5 грудня 2029

середа · 22 листопада ст. ст.

Сьогодні

Cедмиця 28-ма після П’ятидесятниці · Глас 2 · Різдвяний піст

Післясвято Введення. Апп. від 70-ти Филимона та Архипа і мц. рівноап. Апфії (I). Мц. Кікілії (Цецилії) та мчч. Валеріана, Тивуртія і Максима (близько 230). Мч. Менігна (250). Мч. Прокопія читця (303). Прп. Агави ісмаїльтянина (V). Прав. Михаїла воїна, болгарина (866). Блгв. Ярополка, у Святому Хрещенні Петра, кн. Володимир-Волинського (1086). Блгв. кн. Михаїла Тверського (1318). Сщмч. Володимира Рясенського пресвітера (1932), сщмчч. Іоасафа (Жевахова), єп. Могильовського, Іоанна Баранова, Василія Бови, Павла Євдокімова, Якова Соколова, Феодора Гусєва, Іоанна Смирнова, Ілії Громогласова, Олексія Бенеманського, Афанасія Мілова пресвітерів і прмч. Герасима (Мочалова) (1937). Прмчч. Євтихія (Діденко), Авеніра (Синицина), Савви (Суслова), Марка (Махрова) і мч. Бориса Козлова (1937). Прп. Параскеви (Матієшиної) спов. (1953).

Читання Святого Письма

На літургії

Апостол2Тим. 4:9-22 (зач. 299)
ЄвангелієЛк. 18:31-34 (зач. 92)
ЄвангелієЛк. 18:15-17,26-30 (зач. 90)

Апостолам

АпостолФлм. 1:1-25 (зач. 302 від полу)
ЄвангелієЛк. 10:1-15 (зач. 50)

Тропарі та кондаки

Апостоламглас 3

Тропар, глас 3

Апо́столи святи́и,/ моли́те Ми́лостиваго Бо́га,/ да прегреше́ний оставле́ние// пода́ст душа́м на́шим.

Кондак, глас 2

Я́ко зве́зды всесве́тлыя, просвеща́ющия концы́,/ апо́столы Христо́вы восхва́лим, Филимо́на сла́вного, и Архи́ппа свяще́ннаго,/ и Они́сима, и Ма́рка, и Аполло́са, с ни́миже и Апфи́ю всему́друю, вопию́ще:// моли́те непреста́нно о всех нас.

Молитви на сьогодні

Богослужбові вказівкисьогодні · завтра · післязавтра

Думка дня

Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року

(Лк. 18:15-17,26-30)
"Хто не прийме Царства Божого, як дитя, той не ввійде в нього" (Лк.18:17). Як же це приймати - "як дитя"? А ось як: у простоті, повним серцем, без роздумів. Обміркований аналіз непридатний у царині віри. Він може мати місце тільки перед нею. Як анатом усе тіло розкладає до подробиць, а життя не бачить, так і розум - скільки не розмірковує, сили віри не осягає. Віра сама дає споглядання, які загалом являють віру як таку, що цілком задовольняє всі потреби нашого єства, і зобов'язують свідомість, совість, серце прийняти віру. Вони і приймають, і прийнявши, не хочуть уже відстати від неї. Тут відбувається те саме, що з тим, хто скуштував приємної і здорової їжі. Скуштувавши одного разу, він знає, що вона придатна, і приймає її до низки речовин, що живлять його. Хімія ні до, ні після не помічниця йому в цьому переконанні. Переконання його засноване на особистому досвіді, безпосередньо. Так і віруючий знає істинність віри безпосередньо. Сама віра вселяє в нього непохитне переконання, що вона віра. Як же після того віра буде вірою розумною? У тому й розумність віри, щоб безпосередньо знати, що вона віра. Розум тільки псує справу, охолоджуючи віру і послаблюючи життя по вірі, а головне, хизується і відганяє благодать Божу - а це найбільше зло для християнина.

Ще 2 думки

(Лк. 18:31-34)
Господь сказав учням про страждання Своє, але вони нічого не зрозуміли зі сказаного: "слова ці були для них приховані" (Лк. 18:34). А потім розсудили віруючим бути "не знаючими нічого, крім Іісуса Христа, і то розп'ятого" (1 Кор. 2:2). Не настав час, вони нічого і не розуміли в таємниці цій; а настав він — зрозуміли, і всім виклали і роз'яснили. Це і з усіма буває, та не стосовно тільки цієї таємниці, а й будь-якої іншої. Незрозуміле на початку згодом стає зрозумілим; немов промінь світла входить у свідомість і прояснює те, що раніше було темним. Хто ж це прояснює? Сам Господь, благодать Духа, що живе у віруючих, ангел-охоронець, — тільки аж ніяк не сама людина. Вона тут приймач, а не творець. При всьому тому, інше залишається незрозумілим на ціле життя, і не для приватних тільки осіб, а й для всього людства. Людина оточена незрозумілостями: деякі роз'яснюються їй протягом життя, а інші залишаються до іншого життя: там побачить. І це навіть для богопросвітлених умів. Чому ж не відкривається тепер? Тому, що дещо невмістиме, отже, годі й говорити про нього; дещо не розповідається з лікувальною метою, тобто було б шкідливо знати передчасно. В іншому житті багато що з'ясується, але відкриються інші предмети й інші таємниці. Створеному розуму ніколи не позбутися таємниць незбагненних. Розум бунтує проти цих уз: але бунтуй — не бунтуй, а уз таємничості не розірвеш. Смирися ж, гордий розуме, "під міцну руку Божу" (1 Пет. 5:6) і віруй!

(Лк. 10:1-15)
Чи буде на тому світі така поблажливість до тих, хто не приймає Господа, яку показав Він до тих, хто живе на землі? Ні, не буде. Посилаючи сімдесят (Лк. 10:1) на проповідь, Господь заповів їм, щоб вони, коли не приймуть їх, говорили там на вулицях: «і порох, що прилип до нас з вашого міста, обтрушуємо вам; а проте знайте, що наблизилось до вас Царство Боже» (Лк. 10:11); тобто вашого нам нічого не треба: не з корисливості якоїсь ходимо ми з проповіддю, а для сповіщення вам миру і Царства Божого. Не хочете прийняти цього блага — як хочете; ми йдемо далі.

Так заповідано на теперішній час, а на майбутнє що? «Содому в той день буде відрадніше, ніж місту тому» (Лк. 10:12). Отже, невірам нічого обнадіювати себе поблажливістю Господньою. Тільки й повольничати їм, що на землі, а як смерть — так вся гроза гніву Божого впаде на них. Велике нещастя потрапити в невіри! І на землі їм нерадісно, бо без Бога і Господа Іісуса Христа Спасителя і Відкупителя і тут все похмуро і безрадісно, а що там, того і словом описати і уявити неможливо. Вже втішніше б знищитися, але й цього не дано буде їм.

Відео дня: Православний календар

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter