27 червня 2026

субота · 14 червня ст. ст.

Сьогодні
Знайдення мощей сщмч. Володимира (Богоявленського), митр. Київського (1992)Прп. Мефодія, ігумена Пешноського (1392)Прор. Єлисея (IХ ст. до Р. Х.)Свт. Мефодія, патр. Константинопольського (847)Блгв. кн. Мстислава, у Святому Хрещенні Георгія, Хороброго, Новгородського (1180)Прп. Єлисея Сумського (XV–XVI)Сщмч. Іосифа Сикова пресвітера (1918)Павла Іванова пресвітерівМиколая Запольського диякона (1938)Олешківської (Феодорівської) ікони Божої Матері (1908)Олександра Парусникова

Cедмиця 4-та після П’ятидесятниці · Глас 2 · Петрів піст

Прор. Єлисея (IХ ст. до Р. Х.). Свт. Мефодія, патр. Константинопольського (847). Блгв. кн. Мстислава, у Святому Хрещенні Георгія, Хороброго, Новгородського (1180). Прп. Мефодія, ігумена Пешноського (1392). Прп. Єлисея Сумського (XV–XVI). Сщмч. Іосифа Сикова пресвітера (1918); сщмчч. Олександра Парусникова, Павла Іванова пресвітерів і Миколая Запольського диякона (1938). Знайдення мощей сщмч. Володимира (Богоявленського), митр. Київського (1992). Олешківської (Феодорівської) ікони Божої Матері (1908).

Читання Святого Письма

На утрені

Ін. 10:1-9 (зач. 35 від полу)

На літургії

АпостолРим. 6:11-17 (зач. 92)
ЄвангелієМф. 8:14-23 (зач. 26)

Прор. (Під зачало)

АпостолЯк. 5:10-20 (зач. 57)

Священномученику

АпостолЄвр. 13:7-16 (зач. 334)
ЄвангелієІн. 10:9-16 (зач. 36)

Пророку

ЄвангелієЛк. 4:22-30 (зач. 14)

Тропарі та кондаки

Пророку Єлисеюглас 4

Тропар, глас 4

Во пло́ти А́нгел,/ проро́ков основа́ние,/ вторы́й Предте́ча прише́ствия Христо́ва, Илия́ сла́вный,/ свы́ше посла́вый Елиссе́еви благода́ть/ неду́ги отгоня́ти/ и прокаже́нныя очища́ти,// те́мже и почита́ющим его́ то́чит исцеле́ния.

Інший тропар, глас 4

И́же во пло́ти А́нгел,/ и проро́ков нача́льнику свиде́тельствова, сла́вный Елиссе́е,/ ди́вны чудеса́ соде́лал еси́, проро́че,/ поспе́шеством Свята́го Ду́ха;/ си́лою Илиино́ю исцели́в во́дное естество́,/ зве́ри же погуби́, пожира́ющия,/ и Неема́на очи́сти,/ и вдови́ча сы́на воскреси́л еси́,// и всем чту́щим тя да́руй благода́ть и исцеле́ние.

Кондак, глас 2

Проро́к Бо́жий яви́лся еси́,/ сугу́бую благода́ть прие́мь,/ вои́стинну досто́йную тебе́, Елиссе́е блаже́нне:/ Илии́ бо был еси́ совсе́льник,// с ни́мже Христу́ Бо́гу моли́ся непреста́нно о всех нас.

Молитви на сьогодні

Богослужбові вказівкисьогодні · завтра · післязавтра

Думка дня

Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року

(Ін. 10:9-16)

"Я є двері: хто через Мене увійде, той спасеться" (Ін. 10:9). Це те саме, що в іншому місці говорить Господь: "ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене" (Ін. 14:6).

І ще ближче підтвердив Він те саме, коли сказав: "без Мене не можете робити нічого" (Ін. 15:5).

Той і християнин, хто весь у Христі, і хто все, що має в собі цінного, все те від Христа має. Виправдання в нього Христове, і тіло його теж Христове. Той, хто спасається, тому спасається, що одягнений у Христа. У цьому тільки положенні він має доступ до Отця. Ми — ті, хто відпав від Бога, і за те під гнівом. Тільки тоді правда Божа відступає і милість Його простягається до нас і нас, що наближаються, приймає, коли ми наближаємося у Христі і через Христа. Печать Христова відбивається на всьому єстві християнина, і той, хто носить її, піде посеред тіні смертної і не злякається зла. Для того, щоб бути такими, ми маємо таїнства — Хрещення і Причастя, та Покаяння для тих, хто згрішив після Хрещення. Але це від імені Господа; з нашого ж боку, для прийняття їх, повинні утворитися в дусі приймальні настрої — віра, що сповідує: я загиблий і спасаюся тільки Господом Іісусом Христом; любов, що ревнує все присвячувати Господу Спасителеві, нічого не жаліючи; надія, що, нічого від себе не сподіваючись, упевнена, що не буде покинута Господом, але всіляку матиме від Нього допомогу — і внутрішню, і зовнішню — протягом усього життя, доки взята буде туди, де Він Сам.

