Преподобний Кукша Одеський
День пам'яті (н. ст.)
Місяця вересня на 16-й день — знайдення мощей / грудня на 11-й день / липня на 15-й день — Собор Київських святих / у Неділю третю після П’ятидесятниці — Собор Одеських святих (перехідне)
Преподобний Кукша Одеський народився 12 (25) січня 1875 року в селі Арбузинка Херсонської губернії в сім’ї благочестивих Кирила і Харитини Величків і у Святому Хрещенні був названий Косьмою. Ще з дитинства преподобний вкусив радість молитви і всім серцем полюбив православне богослужіння.
Прагнучи все своє життя присвятити Богу, двадцятирічним юнаком Косьма вирушив у прощу по святих місцях Сходу. Відвідавши Святий Град Єрусалим і Гору Афон, він удостоївся дивовижних знамень і твердо вирішив прийняти чернецтво.
Укріплюваний молитвами преподобного старця Іони Київського і батьківським благословенням, Косьма став послушником Афонського Пантелеймонівського монастиря. 28 березня 1902 року він був пострижений в рясофор з ім’ям Константин, а 23 березня 1905 року був пострижений в чернецтво і названий Ксенофонтом. Його духовним батьком був старець Мелхиседек, у якого юний подвижник навчався основ чернечого подвигу.
Через сімнадцять років преподобному довелося покинути Афон. Господь закликав його до подвигу на рідній землі.
1913 року він став насельником Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври. У час воєнного лихоліття святий разом з іншими ченцями ніс послух брата милосердя в санітарному поїзді.
8 квітня 1931 року преподобний був пострижений у велику схиму з ім’ям Кукша, на честь преподобномученика Кукші Печерського, а через декілька років був висвячений в сан священника.
З 1938 року для преподобного почався важкий десятирічний сповідницький подвиг. Його засудили на п’яти років таборів, а після відбуття строку йому дали п’ять років заслання. Тільки благодать Божа, яка зміцнює немочі людські, зберегла живим засланого на важкі роботи в жахливих умовах шістдесятирічного старця.
Лише в 1948 році, пройшовши табори і заслання, преподобний Кукша зміг повернутися в Києво-Печерську Лавру. До нього, молитовника, подвижника і непохитного сповідника, стали звертатися віряни, шукаючи поради і духовної допомоги.
Величезний потік людей, які приходили до святого, не міг не дратувати богоборчу владу, і преподобний Кукша був переведений в Почаївську лавру. Але і там він продовжував окормляти своїх численних духовних чад, залишаючись палаючим вірою світильником, який сяє в темряві безбожництва і відчаю. По його молитвам приходили до віри атеїсти, приєднувалися до Церкви сектанти, немічні отримували зцілення.
Все це стало причиною переведення преподобного до Іоанно-Богословського Хрещатицького монастиря в Чернівецькій єпархії, а потім до Успенського Одеського монастиря. У ньому провів останні чотири роки свого подвижницького життя.
У 1964 році старець спочив у Господі. Але і після смерті преподобний не залишив своїх духовних чад. На його могилі, яка стала місцем паломництва православних, не переставали відбуватися чудеса і зцілення.
Вдячна пам’ять про святого подвижника, сповідника і чудотворця жила в серцях вірян. 1994 року, за тридцять років після смерті святого, з благословення Високопреосвященнішого митрополита Агафангела були знайдені нетлінні мощі святого. Урочистості прославлення преподобного Кукші в лику святих очолив Блаженніший Володимир, Митрополит Київський і всієї України, який ще за життя знав святого.
І зараз преподобний, який все своє життя віддав на служіння Богу і людям, продовжує молитися за всіх, хто просить його допомоги, виливаючи благодать зцілення через свої чесні мощі, які знаходяться в Успенському Одеському чоловічому монастирі.
Тропарі, кондаки, молитви та величання
Тропарь преподобному Кукше Одесскому, глас 4
От ю́ности ми́р суему́дренный и лука́вый оста́вил еси́,/ Боже́ственною свы́ше просвети́вся благода́тию, преподо́бне,/ мно́гим терпе́нием во вре́менней жи́зни по́двиг соверши́л еси́,/ те́мже источа́еши чуде́с благода́ть все́м с ве́рою приходя́щим к ра́це моще́й твои́х,// Ку́кшо, преблаже́нне о́тче на́ш.
Кондак преподобному Кукше Одесскому, глас 8
Подви́жника благоче́стия иску́сна,/ но́ваго испове́дника ве́ры оте́ческия/ преподо́бнаго Ку́кшу ве́рно вси́ ублажи́м,/ я́ко па́стыря и́стиннаго,/ ста́рца бла́гостнаго, и́ноков наста́вника,/ уте́шителя малоду́шных, цели́теля неду́жных,/ и по кончи́не показу́ющаго све́тлость жития́ своего́./ И дне́сь в па́мять его́ прите́кше, ра́достно возопие́м:/ я́ко име́я дерзнове́ние к Бо́гу,/ многообра́зных на́с изба́ви обстоя́ний, да зове́м ти́:// ра́дуйся, утвержде́ние лю́дем правосла́вным.
Тропaрь, глaсъ д7:
T ю4ности мjръ суемyдренный и3 лукaвый њстaвилъ є3си2, бжcтвенною свы1ше просвэти1всz бл7годaтію, прпdбне, мн0гимъ терпёніемъ во врeменнэй жи1зни п0двигъ соверши1лъ є3си2, тёмже и3сточaеши чудeсъ бл7годaть всBмъ съ вёрою приходsщымъ къ рaцэ мощeй твои1хъ, кyкшо пребл7жeнне џтче нaшъ.
Кондaкъ, глaсъ и7:
Подви1жника бл7гочeстіz и3скyсна, н0ваго и3сповёдника вёры nтeческіz прпdбнаго кyкшу вёрнw вси2 ўбл7жи1мъ, ћкw пaстырz и4стиннаго, стaрца бл7гостнаго, и4нокwвъ настaвника, ўтёшителz малодyшныхъ, цэли1телz недyжныхъ, и3 по кончи1нэ показyющаго свётлость житіS своегw2. и3 днeсь въ пaмzть є3гw2 прите1кше, рaдостнw возопіeмъ: ћкw и3мёz дерзновeніе къ бг7у, многоoбрaзныхъ нaсъ и3збaви w3бстоsній, да зовeмъ ти2: рaдуйсz, ўтверждeніе лю1демъ правосл†внымъ.
Ще в розробці