3 січня 2029
середа · 21 грудня ст. ст.
Мц. Іуліанії і з нею 500 мужів та 130 жон, що в Нікомідії постраждали (304). Мч. Фемістоклія (251). Свт. Петра, митр. Київського і всієї Русі, чудотворця (1326). Мц. блгв. кнг. Іуліанії Вяземської (1406). Блж. Прокопія, Христа заради юродивого, В’ятського (1627). Свт. Філарета, митр. Київського (1857). Сщмч. Михаїла Кисельова пресвітера (1918); сщмч. Никити (Прибиткова), єп. Бєльовського (1938); сщмч. Сергія Цвєткова диякона (1938); сщмч. Леонтія Строцюка диякона (1940).
Читання Святого Письма
На утрені
На літургії
Тропарі та кондаки
Мучениці Іуліаніїглас 4
Тропар, глас 4
А́гница Твоя́, Иису́се, Иулиани́я/ зове́т ве́лиим гла́сом:/ Тебе́, Женише́ мой, люблю́/ и, Тебе́ и́щущи, страда́льчествую,/ и сраспина́юся, и спогреба́юся креще́нию Твоему́,/ и стражду́ Тебе́ ра́ди,/ я́ко да ца́рствую в Тебе́,/ и умира́ю за Тя, да и живу́ с Тобо́ю;/ но, я́ко же́ртву непоро́чную, приими́ мя, с любо́вию поже́ршуюся Тебе́.// Тоя́ моли́твами, я́ко Ми́лостив, спаси́ ду́ши на́ша.
Кондак, глас 3
Де́вства добро́тами преочище́на, деви́це,/ и муче́ния венцы́, Иулиани́е, ны́не венча́вшися,/ дае́ши су́щим в ну́ждах и неду́зех исцеле́ние и спасе́ние,/ приступа́ющим к ра́це твое́й:// Боже́ственную бо благода́ть Христо́с источа́ет и жизнь ве́чную.
Молитви на сьогодні
Думка дня
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
(Мк. 10:11-16)
З якою любов'ю поставився Господь до дітей! Та й хто не ставиться до них із любов'ю? Що довше хто живе, то більше любить дітей. Бачиться в них свіжість життя, чистота і непорочність вдачі, яких не можна не любити. Декому спадає на думку, дивлячись на невинність дитинства, вважати, що первородного гріха немає, що всякий падає сам, коли приходить у вік і зустрічається з протиморальними прагненнями, подолати які, здається йому, він не в силах. Падає-то кожен сам, а первородний гріх все-таки є. Апостол Павло бачить у нас закон гріха, що "воює проти закону розуму" (Рим.7:23). Цей закон, як насіння, спочатку ніби не видно, а потім розкривається і захоплює. Так народжені від прокажених до відомого віку не виявляють прокази, потім вона розкривається, і починає з'їдати їх так само, як і батьків. Де була проказа до часу? Всередині ховалася. Так і первородний гріх до часу ховається, а потім виходить назовні і робить своє. Навколишнє середовище багато значить і для придушення цього гріха, і для розкриття його. Якби не було навколо стихій гріховних, нічим було б харчуватися тому прихованому гріху і він, можливо, сам собою б висох: але в тому-то горе наше, що навкруги завжди буває багато того, що сприяє його живленню. Багато гріха і в кожній особі, і в суспільстві: але все це не обов'язково детермінує нас на гріх. Гріх завжди справа свободи: борись - і не впадеш. Падає тільки той, хто не хоче боротися. Чому не хочемо боротися? На хотіння і нехотіння немає причин: хочу, тому що хочу; і не хочу, тому що не хочу: особиста воля - ось першоджерело; далі неї не можна йти.
Ще 1 думка
Ублажає Господь убогих; тих, що голодні; тих, що плачуть; тих, кого ганьблять, — під тією умовою, якщо все це Сина Людського заради; ублажається, отже, життя, оточене всякого роду нестатками і злиднями. Утіхи, достаток, шана, за словом цим, не являють собою блага; та воно так і є. Але доки в них спочиває людина, вона не усвідомлює того. Тільки коли звільниться із зачарування їхнього — бачить, що вони не представники блага, а тільки примари його. Душа не може обійтися без утіх, але вони не в матеріальному; не може обійтися без скарбів, але вони не в золоті і сріблі, не в пишних домівках і одежах, не в цій повноті зовнішній; не може обійтися без шани, але вона не в раболіпних поклонах людських. Є інші утіхи, інший достаток, інша шана — духовні, споріднені душі. Хто їх знайде, той не захоче зовнішніх; та не лише не захоче, а зневажить і зненавидить їх заради того, що вони загороджують духовні, не дають бачити їх, тримають душу в затьмаренні, сп'янінні, у примарах. Через те такі всією душею віддають перевагу вбогості, скорботі і безвісності, почуваючись добре серед них, наче в безпечній якійсь огорожі від зачарування спокусами світу. Як же бути тим, до кого все це йде саме собою? Бути у ставленні до всього того, за словом св. апостола, як той, хто не має нічого.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter






