5 січня 2028

(Мк. 10:11-16)
З якою любов'ю поставився Господь до дітей! Та й хто не ставиться до них із любов'ю? Що довше хто живе, то більше любить дітей. Бачиться в них свіжість життя, чистота і непорочність вдачі, яких не можна не любити. Декому спадає на думку, дивлячись на невинність дитинства, вважати, що первородного гріха немає, що всякий падає сам, коли приходить у вік і зустрічається з протиморальними прагненнями, подолати які, здається йому, він не в силах. Падає-то кожен сам, а первородний гріх все-таки є. Апостол Павло бачить у нас закон гріха, що "воює проти закону розуму" (Рим.7:23). Цей закон, як насіння, спочатку ніби не видно, а потім розкривається і захоплює. Так народжені від прокажених до відомого віку не виявляють прокази, потім вона розкривається, і починає з'їдати їх так само, як і батьків. Де була проказа до часу? Всередині ховалася. Так і первородний гріх до часу ховається, а потім виходить назовні і робить своє. Навколишнє середовище багато значить і для придушення цього гріха, і для розкриття його. Якби не було навколо стихій гріховних, нічим було б харчуватися тому прихованому гріху і він, можливо, сам собою б висох: але в тому-то горе наше, що навкруги завжди буває багато того, що сприяє його живленню. Багато гріха і в кожній особі, і в суспільстві: але все це не обов'язково детермінує нас на гріх. Гріх завжди справа свободи: борись - і не впадеш. Падає тільки той, хто не хоче боротися. Чому не хочемо боротися? На хотіння і нехотіння немає причин: хочу, тому що хочу; і не хочу, тому що не хочу: особиста воля - ось першоджерело; далі неї не можна йти.

(Еф. 6:10-17)
Апостол одягає християн у всеозброєння Боже. Доречно підійшло це слідом за попереднім уроком. Бо якщо хто, послухавши покликання Божого, сприйняв початок нового життя, за допомогою благодаті Божої, доклавши до того зі свого боку "все старання" (2 Пет. 1:5), то на нього після цього чекає не спочивання на лаврах, а боротьба. Він залишив світ — світ за це почне гнати його; він врятувався від влади диявола — диявол гнатиме слідом за ним і ставитиме йому пастки, щоб збити його з доброго шляху і знову повернути у свою сферу; він зрікся себе, відкинув самість з усією ордою пристрастей, але цей гріх, який живе в нас, не відразу розлучається зі своїм привільним життям у самодогоджанні і щохвилини буде зазіхати під різними приводами знову оселитися всередині тих самих порядків життя, які так багато живили й годували його колись. Три вороги — кожен з незліченним військом — але головнокомандувач — диявол, а найближчі помічники його — біси. Вони всім орудують у гріховному житті, противнику життя духовного. Тому Апостол проти них і озброює християнина, так ніби інших не було зовсім. Каже: "наша боротьба не проти крові й плоті, а проти начальств, проти властей, проти мироправителів темряви цього віку, проти духів злоби піднебесних" (Еф. 6:12). Бо якби не було їх, і битви, можливо, не було б. Так само якщо вони відбиті і переможені, то відбиття і поразка інших нічого вже не варті. Отже, дивись усякий, куди слід спрямовувати стріли або, принаймні, з якого особливо боку слід себе захищати. І захищай! Апостол прописав кілька знарядь, але всі вони сильні лише Господом. Тому досвідчені борці духовні й передали нам: іменем Господа Іісуса бий ворогів.