Ще 2 думки

(Мф. 8:14-23)
Одному з тих, хто хотів іти слідом за Господом, Він сказав: "Син Людський не має, де прихилити голову" (Мф. 8:20), а іншому, який хотів спершу поховати батька, сказав: залиш мертвого; його поховають інші, а ти йди за Мною. Це означає, що хто хоче йти за Господом, тому не слід очікувати від цього слідування на землі жодної розради, а одних лише поневірянь, нужд і скорбот, і що життєві клопоти, навіть найзаконніші, не сумісні з цим слідуванням. Треба відмовитися від усього рішуче, щоб ніщо вже не прив'язувало до землі; потім приректи себе на всебічні страждання або хрест і, спорядившись таким чином, йти за Господом. Така пряма воля Господня!

Але кому ця заповідь — апостолам тільки чи всім християнам? Розсуди кожен сам. Відкинути себе і взяти хрест — чи всім сказано? Потім, полюбити Господа більше за батька і матір, братів і сестер, дружину і дітей — чи всім сказано? Висновок зрозумілий. Як же бути? Одного разу й апостоли пропонували таке запитання Господу, і Він відповів їм: "Неможливе для людей можливе для Бога" (Лк. 18:27)

(Мф. 12:14-16,22-30)
У кожній людині, яка нерозкаяно живе в гріху, живе біс, як у домі, і всім у неї розпоряджається. Коли по благодаті Божій такий грішник приходить у розкаяння про гріхи свої, кається і перестає грішити — біс із нього виганяється. Спочатку він не турбує того, хто покаявся, тому що в ньому спочатку багато ревності, яка, як вогонь, палить бісів і, як стріла, відбиває їх. Але потім, коли ревність починає охолоджуватися, підступає і біс здалеку зі своїми пропозиціями, вкидає спогад про колишні задоволення і закликає до них.

Не остережися тільки покаянник — від співчуття скоро перейде до бажання; якщо і тут не схаменеться і не поверне себе в стан колишньої тверезості, то падіння недалеко. З бажання народжується схиляння на гріх і рішучість: внутрішній гріх готовий, для зовнішнього очікується тільки зручність. Тільки вона знайдеться — і гріх буде зроблений. Із цим водночас біс знову входить і починає гнати людину від гріха до гріха ще швидше, ніж раніше. Це зобразив Господь притчею про вторинне повернення біса в дім очищений, підметений.

Святий Іоанн свідчив про Христа Іісуса, що Він є воістину "Агнець Божий, що бере на себе гріх світу" (Ін. 1:29), — є обітований Визволитель, всіма очікуваний. Чули це ті, хто був при ньому, і повірили. Від них пройшло це свідчення в народ, і всі стали думати, що засвідчений Іоанном не проста людина. Спаситель вказав на це, коли в останні дні в храмі запропонував очільникам церковним запитання, "звідки хрещення Іоаннове, з неба чи від людини?" (Мк. 11:29-30). Ті ухилилися від відповіді, тому що вони не могли не бачити, що Іоанн не сам від себе прийшов, водою хрестячи. Але скажи вони це — негайно повинні були визнати і свідчення його, що перед ними Обіцяний, і внаслідок того підкоритися Його вченню. А цього вони не хотіли не з якихось ґрунтовних причин, а лише через упередження. Але їхня впертість анітрохи не применшує сили свідчення св. Іоанна. Воно й досі настільки ж доказове, як було, коли вийшло з вуст його. І ми Іоанна чуємо, який вказує нам істинного Спасителя, і тим оживляємо віру свою, як віру, що має за собою відчутні докази.

(Лк. 4:22-30)

Назаретяни дивувалися слову Господа, а все ж не вірували: завадила заздрість, як відкрив Сам Господь. І всяка пристрасть чужа істині і добру, заздрість же більш за все, бо сутність її становлять неправда і злоба; ця пристрасть найнесправедливіша й найотруйніша і для носія її, і для того, на кого вона спрямована. У малих розмірах вона буває у всякого, щойно рівний і тим паче гірший бере гору.

Егоїзм роздратовується, і заздрість стає мучити серце. Це ще не так буває мучительно, коли і самому відкрита дорога; але коли вона загороджується, і загороджується тим, до кого вже почалася заздрість, тоді прагнення її нестримні: тут мир неможливий. Заздрість вимагає повалення з гори свого противника і не заспокоїться, доки як-небудь не досягне цього або не згубить самого заздрісника.

Доброзичливці, у яких прихильні почуття переважають над егоїстичними, не страждають від заздрощів. Це вказує шлях до погашення заздрості й всякому, хто мучимий нею. Треба поспішати збудити доброзичливість, особливо до того, котрому заздриш, і виявити це ділом — одразу заздрість і стихне. Декілька повторень в тому ж роді — і, з Божою допомогою, вона зовсім уляжеться. Але так залишити її — змучить, висушить і в гроб загонить, коли не подолаєш себе і не змусиш робити добро тому, кому заздриш.

Відео дня: Православний календар

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter