23 березня 2027

“І сказав Каїн до Господа: більший мій гріх, аніж можна знести” (Бут. 4:13). Чи можна було так говорити перед лицем Бога, суворого, звісно, у правді, але й завжди готового помилувати того, хто щиро кається? Заздрість затьмарила здорові поняття, злочин обдуманий зробив серце жорстокішим, і ось Каїн грубо відповідає Самому Богу: “Хіба я сторож брату моєму?” (Бут. 4:9). Бог хоче пом’якшити його кам’яне серце молотом строгого суду Свого — а він не піддається і, замкнувшись у своєму загрубінні, віддається тій долі, яку підготував собі заздрістю та вбивством. Те дивно, що після того він жив, як і всі: мав дітей, влаштовував сімейний побут і житейські відносини тримав; але печать відторгнення та відчаю все лежала на ньому. Виходить, що це справа внутрішня, яка звершується у совісті, із усвідомлення своїх відносин до Бога, під дією діл, пристрастей та гріховних навичок, які її обтяжують. Хай особливо уважно слухають це нині! Але заразом хай воскресять віру, що немає гріха, який перемагає милосердя Боже, хоча для пом’якшення серця, звичайно, знадобляться і час, і праця. Але ж — або спасіння, або загибель!