8 грудня 2027
середа · 25 листопада ст. ст.
Їжа з олією
Віддання свята Введення у храм Пресвятої Богородиці. Сщмчч. Климента, папи Римського (101), і Петра, архієп. Александрійського (311). Прп. Петра мовчальника (близько 429). Прмц. Магдалини (Забеліної) (1931). Сщмчч. Серафима (Остроумова), архієп. Смоленського, Григорія Воїнова, Іоанна Владимирського, Василія Парійського, Косми Коротких, Іоанна Тарасова, Симеона Афонькіна, Іларіона Соловйова, Ярослава Савицького, Олександра Вершинського, Іоанна Янушева, Віктора Смирнова, Андрія Шерньова, Варлаама Попова пресвітерів і мч. Павла Кузовкова (1937); мч. Миколая Копнинського (1938).
Читання Святого Письма
На літургії
На утрені замість «Честнейшую» співаємо приспіви свята
Тропарі та кондаки
Священномученикам Клименту і Петруглас 4
Тропар, глас 4
Бо́же оте́ц на́ших,/ творя́й при́сно с на́ми по Твое́й кро́тости,/ не оста́ви ми́лость Твою́ от нас, но моли́твами их// в ми́ре упра́ви живо́т наш.
Кондак, глас 4
Це́ркве недви́жимии и Боже́ственнии пи́ргове,/ благоче́стия Боже́ственнии столпи́ вои́стинну кре́пцыи,/ Кли́менте с Петро́м всехва́льнии,// ва́шими моли́твами соблюди́те вся.
Молитви на сьогодні
Думка дня
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
(Лк. 10:38-42,11:27-28)
«Марія ж обрала благу частину» (Лк. 10:42). Успіння Божої Матері представляє благий кінець цього обрання. Сам Спаситель в Успінні Її прийняв у руки Свої Її душу. Того ж сподоблялися і багато святих; те ж зустрічають у різних видах і ступенях і всі виборці благої частини. У час обрання упованням тільки передбачається цей кінець, а в деякій мірі навіть передчувається; але потім труди, боротьба і примуси слідують одні за одними і затьмарюють обраний шлях. Дороговказною зіркою залишається благий кінець благої частини. Це те саме, що вдалині світиться вогник для подорожнього, захопленого темрявою. Надія — збуджувач енергії та підтримувач терпіння і сталості в розпочатому, а сама вона міцна вірою. По вірі обирають, сподіванням бувають твердими в обранні, а терпінням досягають благого кінця.
Ще 2 думки
(Лк. 18:15-17,26-30)
"Хто не прийме Царства Божого, як дитя, той не ввійде в нього" (Лк.18:17). Як же це приймати - "як дитя"? А ось як: у простоті, повним серцем, без роздумів. Обміркований аналіз непридатний у царині віри. Він може мати місце тільки перед нею. Як анатом усе тіло розкладає до подробиць, а життя не бачить, так і розум - скільки не розмірковує, сили віри не осягає. Віра сама дає споглядання, які загалом являють віру як таку, що цілком задовольняє всі потреби нашого єства, і зобов'язують свідомість, совість, серце прийняти віру. Вони і приймають, і прийнявши, не хочуть уже відстати від неї. Тут відбувається те саме, що з тим, хто скуштував приємної і здорової їжі. Скуштувавши одного разу, він знає, що вона придатна, і приймає її до низки речовин, що живлять його. Хімія ні до, ні після не помічниця йому в цьому переконанні. Переконання його засноване на особистому досвіді, безпосередньо. Так і віруючий знає істинність віри безпосередньо. Сама віра вселяє в нього непохитне переконання, що вона віра. Як же після того віра буде вірою розумною? У тому й розумність віри, щоб безпосередньо знати, що вона віра. Розум тільки псує справу, охолоджуючи віру і послаблюючи життя по вірі, а головне, хизується і відганяє благодать Божу - а це найбільше зло для християнина.
(Лк. 18:31-34)
Господь сказав учням про страждання Своє, але вони нічого не зрозуміли зі сказаного: "слова ці були для них приховані" (Лк. 18:34). А потім розсудили віруючим бути "не знаючими нічого, крім Іісуса Христа, і то розп'ятого" (1 Кор. 2:2). Не настав час, вони нічого і не розуміли в таємниці цій; а настав він — зрозуміли, і всім виклали і роз'яснили. Це і з усіма буває, та не стосовно тільки цієї таємниці, а й будь-якої іншої. Незрозуміле на початку згодом стає зрозумілим; немов промінь світла входить у свідомість і прояснює те, що раніше було темним. Хто ж це прояснює? Сам Господь, благодать Духа, що живе у віруючих, ангел-охоронець, — тільки аж ніяк не сама людина. Вона тут приймач, а не творець. При всьому тому, інше залишається незрозумілим на ціле життя, і не для приватних тільки осіб, а й для всього людства. Людина оточена незрозумілостями: деякі роз'яснюються їй протягом життя, а інші залишаються до іншого життя: там побачить. І це навіть для богопросвітлених умів. Чому ж не відкривається тепер? Тому, що дещо невмістиме, отже, годі й говорити про нього; дещо не розповідається з лікувальною метою, тобто було б шкідливо знати передчасно. В іншому житті багато що з'ясується, але відкриються інші предмети й інші таємниці. Створеному розуму ніколи не позбутися таємниць незбагненних. Розум бунтує проти цих уз: але бунтуй — не бунтуй, а уз таємничості не розірвеш. Смирися ж, гордий розуме, "під міцну руку Божу" (1 Пет. 5:6) і віруй!
Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter