18 лютого 2028
п’ятниця · 5 лютого ст. ст.
Мц. Агафії (251). Мц. Феодулії та мчч. Елладія, Макарія і Євагрія (близько 304). Свт. Феодосія, архієп. Чернігівського (1696). Прмц. Олександри Каспарової, мч. Михаїла Амелюшкіна (1942). Єлецької-Чернігівської (1060), Сицилійської, або Дивногірської (1092), та йменованої «Віднайдення загиблих» ікон Божої Матері.
Читання Святого Письма
На утрені
Святителю
На літургії
Тропарі та кондаки
Святителю Феодосію Чернігівськомуглас 4
Тропар, глас 4
Преудобре́н во архиере́ех, святи́телю Феодо́сие,/ был еси́ свети́ло своему́ ста́ду,/ та́же преста́вился еси́ в ве́чныя оби́тели,/ умоли́ у Престо́ла Царя́ Сла́вы изба́витися нам от находя́щих на ны зол,// и спасти́ся душа́м на́шим, свя́те, моли́твами твои́ми.
Кондак, глас 4
Па́стырей Нача́льнику Христу́ труди́лся еси́,/ святи́телю Феодо́сие,/ на па́жити духо́вней слове́сныя твоя́ о́вцы пита́я,/ и целе́бен дар от Христа́ Спа́са прия́л еси́,/ во е́же не́мощи душе́вныя и теле́сныя цели́ти всех,/ с ве́рою к тебе приходя́щих./ Те́мже и ны́не, свя́те, моли́ся,/всем и́мя твое́ призыва́ющим,/ от наве́тов вра́жиих спасти́ся// и поми́ловатися душа́м на́шим.
Мучениці Агафіїглас 4
Тропар, глас 4
А́гница Твоя́, Иису́се, Ага́фия,/ зове́т ве́лиим гла́сом:/ Тебе́, Женише́ мой, люблю́,/ и Тебе́ и́щущи страда́льчествую,/ и сраспина́юся и спогреба́юся Креще́нию Твоему́,/ и стражду́ Тебе́ ра́ди, я́ко да ца́рствую в Тебе́,/ и умира́ю за Тя, да и живу́ с Тобо́ю,/ но я́ко же́ртву непоро́чную приими́ мя, с любо́вию поже́ршуюся Тебе́.// Тоя́ моли́твами, я́ко Ми́лостив, спаси́ ду́ши на́ша.
Кондак, глас 4
Да украси́тся днесь Це́рковь порфи́рою сла́вною, омоче́ною от чи́стых крове́й Ага́фии му́ченицы:// ра́дуйся, вопию́щи, Ката́нская похвало́.
Молитви на сьогодні
Думка дня
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
"Я є двері: хто через Мене увійде, той спасеться" (Ін. 10:9). Це те саме, що в іншому місці говорить Господь: "ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене" (Ін. 14:6).
І ще ближче підтвердив Він те саме, коли сказав: "без Мене не можете робити нічого" (Ін. 15:5).
Той і християнин, хто весь у Христі, і хто все, що має в собі цінного, все те від Христа має. Виправдання в нього Христове, і тіло його теж Христове. Той, хто спасається, тому спасається, що одягнений у Христа. У цьому тільки положенні він має доступ до Отця. Ми — ті, хто відпав від Бога, і за те під гнівом. Тільки тоді правда Божа відступає і милість Його простягається до нас і нас, що наближаються, приймає, коли ми наближаємося у Христі і через Христа. Печать Христова відбивається на всьому єстві християнина, і той, хто носить її, піде посеред тіні смертної і не злякається зла. Для того, щоб бути такими, ми маємо таїнства — Хрещення і Причастя, та Покаяння для тих, хто згрішив після Хрещення. Але це від імені Господа; з нашого ж боку, для прийняття їх, повинні утворитися в дусі приймальні настрої — віра, що сповідує: я загиблий і спасаюся тільки Господом Іісусом Христом; любов, що ревнує все присвячувати Господу Спасителеві, нічого не жаліючи; надія, що, нічого від себе не сподіваючись, упевнена, що не буде покинута Господом, але всіляку матиме від Нього допомогу — і внутрішню, і зовнішню — протягом усього життя, доки взята буде туди, де Він Сам.
Ще 2 думки
(2Ін. 1:1-13)
Святий Іоанн Богослов пише: "Бо багато тих, хто вводить в оману, увійшло в світ; вони не сповідують Іісуса Христа, Котрий прийшов у плоті" (2Ін. 1:7). Так було за Його часів; а нині входять у світ спокусники, які сповідують Христа, Котрий прийшов у плоті, але які, однак, є "спокусниками й антихристами" (2Ін. 1:7). Почалося це виразніше з часів Арія і досі триває. Стародавні, втім, спотикалися більше в догматі про особу Іісуса Христа, Спасителя нашого; а з часів Лютера стали спотикатися у вченні про спасіння в Ньому. І скільки вже було таких? І в нас з'явилися такі "спокусники й антихристи", які тлумачать, що "віруй і досить"; більше нічого не потрібно: ні Церкви, ні таїнств, ні священства. Починають же свій обман й ці теж із Христа Господа і спасіння в Ньому. Але як неправо про це тлумачать, то ці антихристи і клятві підлягають. Остерігайтеся їх. "Кожен, хто переступає вчення Христове і не перебуває в ньому, не має Бога" (2Ін. 1:9). І вони не мають; бо не мають вчення Христового. Вчення це в Церкві, а вони відкололися від Церкви. Тільки ті, котрі Церкві слідують, мають вчення Христове і перебувають у ньому. Заради цього і Христа Сина Божого мають, і Бога Отця. А ті не мають, хоч і стверджують, що мають. "Не приймайте таких і не вітайте їх" (2Ін. 1:10).
Ублажає Господь убогих; тих, що голодні; тих, що плачуть; тих, кого ганьблять, — під тією умовою, якщо все це Сина Людського заради; ублажається, отже, життя, оточене всякого роду нестатками і злиднями. Утіхи, достаток, шана, за словом цим, не являють собою блага; та воно так і є. Але доки в них спочиває людина, вона не усвідомлює того. Тільки коли звільниться із зачарування їхнього — бачить, що вони не представники блага, а тільки примари його. Душа не може обійтися без утіх, але вони не в матеріальному; не може обійтися без скарбів, але вони не в золоті і сріблі, не в пишних домівках і одежах, не в цій повноті зовнішній; не може обійтися без шани, але вона не в раболіпних поклонах людських. Є інші утіхи, інший достаток, інша шана — духовні, споріднені душі. Хто їх знайде, той не захоче зовнішніх; та не лише не захоче, а зневажить і зненавидить їх заради того, що вони загороджують духовні, не дають бачити їх, тримають душу в затьмаренні, сп'янінні, у примарах. Через те такі всією душею віддають перевагу вбогості, скорботі і безвісності, почуваючись добре серед них, наче в безпечній якійсь огорожі від зачарування спокусами світу. Як же бути тим, до кого все це йде саме собою? Бути у ставленні до всього того, за словом св. апостола, як той, хто не має нічого.
Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter