7 січня 2030
понеділок · 25 грудня ст. ст.
Читання Святого Письма
На утрені
На літургії
Від 25 грудня до 4 січня — Святки (святі дні)
Немає посту в середу і п’ятницю. На великому повечір’ї після читання «Слава в Вышних Богу...» — літія. На утрені величання: «Величаем Тя, Живодавче Христе, нас ради ныне плотию рождшагося от Безневестныя и Пречистыя Девы Марии». Замість «Честнейшую» на 9-й співаємо приспів: «Величай, душе моя, Честнейшую и Славнейшую Горних воинств, Деву Пречистую Богородицу». Відпуст: «Иже в вертепе родивыйся, и в яслех возлегий, нaшего рaди спасeния, Христос, истинный Бог наш...». На Літургії вхідний вірш: «Из чрева прежде денницы родих Тя, клятся Господь, и не раскается: Ты Иерей во век по чину Мелхиседекову»
Тропарі та кондаки
Різдва Христовогоглас 4
Тропар, глас 4
Рождество́ Твое́, Христе́ Бо́же наш,/ возсия́ ми́рови свет ра́зума,/ в нем бо звезда́м служа́щии,/ звездо́ю уча́хуся,/ Тебе кла́нятися Со́лнцу Пра́вды,/ и Тебе́ ве́дети с высоты́ Восто́ка: // Го́споди, сла́ва Тебе́.
Кондак, глас 3
Де́ва днесь Пресу́щественнаго ражда́ет,/ и земля́ верте́п Непристу́пному прино́сит,/ А́нгели с па́стырьми славосло́вят,/ волсви́ же со звездо́ю путеше́ствуют:/ нас бо ра́ди роди́ся// Отроча́ Мла́до, Преве́чный Бог.
Величання
Велича́ем Тя,/ Живода́вче Христе́,/ нас ра́ди ны́не пло́тию Ро́ждшагося/ от Безневе́стныя/ и Пречи́стыя Де́вы Мари́и.
Молитви на сьогодні
Думка дня
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
(Мф. 2:1-12)
Слава Тобі, Господи! І знову дочекалися ми світлих днів Різдва Христового: повеселимося ж тепер і порадіємо. Свята Церква навмисне для того, щоб піднести наші веселощі в ці дні, встановила перед ними піст — деяке обмеження, щоб, вступаючи в них, ми почувалися так, нібито виходимо на свободу. При всьому тому вона ніяк не хоче, щоб ми віддавалися насолоді тільки відчуттів і лише тілесним задоволенням. Але з давніх-давен, назвавши ці дні Святками, вимагає, щоб самі веселощі наші протягом них були святі, як вони святі. А щоб не забувся хто веселячись, вона вклала в уста нам коротку пісню на славу Христа, що народився, якою вгамовує плоть і підносить дух, вказуючи йому гідні цих днів заняття: "Христос народжується — славіть" та інше. Славіть же Христа, і славіть так, щоб цим славослов'ям насолодилися душа і серце, і тим заглушився поклик до всякої іншої справи і заняття, яке обіцяє якусь втіху. Славте Христа: це не про те, що складати довгі хвалебні пісні Христу, ні, але якщо, думаючи або слухаючи про народження Христа Спасителя, ви мимоволі з глибини душі вигукнете: слава Тобі, Господи, що народився Христос! — цього й досить; це буде тиха пісня серця, яка пройде, втім, небеса і потрапить до Самого Бога. Відтворіть трохи ясніше те, що здійснено для нас Господом, — і ви побачите, наскільки природним є нині для нас таке звернення. Щоб це було для нас легше, уподібнимо до цього такі випадки. Ув'язненому в темниці й закутому в кайдани цар обіцяв свободу... Чекає ув'язнений день-другий, чекає місяці й роки... не бачить виконання, але не втрачає надії, вірячи царському слову. Нарешті, з'явилися ознаки, що скоро-скоро; увага його напружується; він чує шум тих, хто наближається з веселою балаканиною: ось спадають запори і входить рятівник... «Слава Тобі, Господи!» — вигукує мимоволі в'язень. Настав кінець моєму ув'язненню, скоро побачу світло Боже!
Інший випадок: хворий, вкритий ранами і розслаблений усіма органами, перевипробував усі ліки і багато змінив лікарів; терпіння його виснажилося, і він готовий був вдатися до розпачливого горювання. Йому кажуть: є ще наймайстерніший лікар, усіх виліковує і саме від таких хвороб, як твоя; ми просили його — обіцяв прийти. Хворий вірить, звертається до надії і чекає обіцяного... Минає година, інша, більше — занепокоєння знову починає точити душу його... Уже надвечір хтось під'їхав... іде... відчинилися двері, і входить бажаний... «Слава Тобі, Господи!» — скрикує хворий.
Ось і ще випадок: нависла грізна хмара; морок вкрив обличчя землі; грім потрясає підвалини гір і блискавки прорізують небо з краю до краю: від цього всі в страху, немов настав кінець світу. Коли ж потім гроза минає і небо прояснюється; всякий, вільно зітхаючи, каже: «Слава Тобі, Господи!».
Наблизьте ці випадки до себе — і побачите, що в них вся наша історія. Грізна хмара гніву Божого була над нами — прийшов Господь-примиритель і розігнав цю хмару. Ми були вкриті ранами гріхів і пристрастей — прийшов Лікар душ і зцілив нас... Були ми в кайданах рабства — прийшов Визволитель і розв'язав кайдани наші... Наблизьте все це до серця свого і сприйміть почуттями своїми, і ви не втримаєтеся, щоб не вигукнути: слава Тобі, Господи, що народився Христос!
Не намагаюся словами моїми прищепити до вас таку радість: це недоступно для жодного слова. Справа, здійснена народженим Господом, стосується кожного з нас. Ті, хто вступає в спілкування з Ним, отримують від Нього свободу, ліки, мир, володіють усім цим і вкушають солодкість того. Тим, які відчувають це в собі, нема чого говорити: "радійте", тому що вони не можуть не радіти, а тим, які не відчувають, що й говорити: "радійте"; вони не можуть радіти. Зв'язаний по руках і по ногах, скільки не кажи йому: "радій визволенню" — не зрадіє; вкритому ранами гріхів звідки прийде радість зцілення? Як зітхне вільно заляканий грозою гніву Божого? Таким можна тільки сказати: "Підіть ви до Немовляти, повитого, що лежить у яслах, і шукайте у Нього порятунку від усіх лих, що вас турбують, тому що це Немовля — Христос Спаситель світу".
Ще 1 думка
(1Пет. 2:21-3:9)
Сьогодні Апостол вказує нам на "потаємну людину серця", як мету найретельніших турбот і піклувань наших. Її утворенням у собі належить нам прикрасити себе. Та людина, яка в серці постає, коли в ньому оселяться всі добрі настрої і почуття. Переглянь ці настрої і почуття — і побачиш лик потаємної в серці людини. Ось ці настрої! "Від Божественної сили Його даровано нам усе потрібне для життя і благочестя" (2 Пет. 1:3), і зі свого боку "докладаючи до цього всю старанність, — пише св. Петро, — покажіть у вірі вашій чесноту, в чесноті розсудливість, в розсудливості стриманість, у стриманості терпіння, в терпінні благочестя, в благочесті братолюбність, у братолюбності любов" (2 Пет. 1:5-7). Подібно до цього перераховує внутрішні добрі настрої серця християнського і святий Павло: "Плід же духа є: любов, радість, мир, довготерпіння, благість, милосердя, віра, лагідність, стриманість" (Гал. 5:22-23). І ще: "Вдягніться, як вибрані Божі, святі та улюблені, в милосердя, благість, смиренномудрість, лагідність, довготерпіння... більш за все вдягніться в любов, яка є сукупністю досконалості. І хай панує в серцях ваших мир Божий" (Кол. 3:12, 14-15). Склади з усіх цих добрих якостей, як із членів, одне тіло духовне, і матимеш благоліпний лик "потаємної людини серця" (1 Пет. 3:4), подібний до якого й спробуй оселити в серці своєму.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
