24 грудня 2029
понеділок · 11 грудня ст. ст.
Прп. Даниїла Стовпника (489–490). Мчч. Акепсія та Аіфала (354). Мч. Миракса (VII). Прп. Луки Стовпника (близько 970–980). Прп. Никона Сухого, Печерського, в Ближніх печерах (XII). Сщмч. Феофана (Ільмінського), єп. Солікамського, і з ним двох священномучеників і п’яти мучеників (1918); сщмч. Миколая Виноградова пресвітера (1937); сщмч. Іоанна Богоявленського пресвітера (1941). Прп. Кукші Одеського (1964). Собор Грузинських святих.
Читання Святого Письма
На утрені
На літургії
Тропарі та кондаки
Преподобному Никону Сухомуглас 8
Тропар, глас 8
Бо́га Блага́го возлюби́в,/ и́ноческое прия́л еси́ житие́/ и, до́бре в нем подвиза́вся,/ плене́н был еси́ по́ловцы,/ и́миже мно́го му́чим, крепкоду́шне Ни́коне,/ благода́тию Христо́вою свободи́лся еси́ от них неви́димо,/ и ны́не во Све́те пребыва́я непресту́пнем,// моли́ спасти́ся нам, твою́ па́мять почита́ющим.
Кондак, глас 6
Первому́ченику подобя́ся,/ о мучи́теле твое́м молился еси́/ и, изба́вив того́ от сме́рти, приве́л еси́ ко Христу́,/ преподобному́чениче Ни́коне сла́вне,/ те́мже, с первострада́льцем зря Христа́ одесну́ю Отца́,// моли́ся о нас, да не пребу́дем вне черто́га Христо́ва.
Молитви на сьогодні
Думка дня
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
(Мф. 10:32-36,11:1)
"Отож кожного, хто визнає Мене перед людьми, того визнаю і Я перед Отцем Моїм Небесним" (Мф. 10:32). Чи трудно визнати Господа? Ніякої немає трудності. Яка трудність сказати, коли потрібно, що Господь наш Іісус Христос є єдинородний Син Божий і Бог, Який заради нас прийшов на землю, втілився від Духа Святого і Марії Діви, і став людиною, був розіп'ятий, постраждав, похований, воскрес третього дня, зійшов на небеса і сидить праворуч Бога Отця, і знову прийде судити живих і мертвих, послав Духа Святого на св. апостолів, які силою Його влаштували на землі Святу Церкву, що, навчаючи істини й освячуючи таїнствами, незаблудним шляхом веде всіх вірних чад своїх у Царство Небесне?
Усе це ми повторюємо щоразу, коли чуємо і читаємо Символ віри. Тож візьми ці істини, закарбуй їх у серці своєму і будь готовий, не боячись жодного лиця людського, пред'явити, що так, а не інакше, треба вірити, щоб бути спасенним, готуючись водночас потерпіти й те, що за це іноді дістанеться тобі. Закривай вуста вчителів брехні і хулителів християнства словом істини — і отримаєш те, що обіцяно Господом. Ти визнаєш Його Богом і Спасителем перед людьми, а Він перед Богом Отцем визнає, що ти вірний Його послідовник і сповідник.
Ще 4 думки
(Мф. 11:27-30)
"Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас" (Мф. 11:28). О Божественного, о любезного, о сладчайшого Твоєго гласа! Підемо ж усі слідом за Господом, Котрий кличе нас! Але наперед треба відчути, що нам трудно і важко відчути, тобто що у нас гріхів багато і гріхи ці тяжкі. Від цього почуття народиться потреба шукати собі полегшення. Віра вкаже тоді нам єдиний притулок у Господі Спасителі, і кроки наші самі собою прямуватимуть до Нього.
Душа, яка забажала позбутися гріхів, знає, що сказати Господу: "Візьми тягар від мене тяжкий, гріховний, а я візьму ярмо Твоє благе". І буває так: Господь прощає гріхи, а душа починає ходити в заповідях Його. І заповіді — ярмо, і гріхи — тягар. Але, порівнявши те й інше, душа знаходить, що ярмо заповідей легке, як перо, а тягар гріхів важкий, як гора.
Не побоїмося ж охоче прийняти ярмо Господнє благе і тягар Його легкий! Так тільки, а не інакше, можемо знайти спокій душам нашим.
