2 травня 2028

"Увірував і сам Симон, і, охрестившись, не відходив від Филипа" (Діян. 8:13). І вірував, і хрестився, а нічого не вийшло з нього. Треба думати, що в устрої віри його було щось неналежне. Віра щира - заперечення свого розуму. Треба розум оголити і як чисту дошку надати вірі, щоб вона накреслила себе на ньому як є, без жодної домішки сторонніх висловлювань і положень. Коли в розумі залишаються свої положення, тоді після написання на ньому положень віри виявиться в ньому суміш положень: свідомість буде плутатися, зустрічаючи між діями віри і мудрування розуму.

Таким і був Симон - взірець для всіх єретиків; такими є і всі, хто зі своїми мудруваннями вступає в царину віри, як раніше, так і тепер. Вони плутаються у вірі, і нічого з них не виходить, окрім шкоди: для себе - коли вони залишаються безгласними, для інших - коли не втримується в них самих ця плутанина, а проривається назовні через їхню жагу бути вчителями. Звідси завжди виходить партія осіб, які більш-менш погрішають у вірі, з нещасною упевненістю в непогрішності та тяжким позивом усіх переробити на свій лад.