30 квітня 2028

Невтомні жони! Сну не давали очам і повікам дрімоти, доки не знайшли Возлюбленого! А чоловіки ніби впираються ногами: ідуть на гроб, бачать його порожнім, і залишаються в подиві, що б це означало, бо Самого не бачили. Але чи означає це, що в них менше було любові, ніж у жінок? Ні, тут була любов, що розмірковує, боїться помилки через високу ціну любові і предмета її. Коли і вони побачили й відчули, тоді кожен з них не язиком, подібно до Фоми, а серцем сповідував: "Господь мій і Бог мій" (Ін.20:28), і вже ніщо не могло розлучити їх із Господом. 

Мироносиці й апостоли - образ двох сторін нашого життя: почуття і розсуду. Без почуття - життя не життя; без розсуду - життя сліпе, багато витрачається, а мало плоду здорового дає. Треба поєднувати те й інше. Почуття нехай іде вперед і збуджує; розсуд же нехай визначає час, місце, спосіб, узагалі побутовий лад того, що робити натякає серце. Усередині серце йде вперед, а на практиці - розсуд. Коли ж почуття стануть навченими в розсуді добра і зла, тоді, можливо, можна буде покластися і на одне серце; як із живого дерева самі собою йдуть відростки, квіти і плоди, так і з серця починає тоді виникати тільки добро, яке розумно вкладається впродовж життя нашого.