелі.
200. Одного разу дехто з учнів Божественного авви Антонія, бачачи в пустелях незліченну кількість ченців, що з великою ревністю по Бозі та запалом до стяжання чеснот і святих подвигів, спитали його: «Отче, чи довго триватиме ця ревність та завзятість до усамітнення, убогості, покори, любові, стриманості й всіх інших чеснот, яких так старанно дотримуються всі ці численні ченці, майже без винятку?».
Муж Божий зітхаючи та проливаючи рясні сльози, так відповів їм: «Сини возлюблені, настане час, коли монахи залишать пустелі, а замість них попрямують до найбагатших міст, і замість вертепів й бідних осель, якими усіяна пустеля, збудують, прекрасні споруди, що перевершать пишність царських палат. Замість убогості проникне прагнення до накопичення багатства. Смирення серця перетвориться на гордість. Багато будуть гордовиті від знання, але далекі від добрих справ, які воно пропонує. Любов вичерпається. Замість стриманості з’явиться потурання плоті, і багато ченців будуть дбати про те, щоб отримати вишуканих страв, не менше, ніж миряни, від яких вони різнитимуться лиш одягом і клобуком. Перебуваючи посеред світу, вони не посоромляться привласнювати собі ім’я ченців і пустельників.
Не перестануть вони величатися, кажучи: «я – Павлів», «а я – Аполлосів» (1Кор. 1:12), – начебто вся сутність благочестя полягає в значенні попередників. Нібито дозволено й слушно хвалитися батьками, як хвалилися іудеї предком своїм, Авраамом! Однак серед ченців тих часів дехто буде значно кращим і досконалішим за нас, тому що блаженнішим є той, «хто міг згрішити- і не згрішав, зробити зло- і не зробив» (Сир. 31:11), аніж той, хто схиляється до добра через приклад багатьох добрих. Так Ной, Авраам і Лот, які проводили святе життя посеред нечестивих, справедливо прославляються Писанням.
201. Після смерті Великого Антонія, один духовний старець, на прохання ченців, зробив тлумачення на його вислови. Так, наприклад, на вислів: «Йди, живи в пустелі, і вивчай брані демонів», – згаданий старець дав таке пояснення: досконалість ченця залежить від духовної праці, яка досягається чистотою серця, чистота ж серця залежить від розумної молитви. Успіхом в розумній молитві досягається невпинна молитва. Але демони ведуть боротьбу з допомогою помислів і фантазій, також за посередництвом марень. Ця боротьба збуджується сильніше в пустелі та безмовності.
202. Розповів про себе авва Антоній: «Я бачив всі тенета диявола простягнутими поверх землі. Побачивши це, я зітхнув і сказав: «Горе роду людському! Хто в змозі звільнитися від цих тенет?» На що сказано мені: «Смиренномудрість рятує від них і вони не зможуть навіть доторкнутися до неї».
Уривок із пояснення, зробленого старцем: авва Макарій старший, Єгиптянин, учень авви Антонія, також бачив у внутрішній пустелі скиту всі тенета пристрастей, які бачив свого часу авва Антоній. Макарій бачив бісів у подобі двох людей; це видіння було чуттєве. Бачив він це тілесними очима, а авва Антоній бачив очима духу за законом видінь.
203. Авва Антоній сказав: «Ми нічого не досягаємо бо не знаємо ні нашої міри, ні порядку, який потрібен для процвітання. Ми не розуміємо, які справи підходять для нас. Хочемо досягти чеснот, не доклавши для цього жодних зусиль. Щоразу, коли постає боротьба проти спокуси в тому місці, де живемо, – переселяємося в інше, вважаючи, що місце, в якому немає диявола.
Хто володіє духовним досвідом боротьби зі спокусами, той з твердістю і стійкістю бореться проти них у Бозі, як і Господь сказав: «Бо ось, Царство Боже всередині вас є» (Лк. 17:21).
Ми переходимо з одного місця на інше, шукаючи такого, де б не було диявола. Коли ж і в тому місці, бачимо, як виникає тривога від спокуси, то знову переходимо. Та хто досвідчений у духовних бранях, не шукаючи іншого місця, протистоїть у Господі спокусі там, де мешкає. Зміцнюється він посвідченням Господа, що царство Боже — всюди й що воно всередині нас.
Це означає, що нам, ченцям, які вийшли зі світу і прийняли на плечі свої хрест за заповіддю Господа нашого, тим, що йдуть по стопах Господа, личить перебувати в одному місці, дбаючи про спасіння душ наших і витримуючи всі потрясіння, які спричиняють спокуси. Заради любові до Бога, заради виконання Його волі, які на досвіді доводяться дотриманням заповідей Його, ми повинні великодушно витримати всі потрясіння і спокуси, якщо виникнуть вони з пристрастей наших, чи від бісів, чи від злих людей.
Хай буде відомо, що лиш недосвідчені в духовній боротьбі часто підхоплюються, подібно до молодих коней, не навчених носити на хребтах своїх ношу. Вони прагнуть переселитися в інші місця, вважаючи, що знайдуть там відраду й спокій від боротьби й напору злих помислів. Але ж переселитися з одного місця в інше, з однієї країни в іншу, — це не так вже й важко.
Будемо терпляче перебувати в місці де живемо. Якщо підніметься боротьба або спокуса, — вдамося до посту, молитви, колінопреклоніння, будемо зі сльозами та сердечним болем просити в Господа допомоги й порятунку. Він завжди з нами, Він перебуває в нас. Писання говорить: «Близько Господь до скорботних серцем, і смиренних духом Він спасає.» (Пс. 33:19).
Господь сказав, що царство Боже всередині нас. Це означає, що Він перебуває в нас. Царство Боже, за поясненням святого Макарія – це Христос, Який завжди живе в нас. Блаженний Павло сказав: «чи ви не знаєте самих себе, що Іісус Христос у вас?» (2Кор. 13:5). Не лише Він живе в нас, а й ми перебуваємо в Ньому, як Він Сам каже: «Перебувайте в Мені, і Я у вас» (Ін. 15:4). Будь Моїм храмом, у котрий Я міг би заходити в усякий час, і отримай від Мене спасіння. Перебуваючи в Бозі, ми разом — обитель Його. Не будемо залишати Господа під час спокуси, збентеження і боротьби. Не будемо шукати розради та допомоги від місця і країни, переходячи з місця на місце і з землі в землю. Перебуваючи в місці мешкання вашого, взиватимемо до перебуваючого в нас Господа, щоб Він захистив нас й допоміг нам.
На додаток до цього відкриваймо думки своїм отцям, і просімо в них посприяти своїми молитвами. Терпляче перебуваючи в місці проживання нашого, будемо постійно прибігати під покров Спасителя нашого, і Він неодмінно зробить нас переможцями у всіх бранях наших.
204. Запитання: Що означає сказане аввою Антонієм: «Риби, бувши вийнятими з води, вмирають. Те ж стається і з ченцем, якщо він перебуває поза келією тривалий час»?
– Відповідь: Життя душі — це постійна пам’ять і любов до Бога. Це за перевагою має йменуватися життям душі й духу. Саме тому, якщо монах буде довго перебувати в місті, то помирає, бачачи спокуси й перебуваючи серед них. Він втрачає духовне життя, віддаляючись від Бога і забуваючи Його, виганяючи зі свого серця любов до Христа, набуту великою працею в келійній тиші.
У ньому слабшає ревність до упокорення себе подвигами… Він віддається лінощам і захоплюється бажаннями. Порушується чистота його серця від дії на нього пристрасних вражень, що входять через почуття: зір, слух, розмови, дотик, смак, нюх. Під їх враженням він стрімко тяжіє до любодіяння та інших пороків, які для ченця — смерть і погибель.
І так, справедливо сказав блаженний Антоній: «Як риби помирають, бувши вийнятими з води на сушу: так помирає і чернець, який залишив свою келію і живе в містах ».
| ⇦Зміст | Авва Арсеній⇨ |
____________________
[3] Ця думка Великого Антонія, посвяченого правицею Божою в таємниці світу духів, незрозуміла для далеких від цього. Та Священне Писання свідчить, що нечистий дух любив жінку, і вбив сімох юнаків, за котрих вона по черзі виходила заміж. (Тов. 6:15). Деякі з падших духів настільки віддані плотському жаданню, що від нього й унаслідували свій характер. Вони йменуються блудними бісами, на відміну від інших бісів, відданих іншим страстям.