(Мк. 8:11-21)
Плив Господь з учнями на інший бік моря, а вони забули взяти хлібів, і мали з собою тільки один хліб, і стали думати, як тут їм бути. Знаючи їхні думки, Господь нагадав про насичення чотирьох і п'яти тисяч народу, підвівши їх тим до твердої надії, що поруч із Ним не вмруть з голоду, хоч би й жодного хліба не мали. Скільки тривог наводить іноді на кожного думка про невідоме майбутнє! Заспокоєння від цих тривог одне — надія на Господа, а оживлення і зміцнення [її] почерпається з розумного розгляду того, що вже було з нами і з іншими. Не знайдеться жодна людина, яка б у житті своєму не зазнала несподіваного порятунку від біди або несподіваних поворотів її життя на краще. Спогадами про такі випадки й оживляй душу свою, коли почнуть мучити її похмурі думки про те, що робити. Бог усе влаштує на краще і тепер, як бувало раніше. Покладися на Нього; ще перед порятунком від біди, Він пошле тобі благодушність, за якої і не помітиш біди своєї. "Того, хто покладається на Господа, огортає милість" (Пс. 31:10). Розглядай приклади цього у Святому Письмі, у житіях святих, у своєму житті й житті знайомих твоїх — і побачиш, як у дзеркалі, наскільки "близький Господь до всіх, хто прикликає Його" (Пс. 144:18). І страх за долю свою не збурить душі твоєї.
(Гал. 5:22-6:2)
"Ті, котрі Христові, плоть свою розп'яли з пристрастями й похотями" (Гал. 5:24). Нині перевернувся цей порядок: розпинають плоть, але не з пристрастями і похотями, а пристрастями і похотями. Скільки мучать нині тіло обжерливістю, пияцтвом, блудними справами, танцями та гуляннями! Найжорстокіший господар не мучить так свою ледачу тварину. Якби дати нашій плоті свободу і розум, то перший голос її був би проти хазяйки своєї — душі, що вона незаконно втрутилася в її справи, внесла в неї пристрасті, їй чужі, і, виконуючи їх у ній, мучить її. По суті, потреби тіла нашого прості й без пристрастей. Подивіться на тварин: не об'їдаються, зайвого не сплять, задовольнивши тілесні потреби своєчасно, потім цілий рік залишаються спокійними. Це лише душа, забувши свої найкращі прагнення, налаштувала собі з простих потреб тіла безліч протиприродних прагнень, які через безмірність свою стали протиприродними і тілу. Усіляко, однак, щоб відсікти від душі прищеплені нею до себе пристрасті плотські, необхідно розпинати плоть, тільки зовсім у протилежному розумінні, тобто не даючи їй вдосталь і необхідного, або задовольняючи її потреби незрівнянно меншою мірою, ніж скільки вимагає її природа.
Ублажає Господь убогих; тих, що голодні; тих, що плачуть; тих, кого ганьблять, — під тією умовою, якщо все це Сина Людського заради; ублажається, отже, життя, оточене всякого роду нестатками і злиднями. Утіхи, достаток, шана, за словом цим, не являють собою блага; та воно так і є. Але доки в них спочиває людина, вона не усвідомлює того. Тільки коли звільниться із зачарування їхнього — бачить, що вони не представники блага, а тільки примари його. Душа не може обійтися без утіх, але вони не в матеріальному; не може обійтися без скарбів, але вони не в золоті і сріблі, не в пишних домівках і одежах, не в цій повноті зовнішній; не може обійтися без шани, але вона не в раболіпних поклонах людських. Є інші утіхи, інший достаток, інша шана — духовні, споріднені душі. Хто їх знайде, той не захоче зовнішніх; та не лише не захоче, а зневажить і зненавидить їх заради того, що вони загороджують духовні, не дають бачити їх, тримають душу в затьмаренні, сп'янінні, у примарах. Через те такі всією душею віддають перевагу вбогості, скорботі і безвісності, почуваючись добре серед них, наче в безпечній якійсь огорожі від зачарування спокусами світу. Як же бути тим, до кого все це йде саме собою? Бути у ставленні до всього того, за словом св. апостола, як той, хто не має нічого.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter





