24 грудня 2028
неділя · 11 грудня ст. ст.
Неділя святих праотців. Прп. Даниїла Стовпника (489–490). Мчч. Акепсія та Аіфала (354). Мч. Миракса (VII). Прп. Луки Стовпника (близько 970–980). Прп. Никона Сухого, Печерського, в Ближніх печерах (XII). Сщмч. Феофана (Ільмінського), єп. Солікамського, і з ним двох священномучеників і п’яти мучеників (1918); сщмч. Миколая Виноградова пресвітера (1937); сщмч. Іоанна Богоявленського пресвітера (1941). Прп. Кукші Одеського (1964). Собор Грузинських святих.
Читання Святого Письма
На утрені
На літургії
Тропарі та кондаки
Неділіглас 4
Тропар, глас 4
Све́тлую воскресе́ния про́поведь/ от А́нгела уве́деша Госпо́дни учени́цы/ и пра́деднее осужде́ние отве́ргша,/ апо́столом хва́лящася глаго́лаху:/ испрове́ржеся сме́рть,/ воскре́се Христо́с Бо́г,// да́руяй ми́рови ве́лию ми́лость.
Кондак, глас 4
Спа́с и Изба́витель мо́й/ из гро́ба, я́ко Бо́г,/ воскреси́ от у́з земноро́дныя,/ и врата́ а́дова сокруши́,// и я́ко Влады́ка воскре́се тридне́вен.
Преподобному Никону Сухомуглас 8
Тропар, глас 8
Бо́га Блага́го возлюби́в,/ и́ноческое прия́л еси́ житие́/ и, до́бре в нем подвиза́вся,/ плене́н был еси́ по́ловцы,/ и́миже мно́го му́чим, крепкоду́шне Ни́коне,/ благода́тию Христо́вою свободи́лся еси́ от них неви́димо,/ и ны́не во Све́те пребыва́я непресту́пнем,// моли́ спасти́ся нам, твою́ па́мять почита́ющим.
Кондак, глас 6
Первому́ченику подобя́ся,/ о мучи́теле твое́м молился еси́/ и, изба́вив того́ от сме́рти, приве́л еси́ ко Христу́,/ преподобному́чениче Ни́коне сла́вне,/ те́мже, с первострада́льцем зря Христа́ одесну́ю Отца́,// моли́ся о нас, да не пребу́дем вне черто́га Христо́ва.
Молитви на сьогодні
Думка дня
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
(Мф. 11:27-30)
"Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас" (Мф. 11:28). О Божественного, о любезного, о сладчайшого Твоєго гласа! Підемо ж усі слідом за Господом, Котрий кличе нас! Але наперед треба відчути, що нам трудно і важко відчути, тобто що у нас гріхів багато і гріхи ці тяжкі. Від цього почуття народиться потреба шукати собі полегшення. Віра вкаже тоді нам єдиний притулок у Господі Спасителі, і кроки наші самі собою прямуватимуть до Нього.
Душа, яка забажала позбутися гріхів, знає, що сказати Господу: "Візьми тягар від мене тяжкий, гріховний, а я візьму ярмо Твоє благе". І буває так: Господь прощає гріхи, а душа починає ходити в заповідях Його. І заповіді — ярмо, і гріхи — тягар. Але, порівнявши те й інше, душа знаходить, що ярмо заповідей легке, як перо, а тягар гріхів важкий, як гора.
Не побоїмося ж охоче прийняти ярмо Господнє благе і тягар Його легкий! Так тільки, а не інакше, можемо знайти спокій душам нашим.
Ще 3 думки
(Лк. 17:12-19)
Зцілено десять прокажених, а дякувати Господу прийшов тільки один. Чи не такою є пропорція вдячних у загальній кількості людей, яким Господь робить добро? Хто не отримував благ або, вірніше, що є в нас і що буває з нами, що не було б благим для нас? А натомість, чи всі вдячні Богу і чи за все дякують? Є навіть такі, які дозволяють собі запитувати: "навіщо Бог дав буття? Краще б нам не бути". Бог дав тобі буття для того, щоб ти вічно блаженствував; Він дав тобі буття даром, даром забезпечив тебе і всіма способами для досягнення вічного блаженства; за тобою [одна] справа: варто тільки трошки попрацювати заради того. Кажеш: "так у мене все прикрощі, бідність, хвороби, напасті". Що ж, і це серед способів здобуття вічного блаженства: потерпи. Усе життя твоє і миттю не можна назвати порівняно з вічністю. Навіть якби і все життя поспіль довелося постраждати, і то ніщо проти вічності, а ти ще маєш хвилини розради. Не дивись на теперішнє, а на те, що готується тобі в майбутньому, і подбай зробити себе гідним того, і тоді прикрощів не помітиш. Усі вони поглинатимуться безсумнівним сподіванням вічних утіх, і вдячність не замовкатиме в устах твоїх.
(Гал. 5:22-6:2)
"Ті, котрі Христові, плоть свою розп'яли з пристрастями й похотями" (Гал. 5:24). Нині перевернувся цей порядок: розпинають плоть, але не з пристрастями і похотями, а пристрастями і похотями. Скільки мучать нині тіло обжерливістю, пияцтвом, блудними справами, танцями та гуляннями! Найжорстокіший господар не мучить так свою ледачу тварину. Якби дати нашій плоті свободу і розум, то перший голос її був би проти хазяйки своєї — душі, що вона незаконно втрутилася в її справи, внесла в неї пристрасті, їй чужі, і, виконуючи їх у ній, мучить її. По суті, потреби тіла нашого прості й без пристрастей. Подивіться на тварин: не об'їдаються, зайвого не сплять, задовольнивши тілесні потреби своєчасно, потім цілий рік залишаються спокійними. Це лише душа, забувши свої найкращі прагнення, налаштувала собі з простих потреб тіла безліч протиприродних прагнень, які через безмірність свою стали протиприродними і тілу. Усіляко, однак, щоб відсікти від душі прищеплені нею до себе пристрасті плотські, необхідно розпинати плоть, тільки зовсім у протилежному розумінні, тобто не даючи їй вдосталь і необхідного, або задовольняючи її потреби незрівнянно меншою мірою, ніж скільки вимагає її природа.
Ублажає Господь убогих; тих, що голодні; тих, що плачуть; тих, кого ганьблять, — під тією умовою, якщо все це Сина Людського заради; ублажається, отже, життя, оточене всякого роду нестатками і злиднями. Утіхи, достаток, шана, за словом цим, не являють собою блага; та воно так і є. Але доки в них спочиває людина, вона не усвідомлює того. Тільки коли звільниться із зачарування їхнього — бачить, що вони не представники блага, а тільки примари його. Душа не може обійтися без утіх, але вони не в матеріальному; не може обійтися без скарбів, але вони не в золоті і сріблі, не в пишних домівках і одежах, не в цій повноті зовнішній; не може обійтися без шани, але вона не в раболіпних поклонах людських. Є інші утіхи, інший достаток, інша шана — духовні, споріднені душі. Хто їх знайде, той не захоче зовнішніх; та не лише не захоче, а зневажить і зненавидить їх заради того, що вони загороджують духовні, не дають бачити їх, тримають душу в затьмаренні, сп'янінні, у примарах. Через те такі всією душею віддають перевагу вбогості, скорботі і безвісності, почуваючись добре серед них, наче в безпечній якійсь огорожі від зачарування спокусами світу. Як же бути тим, до кого все це йде саме собою? Бути у ставленні до всього того, за словом св. апостола, як той, хто не має нічого.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter





