8 травня 2026

(Мф. 10:32-36,11:1)
"Отож кожного, хто визнає Мене перед людьми, того визнаю і Я перед Отцем Моїм Небесним" (Мф. 10:32). Чи трудно визнати Господа? Ніякої немає трудності. Яка трудність сказати, коли потрібно, що Господь наш Іісус Христос є єдинородний Син Божий і Бог, Який заради нас прийшов на землю, втілився від Духа Святого і Марії Діви, і став людиною, був розіп'ятий, постраждав, похований, воскрес третього дня, зійшов на небеса і сидить праворуч Бога Отця, і знову прийде судити живих і мертвих, послав Духа Святого на св. апостолів, які силою Його влаштували на землі Святу Церкву, що, навчаючи істини й освячуючи таїнствами, незаблудним шляхом веде всіх вірних чад своїх у Царство Небесне?

Усе це ми повторюємо щоразу, коли чуємо і читаємо Символ віри. Тож візьми ці істини, закарбуй їх у серці своєму і будь готовий, не боячись жодного лиця людського, пред'явити, що так, а не інакше, треба вірити, щоб бути спасенним, готуючись водночас потерпіти й те, що за це іноді дістанеться тобі. Закривай вуста вчителів брехні і хулителів християнства словом істини — і отримаєш те, що обіцяно Господом. Ти визнаєш Його Богом і Спасителем перед людьми, а Він перед Богом Отцем визнає, що ти вірний Його послідовник і сповідник.

(Мк. 6:7-13)
Господь, посилаючи на проповідь святих апостолів, наказав їм нічого не мати при собі. Одне вбрання на плечах, сандалі на ногах, посох у руках - і все тут. І заклопотаності ні про що не мати, вступаючи в труд цей, немов вони були всебічно забезпечені. І справді, апостоли були цілком забезпечені, без жодного зовнішнього забезпечення. Як же це влаштовувалося? Досконалою відданістю апостолів волі Божій; тому то Господь так і влаштовував, щоб вони не мали ні в чому потреби. Зворушував серця тих, хто слухав проповідь, і ті живили й забезпечували проповідників. Але апостоли не мали цього на увазі і не очікували нічого, а все віддавали Господу. Тому терпляче терпіли і якщо щось зустрічалося неприємне. Одна в них була турбота проповідувати, і одна печаль - якщо не слухали проповіді. Звідси чистота, незалежність і багатоплідність проповідування. І нині б так треба, але неміч наша вимагає зовнішнього забезпечення, без якого ми й кроку не зробимо. Це, однак, не докір нинішнім нашим апостолам. Спочатку вони точно спираються на це забезпечення, але потім воно зникає з голови, і вони самою працею своєю зводяться в стан боговідданості, з якого моменту, треба думати, і починається справжня плідність проповіді. Боговідданість - вищий ступінь моральної досконалості, і не раптом до неї доходять, щойно пізнають ціну її. Вона сама приходить після праці над собою.

(Лк. 10:1-15)
Чи буде на тому світі така поблажливість до тих, хто не приймає Господа, яку показав Він до тих, хто живе на землі? Ні, не буде. Посилаючи сімдесят (Лк. 10:1) на проповідь, Господь заповів їм, щоб вони, коли не приймуть їх, говорили там на вулицях: «і порох, що прилип до нас з вашого міста, обтрушуємо вам; а проте знайте, що наблизилось до вас Царство Боже» (Лк. 10:11); тобто вашого нам нічого не треба: не з корисливості якоїсь ходимо ми з проповіддю, а для сповіщення вам миру і Царства Божого. Не хочете прийняти цього блага — як хочете; ми йдемо далі.

Так заповідано на теперішній час, а на майбутнє що? «Содому в той день буде відрадніше, ніж місту тому» (Лк. 10:12). Отже, невірам нічого обнадіювати себе поблажливістю Господньою. Тільки й повольничати їм, що на землі, а як смерть — так вся гроза гніву Божого впаде на них. Велике нещастя потрапити в невіри! І на землі їм нерадісно, бо без Бога і Господа Іісуса Христа Спасителя і Відкупителя і тут все похмуро і безрадісно, а що там, того і словом описати і уявити неможливо. Вже втішніше б знищитися, але й цього не дано буде їм.