18 лютого 2027

(Мк. 12:38-44)
Вдовиця поклала в скарбницю (у церковну скриньку) дві лепти (найдрібніші монети); а Господь сказав, що вона поклала більше за всіх, хоча інші клали тоді великі кошти. Що ж дало перевагу її лепті? Настрій, з яким зроблено приношення. Бачиш, яка різниця добродіяння бездушного, за звичаєм, і добродіяння з душею і серцем? Не зовнішні обставини справи дають їй цінність, а внутрішній настрій. Тому буває, що справа видатна у всьому ніякої цінності перед Богом не має, а справа незначна на вигляд високою ціною оцінюється. Що звідси випливає, очевидно. Але не здумай хто нехтувати зовнішнім, замишляючи обмежитися одним внутрішнім. Вдовиця та не отримала б схвалення, якби сказала собі: маю бажання покласти і я, та що робити? Тільки й маю, що дві лепти. Віддам їх – сама ні з чим залишуся. Але як мала бажання, так і зробила, віддавши життя своє в руки Божі. І якби не поклала нічого, ніхто б її не засудив, ні люди, ні Бог. Але тоді вона не виявила б і такої прихильності, яка виділила її з-поміж інших і зробила славною в усьому християнському світі.

(2Пет. 1:1-10)
Перерахувавши чесноти, щодо яких слід докладати всіх зусиль після прийняття благодатних сил, апостол на спонукання до цього сказав: "Якщо це у вас є і примножується, то ви не залишитесь без успіху і плоду в пізнанні Господа нашого Іісуса Христа" (2Пет. 1:8). Які саме це чесноти, раніше наведено в понеділок. Тепер додамо тільки, що чесноти ці не одноразово лише проявити потрібно, але так зробити, щоб вони завжди перебували в нас, були наявними в нас, укоріненими, і, будучи такими, не стояли на одному ступені, а дедалі більше й більше множилися та зростали в силі й плодовитості. Тільки в такому разі, будеш ти не бездіяльним і не безплідним "у пізнанні Господа нашого Іісуса Христа".

Входить у пізнання Господа той, хто вірує в Нього і сповідує Його. Ти віриш?! Дивись же, не роби цієї віри бездіяльною і безплідною. Що ж треба робити, щоб віра моя не була такою? Досягай успіху у всякій чесноті. Де ті, що повторюють: "Віруй і досить, нічого більше не потрібно"?! Хто так думає, той сліпий.

(Лк. 6:17-23)

Ублажає Господь убогих; тих, що голодні; тих, що плачуть; тих, кого ганьблять, — під тією умовою, якщо все це Сина Людського заради; ублажається, отже, життя, оточене всякого роду нестатками і злиднями. Утіхи, достаток, шана, за словом цим, не являють собою блага; та воно так і є. Але доки в них спочиває людина, вона не усвідомлює того. Тільки коли звільниться із зачарування їхнього — бачить, що вони не представники блага, а тільки примари його. Душа не може обійтися без утіх, але вони не в матеріальному; не може обійтися без скарбів, але вони не в золоті і сріблі, не в пишних домівках і одежах, не в цій повноті зовнішній; не може обійтися без шани, але вона не в раболіпних поклонах людських. Є інші утіхи, інший достаток, інша шана — духовні, споріднені душі. Хто їх знайде, той не захоче зовнішніх; та не лише не захоче, а зневажить і зненавидить їх заради того, що вони загороджують духовні, не дають бачити їх, тримають душу в затьмаренні, сп'янінні, у примарах. Через те такі всією душею віддають перевагу вбогості, скорботі і безвісності, почуваючись добре серед них, наче в безпечній якійсь огорожі від зачарування спокусами світу. Як же бути тим, до кого все це йде саме собою? Бути у ставленні до всього того, за словом св. апостола, як той, хто не має нічого.